Ухвала суду № 139110466, 19.08.2026, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 569/1769/23

номер провадження 1-кп/570/59/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді ОСОБА_1 ,

з участю прокурора ОСОБА_2 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

його захисника адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

його захисника адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

її захисника адвоката ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_9 ,

її захисника адвоката ОСОБА_10 ,

захисника адвоката ОСОБА_11 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.С.Петлюри, 10/ та дистанційно в режимі відеоконференції з Державною установою "Рівненський слідчий ізолятор" Державної кримінально-виконавчої служби України та з Луцьким міськрайонним судом Волинської області та за допомогою власних технічних засобів захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №62021240030000096клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27 ч.3 ст.307, ч.2 ст.27 ч.3 ст.15 ч.3 ст.307, ч.2.ст.307, ч.1 ст.354 КК України,

у с т а н о в и в:

Оскільки 26 серпня 2026 року закінчується запобіжний захід стосовно обвинуваченого, однак справа продовжує перебувати на судовому розгляді, а передбачені ч.1 ст.177 КПК України ризики на даний час не зменшилися, прокурор у поданому 10 серпня 2026 року клопотанні просить продовжити обвинуваченому запобіжний захід.

Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання.

Обвинувачений заперечує проти задоволення клопотання, просить обрати будь-який інший запобіжний захід.

Його захисник адвокат ОСОБА_13 просить змінити обвинуваченому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, оскільки вважає, що ризики, які обгрунтовують застосування запобіжного заходу лише у виді тримання під вартою, на даний час відсутні, перебування під вартою протягом чотирьох років є порушенням прав людини.

Інші учасники розгляд даного клопотання покладають на розсуд суду.

Заслухавши їх думку, з`ясувавши обставини та вивчивши надані матеріали кримінального провадження, вважаючи їх достатніми для винесення рішення, суд прийшов до таких висновків.

Згідно зі змісту ст.177 КПК України основною метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Відповідно до п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність, ніхто не може бути позбавлений свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

ЄСПЛ зазначав, що національні судові органи повинні зважити на всі обставини, що свідчать за і проти наявності справжнього суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, і врахувати це в рішеннях. Небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних факторів. При цьому треба враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв?язки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти.

Особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув?язнення як винятковий запобіжний захід протягом певного часу. Тривале тримання під вартою обвинуваченого може бути виправданим, оскільки наявні специфічні ознаки суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає правило поваги до свободи особи. Тримання під вартою не передбачає покарання лише у вигляді позбавлення волі, але при збереженні розумної підозри відносно затриманої особи в скоєнні злочину, є обов`язковою, неодмінною умовою законності і відповідає реальним вимогам громадського інтересу.

Законним та обґрунтованим вважається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст: вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дає можливість достатньою мірою спрогнозувати її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Це не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення разом з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що йому неможливо запобігти, не взявши особу під варту. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Щодо ризиків, то суд вважає, що той чи інший ризик буде вважатися наявним за умови встановлення ймовірної можливості здійснення обвинуваченим таких спроб. Процесуальний закон не вимагає наведення доказів того, що обвинувачений поза всяким сумнівом здійснюватиме дії, спрямовані на перешкоджання кримінальному провадженню, проте суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, може дійти обгрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності цього. При цьому суд з однаковою ретельністю дослідив обставини надані як стороною обвинувачення, так і захистом, пам`ятаючи, що перелік обставин, визначений у цій нормі, не є вичерпним і, безумовно, обставини підлягають оцінці в контексті досліджених під час судового засідання доказів.

Вивченням особи суд встановив, що обвинувачений непрацевлаштований, утриманців не має, проживав у відмінному від місця знаходження суду населенному пункті, усвідомлюючи реальність покарання за вчинені особливо тяжкі злочини,може безперешкодно виїхати з місця проживання, та, як наслідок, переховуватись від суду.

Крім цього, будучи обізнаним про осіб, кому відомо чи може бути відомо про обставини вчинення ним кримінального правопорушення, шляхом умовлянь, вчинення тиску та /або будь-яким іншим чином може вплинути на свідків та інших обвинувачених з метою зміни показань.

Оскільки особа раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, але належних висновків для себе не зробив і знову обгрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, він може продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення, що є додатковим ризиком.

Прокурор під час розгляду даного клопотання довів наявність обставин, які свідчать про те, що на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики, які слугували підставою для застосування до обвинуваченого відповідного запобіжного заходу і наявні обставини, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали.

При оцінці пропорційності застосування запобіжного заходу певного виду для запобігання встановленим ризикам та з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, суд враховує досліджені під час судового засідання матеріали та індивідуальні особливості кримінального провадження, беручи до уваги відомості про особу обвинуваченого, та внаслідок цього має визначити такий запобіжний захід, який є достатнім для запобігання його неналежної процесуальної поведінки та забезпечення виконання ним своїх процесуальних обов`язків. Зазначені обставини є виправданими та необхідними елементами, які визначають потребу у продовженні раніше обраних запобіжних заходів. Досягнення мети застосування запобіжного заходу неможливе при обранні іншого більш м`якого запобіжного заходу. Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту на їх користь, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі.

Крім того, суд вважає, що обвинуваченому одночасно з триманням під вартою слід визначити заставу в порядку, передбаченому ч.3 ст.183 КПК України, визнавши достатньою у співставленні з існуючими ризиками та даними про особу підозрюваного грошову суму у розмірі 120 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Такий розмір застави є альтернативою запобіжному заходу у виді тримання під вартою, буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного. Призначення застави - це не спосіб покарання особи, а всього лише забезпечення виконання покладених на цю особу обов`язків. Суд має переконатися, що застава здатна примусити особу з`являтися в засідання і не перешкоджати розслідуванню. Сума застави відповідає тяжкості злочину. Підстав вважати його завідомо непомірним для реального майнового стану особи суд не вбачає, бо такий стан не підтверджений.

Отже, клопотання подане у передбачений законом термін, відповідає вимогам КПК України і тому підлягає до задоволення. Таке рішення забезпечить належну процесуальну поведінку обвинувачених, і відповідатиме Конституції України, вимогам КПК України, нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись ч.3 ст.331 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м.Вараш Рівненської області, українцю, громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 ,запобіжний захід у виді тримання під вартою до 17 жовтня 2026 року.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 заставу в розмірі 120 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_3 його право внести або забезпечити внесення іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) застави у будь-який момент з часу винесення ухвали на депозитний рахунок для зарахування коштів, внесених у вигляді застави (частки майна, попередньо визначеної суми судових витрат тощо), код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26259988, банк одержувача ДКСУ, м.Київ; код банку отримувача (МФО) 820172, IBAN: UA048201720355229002000010559.

Підтвердженням внесення коштів на депозитний рахунок суду є платіжний документ з відміткою банку про виконання, який надається суду, який здійснює кримінальне провадження.

У випадку внесення вказаного розміру застави обвинувачений звільняється з-під варти у визначеному ч.4 ст.202 КПК України порядку.

У випадку звільнення з-під варти на обвинуваченого ОСОБА_3 покладаються обов`язки:

- прибувати до суду за першим викликом;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 17 жовтня 2026 року.

У випадку внесення застави з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, він зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинуваченого вважати таким, до якого застосований запобіжний захід у виді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться на виклик до без поважних причин, чи не повідомить про причини неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України і використовується в порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до нього запобіжного заходу у виді застави в більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1