Рішення № 139110144, 20.08.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/490/26

Номер провадження 2/948/501/26

20.08.2026

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Тимофєєвої Г.Л.,

з участю секретаря

судового засідання Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У СТАНОВИВ:

25 травня 2026 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №05.09.2024-100002030 від 08.09.2024 в розмірі 6 184,20 грн та судових витрат.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 08.09.2024 уклали кредитний договір (оферти) №05.09.2024-100002030, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у розмірі 3 000 грн. на строк70 днів з дати його надання, дата повернення кредиту 16.11.2024, фіксованою незмінною процентною ставкою «Економ» у розмірі 0,01% за один день користування, фіксованою незмінною процентною ставкою «Стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом.

Позивачем умови договору виконанні належним чином та в повному обсязі. Усвою чергу відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, в зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 6 184,20 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

02.06.2026 ухвалою Машівського районного суду Полтавської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 38).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення електронних листів до його електронного кабінету та його представника (а.с.43-46). У позовній заяві представник позивача просив проводити розгляд справи за його відсутності, не заперечував щодо заочного розгляду справи (а.с.8).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання втретє та повторно не з`явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином та завчасно, шляхом направлення судової повістки рекомендованими листами з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, яку 12.06 та 05.08.2026 повернуті з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.47,48,56,57).

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Приймаючи до уваги викладене, суд уважає, що відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, повістка вважається такою, що вручена відповідачу.

Повідомлень про причину неявки у судове засідання від відповідача до суду не надійшло.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

За положеннями ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та надавши їм належну оцінку, судом установлено наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

08.09.2024 ОСОБА_1 підписав пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферта) та заявку кредитного договору №05.09.2024-100002030 (далі Заявка), за умовами якої ОСОБА_1 надано кредит у сумі 3 000,00 грн (п. 2); строком на 70 днів (п.3); дата повернення кредиту 16.11.2024 (п.4); процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,01% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 1 чергових періодів (п.6); процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Економ» (п.6,7); денна процентна ставка 0,8% (п.10) (а.с.19-24).

Договір укладено в електронній формі та підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е727.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає:

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявка кредитного договору №05.09.2024-100002030 та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №05.09.2024-100002030 підписано 08.09.2024 о 16:06 електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором Е727, код з смс-повідомленням було направлено на номер 0667670806 (а.с.19-24).

Відповідно до п.1.14 Пропозиції, примірник укладеного сторонами договору направляється на електронну адресу Позичальника, яку він вказав при реєстрації у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, а також відбувається автоматичне завантаження договору в особистому кабінеті позичальника в браузері, позичальнику надається можливість з дати укладення договору до дати виконання ним повністю всіх зобов`язань за договором в особистому кабінеті Позичальника на вебсайті кредитодавця завантажити Договір та/або надіслати його на будь-яку електронну адресу, яку вкаже позичальник власноруч у момент ініціалізації відправлення (а.с.19).

ОСОБА_1 при заповнені заяви вказав свої персональні дані та був обізнаний з умовами кредитування, а також виявив своє бажання у отриманні кредиту на суму 3000,00 грн. (а.с.22).

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд зазначає наступне.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Судом установлено, що за договором №05.09.2024-100002030 від 08.09.2024 відповідач отримав кредит у розмірі 3 000,00 грн.

Доказів на повернення тіла кредиту в повному обсязі, відповідачем не надано.

Отже, відповідач зобов`язання за кредитним договором щодо повернення тіла кредиту не виконав.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000,00 грн є законними.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

З розрахунку заборгованості за договором № 05.09.2024-100002030 від 08.09.2024, вбачається, що заборгованість за відсотками складає 1 684,20 грн. (а.с.26), нарахування процентів здійснювалось виходячи з розміру відсоткової ставки визначеної п.п. 6,7 договору та у межах дії кредитного договору, після закінчення дії договору позивач не здійснював нарахування відсотків, що відповідає вимогам закону.

Суд зазначає, що приймаючи пропозицію про укладення кредитного договору, позичальник погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеними умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язаний неухильно дотримуватись умов Кредитного договору.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у сумі 1 684,20 грн законні та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 1500 ,00 грн неустойки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 17 Кредитного договору визначено, розмір неустойки, який становить: 90,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання (а.с.24).

Представник позивача зазначив, що Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Вирішуючи питання який саме закон підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб`єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.

Суд констатує, що частиною 2 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» встановлено ієрархію нормативно-правових актів, відповідно до якої кодекс і закони є актами однієї юридичної сили.

Разом з тим, згідно ч.ч.1,2 ст. 11 ЗУ «Про правотворчу діяльність» кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом.

Отже аналізуючи вказану норму закону, суд зауважує, що оскільки при прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 18. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Приймаючи до уваги те, що сума заборгованості неустойки за кредитним договором в розмірі 1 500,00 грн нараховані відповідачу у період дії в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором неустойки в розмірі 1 500,00 грн задоволенню не підлягають.

Вирішення питання стягнення судових витрат.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн та заявлено позовні вимоги в загальному розмірі про стягнення 6 184,20 грн.

Судом задоволено позовні вимоги на суму 4 684,00 грн що становить 75,74 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 016,50 грн, що складає 75,74 % від 2662,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2,19,76-81,89,133,141,258,259,263-265,268,273,280,352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, заборгованість за кредитним договором № 05.09.2024-100002030 від 08.09.2024 у розмірі 4 684,20 грн (чотири тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 20 коп), де 3 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 684,20 грн заборгованість за процентами.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833 судовий збір у розмірі 2 016,50 грн (дві тисячі шістнадцять гривень 50 коп).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833);

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Г.Л.Тимофєєва