Рішення № 139109863, 18.08.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2630/26

381/3117/26

Заочне Рішення

Іменем України

18 серпня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,-

Встановив:

В провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області перебуває справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (далі, позивач) до ОСОБА_1 (далі, відповідачка) про стягнення заборгованості за договорами.

За змістом заявлених позовних вимог стверджується, що до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги до відповідачки, як боржниці, за кредитним договором від 20 грудня 2021 року № 3329813361-165-165669, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНКАСО ФІНАНС», як первісним кредитором, та кредитним договором № 3780702 від 01 листопада 2021 року, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», як первісним кредитором.

Відповідачка не виконала своїх обов`язків щодо повернення коштів, сплати процентів та комісії, внаслідок чого виникла заборгованість. Заборгованість за договором № 3329813361-165-165669 становить 8 067 гривень, з них: 3 000 гривень заборгованість за тілом кредиту, 5 067 гривень заборгованість за процентами.

Заборгованість за кредитним договором № 3780702 становить 35 894,76 гривень, з них 10 147 гривень заборгованість за тілом кредиту, 24 237,76 гривень заборгованість за процентами, 1 510 гривень нарахована комісія.

Зазначену вище заборгованість позивач, як новий кредитор, просить стягнути з відповідачки в примусовому порядку, а також вирішити питання про відшкодування понесених позивачем витрат зі сплати судового збору у сумі 2 662,40 гривні та 16 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 18 серпня 2026 року, а також за клопотанням позивача витребувано від АТ «ПУМБ» докази зарахування коштів на картку відповідачки.

Листом АТ «ПУМБ», що надійшов до суду 09 липня 2026 року, було надано витребувану інформацію за картковим рахунком відповідачки, зокрема, надано виписки за рахунками за періоди з 01 листопада 2021 року до 11 листопада 2021 року, з 20 грудня 2021 року до 30 грудня 2021 року за картками, емітованими на ім`я ОСОБА_1 .

В судове засідання позивач, будучи належним чином повідомленим про час і дату проведення судового засідання, не з`явився, в прохальній частині позову позивач просив провести розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримують, просив позов задовольнити, у випадку неявки відповідачки не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

З урахуванням того, що судом не визнавалась обов`язковою явка представника позивача, керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити судове засідання без участі представника позивача.

В судове засідання відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, не з`явилася, конверт з ухвалою про відкриття провадження, із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подала, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Як передбачено п. 2 ч . 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

З огляду на наведене, відповідачка вважається повідомленою належним чином про час і дату проведення судового засідання, її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

За згодою позивача суд ухвалює рішення за правилами заочного розгляду, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши зміст заявлених позовних вимог та письмові матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Так судом встановлено, що 01 листопада 2021 року та 20 грудня 2021 року відповідачкою, як позичальницею були укладені кредитні договори з різними кредиторами 01 листопада 2021 року відповідачкою укладений договір про споживчий кредит № 3780702, з додатками з товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН»; 20 грудня 2021 року відповідачкою укладений договір позики № 3329813361-165669 з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНКАСО ФІНАНС».

Зазначені вище договори містять погоджені сторонами умови щодо надання грошових кошів в борг на визначений в договорах строк, про необхідність їх повернення та сплати процентів, комісій.

Зокрема, судом встановлено, що 01 листопада 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 3780702, з додатками (а. с. 39-43, 60, 75-76).

Згідно пунктів 1.2 договору сума кредиту становить 15 100 гривень, кредит наданий на строк 30 днів.

Згідно пункту 1.5.1 договору комісія за надання кредиту 1 510 гривень, що становить 10 % від суми позики.

Згідно пункту 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 5 662,50 гривні, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно пункту 1.6 договору, стандартна (базова) процентна ставка становить 5 %.

Також, підпунктом 2.3.1.1. договору визначено умови пролонгації строку кредитування на пільгових умовах, з яких вбачається, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчиняти дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Умови пролонгації строку кредитування на стандартних (базових) умовах передбачені п. п. 2.3.1.2. договору, де зазначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у зазначений спосіб загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Вказаний договір з додатками підписаний позичальницею з використанням електронного підпису. Довідка про ідентифікацію особи долучена до матеріалів справи (а. с. 98).

До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт надання грошових коштів в борг відповідачці у сумі 15 100 гривень.

Зокрема, для підтвердження факту надання грошових коштів в борг позивачем надано копію квитанції від 01.11.2021, в квитанції зазначений номер кредитного договору 3780702, що відповідає номеру кредитного договору, укладеного з відповідачкою, як позичальницею (а. с. 99).

Також, з наданої АТ «ПУМБК» інформації вбачається, що відповідна суму коштів була зарахована на картковий рахунок відповідачки.

Відповідачка своїх зобов`язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів, комісії за користування кредитом не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 35 894,76 гривні, що включає заборгованість за основною сумою боргу - 10 147 гривень; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 24 237,76 гривень; заборгованість за комісіями 1 510 гривень.

Розрахунок заборгованості наведений у відомості про щоденні нарахування і погашення (а. с. 100-101, 101 зворот).

Відповідачка обставин щодо укладення договору, погодження його умов та отримання грошових коштів в борг у сумі 15 100 гривень не заперечує.

Доказів повного погашення заборгованості не надала, як не надала і іншого розрахунку суми заборгованості, відмінного від розрахунку позивача.

Далі, 20 грудня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3329813361-165669, з додатком (а. с. 16-21, 21 зворот - 22).

Згідно пунктів 2.2, 2.3 договору сума кредиту становить 3 000 гривень, кредит наданий на строк 18 днів.

Згідно пункту 9.13 договору процентна ставка 180 % (або 0,50 % за 1 (один) день користування грошовими коштами.

Вказаний договір з додатком підписаний позичальницею з використанням електронного підпису.

Відповідачкою не надано доказів для спростування факту укладення кредитного договору на зазначених вище умовах.

До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт надання грошових коштів в борг відповідачці у сумі 3 000 гривень.

Зокрема, для підтвердження факту надання грошових коштів в борг ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» надано довідку товариства з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» (а. с. 29).

Також, факт зарахування коштів на рахунок відповідачки підтверджується листом АТ «ПУМБК».

Відповідачка своїх зобов`язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якого, згідно з розрахунком позивача, становить 8 067 гривень, що включає заборгованість за основною сумою боргу - 3 000 гривень; заборгованість за нарахованими процентами 5 067 гривень.

Розрахунок заборгованості долучений до матеріалів справи (а. с. 30-35, 38).

Відповідачка обставин щодо укладення договору, погодження його умов та отримання грошових коштів в борг у сумі 3 000 гривень не заперечує.

Доказів повного погашення заборгованості не надала, як не надала і іншого розрахунку суми заборгованості, відмінного від розрахунку позивача.

Далі, матеріалами справи підтверджується, що між первісними кредиторами та позивачем у справі були укладені договори факторингу, набувачем за якими є позивач, який, відповідно, набув права кредитора в наведених вище кредитних зобов`язаннях.

До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії договору факторингу та договору відступлення прав вимоги № 24-07/2024, 10-03/26, № 07/03/23 та витяги з реєстрів боржників, за якими передано право вимоги.

Зміст вказаних вище договорів підтверджує перехід права вимоги до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», як нового кредитора.

Відповідачка чинність зазначених вище договорів не заперечує, доказів визнання недійсними цих договорів до матеріалів справи не надано.

Встановивши зазначені обставини, суд вважає, правовідносини сторін спору урегульовані наступними правовими нормами.

Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договорів у спосіб, передбачений ЦК України та погодження істотних умов цих договорів.

Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про їх нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитні договори укладені та вони є регуляторами спірних правовідносин сторін.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного, суд констатує, що у передбачений законом спосіб, між відповідачкою, як позичальницею, та первісними кредиторами були укладеними вищевказані договори та погоджені умови цих договорів.

Відповідачкою не спростовано обставини укладення цих договорів та погодження їхніх умов.

Тому, враховуючи дію презумпції правомірності правочинів, суд вважає, що зазначені вище договори є підставою виникнення прав та обов`язків у відповідачки, як позичальниці, в тому числі й обов`язку повернути тіло кредиту (позики), сплатити проценти та комісії за користування позикою (кредитом).

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що договір є підставою для виникнення прав та обов`язків, правомірність договору, як двостороннього правочину презюмується, а заміна сторони договору може бути здійснена внаслідок відступлення права вимоги, в тому числі під час укладення договору факторингу.

Проаналізувавши надані позивачем письмові докази, зокрема, копії договорів факторингу, суд приходить до висновку, що до позивача, як нового кредитора, правомірно перейшло право вимоги за вищевказаними договорами та, за відсутності доказів повного виконання умов зазначених договорів позичальником, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», як новий кредитор, має право вимагати стягнення заборгованості.

При цьому, суд погоджується з доводами позивача про необхідність стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 3780702 від 01 листопада 2021 року.

Проте, суд не погоджується з визначеним позивачем розміром заборгованості і критично оцінює долучену до матеріалів справи відомість первісного кредитора про щоденні витрати і нарахування.

Так, як слідує з умов договору, строк кредитування 30 днів, до 01 грудня 2021 року, при цьому, пунктом 2.3.1.1 і пунктом 2.3.1.2 визначені умови пролонгації на пільгових та звичайних умовах.

Як слідує з долученої до матеріалів справи відомості про щоденні нарахування та погашення, після 01 грудня 2021 року кредит і проценти сплаченими в повному обсязі не були, однак відповідачкою здійснювались періодичні платежі, які кваліфіковані кредитором, як сплата тіла кредиту, сплата процентів та внесення платежів в рахунок комісії за управління та обслуговування кредиту. При цьому, проценти продовжували нараховуватися за правилами пролонгації на пільгових та звичайних умовах.

Однак, матеріали справи не містять доказів, що відбулась пролонгація на пільгових умовах у відповідності до приписів п. 2.3.1.1 договору, а боржниця, погашаючи заборгованість, частину платежів спрямовувала саме для оплати комісії за управління та обслуговування кредиту для пролонгації строку кредитування на пільгових умовах. В силу приписів статті 12, 81 ЦПК України саме позивач, як кредитор, повинен доводити обставини, що відбулась пролонгація строку кредитування на пільгових умовах, однак, суд зазначає, що відповідні обставини не доведені, так як не встановлено волевиявлення відповідачки у спрямуванні частини здійснених нею платежів в рахунок оплати комісії за пролонгацію строку кредитування.

Також, суд вважає за неможливе стягувати нараховані проценти в межах строку пролонгації на стандартних умовах за правилами статті 1048 ЦК України, як плату за користування коштами, на чому наполягає позивач, а не як заходу відповідальності, передбаченого частиною 2 статті 625 ЦК України.

Аналізуючи питання щодо розміру процентів, що підлягають стягненню, суд враховує існування протилежної за змістом практики Київського апеляційного суду в частині визначення правової природи процентів, які нараховуються після закінчення строку кредитування в межах визначеного строку пролонгації на стандартних (базових) умовах у відповідності до пункту 2.3.1.2 договору.

Зокрема, суд зазначає, що деяких Постановах Київського апеляційного суду висловлена правова позиція щодо того, що проценти за користування коштами в межах погодженого сторонами спору строку пролонгації на стандартних (базових) умовах правомірно нараховуються за правилами статті 1048 ЦК України і є платою за користування коштами, а не мірою відповідальною, визначеною частиною 2 статті 625 ЦК України. Для прикладу, можливо навести постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2026 року по справі № 753/18627/24, від 20 березня 2026 року по справі № 357/910/25, від 09 березня 2026 року по справі № 372/5606/25,

Натомість в інших постановах Київського апеляційного суду висловлено позицію, що у випадку продовження користування позичальником грошовими коштами після погодженого сторонами договору строку кредитування, це є проявом протиправної поведінки позичальника і свідчить про порушення умов договору, а не про його пролонгацію. В такому випадку проценти в межах погодженого сторонами спору строку пролонгації на стандартних умовах нараховуються за правилами частини 2 статті 625 ЦК України і не можуть бути стягнені за правилами статті 1048 ЦК України. Якщо кредитор не заявив вимог про стягнення процентів нарахованих в межах погодженого сторонами строку пролонгації на базових умовах саме за правилами частини 2 статті 625 ЦК України, суд в силу приписів статті 13 ЦПК України відмовляє у стягненні цих процентів, як плати за правомірне користування коштами.

Для прикладу, можливо навести постанови Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року по справі № 357/13574/25, від 20 січня 2026 року по справі № 357/11491/25, від 31 березня 2026 року по справі № 754/1044/25, від 23 лютого 2026 року по справі № 759/14652/25.

Вирішуючи питання щодо можливості стягнення процентів, нарахованих в межах строку пролонгації на стандартних (базових) умовах у відповідності до п. 2.3.1.2, суд виходить з наступного.

Так, суд констатує, що на рівні різних колегій Київського апеляційного суду існує суперечність у визначенні правової природи процентів, які мають бути нарахованими в межах строку пролонгації договору у відповідності до п. 2.3.1.2.

Тобто, суд резюмує, що ці умови договору не є чіткими і однозначними. І якщо зазначені умови договору викликають сумніви в інтерпретації та застосуванні у судді під час вирішення спору, тим паче, зміст зазначених умов договору повинен викликати сумніви у позичальника, як сторони договору.

В силу правової позиції, що висловлена в Постанові ВС 11 вересня 2019 року у справі № 242/4812/16-ц, при неясності умов договору застосовується правило тлумачення contra proferentem тобто тлумачення проти сторони, яка склала договір. Споживач як слабша сторона договору підлягає особливому правовому захисту, що звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

Далі, згідно правової позиції, висловленої в Постанові ВС від 16 серпня 2023 року по справі № 176/1445/22, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними".

Тому, вирішуючи цей спір, суд повинен з`ясувати, який варіант тлумачення умов пункту 2.3.1.2 договору про споживчий кредит № 3780702 від 01 листопада 2021 року є найбільш сприятливим для відповідачки, як позичальниці, та, відповідно, яка правова природа процентів, які нараховуються згідно пункту 1.6 та 2.3.1.2 договору за стверджувальний період пролонгації на стандартних умовах.

В контексті наведеного, суд вважає, що більш сприятливим для споживача є варіант тлумачення, за яким проценти, що нараховуються у відповідності до пункту 2.3.1.2 договору, мають бути нарахованими за правилами части 2 статті 625 ЦК України, а не статті 1048 ЦК України, так як в цьому випадку позивач має довести не лише факт прострочення виконання зобов`язання позичальником, а і наявність в діях позичальника складу цивільно-правового делікту, як підстави для застосування заходу відповідальності, крім того, суд враховує, що проценти, нараховані з правилами частини 2 статті 625 ЦК України, можуть бути зменшеними, в той час як зменшення процентів, нарахованих за правилами статті 1048 ЦК України не допускається.

Оскільки зі змісту позовної заяви слідує, що проценти, нараховані за правилами пункту 1.6, 2.3.1.2, заявлені позивачем до стягнення саме як плата за користування коштами за правилами статті 1048 ЦК України, суд в силу приписів статті 13 ЦПК України не виходить за межі заявлених позовних вимог і не стягує ці проценти, як плату за правомірне користування кошти, констатуючи те, що відповідні нарахування за своєю природою є заходом відповідальності.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відсутні підстави для застосування умов договору щодо пролонгації строку кредитування на пільгових та стандартних умовах, строк кредитування у відповідності до приписів пункту 1.3 договору становить 30 днів, а дата повернення кредиту 01 грудня 2021 року. Розмір нарахованих процентів та комісії за надання кредиту визначається у відповідності до пунктів 1.5.1 і 1.5.2 договору і становить 5 662,50 гривень нараховані проценти, 1 510 гривень нарахована комісія.

Відповідно, після закінчення строку кредитування, 01 грудня 2021 року, здійснені відповідачкою платежі повинні бути скеровані для погашення заборгованості.

Як слідує з відомості про щоденні нарахування і виплати, відповідачкою після закінчення строку кредитування здійснені платежі у загальній сумі 16 775 гривень (1 510 гривень + 2 151 гривня + 1 510 гривень + 1 513 гривень + 679 гривень + 679 гривень + 1 437 гривень + 645 гривень + 645 гривень + 613 гривень + 613 гривень + 1 364 гривні + 582 гривні + 582 гривні + 1 295 гривень + 462 гривні + 30 гривень + 462 гривні).

Загальний розмір платежів за договором в межах погодженого строку кредитування становить 22 272 гривні, з них: 15 100 гривень тіло кредиту, 5 662,50 гривень проценти, 1 510 гривень комісія.

Отже, з урахування здійснених відповідачкою платежів, залишок заборгованості за цим кредитним договором становить 5 497,50 гривень (22 272 гривні 16 775 гривень).

Отже, позовні вимоги в цій частині є доведеними в цій частині та підлягають частковому задоволенню.

Далі, аналізуючи підстави для стягнення заборгованості за договором позики № 3329813361-165669 від 20.12.2021, суд виходить з наступного.

Так, суд погоджується, що існують підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі вказаній позивачем. Суд зауважує, що відповідачкою не надано доказів повного чи часткового погашення заборгованості за тілом кредиту.

Разом з тим, суд вважає, що проценти мають бути нарахованими визначеного пунктом 2.3 договору строку кредитування 18 днів у сумі 270 гривень, як про це зазначеного в додатку № 1 до договору позики.

В цьому випадку нарахування процентів поза межами строку кредитування суперечитиме приписам статті 1048 ЦК України.

Позиція щодо неможливості стягнення процентів поза межами строку кредитування висловлена в Постанові ВП ВС від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16.

Отже, загальний розмір заборгованості за цим договором становить 3 270 гривень (3 000 гривень + 270 гривень).

Загальний розмір заборгованості за двома договорами становить 8 767,50 гривень (5 497,50 гривень + 3 270 гривень).

Далі, позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16 000 гривень.

Для підтвердження факту професійної правничої допомоги і її обсягу до справи долучені копія договору про надання професійної правничої допомоги № 02-07/2024, укладеного з АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС», заявка на надання юридичної допомоги № 1171 від 01 квітня 2026 року та витяг з акту № 33 про надання юридичної допомоги від 30 квітня 2026 року (а. с. 79-81, 86, 87).

Аналізуючи наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19т а від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Суд враховує, що витрати позивача обґрунтовані належними, допустимими на достатніми докази, однак в силу приписів статті 141 ЦПК України, суд визначає розмір цих витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволені на 20 %, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню 3 200 гривень.

Далі, з урахуванням того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню суд, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, стягує з відповідачки на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 532,48 гривень.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-284, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 3780702 від 01 листопада 2021 року у сумі 5 497,50 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором позики № 3329813361-165669 від 20 грудня 2021 року у сумі 3 270 гривень, що складається з 3 000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 270 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 3 200 гривень, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 532,48 гривні, як компенсацію витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.