Рішення № 139108289, 17.08.2026, Деражнянський районний суд Хмельницької області

Справа № 673/771/26

Провадження № 2/673/815/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"17" серпня 2026 р. м. Деражня

Деражнянський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Мартинюка В.Б.,

з участю: секретаря судового засідання Капітана В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Деражня цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11171,70 грн, а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (первісний кредитор) та відповідачкою було укладено договір про споживчий кредит № 201416 на суму 6945,00 грн. Відповідачка взятих на себе зобов`язань не виконала, кредит і нараховані проценти не повернула, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на момент звернення до суду становить 11171,70 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6945,00 грн, заборгованості по несплаченим відсотками за користування кредитом у розмірі 3725,70 грн та заборгованості за комісією у розмірі 501,00 грн.

Крім того, 10.10.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 10102025, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором.

Позивач зазначив, що нарахована за кредитним договором заборгованість за штрафними санкціями в розмірі 1200,00 грн у межах цієї справи до стягнення не заявляється.

Ухвалою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 30 червня 2026 року відкрито провадження у справіта призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано в АТ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо емісії платіжної картки на ім`я відповідачки, зарахування на неї кредитних коштів і належності відповідачці номера телефону, зазначеного в кредитному договорі. На виконання ухвали суду 02.06.2026 від АТ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь № 20.1.0.0.0/7-260708/134624-БТ від 09.07.2026 з витребуваною інформацією.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. У позовній заяві позивач просив розглядати справу за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи вона повідомлялася належним чином шляхом надсилання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням за зареєстрованим місцем проживання, до суду повернулось рекомендоване поштове повідомлення з розпискою про вручення 15.07.2026. Відзиву на позовну заяву, інших заяв чи клопотань від відповідачки до суду не надходило, про причини неявки вона суд не повідомила.

Суд, у відповідності до ст. 280 ЦПК України, може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача, суд постановив ухвалу про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, згідно з ст. 281 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до паспорта споживчого кредиту від 20.09.2025, відповідачка ОСОБА_1 ознайомилася з умовами кредитування, а ТОВ «ФК «Кредіплюс» виконало обов`язок надати інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій, що підтверджується електронним підписом одноразовим ідентифікатором c6fb2e30.

20.09.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 201416, за умовами якого кредитодавець надав відповідачці кошти в сумі 6945,00 грн, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти, комісії та виконати інші обов`язки. Договір укладений в електронній формі в Особистому кабінеті споживача із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 8159fc49, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису.

Договором встановлені такі умови кредитування:

- сума кредиту 6945,00 гривень;

- строк кредиту 84 дні, з кінцевим терміном повернення 13.12.2025;

- процентна ставка фіксована, у розмірі 360,00% річних;

- комісія за надання кредиту складає 1 944,60 грн (28,00% від суми кредиту);

- загальий тариф комісії за управління та обслуговування кредиту 1,00 грн за розрахунковий період (знижений тариф) або 100,00 грн у разі порушення строків сплати (стандартний тариф).

Відповідно до п. 2.2.1 кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 6945,30 грн надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 5000,40 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 1944,60 грн шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п. 2.5 кредитного договору комісія за надання кредиту складає 1 944,60 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 28,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору Знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

У розділі терміни і визначення кредитного договору наведено такі визначення щодо комісії. Комісія за надання кредиту одноразова винагорода, що сплачується Позичальником за підготовку, організацію та надання Кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п. 2.5. цього Договору. Комісія за управління та обслуговування кредиту комісія, яку Позичальник сплачує на користь Кредитодавця, що нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно графіку платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом. Якщо Позичальник порушив (прострочив) строки сплати чергового платежу згідно Графіку платежів, комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом

На виконання умов договору кредитодавець здійснив видачу коштів, що підтверджується витягом з довідки ТОВ «ФК «Кредіплюс» про успішність операції від 20.09.2025 р. (транзакція № 1677917746). Факт отримання відповідачкою частини коштів у сумі 500,40 грн підтверджується відповіддю, наданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на запит суду, згідно з якою вказана сума була зарахована на картку відповідачки 20.09.2026.

Згідно з розрахунком заборгованості первісного кредитора ТОВ «ФК «Кредіплюс» та даними виписки з особового рахунку боржника у ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 201416 від 20.09.2025 належним чином не виконала. За весь час дії договору відповідачкою не здійснено жодного платіжу на погашення заборгованості за кредитним договором № 201416 від 20.09.2025.

Станом на момент звернення з позовом заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача, та про стягнення якої просить позивач, становить 11171,70 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту (основним зобов`язанням) 6945,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами 3725,70 грн, заборгованості за комісією 501,00 грн. Вимоги щодо стягнення нарахованих штрафних санкцій у розмірі 1200,00 грн, які зазначені у розрахунку та реєстрі прав вимог, позивачем у межах цієї справи не заявлялися.

Нарахування процентів здійснювалося відповідно до п. 2.3 індивідуальної частини договору за фіксованою ставкою 360,00% річних на залишок фактичної заборгованості. Комісія за управління та обслуговування кредиту нараховувалася згідно з п. 2.4 договору.

Нарахування процентів здійснювалося виключно в межах встановленого договором строку кредитування з 20.09.2025 по 13.12.2025.

10.10.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» (Клієнт) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (Фактор) було укладено Договір Факторингу № 10102025. Факт передачі права вимоги до ОСОБА_1 підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру прав вимог № 6 від 04.03.2026. Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимог № 6 (порядковий номер 647), до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 201416 у загальному розмірі 12371,70 грн. Здійснення оплати за відступлені права вимоги підтверджується платіжною інструкцією № 1009 від 10.03.2026.

На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За приписами ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 12 цього ж Закону визначено, що у кредитному договорі обов`язково визначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що :

згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» …

Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд встановив, що між первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачкою ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору № 201416 від 20.09.2025. Договір укладений в електронній формі. Відповідачка була обізнана з умовами кредитування, в тому числі з порядком видачі кредиту, нарахування відсотків і комісій, та погодилася з ними, підписавши відповідний договір. Для підписання договору відповідачка використала електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису.

Відповідачка, порушуючи умови кредитного договору та вимоги ст.ст. 526, 1054 ЦК України, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, суму кредиту та нарахованих у межах строку кредитування відсотків у встановлені строки не сплатила.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості нарахування та стягнення заборгованості за комісією за управління та обслуговування кредиту у розмірі 501,00 грн, суд виходить з таких міркувань.

Судом встановлено, що пунктами 2.4 індивідуальної частини кредитного договору № 201416 від 20.09.2025 встановлено обов`язок позичальника сплачувати періодичну комісію, розмір якої залежить від дотримання графіка платежів і становить 1,00 грн (знижений тариф) або 100,00 грн (стандартний тариф) за кожен розрахунковий період. У розділі «Терміни та визначення» договору ця комісія визначена як плата на користь Кредитодавця за супроводження кредиту, однак конкретний перелік додаткових чи супутніх послуг, які отримує споживач за цю плату, у договорі не розкрито.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір повернутої суми, надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості тощо.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 вказаного закону, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемними.

При виборі і застосуванні норми права суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, згідно з яким умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно із законом, є нікчемною відповідно до ст. 11 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, суд враховує висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, у якому зазначено, що Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» … Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування.

За таких обставин, оскільки нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 501,00 грн слід відмовити. Згода відповідача із позовними вимогами не є достатньою підставою для задоволення позову у цій частині, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК визнання позову не має вирішального значення, а суд може прийняти рішення лише за наявності для того законних підстав.

Враховуючи, що до позивача на підставі зазначеного вище договору факторингу перейшло право вимоги до відповідачки у повному обсязі, позивач набув статусу нового кредитора та має законні підстави вимагати виконання зобов`язання.

Отже, суд перевірив надані позивачем розрахунки заборгованості та визнає, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути у частині заборгованості за тілом кредиту (6945,00 грн) та процентами (3725,70 грн), є обґрунтованою. Враховуючи висновок суду про нікчемність положень договору щодо нарахування періодичної комісії, позовна заява підлягає задоволенню частково у розмірі 10670,70 грн.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, який сплачений позивачем у розмірі 2662,40 грн, пропорційно задоволеним вимогам (у сумі 10670,70 грн від заявлених 11171,70 грн), тобто у сумі 2542,85 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд дійшов таких висновків.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026, додаткову угоду № 25771556851 до Договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 та акт прийому-передачі наданих послуг від 05.05.2026, у якому міститься опис наданих послуг, відповідно до яких позивачу Адвокатським бюро «ТИМОШЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» надано послуги правничої допомоги (зокрема, вивчення матеріалів справи, підготовка адвокатського запиту та клопотання, а також складання позовної заяви про стягнення заборгованості) на загальну суму 7000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не подавав.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи докази подані позивачем на підтвердження отримання правничої допомоги, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 7000,00 гривень є доведеним, а також таким, що підтверджується поданими доказами.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково (на 95,51%), витрати на правничу допомогу мають бути стягнуті пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 6685,70 грн.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 201416 від 20.09.2025 року у розмірі 10670,70 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судові витрати на оплату судового збору у розмірі 2542,85 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6685,70 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ЮНІТ КАПІТАЛ, код ЄДРПОУ 43541163, адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333.

- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 20 серпня 2026 року.

Суддя: В. Б. Мартинюк