Рішення № 139107514, 19.08.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/11267/26

Провадження № 2-о/643/339/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Єрмак Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Борисенко Я.С.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова із заявою, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території російської федерації у с. Муром Шебекінського району Белгородської області.

В обґрунтування заяви зазначила, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Матір`ю заявниці є ОСОБА_4 , батьком - ОСОБА_5 . Згідно зі свідоцтвом про народження батька заявниці ОСОБА_5 , його матір`ю є ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_6 . Згідно свідоцтва про право власності на житло від 17.02.1994 року, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності: ОСОБА_5 (батьку заявниці), ОСОБА_4 (матері заявниці), ОСОБА_3 (баба заявниці) та ОСОБА_2 (заявниці). Мати заявниці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батько заявниці ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Муром Шебекінського району Белгородської області померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 01.07.2005 року адміністрацією Муромського сільського округу Шебекінського району Белгородської області складено запис про смерть № 15 та видано свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 . Оскільки факт смерті баби заявниці мав місце на території рф, заявниця позбавлена можливості оформити свої спадкові права після смерті баби, оскільки факт смерті останньої не зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, а документ, виданий органом реєстрації рф не має сили офіційного документу на території України. Встановлення факту смерті ОСОБА_3 (баби заявниці) є необхідною умовою для подальшого оформлення спадщини на частину квартири після смерті баби, а тому може вважатись законною метою задоволення заяви.

01.06.2026 ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова відкрито провадження по справі, призначено судове засідання.

В судовому засіданні представник заявника - адвокат Калмикова Л.К., заяву підтримала, просила заяву про встановлення факту смерті задовольнити повністю.

Представник заінтересованої особи - Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у судовому засіданні не був присутній.

Начальником відділу першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Наталією СІРЕНКО подано пояснення щодо заяви, в яких зазначила, що факт державної реєстрації смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Муром, Шебекінський район, Белгородська область, російська федерація, вже встановлений та зареєстрований на території іншої держави, просила відмовити у задоволенні заяви.

Суд, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Заявниця ОСОБА_2 є рідною онукою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження, серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в с. Муром Шебекінського району Белгородської області, російська федерація.

Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 15, виданого органом РАЦС москви №131.

У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначено Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу 1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 01 грудня 2022 року прийнято закон України № 2783-IX«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Відповідно до вказаного закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, пунктом 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першою статті 4 ЦК України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

Суд зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_3 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. Заявник не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , яке видано компетентним органом рф, у будь-яких правовідносинах на території України.

Практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, є сталою (див., зокрема, постанови Верховного Суду: від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025 року у справі № 165/894/25 (провадження № 61-11622св25), від 04 серпня 2026 року у справі № 635/4475/25 (провадження № 61-3279св26).

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд виходить із того, що свідоцтво про смерть, видане уповноваженими органами рф, є дійсним на території України.

Отже обставини, викладені заявницею у заяві, не знайшли свого підтвердження та не ґрунтуються на вимогах закону, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви.

Керуючись Конституцією України, статтями 12, 13, 19, 76-81, 258-259, 265-268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІПН: НОМЕР_4 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Заінтересовані особи: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті, ЄДРПОУ: 23320813, 61057, м.Харків, пров. Л.Гурченко, буд.3-Е.

Суддя Наталія ЄРМАК