Рішення № 139106701, 31.07.2026, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/1882/26

провадження №2/176/1766/26

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

у складі: головуючої судді Павловської І.А.,

за участю секретаря Ніколенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовті Води, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Товарна біржа «Українська товарна біржа», про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом, де просить визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з одного боку, та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , з іншого боку, що зареєстрований 01 червня 2001 року Товарною Біржею "Українська" за реєстраційним № 168436.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01 червня 2001 року між нею та ОСОБА_4 , з одного боку, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з іншого боку, було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири.

Зазначає, що на момент укладення договору квартира належала продавцям на праві власності, а саме: 2/3 частки квартири на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 29 червня 1994 року, виданого міським комітетом приватизації м. Жовті Води згідно з розпорядженням від 24 червня 1994 року № 103, а 1/3 частки на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О. у спадковій справі № 194/2001 та зареєстрованого в реєстрі за № 2076.

Позивач вказує, що продаж квартири було здійснено за ціною 1650 грн, які покупцями були передані, а продавцями отримані в повному обсязі до підписання договору.

Зазначає, що договір купівлі-продажу був укладений на виконання біржової угоди, зареєстрованої на Товарній біржі «Українська» за № 168436 від 01 червня 2001 року, відповідно до рішення біржового комітету від 01 червня 2001 року.

Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально посвідчений не був, оскільки працівники Товарної біржі «Українська» повідомили сторонам, що відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають подальшому нотаріальному посвідченню. Відповідне положення також було зазначено у тексті укладеного договору.

Вказує, що після укладення договору сторони фактично виконали всі передбачені ним умови. Продавцями було звільнено квартиру та передано покупцям ключі від неї, а покупцями здійснено повний розрахунок за придбане нерухоме майно. Будь-яких заперечень чи зауважень щодо укладення або виконання договору сторонами не заявлялося.

Позивач зазначає, що з моменту укладення договору користується придбаною квартирою для проживання, здійснює оплату комунальних послуг та утримує квартиру в належному санітарно-технічному стані.

Також позивач посилається на те, що на час укладення договору сторони не знали про необхідність його нотаріального посвідчення відповідно до статті 47 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, оскільки на той час була чинною стаття 15 Закону України «Про товарну біржу», відповідно до якої угоди, зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягали.

Вважає, що при укладенні договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а укладений правочин був фактично виконаний сторонами.

Разом з тим, позивач зазначає, що у зв`язку з відсутністю нотаріального посвідчення договору вона не має можливості належним чином реалізувати свої права щодо придбаного нерухомого майна, зокрема розпоряджатися ним та вчиняти щодо нього цивільно-правові угоди.

На думку позивача, невизнання зазначеного договору дійсним перешкоджає їй у реалізації права власності на придбану квартиру, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивач вважає, що сторони виконали всі умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, а укладення та виконання правочину не порушує прав та інтересів держави чи третіх осіб.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з одного боку, та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , з іншого боку, зареєстрований Товарною біржею «Українська» за реєстраційним № 168436.

Позивачка належним чином повідомлена про день та час розгляду справи у судове засідання не з`явилася. При цьому, до початку судового засідання, подала до суду письмове клопотання про підтримання позовних вимог та проведення судового розгляду справи без її участі.

Відповідачі та треті особи будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, у судові засідання не з`явилися. Повноважних представників не направили.

Окрім направлення судових повісток відповідачці поштою, остання викликалася у судове засідання шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Приймаючи до уваги те, що судом виконані вимоги щодо повідомлення інших відповідачів про день та час розгляду справи у спосіб передбачений законом та з огляду на те, що відповідачі не повідомили суд про поважність їх неявки в судові засідання, керуючись ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити по справі судове рішення без участі відповідачівна підставі письмових доказів, які є у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про власність» об`єктами права приватної власності є, зокрема, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки та інше майно споживчого і виробничого призначення.

Судом встановлено, що предметом спірного договору купівлі-продажу є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , на четвертому поверсі дев`ятиповерхового будинку.

Згідно з копією Свідоцтва про право власності на житло від 29 червня 1994 року, виданого міським комітетом приватизації м. Жовті Води згідно з розпорядженням від 24 червня 1994 року № 103, продавцям належала 2/3 частка вказаної квартири.

Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О. по спадковій справі № 194/2001 та зареєстрованого в реєстрі за № 2076, продавцям належала також 1/3 частка зазначеної квартири.

Таким чином, на момент укладення спірного договору продавці мали правовстановлюючі документи на квартиру, яка була предметом відчуження.

01 червня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з одного боку, та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , з іншого боку, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Факт укладення зазначеного договору підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року, яка долучена позивачем до матеріалів справи.

Згідно з умовами вказаного договору продавці передали у власність покупців двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а покупці прийняли зазначене нерухоме майно.

Відповідно до змісту договору вартість квартири становила 1650 грн. У договорі зазначено, що вказана сума передана покупцями та отримана продавцями в повному обсязі до підписання договору.

Крім того, з копії договору купівлі-продажу вбачається, що правочин укладено на виконання біржової угоди, зареєстрованої Товарною біржею «Українська» 01 червня 2001 року за № 168436, відповідно до рішення біржового комітету від 01 червня 2001 року.

Таким чином, факт укладення сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна, визначення його предмета та ціни, а також його реєстрації на товарній біржі підтверджується письмовим доказом договором купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року.

Судом встановлено, що зазначений договір нотаріально не посвідчувався.

Разом з тим, відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» у редакції, чинній на час укладення спірного договору, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню.

Отже, сторони договору, укладаючи 01 червня 2001 року договір купівлі-продажу нерухомого майна та реєструючи його на Товарній біржі «Українська», діяли з урахуванням законодавства, чинного на момент укладення правочину.

Суд також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З огляду на це правомірність форми укладеного договору має оцінюватися з урахуванням законодавства, чинного саме на момент його укладення.

Зі змісту копії договору купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року вбачається, що сторони погодили всі істотні умови договору, зокрема визначили його предмет, вартість майна та порядок проведення розрахунку.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладення договору продавці не мали права розпоряджатися спірною квартирою або що квартира перебувала під забороною відчуження чи арештом.

Навпаки, право продавців на квартиру підтверджується долученими до позовної заяви правовстановлюючими документами Свідоцтвом про право власності на житло від 29 червня 1994 року та Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 травня 2001 року.

Судом також береться до уваги, що відповідно до позовної заяви та наданої копії договору сторони фактично виконали умови укладеного правочину.

Зокрема, покупцями сплачено погоджену договором вартість квартири у розмірі 1650 грн, що прямо зазначено у договорі, а продавцями передано покупцям придбане нерухоме майно та ключі від квартири.

Зазначені обставини у сукупності свідчать про те, що сторони мали намір укласти саме договір купівлі-продажу нерухомого майна та фактично виконали взяті на себе за ним зобов`язання.

На підтвердження фактичного користування квартирою позивачем до позовної заяви також долучено копію технічного паспорта на квартиру та довідку про реєстрацію власності.

Зазначені документи у сукупності з копією договору купівлі-продажу підтверджують зв`язок позивача зі спірним нерухомим майном та фактичне користування ним.

Позивачка також зазначає, що після укладення договору проживає у спірній квартирі, сплачує комунальні платежі та утримує її в належному санітарно-технічному стані. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із того, що спірний договір був укладений у 2001 році, а тому правова оцінка обставин його укладення повинна здійснюватися з урахуванням законодавства, чинного на той час.

Суд бере до уваги положення ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», яка на час укладення договору передбачала, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Таким чином, відсутність нотаріального посвідчення спірного договору сама по собі за встановлених у цій справі обставин не свідчить про відсутність волі сторін на його укладення та виконання.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Судом встановлено, що позивач фактично прийняла придбане за договором нерухоме майно, користується ним та несе витрати щодо його утримання, тоді як відсутність належного оформлення договору перешкоджає їй у повній реалізації правомочностей власника щодо спірної квартири.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що визнання договору дійсним призведе до порушення прав та законних інтересів інших осіб, держави або територіальної громади.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши копію договору купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року, правовстановлюючі документи на квартиру, технічний паспорт, довідку про реєстрацію власності, звіт про незалежну оцінку ринкової вартості майна та інші матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, договір фактично виконаний, продавці передали майно, а покупці сплатили його вартість та прийняли квартиру.

Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості майна, відповідно до якого ринкова вартість квартири становить 223000 грн, суд враховує як доказ вартості спірного нерухомого майна, зокрема для визначення ціни позову, при цьому зазначена обставина не спростовує факту погодження сторонами ціни договору у розмірі 1650 грн на момент його укладення.

Таким чином, встановлені судом обставини та досліджені докази свідчать про реальне виконання сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01 червня 2001 року та спрямованість їх волі на настання передбачених договором правових наслідків.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року, зареєстрованого Товарною біржею «Українська» за № 168436, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, суд вважає можливим визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з одного боку, та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , з іншого боку, зареєстрований Товарною біржею «Українська» за реєстраційним № 168436.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4, 13 Закону України «Про власність», ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», ст.ст. 204, 328, 334, 392 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Товарна біржа «Українська товарна біржа», про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості від 01 червня 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з одного боку, та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , з іншого боку, зареєстрований Товарною біржею «Українська» 01 червня 2001 року за реєстраційним № 168436, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА