Рішення № 139103272, 25.05.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/23289/24

провадження № 2/753/4918/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі МЕЛЬНИЧЕНКО О.С.

за участю сторін

представника позивача ОСОБА_1 ;

відповідачі не з`явились;

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Будівельник-13» до Київської міської ради та ОСОБА_2 про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року Житлово-будівельний кооператив «Будівельник-13» (далі - ЖБК «Будівельник-13», позивач) звернувся до суду з позовом Київської міської ради (далі - КМР, відповідач 1) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач 2, а разом відповідачі), в якому просить стягнути з ЖБК «Будівельник-13» на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок суду, вартість сплаченої спадкодавцем частини пайового внеску в сумі 112,00 грн; визнати за ЖБК «Будівельник-13» право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна квартира надавалась у користування члена кооперативу ОСОБА_3 та члену його сім`ї на підставі ордера на жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу № 103197 від 16 грудня 1994 року, виданого виконавчим комітетом КМР народних депутатів. ОСОБА_3 був прийнятий до складу членів кооперативу згідно рішення загальних зборів членів житлово-будівельних кооперативів від 20 липня 1994 року про надання квартир членам житлово-будівельних кооперативів та надання їм квартир, яке було затверджено розпорядженням КМР народних депутатів від 01 грудня 1994 року № 248-с «Про вирішення окремих житлових питань по ЖБК». Згідно пункту 1.17 протоколу житлової комісії від 18 серпня 1994 року № 37/3-94 ЖБК «Будівельник-13», АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , площею 28,85 кв.м., на сім`ю з двох осіб (він та син).

Спадкодавець відповідача-2 ( ОСОБА_3 ) за життя сплатив пайовий внесок за спірну квартиру лише частково, отже, право власності на неї у нього не виникло і майно належить кооперативу. Після смерті ОСОБА_3 відповідач-2 належних документів про прийняття спадщини кооперативу не надав, квартирою не користується, накопичує борги за житлово-комунальні послуги. Правління ЖБК прийняло рішення відмовити відповідачу-2 у прийнятті до членів кооперативу, повернути внесену його батьком частину паю (шляхом внесення на депозит суду) та зареєструвати право власності за ЖБК. Однак, державний реєстратор (який є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради) відмовив у проведенні державної реєстрації права власності. З метою оформлення майна позивач звернувся до суду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року відкрито провадження в цій справі, визначено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

24 березня 2025 року від представника КМР - Малуєвої С. О. до суду надійшли письмові пояснення, у яких вказує, що КМР не порушувала права жодної із сторін у цій справі.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні, яке відбулось 14 травня 2026 року, представник позивача заявлені вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідачі будучи належним чином повідомленими про розгляд даної справи в установленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі по тексту - ЦПК України) порядку, в судове засідання не з`явились, при цьому представником КМР було подано до суду заяву про розгляд справи без його участі. Від відповідача ОСОБА_2 будь-яких заяв з процесуальних питань до суду не надходило.

Відповідно до приписів частини другої статті 223 ЦПК України суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною третьою статті 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд бере до уваги, що відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, будь-яких клопотань від відповідача - ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи або з інших процесуальних питань від не надходило, враховуючи строки розгляду справи, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи у відсутності відповідачів, які були належним чином повідомлені про день та час судового засідання, за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем факту порушення, невизнання або оспорювання його права чи охоронюваного законом інтересу з боку конкретного відповідача. Відсутність порушеного права позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом встановивлено, що ОСОБА_3 на підставі ордеру від 16 грудня 1994 року №103197 надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , на сім`ю з двох осіб (він та син ОСОБА_2 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03 листопада 2014 року Серії НОМЕР_1 .

Згідно інформаційної довідки, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 03 лютого 2015 року КВ-2014 № 88063, вказано, що квартира за даними Бюро на праві власності не зареєстрована.

Постановою приватного нотаріуса КМНО Смолянінової О. Я. відмолено у видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , у зв`язку із тим, що не надано документів, які б підтверджували право власності померлого на зазначену квартиру.

Суд також установив, що позивачем ініційовано процедуру оформлення права власності на спірну квартиру, однак рішеннями державного реєстратора від 19 вересня 2024 року № 75123712 та від 07 листопада 2024 року № 75959599 відмовлено ЖБК «Будівельник-13» у проведенні реєстраційних дій щодо спірної квартири.

Як достовірно встановлено судом, позивач є житлово-будівельним кооперативом, правовий статус майна якого регламентується, насамперед, спеціальним законодавством про житлову кооперацію, а також законодавством про власність, що діяло на час виникнення спірних відносин сторін.

Окрім того, судом встановлено, що позивач є замовником будівництва будинку АДРЕСА_2 , в якому знаходиться спірна квартира, який, побудований на гроші позивача та був прийнятий позивачем в експлуатацію.

Відтак, на підставі статті 4 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на момент прийняття відповідачем багатоквартирного будинку за зазначеною адресою в експлуатацію, він набув право власності на цей будинок.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 384 ЦК України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

За змістом статті 137 Житлового кодексу Української РСР створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів передусім регулюється Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 року № 186.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про кооперацію» кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майн, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Пунктом 19 названого Примірного статуту визначено: «жилий будинок (будинки) і надвірні будівлі належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески) і не можуть бути у нього вилучені, продані або передані ним як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, здійснюваної при ліквідації кооперативу».

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про власність» член житлово-будівельного кооперативу, що повністю вніс пайовий внесок за надану йому у користування кооперативну квартиру, набуває право власності на таку квартиру.

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. А у відповідності до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звернення до суду є способом захисту вже наявного суб`єктивного матеріального права, яке зазнало посягання з боку іншої особи. Відповідно, суд під час розгляду справи повинен встановити: чи існує в позивача суб`єктивне матеріальне право; чи було це право порушене, невизнане або оспорене; чи порушено право саме тим відповідачем, до якого пред`явлено позов.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові. Суд не може захищати абстрактні права чи превентивно ухвалювати рішення на майбутнє за відсутності реального юридичного конфлікту.

Щодо вимог до Київської міської ради (в контексті ст. 392 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності має речово-правовий характер і подається до суб`єкта, який висуває зустрічні претензії на майно, перешкоджає реалізації права або пасивно не визнає прав позивача, створюючи юридичну невизначеність.

Позивач обґрунтовує позов до КМР виключно фактом відмови державного реєстратора у проведенні реєстраційної дії. Проте суд зазначає, що дії державного реєстратора є публічно-правовими (управлінськими). Відмова в реєстрації не означає, що територіальна громада м. Києва претендує на спірну квартиру як на комунальну власність чи оспорює право кооперативу на неї.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 зазначено, що відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Наявність публічно-правової перешкоди (відмови реєстратора) не породжує приватноправового спору з органом місцевого самоврядування щодо належності об`єкта нерухомості. КМР не заявляє самостійних прав на квартиру та не чинить перешкод ЖБК як суб`єкт цивільних правовідносин, отже, не є порушником права позивача.

Щодо вимог до ОСОБА_2 про визнання права власності.

За твердженням самого позивача, відповідач-2 з 2018 року повністю ігнорує спірну квартиру, не користується нею та не надає документів для вступу до кооперативу.

Суд констатує, що така пасивна поведінка відповідача не є «оспорюванням» чи «невизнанням» права власності ЖБК у розумінні статті 392 ЦК України. Для застосування цього способу захисту потрібен наявний, актуальний спір. Факт звернення відповідача-2 до суду у 2017 році (позов залишено без розгляду) свідчить про минулий конфлікт, однак станом на час звернення ЖБК з цим позовом у 2024-2026 роках ОСОБА_2 не вчиняє жодних юридичних чи фактичних дій, які б ставили під сумнів право власності кооперативу.

Наявність заборгованості за комунальні послуги породжує право кооперативу на позов про стягнення боргу, але не є формою оспорювання права власності на нерухомість, що вимагало б його судового підтвердження.

Щодо вимоги про стягнення з ЖБК частини пайового внеску на користь відповідача 2.

Позивач просить суд стягнути кошти із самого ЖБК на користь відповідача-2 за рахунок грошей, які ЖБК самостійно поклав на депозит суду.

Суд зазначає, що позовне провадження - це інструмент державного примусу, що застосовується до порушника. Позивач не може звертатися до суду з вимогою примусити себе виконати зобов`язання, оскільки його власні права фактом несплати не порушуються.

Відповідно до частини 1 статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит суду, якщо кредитор ухиляється від прийняття виконання.

Позивач вже правомірно скористався цим інститутом матеріального права, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.06.2024 року. Внесення грошей у депозит суду вважається належним виконанням зобов`язання і автоматично його припиняє. Для підтвердження цього факту чи для змушення відповідача забрати ці кошти ухвалення судового рішення про «стягнення коштів з позивача» не вимагається. Невчинення відповідачем 2 дій щодо фактичного отримання цих коштів із депозиту не є порушенням цивільних прав ЖБК «Будівельник-13». Обраний позивачем спосіб захисту в цій частині є штучним і не відповідає положенням статті 16 ЦК України.

Отже, звертаючись до суду, позивач повинен довести не лише факт наявності у нього суб`єктивного матеріального права, а й факт його порушення, невизнання або оспорювання саме тими особами, до яких пред`явлено позов.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що між сторонами відсутній матеріально-правовий спір. Відповідачі майнових прав позивача не порушували. Виникнення у позивача труднощів на стадії проведення державної реєстрації речових прав не є правовою підставою для задоволення позову про визнання права власності у порядку цивільного судочинства за відсутності оспорювання цього права відповідачами.

Оскільки судом не встановлено факту порушення, невизнання або оспорення прав ЖБК «Будівельник-13» з боку КМР та ОСОБА_2 , у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Щодо судових витрат, то відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу «Будівельник-13» до Київської міської ради та ОСОБА_2 про визнання права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.

Дата складення та підписання повного тексту рішення 18 серпня 2026 року.