Рішення № 139101589, 07.08.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/151/26

номер провадження 2/695/1302/26

07 серпня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі

головуючого - судді Середи Л.В.,

за участю секретаря - Оніщенко Н.В.,

представника відповідача - адвоката Тальчук П.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноша цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

13.01.2026 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №25.03.2025-100001109 від 25.03.2025 у розмірі 26 560 грн.

Позов мотивований тим, що позивач та відповідач 25.03.2025 уклали кредитний договір №25.03.2026-100001109 відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 8 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 25.03.2025.

Умовами вказаного договору передбачена комісія, пов`язана з наданням кредиту, яка становить 9% від суми кредиту та дорівнює 720 грн. Крім того, умовами договору також передбачається сплата комісії за обслуговування кредитної заборгованості, яка складає 720 грн. у кожному з двох чергових періодів. Крім того сторонами передбачено можливість нарахування неустойки у розмірі 120 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Позивач наполягає, що він виконав свої зобов`язання по наданню кредиту у повному обсязі, а відповідач належним чином свої зобов`язання не виконав у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 26 560 грн, яка складається з тіла кредиту - 8000 грн; процентів - 12 400 грн; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 720 грн; додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) - 1440 грн; неустойки - 4000 грн.

При цьому обґрунтовуючи свої вимоги до відповідача щодо нарахування комісії позивач вказав, що вказана комісія пов`язана із наданням послуги, а саме перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу. У свою чергу відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовам, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності.

Щодо нарахування неустойки позивач зазначав, що п. 6.1 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», який передбачав, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем, був виключений відповідно до Закону України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки, (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

За таких обставин, посилаючись на обставини укладення кредитного договору, докази видачі кредитних коштів відповідачу, а також посилаючись на невиконання умов кредитного договору відповідачем, позивач звернувся до суду зі даним позовом.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.01.2026 відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача у поданому 06.03.2026 через систему «Електронний суд» відзиві позов не визнав у повному обсязі, обґрунтувавши свої заперечення нормами процесуального та матеріального права. Зокрема, сторона відповідача зазначає, що позивачем не доведено належними та достовірними доказами факт укладення кредитного договору № 25.03.2025-100001109 від 25.03.2025 та захищеність форми від редагування. Подані документи є сканованими копіями без кваліфікованих електронних підписів (КЕП), а матеріали справи не містять доказів того, що зазначений у позові номер телефону належить саме відповідачу і що саме він отримав одноразовий ідентифікатор. Посилаючись на статті 12, 81, 83, 84, 177 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) та статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», відповідач наголошує, що позивач разом із позовом не надав первинних бухгалтерських документів (виписок з особового рахунку), які б підтверджували перерахування кредитних коштів на його рахунок, а тому відсутні докази видачі кредиту та виникнення заборгованості.

Крім того, відповідач заперечує проти стягнення комісії за обслуговування кредиту у сумі 1 440,00 грн, посилаючись на положення частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки в договорі відсутній перелік додаткових і супутніх послуг банку, а самі умови щодо сплати комісії є нікчемними. Щодо нарахування відсотків у сумі 12 400,00 грн на тіло кредиту 8 000,00 грн, відповідач вважає їх завищеними та такими, що суперечать частині третій статті 509, частинам першій і другій статті 627 Цивільного кодексу України (ЦК України) щодо засад справедливості, добросовісності та розумності. Посилаючись на частину другу та пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач зазначає, що умова про стягнення непропорційно великої суми відсотків (понад 50% від тіла кредиту) створює істотний дисбаланс прав на шкоду споживача та перетворює проценти на непомірний тягар і джерело надприбутків кредитора, у зв`язку з чим вони підлягають зменшенню до 4 000,00 грн.

Окрім цього, сторона відповідача наполягає на неправомірності нарахування штрафних санкцій та неустойки, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також аналогічні норми Закону України «Про споживче кредитування» (у редакціях із урахуванням змін, внесених законами № 2120-IX від 15.03.2022 та № 3498-IX від 22.11.2023) та правову позицію Верховного Суду у справі № 758/5318/23 від 12 лютого 2025 року. Відповідач зазначає, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення позичальник у разі прострочення грошового зобов`язання за кредитом звільняється від відповідальності за статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені), а нараховані платежі підлягають списанню кредитодавцем. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідь на відзив позивачем надано не було.

У судове засідання представник позивача не з`явився, але в позові просив здійснювати розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягав, проти заочного розгляду справи не заперечував.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, які вказані у відзиві на позовну заяву, стверджував, що позовні вимоги належним чином не доведені, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти кредитний договір на умовах, встановлених товариством. Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: пропозиція про укладення договору (оферта), розміщена на сайті кредитора заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 25.03.2025 за № 25.03.2025-100001109, з якими він попередньо ознайомився.

Крім того, відповідач розумів, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення).

Відтак судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 25.03.2025 укладено кредитний договір № 25.03.2025-100001109 (кредитної лінії) шляхом підписання позичальником 25.03.2025 заявки про надання кредиту, пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), паспорта споживчого кредиту та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору.

Підписання вказаних документів здійснено відповідачем одноразовим ідентифікатором Е548, який було відправлено останньому на його фінансовий номер 063-471-74-54.

Відповідно до п.1.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) ця пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) є пропозицією ТОВ «Споживчий центр» укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов договору (п. 2-4, 7-9 заявки) позичальнику 25.03.2025 надано кредит у розмірі 8000 грн. строком на 217 днів. Дата повернення 27.10.2025.

Кредит надано шляхом перерахування на рахунок споживача, що включає використання реквізитів електронного платіжного засобу (платіжної картки) позичальника НОМЕР_5 (реквізити якої зазначено у заявці).

Проценти (економічна сутність - плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення суми кредиту (залишку кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. Розмір процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.

Умовами договору (п. 6, 7, 8, 9 заявки) встановлено такі процентні ставки та комісії:

Процентна ставка «Стандарт» (п. 6 заявки) - фіксованиа незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом.

Процентна ставка «Економ» (п. 7 заявки) - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за періодами застосування ставки «Стандарт».

Комісія за надання кредиту (п. 8 заявки) - у розмірі 9% від суми кредиту, що становить 720,00 грн, яка нараховується в день надання кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (п. 9 заявки) - у розмірі 720,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка (ОРРПС) та сукупні витрати (п. 16 заявки): ОРРПС становить 2526,92% річних, загальні витрати за споживчим кредитом становлять 14 560,00 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту - 22 560,00 грн.

Порядок виконання зобов`язань передбачає здійснення платежів згідно з узгодженим Графіком чергових платежів (всього 7 періодів погашення у період з 25.03.2025 по 27.10.2025). Відповідно до положень договору, позичальник має право в будь-який час достроково повернути кредит повністю або частково, сплативши суму фактичного залишку боргу та проценти/комісії за фактичний час користування коштами, а також має право відмовитися від договору протягом 14 календарних днів з дня його укладення.

Відповідно до умов щодо відповідальності сторін та штрафних санкцій (п. 17, 18 заявки та Розділ 9 договору), у разі прострочення виконання зобов`язань позичальник сплачує:

Неустойку (пеню / штраф) (п. 17 заявки) у фіксованому розмірі 120,00 грн за кожен день прострочення виконання кожного окремого зобов`язання за договором.

Інфляційні втрати та проценти річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (п. 18 заявки) у розмірі 547,5% річних від суми простроченої заборгованості за весь час прострочення.

Позичальник несе повну персональну майнову та юридичну відповідальність за збереження свого мобільного номера ( НОМЕР_1 ) та засобів доступу до електронного підпису.

Відповідно до умов роботи з кредитними історіями та взаємодії з третіми особами (п. 13.11 договору та Інформаційне повідомлення до договору): інформація щодо позичальника та виконання зобов`язань передається до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» (УБКІ) та інших акредитованих бюро.

Як видно з відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 25.03.2025-100001109 (кредитної лінії) від 25.03.2025 позичальник підтверджує, що однозначно і безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якого є Заявка до кредитного договору № 25.03.2025-100001109 від 25.03.2025, з яким він попередньо уважно ознайомився.

Згідно з інформаційним повідомленням позичальника, в ньому міститься інформація про контактні телефони позичальника, а саме 063-471-74-54, а також інформація про контактну особу, контактний телефон брата Юрія та ознайомлення про кримінальну відповідальність за ст. 182 КК України. Інформаційне повідомлення містить відмітку про її підписання одноразовим ідентифікатором Е548.

Згідно з інформацією, отриманою з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача, вказано відомості про позичальника: ПІБ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , номер телефону: НОМЕР_3 .

Фінансовий номер телефону - контактний номер телефону клієнта, що використовується банком, зокрема, з метою проведення його автентифікації (пп 63 п. 4 Розділу І Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 19.05.2020 № 65).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач пройшов верифікацію (ідентифікацію) за допомогою Системи BankID НБУ і саме для вказаної автентифікації використовувався його фінансовий номер.

Система BankID Національного банку це державна система віддаленої ідентифікації, що забезпечує передавання персональних даних користувачів від банку/небанківського надавача платіжних послуг з обслуговування рахунку, в якому користувачу відкрито рахунок, до суб`єкта, який надає послугу користувачу. Особливістю Системи BankID НБУ є те, що для користування Системою BankID НБУ громадянам не потрібно додатково реєструватися, достатньо мати відкритий рахунок у банку/небанківському надавачі платіжних послуг з обслуговування рахунку, що є учасником системи.

При цьому документ «Інформація, отримана з центрального вузла Системи BankID НБУ» містить відомості про проходження особою процедури електронної ідентифікації через Систему BankID НБУ та є результатом функціонування відповідної державної інформаційної системи. Відтак, джерелом походження таких відомостей є центральний вузол Системи BankID НБУ, а не особа, яка подала документ до суду.

Відтак доводи представника відповідача про те, що позивачем не доведено належним чином, що вказаний номер телефону дійсно належить відповідачу спростовуються матеріалами справи.

Відповідачем та його представником не надано належних і допустимих доказів на підтвердження заволодіння третіми особами фінансовим номером телефону та персональними даними відповідача, за допомогою яких здійснювалася його ідентифікація під час укладення спірного електронного договору. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що умови кредитного договору змінювалися кредитором в односторонньому порядку чи будь-яким іншим чином. Відтак, відповідні доводи сторони відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях, суперечать загальним засадам доказування та не можуть бути покладені в основу судового рішення.

За приписами ст.ст. 6, 626, 628, 638 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов. Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення прав та обов`язків, яка має містити істотні умови (зокрема, щодо предмета).

Згідно зі ст. 207 та ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі (недодержання якої тягне його нікчемність) і вважається таким, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах чи виражено за допомогою технічних засобів зв`язку.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту) через заповнення форми або вчинення конклюдентних дій в системі суб`єкта електронної комерції (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин може підписуватися за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з п.п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність (ОТР-пароль), що надсилається особою, яка пропонує укласти договір, на номер чи засіб зв`язку, вказаний під час реєстрації, та додається до електронного повідомлення для прийняття оферти.

Згідно зі ст.ст. 2, 6, 11 Закону України «Про захист персональних даних», обробка персональних даних здійснюється за згодою суб`єкта або на підставі укладення та виконання правочину, стороною якого він є.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Таким чином, підписавши окремо кредитний договір за допомогою одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування та взяв на себе відповідні зобов`язання.

При цьому варто зазначити, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що без введення логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання позивачем персональних даних від відповідача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно ОСОБА_1 , як і незаконності заволодінням його персональними даними.

З окремим позовом щодо визнання договору або його окремих положень недійсними відповідач не звертався, так само, відсутнє звернення відповідача до правоохоронних органів щодо укладення кредитного договору від його імені третіми особами шляхом використання його особистих даних, відкриття кримінального провадження за статтею шахрайство, тощо.

За таких обставин доводи сторони відповідача про не укладення договору, не заслуговують на увагу та спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

Згідно листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» №225-0501 від 05.01.2026 убачається, що відповідачу 25.03.2025 о 12:23:03 перераховано кошти у сумі 8000,00 грн. на карту № НОМЕР_4 , призначення платежу: видача за договором кредиту №25.03.2025-100001109.

Заперечуючи обставини щодо отримання кредитних коштів сторона відповідача посилалася на те, що вказаний лист не є належним доказом для підтвердження факту надання кредитором і, відповідно, отримання відповідачем грошових коштів на виконання умов кредитного договору №25.03.2025-100001109 від 25.03.2025, оскільки даний лист не містить в собі інформації та доказів належності платіжної картки « НОМЕР_4 » саме відповідачу, а не іншій особі. Крім того матеріали позовної заяви не містять документів первинної бухгалтерської документації, а відтак не підтверджують отримання кредиту, користування коштами та наявності заборгованості і її розміру.

Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача суд зауважує, що позивач ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривав позичальнику рахунки у банку, а лише перераховував за допомогою сервісу iPay кредитні кошти на вже наявну картку відповідача.

Позивач не є банківською установою та не може отримати доступ до виписки з карткового рахунку відповідача, оскільки не здійснює відкриття карткових рахунків, а тільки перераховує кошти на вже наявні фінансові рахунки.

Згідно положень п. 1 та 2 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Тому, позивач не може отримати доступ до банківського рахунку відповідача та надати суду виписку з карткового рахунку, оскільки такі відомості становлять банківську таємницю.

Натомість, відповідач на спростування доводів товариства щодо отримання ним кредитних коштів у розмірі 8 000 гривень не надав суду виписки з власного карткового рахунку, чи будь-яких доказів, які б спростовували належність йому зазначеного вище карткового рахунку, на який було здійсненго перерахування коштів, а тому слід дійти до висновку, що відповідач отримував такі кредитні кошти та користувався ними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами кредитний договір, з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та підпадає під правове регулювання Глави 71 ЦК України.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст 1050 ЦК України. Тобто після припинення строку кредитного договору проценти не нараховуються. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10. 2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідач не вносив кошти на погашення кредитної заборгованості.

Відповідачем не надано та не названо суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Як установлено судом, сторони в договорі № 25.03.2025-100001109 узгодили строк кредитування - 217 дні, із 25.03.2025 по 27.10.2025, після чого проценти відповідачу не нараховувались. Із розрахунку заборгованості вбачається, що позивач не перевищував нарахування встановленої кредитним договором та вимогами статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» ставки по відсотках за наданим кредитом та строк їх нарахування.

Нарахування відсотків здійснювалося в межах строку дії договору та відповідно до обраної сторонами процентної ставки. Оскільки матеріали справи не містять доказів дострокового погашення цієї суми, а відповідачем розрахунок боргу позивача не спростовано жодними доказами, вимоги про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 12 400.00 грн є правомірними.

Представник відповідача у відзиві зазначив, що нарахування відсотків, які перевищують половину тіла кредиту, суперечить чинному законодавству. Зокрема, такі умови є несправедливими та порушують принципи розумності й добросовісності, що гарантовані статтями 3, 509, 627 Цивільного кодексу України та статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Однак суд відхиляє такі аргументи сторони відповідача виходячи з настіпного.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При цьому ч.ч.1, 2, п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (на який посилається представник відповідача) передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак у даному випадку спірними є нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором, чого помилково не врахував відповідач.

При цьому позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надав оцінку запропонованим умовам кредитування, зважив на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважав їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.

Таким чином за обставин даної справи не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах.

Щодо комісії за надання кредиту.

Позивачем до розрахунку заборгованості включено вимога про стягнення з відповідача комісії (пов`язаної з наданням кредиту) у розмірі 720 грн., яка нарахована відповідно до п. 8 заявки кредитного договору №25.03.2025-100001109.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 виснувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Умови кредитного договору щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Окрім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена, як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.

Надання кредиту є дією фінансової установи, яку ТОВ «Споживчий центр» вчиняє на власну користь, така дія стосується видачі, управління кредитом, оскільки видаючи кредитні кошти фінансова установа має правомірні очікування щодо повернення таких коштів разом із нарахованими процентами за користування такими коштами.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, слід дійти до висновку, що стягнення комісії в розмірі 720 гривень за надання кредиту в розмірі 8 000 гривень є неправомірним, та відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» положення укладеного між сторонами спору кредитного договору які стосуються комісії за надання кредиту є нікчемними, оскільки обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом.

Щодо нарахування комісії за обслуговування кредиту.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 1440.00 грн.

Умовами кредитного договору визначено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Додаткова комісія встановлюється за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10 січня 2024 року, справа № 727/5461/23, провадження № 61-17096св23.

Хоча в кредитному договорі зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та, за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), однак позивачем не надано доказів отримання відповідачем указаних послуг.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення комісії за обслуговування у сумі 1440,00 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки у сумі 4000,00 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 17 заявки кредитного договору №25.03.2025-100001109 від 25.03.2025 передбачено, що неустойка у сумі 120,00 грн. нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженим Верховною Радою України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, який діє і на даний час.

Законом України від 15 березня 2022року №2120-IX«Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем); 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання(невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто в період існування особливих правових наслідків протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23, який відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Що ж до посилань представника позивача, що Законом №3498-IXвід 22.11.2023 змінено обов`язок кредитодавця щодо списання неустойки в залежності від дати укладення договору про споживчий кредит та на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань, то слід зазначити наступне.

Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у зв`язку з прийняттям Закону №3498-IX від 22.11.2023, змін не зазнав. Обов`язок кредитодавця списати неустойку у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування і надалі не залежить від дати укладення кредитного договору.

Питання пріоритетності норм ЦК України Велика Палата Верховного Суду детально обґрунтувала у справі №334/3161/17 (п. 14-19 постанови від 22 червня 2021 року) та зазначила наступне:

«У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному(абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України».

Таким чином, до неустойки за кредитним договором, датою укладення якого є 25.03.2025, застосуванню підлягає пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якої відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання зобов`язань.

Оскільки неустойка за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 4000 грн. нарахована відповідачу в період дії в Україні воєнного стану, тобто в період коли відповідач є звільненою від сплати такої неустойки, підстав для її стягнення із відповідача на користь позивача немає.

За таких підстав позовні вимоги представника позивача підлягають до часткового задоволення на суму 20 400 грн.

На підставі вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2044,99 грн.

Питання розподілу витрат на правничу допомогу суд вирішує в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України та ч. 1 ст. 246 ЦПК України відповідно до клопотання представника позивача, яке вказано у позовній заяві.

Керуючись ст. 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282, 353-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 25.03.2025-100001109 від 25.03.2025 року в сумі 20 400.00 (двадцять тисяч чотириста) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму сплаченого судового збору в розмірі 2044 грн (дві тисячі сорок чотири) гривні 99 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 17.08.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса місця знаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Середа Л.В.