Рішення № 139099866, 11.08.2026, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/758/26

Провадження № 2/288/766/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Зайченко Є. О.,

з участю секретаря судових засідань Корнієнко Т.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Супруна Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», третя особа: Житомирський відділ державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі відповідач), третя особа: Житомирський відділ державної виконавчої служби У Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим, в обґрунтування якої вказує, що 17 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено Кредитний договір №22339954 на суму 113 192,80 дол. США. Кредит за своєю природою є споживчим, оскільки надавався для придбання земельних ділянок для особистих потреб Позивача (будівництво житла та ведення особистого селянського господарства).

12 травня 2010 року Макарівським районним судом у справі №2-198 було ухвалено заочне рішення (відновлене рішення https://reyestr.court.gov.ua/Review/73970727, справа №370/1122/18 від 10.05.2018 року), яким стягнуто заборгованість та в рахунок погашення боргу звернуто стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме 4 земельні ділянки: кадастрові номери 3222784201:01:013:0075, 3222784201:01:018:0088,

3222784201:01:018:0087, 3222784201:01:013:0076. Суд при винесенні рішення прямо керувався нормами ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

На підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист № 2-198 від 16 липня 2010 року. Наразі у виконавчому провадженні № 29114383 стягувачом є ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» змінило назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС» згідно наказу №55-к від 25.07.2024 року).

У квітні 2018 року Відповідач реалізував право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Так, 17 квітня 2018 року Відповідач подав заяву про залишення майна за собою, а 23 квітня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про передачу майна Стягувачу. На підставі вказаної постанови Відповідач у вересні 2020 року зареєстрував за собою право власності на всі 4 ділянки, що підтверджується Витягами з ДРРП та ДЗК.

Таким чином, в силу прямої та імперативної вказівки закону, з 23 квітня 2018 року зобов`язання за Кредитним договором №22339954 є повністю припиненим, а будь-які подальші майнові вимоги кредитора чи його правонаступників є недійсними за законом.

На момент набуття Відповідачем права власності (квітень 2018 р.) діяла редакція закону, згідно з якою: «Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними».

Оскільки рішення суду 2010 року визначило ці ділянки як єдине джерело погашення боргу, а Відповідач забрав їх у власність, основне зобов`язання є припиненим.

Оскільки кредит видавався у дол. США, Відповідач не має права нараховувати інфляційні втрати (ст. 625 ЦК).

Попри те, що основне зобов`язання припинилося ще у 2018 році, Відповідач свідомо ігнорує вимоги закону, не вчинив дій щодо закриття виконавчого провадження та продовжує безпідставно збагачуватися за рахунок ОСОБА_1 .

Постановою Головного державного виконавця Житомирського відділу ДВС Крученюка А. С. від 04.12.2025 р. у ВП № 29114383 було звернуто стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 . На підставі цього документу за місцем роботи ОСОБА_1 в ДП «КОМБІНАТ РЕКОРД» щомісячно примусово утримується 20% доходу на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» (в постанові зазначено стару назву - ТОВ «ФК „Довіра та Гарантія», код ЄДРПОУ 38750239). Факт безперервного відрахування коштів у 2026 році підтверджується довідкою підприємства про утримання та щомісячними звітами для ДВС за останні 3 місяці.

У квітні 2026 року ОСОБА_1 стало відомо, що Відповідач під новою назвою - ТОВ «ВІН ФІНАНС» - звернувся з новим позовом щодо стягнення додаткових коштів за цим самим кредитним договором (справа № 370/1277/26). Ухвалою Макарівського районного суду від травня 2026 року вказану справу передано за підсудністю до Попільнянського районного суду Житомирської області, що є офіційним процесуальним доказом існування активного судового спору між сторонами.

Примусове щомісячне позбавлення 20% заробітної плати у 2026 році є прямим, реальним та триваючим порушенням права власності.

Окремо ОСОБА_1 наголошує на безпідставності та незаконності потенційних висновків про „відсутність матеріально-правового спору між сторонами. Наявність чинного судового процесу у справі № 370/1277/26, ініційованого ТОВ „ВІН ФІНАНС проти ОСОБА_1 , є прямим, беззаперечним та офіційним матеріально-правовим запереченням з боку Відповідача щодо факту припинення зобов`язань за Кредитним договором №22339954.

До квітня 2026 року між сторонами був відсутній спір, Позивач правомірно вважав борг списаним в силу закону. Про порушення свого права Позивач дізнався лише після пред`явлення Відповідачем позову про стягнення інфляційних втрат у справі № 370/1277/26 від 28.04.2026, що свідчить про невизнання Відповідачем факту припинення зобов`язання.

Крім того, примусове безпідставне утримання 20% заробітної плати ОСОБА_1 на підставі звіту бухгалтерії ДП «КОМБІНАТ РЕКОРД» та постанови виконавця відбувається щомісячно та безперервно триває у травні 2026 року, таке правопорушення є триваючим. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, у випадку триваючого правопорушення особа не може вважатися такою, що пропустила строк позовної давності, оскільки її право порушується щодня у теперішньому часі.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить, визнати зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ "ВІН ФІНАНС" (код ЄДРПОУ 38750239), як правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239) за Кредитним договором №22339954 від 17 грудня 2007 року припиненим у повному обсязі з 23 квітня 2018 року на підставі частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку із переходом права власності на предмети іпотеки до іпотекодержателя; встановити відсутність у ТОВ "ВІН ФІНАНС" (код ЄДРПОУ 38750239), як правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239) права

вимоги до ОСОБА_1 за будь-якими додатковими нарахуваннями (відсотками, інфляційними втратами, 3% річних) за вказаним Договором після 23 квітня 2018 року.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи Житомирського відділу державної виконавчої служби У Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без участі представника відділу, при прийнятті рішення покладаються на розсуд суду.

Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог, дійшов наступних висновків.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 17 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22339954, за умовами якого позичальник отримав кошти в сумі 113192.80 доларів США зі строком повернення до 17 грудня 2027 року під 14,25% річних. Цільовим призначенням кредиту було придбання земельних ділянок.

На забезпечення виконання вказаного договору 17 грудня 2007 року між тими ж сторонами було укладено Договір іпотеки №4728, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевчук З. М. Предметом іпотеки стали 4 земельні ділянки в селі Лишня, Макарівського району, Київської області.

У зв`язку з виникненням заборгованості, заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року у справі №2-198/2010 позовні вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено повністю: розірвано кредитний договір, стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість у сумі 1122299.44 гривень та в рахунок погашення вказаного боргу звернуто стягнення на нерухоме майно боржника шляхом реалізації з прилюдних торгів. /а.с.47-48/

На виконання рішення суду видано виконавчий лист №2-198 від 16 липня 2010 року, на підставі якого 23 квітня 2018 року відкрито виконавче провадження № 29114383.

Судом досліджено постанови «Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу». Текстом зазначених постанов стверджується, що в межах примусового виконання виконавчого листа №2-198 ДП «СЕТАМ» тричі призначало та проводило електронні торги з реалізації чотирьох земельних ділянок боржника. Торги від 14 грудня 2017 року, від 26 січня 2018 року та від 12 березня 2018 року були визнані такими, що не відбулися через повну відсутність допущених учасників. На підставі ст. 49 ЗУ «Про іпотеку» ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» 17 квітня 2018 року звернувся до виконавчої служби із офіційною заявою про залишення нереалізованого майна за собою за початковою ціною третіх електронних торгів. Керуючись ч. 9 ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець постановив передати стягувачу в рахунок погашення суми боргу наступні об`єкти:

1. Земельну ділянку площею 0,250 га (кадастровий номер 3222784201:01:013:0075) за ціною 109130.00 гривень;

2. Земельну ділянку площею 0,063 га (кадастровий номер 3222784201:01:013:0076);

3. Земельну ділянку площею 0,250 га (кадастровий номер 3222784201:01:018:0087);

4. Земельну ділянку площею 0,150 га (кадастровий номер 3222784201:01:018:0088).

Зазначені постанови підтверджують, що процедура звернення стягнення на іпотечне майно шляхом залишення його за іпотекодержателем була повністю завершена виконавцем 23 квітня 2018 року. /а.с.49-51,52-53,54-55,56-57/

Як вбачається з копії Наказу №55-к від 25 липня 2024 року, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» змінило своє комерційне найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи, що підтверджує повне правонаступництво матеріальних та процесуальних прав кредитора. /а.с.41/

Згідно з актуальними даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема № 281840717, № 380604790, № 380625178, право власності на вищевказані земельні ділянки було офіційно зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239) 28 вересня 2020 року. Підставою для державної реєстрації права власності стали Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 540, видані 28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Лисенко Л. В. Записами реєстру також підтверджується, що первісні обтяження, заборони відчуження від 17 грудня 2007 року за номером 6246918 та ін., які накладалися при підписанні договору іпотеки з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», були перенесені та актуалізовані стосовно боржника ОСОБА_1 , однак власником майна з 2020 року беззаперечно є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». /а.с.17-18,19-21,22-23/

Офіційними відомостями Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку щодо ділянок із кадастровими номерами 3222784201:01:013:0075, 3222784201:01:013:0076, 3222784201:01:018:0087, 3222784201:01:018:0088 підтверджено їхні площі - 0.2498 га, 0.0632 га, 0.2498 га, 0.1502 га відповідно, цільове призначення - для будівництва житлових будинків та для ведення особистого селянського господарства, а також верифіковано, що законним власником зазначених земель є приватна юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». /а.с.9-10,11-12,13-14, 15-16/

Відповідно до копії довідки, ОСОБА_1 з 27 березня 2025 року працює на даному підприємстві на посаді Провідного фахівця з публічних закупівель. Довідкою зафіксовано помісячний розмір нарахованої йому заробітної плати за лютий 2026 року -10 483.20 гривень; березень 2026 року - 14 976.00 гривень; квітень 2026 року - 14 976.00 гривень, а також відображено щомісячні примусові утримання із його доходу у графі «Утримано». /а.с.42/

Згідно з копіями звітів про здійснення відрахування та виплати, на підставі Постанови державного виконавця Крученюка А. С. від 04 грудня 2025 року у ВП №29114383, виданої на виконання виконавчого листа №2-198 від 16 липня 2010 року, адміністрація підприємства примусово утримує частку в розмірі 20,00% від заробітку боржника ОСОБА_1 .

Зокрема, у березні та квітні 2026 року із чистого доходу боржника щомісячно утримувалися кошти в розмірі 2 306.30 гривень та перераховувалися на платіжні реквізити стягувача за платіжними інструкціями №146 від 07.04.2026 р. та № 201 від 30.04.2026 р. /а.с.43-45/

Відповідно до копії Постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 04 грудня 2025 року, винесену Головним державним виконавцем Житомирського відділу ДВС Крученюком А. С. у виконавчому провадженні ВП № 29114383. Вказаною постановою з метою виконання виконавчого листа №2-198 від 16 липня 2010 року було звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 за місцем його роботи в ДП «Комбінат «Рекорд» та зобов`язано адміністрацію підприємства примусово утримувати 20% із його заробітної плати на користь стягувача. На виконання цієї постанови у лютому, березні та квітні 2026 року з доходів боржника безперервно здійснювалися відрахування. /а.с.46/

24 квітня 2026 року через систему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року у справі № 2-198/2010 з відповідача на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" було стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 1122299 гривень 44 копійок. Оскільки вказане судове рішення боржником добровільно виконано не було, а наявність судового акту не припиняє грошового зобов`язання, Позивач, як правонаступник кредитора, нарахував передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України суми за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року. За розрахунком Позивача, ціна позову становить 782070.81 гривень, що складається з інфляційних втрат у розмірі 617144.38 гривень та 3% річних у розмірі 164926.43 гривень. Кінцеву дату нарахування обмежено 23 лютого 2022 року у зв`язку із введенням воєнного стану та мораторію. На підставі викладеного, ТОВ "ВІН ФІНАНС" просить стягнути зазначену суму боргу, а також судовий збір у розмірі 9384.85 гривень та орієнтовні витрати на правничу допомогу в розмірі 20000.00 гривень. /а.с.78-83/

Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" про стягнення заборгованості була подана до Макарівського районного суду Київської області. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 04 травня 2026 року цивільну справу № 370/1277/26 було передано за підсудністю до Попільнянського районного суду Житомирської області. /а.с.84-85/

22 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» - Демиденко Віолетти Григорівни надійшов відзив на позовну заяву, який аргументований тим, що у провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа №288/758/26 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВІН ФІНАНС» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим з 23.04.2018 року. Відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх такими, що грунтуються на неправильному визначенні юридично значущої дати та помилковому застосуванні норм матеріального права, з огляду на наступне. У своїй позовній заяві ОСОБА_1 категорично стверджує, що зобов`язання за кредитним договором повністю припинилося 23.04.2018 року (в день винесення державним виконавцем постанови про передачу майна стягувачу). На цій даті ґрунтується весь його позов. Однак, відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають виключно з дня такої реєстрації. Постанова державного виконавця про передачу майна стягувачу та акт передачі майна не є моментом виникнення права власності на нерухоме майно. Відповідно до правової природи такої постанови (зокрема ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження»), вона є лише підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності. Саме державна реєстрація є юридичним фактом виникнення речового права на нерухоме майно. Отже, станом на 23.04.2018 ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не набуло права власності на предмети іпотеки, а тому відсутній юридичний факт, з яким Позивач пов`язує припинення зобов`язання. Як підтверджується доданою до цього Відзиву розширеною Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності на всі 4 земельні ділянки за Відповідачем відбулася лише 28 вересня 2020 року. Таким чином, юридично зобов`язання Позивача (боржника) за кредитним договором не могло вважатися припиненим з 23.04.2018 року. Відповідач зазначає, що навіть за логікою самого Позивача юридично значущою датою не може бути 23.04.2018. Водночас предметом цього спору є саме вимога Позивача про припинення зобов`язання з 23.04.2018, а не встановлення судом іншої дати припинення зобов`язання. Відповідно, заявлена позовна вимога у поданій редакції є безпідставною та задоволенню не підлягає. У справі № 370/1277/26 предметом розгляду є самостійна вимога про застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання за ст. 625 ЦК України за період, який Відповідач визначає з урахуванням дати державної реєстрації права власності.

Натомість у цій справі Позивач намагається створити преюдиційний висновок щодо припинення зобов`язання з 23.04.2018, що не відповідає даним Державного реєстру речових прав. Позивач вказує на те, що Відповідач отримує кошти з його заробітної плати у межах виконавчого провадження № 29114383. Проте, законність дій державного виконавця оскаржується за допомогою іншого процесуального механізму, а питання повернення безпідставно набутих коштів (кондикція) є окремою майновою вимогою, якої у цьому позові не заявлено. Дана справа стосується виключно правильності дати припинення зобов`язання, і факт стягнення коштів у виконавчому провадженні не може бути підставою для задоволення позову про визнання зобов`язання припиненим з неправильної дати. Тому на підставі вищевказаного представник відповідача просить поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» пропущений процесуальний строк для подання цього Відзиву, визнавши причини його пропуску поважними; Долучити Відзив та додані до нього письмові докази до матеріалів справи; Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ВІН ФІНАНС» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим з 23.04.2018 року та встановлення відсутності права вимоги повністю у зв`язку з неправильним визначенням юридично значущої дати та безпідставністю заявлених вимог.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 травня 2026 року Відповідачу було встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. 22 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представником Відповідача було подано відзив на позовну заяву, який містить клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку представник Відповідача посилається на тривалий час, необхідний для збору доказової бази, зокрема, отримання розширеної Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що була сформована лише 22 червня 2026 року, а також на ускладнення в роботі, пов`язані із дією воєнного стану в Україні.

Оцінюючи вказані доводи, суд виходить із того, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч. 1 ст. 126 ЦПК України). Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений судом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

З метою забезпечення принципів змагальності сторін, рівності учасників судового процесу та права Відповідача на висловлення своєї правової позиції, а також беручи до уваги, що відзив подано до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку поважними та поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» строк на подання відзиву на позовну заяву, прийнявши його до розгляду.

23 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він зазначив, у своєму відзиві Відповідач офіційно визнав та підтвердив, що основне зобов`язання Боржника є припиненим у зв`язку з переходом до кредитора права на предмет іпотеки (чотири земельні ділянки в с. Лишня). Аналогічну безспірну правову позицію щодо факту припинення цього ж основного зобов`язання ТОВ «ВІН ФІНАНС» (як правонаступник ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») зафіксувало і в іншій судовій справі між тими ж сторонами, яка наразі перебуває у провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області (справа № 370/1277/26, суддя Рудник М.І.). У поданих через систему «Електронний суд» від 22.06.2026 року Відповіді на відзив та Заяві про зменшення розміру позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС» чітко зазначає, що основне зобов`язання за кредитним договором є припиненим. Більше того, у згаданій Заяві про зменшення позовних вимог Відповідач повністю виключив з предмета позову вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 617144,38 грн, а нарахування 3% річних добровільно обмежив кінцевою датою 28.09.2020 року, повністю прибравши нарахування за весь подальший період. Таке добровільне обмеження Відповідачем верхньої межі своїх претензій цією датою додатково, на процесуальному рівні, підтверджує беззаперечний факт того, що після відображення відомостей у ДРРП будь-які боргові зобов`язання Позивача перед кредитором є повністю відсутніми, а для Позивача повне припинення будь-яких боргових зобов`язань. Таким чином, між Позивачем та Відповідачем у межах різних судових процесів існує повна згода та відсутній будь- який спір щодо самого факту припинення зобов`язання. Проте, Відповідач вдається до відвертого зловживання правами та підміни понять, стверджуючи в обох справах, що юридично зобов`язання припинилося лише 28.09.2020 року, повністю ігноруючи матеріально-правове значення Акта державного виконавця від 23.04.2018 року. Єдиним розходженням у позиціях сторін є дата, з якої борг вважається припиненим. Відповідач пов`язує її з реєстрацією права власності у 2020 році. Проте, матеріалами виконавчого провадження ВП № 29114383 доводиться, що 23 квітня 2018 року заступником начальника Макарівського РВ ДВС Булашенком В. О. було винесено остаточні Постанови про передачу цього майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Акт державного виконавця від 23.04.2018 року належним правовстановлюючим документом, який підтверджує, що кредитор отримав матеріальне блага в рахунок закриття боргу. Саме з цього моменту майно вибуло з володіння боржника, а отже, його обов`язок з виконання рішення суду вважається виконаним. Слід врахувати і подальші дії виконавця, зокрема зняття виконавчих арештів на початку червня 2018 року (01.06.2018 та 04.06.2018 р.), це підтверджує, що державний орган вважав процедуру стягнення повністю завершеною в матеріально-правовому сенсі саме у 2018 році (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 482786828 від 22.06.2026 року). Крім того, затримка Відповідача з нотаріальним оформленням власності аж до 28.09.2020 року є виключно простроченням самого кредитора (ст. 613 ЦК України), що не може подовжувати строк існування припиненого боргу. На підставі вищезазначеного позивач просить врахувати визнання Відповідачем факту припинення зобов`язання, викладене у відзиві; Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі та визнати зобов`язання припиненим з 23.04.2018 року.

21 липня через підсистему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких він зазначив, що в межах виконавчого провадження ВП № 29114383 Кредитором було подано письмову заяву про задоволення його вимог в рахунок боргу шляхом отримання предмета іпотеки (чотирьох земельних ділянок в с. Лишня). На підставі добровільного волевиявлення Кредитора та норм закону, 23 квітня 2018 року державним виконавцем було складено Акт про передачу предмета іпотеки стягувачу. Передача матеріального блага (майна боржника) кредитору та фіксація цього факту актом державного органу є беззаперечним примусовим виконанням зобов`язання, проведеним належним чином у розумінні ст. 599 ЦК України. З моменту складання Акта (23.04.2018 р.) майно безповоротно вибуло з володіння Боржника, що зумовило повне й остаточне припинення кредитного боргу в межах вартості цього майна. Логічним та остаточним підтвердженням припинення зобов`язань у 2018 році є дії державного органу. Переконавшись у повній передачі майна Кредитору та завершенні процедури стягнення, державний виконавець на початку червня 2018 року (01.06.2018 та 04.06.2018 рр.) повністю зняв усі виконавчі арешти та заборони з іпотечних земельних ділянок. З червня 2018 року предмет іпотеки був юридично «чистим» та відкритим для вчинення Кредитором будь-яких реєстраційних дій. Боржник після 23.04.2018 року втратив будь-який юридичний чи фізичний контроль над цим майном і жодним чином не міг вплинути на швидкість його реєстрації. Якщо ТОВ «ВІН ФІНАНС» (чи його правопопередник), маючи на руках Акт ДВС та зняті арешти, свідомо чи недбало зволікало з візитом до державного реєстратора аж до 28.09.2020 року, має місце виключно прострочення кредитора відповідно до статті 613 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 613 ЦК України, боржник не сплачує проценти за час прострочення кредитора. Наведені матеріально-правові норми (ст. 598, 599 ЦК України) повністю корелюють із практикою Верховного Суду, викладеною у Постановах від 18.12.2019 р. (справа № 522/1029/18), від 23.10.2019 р. (справа № 922/3537/17) та від 14.06.2023 р. (справа № 742/329/21). Суд вищої інстанції послідовно наголошує, що державна реєстрація прав має посвідчувальний, а не правоутворюючий характер. Право власності стягувача та факт припинення боргу виникають саме з моменту складання та затвердження Акта державного виконавця, який фіксує фінал виконання зобов`язання. Позивач просить на підставі статей 598, 599 ЦК України та ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» визнати кредитне зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «ВІН ФІНАНС» повністю припиненим належним виконанням з дати складання Акта державного виконавця про передачу майна стягувачу 23 квітня 2018 року.

23 липня через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення по справі.

10 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких він зазначив, що заочним рішенням суду від 2010 року було не лише задоволено позовні вимоги первісного кредитора, а й чітко визначено конкретне джерело та спосіб погашення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (4 земельні ділянки). Судовим рішенням 2010 року було зафіксовано, що основним та єдиним заставочним забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором є саме майно, передане в іпотеку. Подальше примусове виконання відбувалося виключно в межах та на виконання цього судового рішення. У січні 2018 року між первісним кредитором та Новим кредитором було укладено Договір відступлення права вимоги № 114/53. Згідно із цим Договором та відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, новий кредитор набув виключно цивільно-правове (матеріальне) право вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Норми ст. 512 ЦК України регулюють приватні відносини між кредиторами і не надають новому кредитору жодних процесуальних прав у вже відкритому та триваючому виконавчому провадженні.

23 квітня 2018 року новий кредитор (ТОВ «ФК «ВІН ФІНАНС») подав державному виконавцю заяву про залишення предмета іпотеки за собою, на підставі чого виконавцем було складено Акт про передачу предмета іпотеки (4 земельних ділянок) у власність новому кредитору. Проте станом на 23.04.2018 року новий кредитор БУВ СТОРОННЬОЮ ОСОБОЮ у виконавчому провадженні: 1. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 442 ЦПК України, процесуальне правонаступництво (заміна Стягувача) у виконавчому провадженні відбувається виключно з моменту набрання законної сили ухвалою суду. 2. Ухвала суду про заміну сторони виконавчого провадження з первісного кредитора на ТОВ «ФК «ВІН ФІНАНС» (правонаступник ФК "Довіра і Гарантія") була постановлена судом лише 22.05.2018 року (тобто через місяць після складання Акта від 23.04.2018 р.). Відповідач у своїх запереченнях стверджує, що майно було передано йому в порядку ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (за залишковою вартістю після нереалізованих торгів), що нібито дає йому право вимагати «залишок боргу» та нараховувати 3% річних. Дана позиція є юридично нікчемною з огляду на наступне. Стаття 47 Закону прямо та імперативно визначає, що право подати заяву про залишення нереалізованого майна за собою належить виключно СТЯГУВАЧУ.

Оскільки ухвали про заміну сторони на 23.04.2018 р. ще не існувало, ТОВ «ФК «ВІН ФІНАНС» не володіло статусом Стягувача. Відтак воно фізично та юридично не могло бути суб`єктом застосування процедури ст. 47 Закону. Оскільки Новий кредитор 23.04.2018 року діяв виключно на підставі Договору відступлення матеріального права вимоги від січня 2018 року, Акт про передачу предмета іпотеки у його власність є фактичним та остаточним зверненням стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитного боргу. До цих правовідносин підлягає обов`язковому застосуванню спеціальна норма частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на квітень 2018 року): «Після завершення позасудового врегулювання або примусового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність кредитора, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними». Прийняття у власність 4 земельних ділянок (що були визначені ще рішенням суду 2010 року як джерело погашення боргу) Новому кредитору за Актом від 23.04.2018 року ПОВНІСТЮ ТА ОСТАТОЧНО ПРИПИНИЛО основне кредитне зобов`язання ОСОБА_1 . З 23.04.2018 року основний борг є припиненим у повному обсязі в силу закону, а всі подальші розрахунки Відповідача за «залишковою вартістю», вимоги про сплату «залишку заборгованості» та нарахування 3% річних є недійсними та позбавленими будь-якої правової підстави.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У межах примусового виконання рішення суду виконання забезпечується державою через органи ДВС/приватних виконавців.

Виходячи зі змісту ст. ст.526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Процедура звернення стягнення на 4 земельні ділянки боржника шляхом їх передачі стягувачу в рахунок погашення суми боргу була повністю завершена державним виконавцем винесенням остаточних постанов 23 квітня 2018 року. Станом на квітень 2018 року правові наслідки такої процедури чітко визначалися частиною 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлювала: «Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними».

Відповідно до положень статті 49 Закону України «Про іпотеку», у разі якщо прилюдні торги оголошено такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, що оформлюється актом та постановою виконавця.

За правовою природою, реалізація кредитором права на залишення за собою нереалізованого на торгах майна боржника є завершальним етапом задоволення вимог іпотекодержателя.

Зміст норми ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» має імперативний характер та встановлює безальтернативне правило: набуття кредитором права власності на предмет іпотеки повністю та остаточно припиняє основне грошове зобов`язання боржника. Закон у такий спосіб обмежує право кредитора на подальше переслідування боржника, звільняючи останнього від обов`язку повертати будь-які інші суми за основним кредитом, незалежно від того, чи була фактична вартість переданого майна більшою чи меншою за суму наявного боргу. Кредитор, подавши 17 квітня 2018 року заяву про залишення земельних ділянок за собою, добровільно прийняв на себе всі майнові ризики, пов`язані з недостатністю вартості цієї нерухомості для покриття всього обсягу боргу.

Зазначена норма закону є абсолютно імперативною та має на меті захист прав боржника від матеріального переслідування з боку кредитора у випадку, якщо останній перейняв у власність майно, що виступало єдиним матеріальним забезпеченням кредиту. Суть іпотеки як раз і полягає у забезпеченні ризиків невиконання договору за рахунок конкретного виділеного майна. Забираючи це майно у власність, іпотекодержатель свідомо погоджується на те, що його матеріальні інтереси за основним договором є повністю задоволеними в силу закону.

Передача предмета іпотеки стягувачу в рахунок погашення боргу за ціною, визначеною відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», є кінцевою дією щодо примусового стягнення в межах виконавчого провадження. Винесення державним виконавцем постанови про передачу майна стягувачу та складення акта від 23 квітня 2018 року фіксує юридичний факт фактичного вилучення майна у боржника та його перехід до стягувача в рахунок погашення грошового зобов`язання.

Посилання на те, що право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК України), є безпідставним у контексті зобов`язальних правовідносин між боржником і кредитором. Боржник не має жодного процесуального чи правового впливу на швидкість дій кредитора щодо реєстрації його права власності. Якщо кредитор (стягувач), отримавши майно та відповідні документи 23 квітня 2018 року, зволікав із державною реєстрацією до вересня 2020 року, він фактично вчинив прострочення кредитора (ст. 613 ЦК України). Боржник не може нести відповідальність за суб`єктивну бездіяльність кредитора щодо оформлення своїх речових прав.

Оскільки судом встановлено, що належною, юридично обґрунтованою та фактичною датою припинення зобов`язання є саме 23 квітня 2018 року, позовна вимога сформульована Позивачем абсолютно правильно і точно відображає момент порушення його прав.

Захист цивільних прав шляхом визнання зобов`язання припиненим є ефективним способом захисту (ст. 16 ЦК України), який усуває стан правової невизначеності між сторонами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що Позивач намагається створити преюдицію, щоб уникнути відповідальності за ст. 625 ЦК України за період з 2018 по 2020 рік, який ТЗОВ «ВІН ФІНАНС» розраховує у справі № 370/1277/26.

Суд звертає увагу на те, що передбачена цією статтею (ст. 625 ЦК України) відповідальність за порушення грошового зобов`язання (3% річних та інфляційні втрати) нараховується лише за період прострочення боржника.

З моменту передачі об`єктів іпотеки стягувачу грошовий еквівалент цих об`єктів повністю або у відповідній частині покрив суму боргу. Відтак, грошове зобов`язання боржника в цій частині перестало існувати.

Нарахування інфляційних та 3% річних на вже фактично повернуте (шляхом примусового стягнення майна) орієнтоване на збагачення кредитора за рахунок боржника, що є неприпустимим.

Щодо твердження відповідача про те, що питання утримання коштів із заробітної плати боржника у ВП №29114383 не стосується цієї справи, а має оскаржуватися через інші процесуальні механізми, суд зазначає наступне.

Факт триваючого стягнення коштів із заробітної плати Позивача після 23 квітня 2018 року на підставі виконавчих документів за вже припиненим договором є прямим доказом триваючого порушення прав Позивача.

Для того щоб скористатися іншими механізмами, наприклад, визнанням виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, або поверненням безпідставно набутих коштів у порядку ст. 1212 ЦК України, Позивачу першочергово необхідно встановити фундаментальний юридичний факт - дату, з якої його зобов`язання припинилося і з якої стягнення коштів стало незаконним.

Таким чином, посилання на триваюче виконавче провадження є обґрунтуванням наявності матеріально-правового інтересу та порушеного права Позивача, що підлягає судовому захисту в межах даного позову.

Матеріалами виконавчого провадження ВП № 29114383 доводиться, що 23 квітня 2018 року заступником начальника Макарівського РВ ДВС Булашенком В. О. було складено та затверджено Акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а також винесено відповідні постанови.

Згідно зі сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (зокрема, викладеною у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17), державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише офіційним засвідченням державою вже існуючого права, яке виникло на підставі закону або відповідного правочину. Право власності на майно, передане за актом виконавця, виникає з моменту складання та затвердження такого акта, оскільки саме цей документ фіксує остаточне виконання та завершення процедури стягнення в межах виконавчого провадження.

Подальші дії державного виконавця щодо зняття виконавчих арештів 01 червня 2018 року та 04 червня 2018 року додатково підтверджують, що орган державної виконавчої служби вважав процедуру стягнення та виконання рішення суду повністю завершеною в матеріально-правовому сенсі саме у першій половині 2018 року.

Затримка кредитора - ТОВ «ВІН ФІНАНС» щодо звернення до реєстратора та нотаріального оформлення свого права власності аж до 28 вересня 2020 року, відповідно до приписів ст. 613 Цивільного кодексу України, є виключно простроченням самого кредитора. Несвоєчасне вчинення реєстраційних дій кредитором не може подовжувати строк існування зобов`язання, яке фактично та юридично припинилося у момент передачі майна за актом.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, 611 ЦК України, цивільно-правова відповідальність боржника у вигляді сплати відсотків, пені, або передбачених статтею 625 ЦК України санкцій може застосовуватися виключно у разі порушення діючого зобов`язання протягом строку його прострочення.

Разом з тим Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН ФІНАНС» заявляє вимогу про стягнення зі ОСОБА_1 інфляційних втрат в розмірі 782070.81 гривень за порушення грошового зобов`язання за період з 2017 по 2022 роки.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення існуючого та чинного грошового зобов`язання. Оскільки матеріальне зобов`язання за кредитом повністю припинилося у квітні 2018 року, нарахування будь-яких передбачених законом штрафних санкцій, відсотків річних чи інфляційних втрат на припинений борг за наступні періоди є протиправним. Не можна допустити прострочення виконання зобов`язання, якого вже не існує в силу закону.

Щодо нарахувань за період з 02 квітня 2017 року до моменту припинення боргу 23 квітня 2018 року, судом встановлено, що Кредитний договір №22339954 від 17 грудня 2007 року укладався в іноземній валюті - доларах США.

Відповідно до постанови ВП ВС у справі № 232/212/20, інфляційні втрати на валютні зобов`язання не нараховуються.

Також, Постанова ВС від 15 травня 2019 року у справі № 363/3441/15-ц, підтверджує, що визначення боргу в судовому рішенні у гривневому еквіваленті до іноземної валюти не змінює валютної природи зобов`язання, а отже, інфляція не застосовується.

Відповідно до буквального тлумачення норм матеріального права, індекс інфляції характеризує зміни загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання на території України. Цей показник розраховується спеціально уповноваженим державним органом виключно для національної валюти - гривні. Чинне цивільне та фінансове законодавство України не передбачає механізму індексації іноземної валюти.

Вимога про стягнення 3% річних за період до моменту припинення зобов`язання також підлягає відхиленню, оскільки в силу імперативних вимог ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» після задоволення вимог за рахунок предметів іпотеки кредитор втратив право заявити будь-які самостійні майнові претензії.

Разом з тим, суд зазначає, набуття кредитором (іпотекодержателем) права власності на предмети іпотеки повністю припиняє основне грошове зобов`язання боржника за кредитним договором. З моменту винесення волевиявлення кредитора про залишення майна за собою та підписання виконавцем відповідних процесуальних документів, кредитор втрачає право матеріальної вимоги до боржника щодо повернення будь-яких грошових коштів за основним зобов`язанням. Це припинення діє безвідносно до того, чи була початкова ціна переданого майна на торгах достатньою для повного покриття суми боргу, визначеної у судовому рішенні від 2010 року.

Таким чином, зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «ВІН ФІНАНС», як правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за Кредитним договором №22339954 від 17 грудня 2007 року є повністю припиненим у повному обсязі з 23 квітня 2018 року на підставі частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку із переходом права власності на предмети іпотеки до іпотекодержателя.

Зважаючи на те, що після 23 квітня 2018 року матеріальне зобов`язання між сторонами перестало існувати в силу закону, у ТОВ «ВІН ФІНАНС» повністю відсутні правові підстави для нарахування та вимагання будь-яких додаткових грошових сум після вказаної дати. Відтак, вимоги позивача про встановлення відсутності у ТОВ «ВІН ФІНАНС», як правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» права вимоги до ОСОБА_1 за будь-якими додатковими нарахуваннями за вказаним Договором після 23 квітня 2018 року є не обґрунтованими.

Разом з тим, досліджуючи правову природу та наслідки передачі 23 квітня 2018 року предметів іпотеки у власність іпотекодержателя в особі правонаступника кредитора, суд дійшов висновку про повну відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 22339954 від 17 грудня 2007 року, виходячи з такого.

Згідно з матеріалами справи, заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року у справі №2-198 було не лише стягнуто суму боргу, а й розірвано вказаний Кредитний договір. Розірвання договору судом змінює порядок регулювання відносин сторін: кредитні правовідносини припиняються, а замість них виникає зобов`язання з виконання судового рішення. Попри зміну процесуального статусу заборгованості, її матеріально-правова природа та забезпечення у вигляді іпотеки залишаються незмінними до повного виконання чи припинення зобов`язання іншим передбаченим законом способом.

Захист прав кредитора у межах виконавчого провадження №29114383 відбувся шляхом застосування процедури, передбаченої статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 49 Закону України «Про іпотеку». У зв`язку з тим, що прилюдні (електронні) торги з реалізації арештованого майна тричі не відбулися через відсутність допущених учасників, стягувач скористався своїм імперативним матеріальним правом та реалізував процедуру позасудового задоволення вимог - залишив за собою предмети іпотеки за початковою ціною третіх торгів, про що свідчать чинні постанови державного виконавця від 23 квітня 2018 року.

Таким чином, оцінивши надані докази, норми матеріального права та встановивши факт повного припинення зобов`язань іпотечним майном, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту, як визнання правовідносин припиненими.

З огляду на вищезазначене, оскільки майно вибуло з володіння боржника 23 квітня 2018 року на підставі належного правовстановлюючого документа, обов`язок Позивача з виконання зобов`язання є виконаним, а саме зобов`язання - припиненим саме з вказаної дати.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що основне грошове зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «ВІН ФІНАНС» за Кредитним договором №22339954 від 17 грудня 2007 року повністю припинилося з 23 квітня 2018 року. Будь-які подальші вимоги кредитора, засновані на цьому договорі, є недійсними за законом, що зумовлює повну обґрунтованість зустрічних позовних вимог боржника.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. (ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, від сплати яких Позивач звільнений на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», підлягають стягненню з Відповідача в дохід держави.

Керуючись статтями 15, 16, 261, 598, 599 ЦК України; статтями 36, 49 Закону України «Про іпотеку»; статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 12, 13, 28, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», третя особа: Житомирський відділ державної виконавчої служби У Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим задовольнити.

Визнати зобов`язання ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" як правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за Кредитним договором № 22339954 від 17 грудня 2007 року - припиненим у повному обсязі з 23 квітня 2018 року на підставі частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Встановити відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" права вимоги до ОСОБА_1 за будь-якими додатковими нарахуваннями (відсотками, інфляційними втратами, 3% річних) за Кредитним договором №22339954 від 17 грудня 2007 року, що нараховані після 23 квітня 2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 38750239, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8) в дохід держави судовий збір у розмірі 1064 гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду Є. О. Зайченко