Рішення № 139095096, 19.08.2026, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/503/26

Провадження № 2/630/445/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Сухорукова І.М.,

за участю секретаря Дубрової А.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ :

Позивач звернувся системою «Електронний суд» до суду із даним позовом, в якому вказав, що 14.03.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 787097561 на суму 7 500,00 грн. В подальшому, 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. 10.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 10/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 46 300,80 грн., яка складається з 11 999,89 грн. заборгованості за тілом кредиту та 34 300,91 грн. заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом.

29.05.2026 ухвалою Люботинського міського суду Харківської області відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу направлено копію ухвали, судову повістку та копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

Ухвалою від 29 травня 2026 року задоволено клопотання про витребування з банківської установи доказів АТ «Ощадбанк» щодо отримання відповідачем грошових коштів на банківський рахунок.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позові просив проводити розгляд справи за його відсутності, а також зазначив, що не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про застосування до правовідносин трирічного строку позовної давності, який сплинув, у зв`язку із чим у позові відмовити.

Таким чином, суд ухвалює рішення за відсутності сторін на підставі наявних доказів.

Судом, на підставі наданих матеріалів, встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

14 березня 2021 року ТОВ між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді договір №787097561 який позичальник підписав за допомогою одноразового ідентифікатора. За п.1.1 даного договору, сторони погодили кредит у 7500,00 грн, та у пункті 1.2 визначили видачу кредиту строком на 27 днів, і що цей строк є дисконтним періодом. Пунктом 1.3 визначено можливість продовження дисконтного та пільгового періодів у разі оплати усіх відсотків у ці періоди. У розділі 1.4 договору погоджено відсотки у дисконтному періоді у розмірі 0,17% на день від суми кредиту. Підпунктами 1.4.2 та 1.4.3 встановлено відсотки у випадку продовження дисконтного періоду на умовах п.1.3 з наступного дня після закінчення визначеного п.1.2 строку нарахування відсотків здійснюється за ставкою 1,7% на день від суми кредиту та за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду: 1,7% на день від суми кредиту. Додатком №1 до договору є графік розрахунків, де погоджені кредит 7500 грн, проценти у розмірі 344,25 грн, а разом з тілом кредиту до сплати 7844,25 грн та термін сплати до 10.04.2021.

31.03.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді додаткову угоду до договору №787097561 який позичальник підписав за допомогою одноразового ідентифікатора. Сторони погодили збільшити кредит на суму 1600 грн з 31.03.2021. Додатком №1 до додаткової угоди є графік розрахунків, де погоджено кредит 9100 проценти у розмірі 371,45 грн, а разом з тілом кредиту до сплати 9471,45 грн та термін сплати до 10.04.2021.

02.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді додаткову угоду до договору №787097561 який позичальник підписав за допомогою одноразового ідентифікатора. Сторони погодили збільшити кредит на суму 1000 грн з 02.04.2021. Додатком №1 до додаткової угоди є графік розрахунків, де погоджено кредит 10100 грн, проценти у розмірі 385,05 грн, а разом з тілом кредиту до сплати 10485,05 грн та термін сплати до 10.04.2021.

04.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді додаткову угоду до договору №787097561 який позичальник підписав за допомогою одноразового ідентифікатора. Сторони погодили збільшити кредит на суму 550 грн з 04.04.2021. Додатком №1 до додаткової угоди є графік розрахунків, де погоджено кредит 10650 грн, проценти у розмірі 390,69 грн, а разом з тілом кредиту до сплати 11040,69 грн та термін сплати до 10.04.2021.

05.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді додаткову угоду до договору №787097561 який позичальник підписав за допомогою одноразового ідентифікатора. Сторони погодили збільшити кредит на суму 1200 грн з 05.04.2021. Додатком №1 до додаткової угоди є графік розрахунків, де погоджено кредит 11850 грн, проценти у розмірі 400,89 грн, а разом з тілом кредиту до сплати 12250,89 грн та термін сплати до 10.04.2021.

06.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді додаткову угоду до договору №787097561 який позичальник підписав за допомогою одноразового ідентифікатора. Сторони погодили збільшити кредит на суму 150 грн з 06.04.2021. Додатком №1 до додаткової угоди є графік розрахунків, де погоджено кредит 12000 грн, проценти у розмірі 401,89 грн, а разом з тілом кредиту до сплати 12401,89 грн та термін сплати до 10.04.2021.

Від імені ОСОБА_1 на бланку «moneyveo» складено заявку на отримання грошових коштів в кредит від 14.03.2021, де він вказує номер картки НОМЕР_1 .

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» платіжними дорученнями перерахувало на картку 5104-77ХХ-ХХХХ-1223 отримувачу ОСОБА_1 за договором №787097561 наступні кошти: 14.03.2021 7500 грн, 31.03.2021 1600 грн, 04.04.2021 550 грн, 05.04.2021 1200 грн, 02.04.2021 1000 грн, 06.04.2021 150 грн.

Згідно до відповіді АТ «Ощадбанк» від 03.06.2026, наданої на ухвалу суду, ОСОБА_1 банк емітував картку НОМЕР_2 та на його рахунок було зараховано, серед іншого, 15.03.2021 7500 грн, 01.04.2021 1600 грн, 05.04.2021 550 грн, 06.04.2021 1200 грн, 05.04.2021 1000 грн, 07.04.2021 150 грн.

За розрахунком заборгованості, складеним позивачем та попередніми кредиторами, заборгованість позичальника становить 46300 грн та складається з тіла кредиту 11999,89 грн, прострочених відсотків 34300,91 грн. Фактично відсотки нараховано по 31.07.2023. При цьому позичальник сплатив 10.04.2021 402 грн, які позикодавець зарахував 0,11 грн на погашення тіла кредиту та 401,89 грн на погашення відсотків.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01. За даним договором факторингу передбачено, що Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №138 від 16.08.2023, від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» за номером 1498 передано право вимоги до ОСОБА_1 за договором №787097561.

05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) уклали договір факторингу № 05/0820-01. За даним договором факторингу передбачено, що Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за номером 5807 передано право вимоги до ОСОБА_1 за договором №787097561.

10 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Ейс» (фактор) уклали договір факторингу № 10/07/25-Е. За даним договором факторингу передбачено, що Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 10.07.2025, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» за номером 4645 передано право вимоги до ОСОБА_1 за договором №787097561.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, наданими до суду доказами позивачем доведено, що 14.03.2021 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» уклало із ОСОБА_1 кредитний договір № №787097561 у електронній формі та погодили основні умови договору.

ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» свої зобов`язання за договором виконало та перерахувало на належний відповідачу банківський рахунок кредитні кошти на загальну суму 12000 грн.

Наявні у матеріалах справи докази укладення договорів факторингу, а також докази передання за цими договорами прав вимоги суд вважає належними та достатнім для підтвердження факту отримання позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно до частини 1 статті 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Позивач надав документацію, яка наявна у нього як фактора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.

Таким чином, до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшли всі права ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № №787097561. Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» являється новим кредитором у зобов`язанні, позичальником в якому є відповідач ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

ОСОБА_1 не виконав у повному обсязі свого обов`язку по своєчасному та повному поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом. Таким чином позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» правомірно вимагає стягнення простроченої заборгованості з відповідачки відповідно до умов договору.

Разом із цим, суд вважає, що розмір заборгованості обґрунтований не у повному обсязі у зв`язку із наступним.

Позивачем надано розрахунки заборгованості, з яких вбачається наявність у відповідача боргу з тіла кредиту 11999,89 грн та прострочених відсотків 34300,91 грн станом на 26.12.2025.

Разом із цим, суд вважає, що розмір заборгованості обґрунтований не у повному обсязі у зв`язку із наступним.

Строк кредитування визначений у п.1.2 договору у 27 днів, та матеріали справи не містять відомостей про пролонгацію цього строку у порядку п.1.3. Відсотки за кредитним договором за строк кредитування встановлені у пункті 1.4.1 на рівні 0,17% на день від суми кредиту і їх сукупний розмір погоджений у таблиці у додатках до договору та кожної з додаткових угод. Таким чином, від загального розміру кредиту 12000 грн за 27 днів відсотки на день повернення 10.04.2021 мають становити 401,89 грн.

За змістом ст. 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

При зверненні до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 34300,91 гривень, яка існує станом на 26.12.2025 року. Таким чином, вбачається, що відсотки за користування наданим кредитом продовжували нараховуватись поза межами строку кредитування у 27 днів тобто після 10.04.2021.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

В даному випадку з поданих до суду матеріалів вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до правил ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

Позивачем ставляться вимоги про стягнення саме тіла кредиту та процентів.

Розрахунку заборгованості в порядку ч. 2ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.

У зв`язку із цим, до спірних правовідносин слід застосувати вищевказані правові висновки касаційного суду щодо обмеження нарахування процентів за користування кредитом строком дії договору.

За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Отже, позивач ототожнює відсотки за користування кредитними коштами та відсотки, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання зобов`язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Окрім того, суд бере до уваги, що на час дії воєнного стану, який з 24.02.2022 запроваджений в Україні, на підставі змін до пунктів 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

За таких умов, правомірним є нарахування відсотків за передбачений договором 27 денний строк кредитування в порядку підпункту 1.4.1 договору які становлять 401,89 грн.

Таким чином, вірним розміром заборгованості відповідача є 11999,89 грн, що складається з 12000 грн тіла кредиту та 401,89 грн відсотків відняти сплачені позичальником 402 грн.

У зв`язку із викладеним позов підлягає частковому задоволенню у сумі 11999,89 грн.

Відповідач наполягав на застосуванні наслідків спливу трирічного строку позовної давності.

Суд не приймає посилання відповідача про відмову у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності у зв`язку із наступним.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Так, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України був неодноразово продовжений (від 25 березня 2020 року № 338, від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 23 лютого 2022 № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 № 928).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України до від 25 березня 2020 року № 338 та від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якими продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30 червня 2023 року.

Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Також, строки позовної давності були зупинені на час воєнного стану: у розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внесені доповнення пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон №4434). Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», який передбачав зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану. Закон №4434 набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування - з 04.09.2025, і саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, у даних правовідносинах строки позовної давності не можна вважати пропущеними.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткова угода №25771234035 до договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг з витратою часу 6 годин вартістю 7000 грн.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.2 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі N362/3912/18 (провадження N61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі N201/14495/16-ц (провадження N61-22962св19).

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн представник позивача надає акт де вказано, що адвокатське бюро «Соломко та партнери» надало ТОВ "ФК "Ейс" наступні юридичні послуги:

- складання позовної заяви, кількість 2 год., вартість послуги 5000 грн;

- вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника за кредитним договором 2 год., вартість послуги 1000,00 грн;

- підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок боржника 1 год. вартістю 500 грн;

- підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів 1 год. вартістю 500 грн.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Враховуючи особливості предмета спору, розмір кредиту 12000 гривень, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, складність справи, яка є незначної складності та є подібною до інших аналогічних позовів фінансових компаній зі стягнення прострочених позик, те, що адвокатом не проводилися додаткові розрахунки у справі, а також, що в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в акті про отримання правової допомоги, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, є вочевидь завищеним, а тому суд приходить до висновку про те, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв`язку зі сплатою суждового збору у наступному розмірі.

Сума задоволених вимог 11999,89 грн складає 25,92% від 46300,80 грн заявлених вимог. Судовий збір позивачем було сплачено у розмірі 2662,40 грн.

Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 25,92% сплаченого судового збору, тобто 690,09 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -

ухвалив :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956 заборгованість за Кредитним договором № 787097561 у розмірі 11999 (одинадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 89 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956, ЄДРПОУ 42986956, адреса: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, витрати по сплаті судового збору в розмірі 690 (шістсот дев`яносто) грн 09 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», ЄДРПОУ 42986956, адреса: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005

відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Суддя І.М. Сухоруков