Рішення № 139093947, 12.08.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року справа № 580/575/26 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Паламаря П.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Трегулова Б.Л.,

представника відповідача Дубіч Т.М. (за посадою),

розглянувши у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Донецької обласної прокуратури (49003, м. Дніпро, вул. Майдан Озерний, 32) в якому, з урахуванням зміни предмету позову, закриття провадження, залишення позову без розгляду в частині позовних вимог, позивач просить:

-визнати бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати в період з 24.10.2024 по 14.10.2025 заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, із врахуванням надбавки за вислугу років протиправною;

-зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати з 24.10.2024 по 14.10.2025 із врахуванням надбавки за вислугу років та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум;

-зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок оплачених відпусток з 24.10.2024 по 14.10.2025 із врахуванням надбавки за вислугу років та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум;

-зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок виплачених з 24.10.2024 по 14.10.2025 двох допомог на оздоровлення із врахуванням надбавки за вислугу років та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум;

-зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок виплачених з 24.10.2024 по 14.10.2025 двох матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням надбавки за вислугу років та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум;

-зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки із врахуванням надбавки за вислугу років та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум;

-стягнути з Донецької обласної прокуратури середній заробіток із врахуванням надбавки за вислугу років за час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

-зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми недоплачених доходів, що входять до структури заробітної плати, за весь час затримки їх виплати, починаючи з місяця, у якому такі доходи мали бути виплачені, по день їх фактичної виплати.

13.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, зокрема з підстав пропуску тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України.

27.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

29.04.2026 перейдено із спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

26.05.2026 закрито провадження по справі в частині позовних вимог: визнання бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо невиплати одноразової допомоги у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість протиправною; зобов`язання Донецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок перших 5 днів виплаченої з 24.10.2024 по 14.10.2025 кожної допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі, обчисленому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, із врахуванням посадового окладу та надбавки за вислугу років, здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, та подати до відповідного органу Пенсійного фонду України уточнюючі данні для здійснення доплат з шостих днів непрацездатності до її відновлення за вказаний період; зобов`язання Донецьку обласну прокуратуру здійснити мені нарахування та виплату одноразової допомоги у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість, обчислену відповідно до Постанови №255, у розмірі місячного посадового окладу станом на 24.10.2024, та на мого неповнолітнього сина, який переїхав зі мною, - в розмірі 25 відсотків моєї одноразової допомоги.

26.05.2026 залишено позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії без розгляду, в частині позовних вимог, щодо визнання протиправною бездіяльності Донецької обласної прокуратури щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку із врахуванням надбавки за вислугу років та зобов`язання здійснити позивачу нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку із врахуванням надбавки за вислугу років.

08.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Донецької обласної прокуратури про зупинення провадження у справі.

08.07.2026 закрито підготовче провадження у справі.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач розрахував та виплатив не у повному обсязі належних сум грошового забезпечення, без урахування надбавки за вислугу років від посадового окладу, яка передбачена ч. 2 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Крім того, позивач зазначив, що оскільки грошове забезпечення розраховано невірно, нарахована та виплачена за спірний період відпустка, матеріальні допомоги, а також компенсація при звільненні за невикористані дні відпустки також обрахована без урахування надбавки за вислугу років. Вказані дії суттєво порушують права позивача на отримання заробітної плати з урахуванням додаткових і одноразових виплат. Наголошено, що наслідком такої протиправної діяльності є нарахування компенсаційних виплат у вигляді - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів.

В судові засідання позивач не прибувала, просивши розгляд справи здійснювати за її відсутності.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції вказує, що щомісячна надбавка за вислугу років обчислювалась відповідно до порядку її нарахування, який не передбачає зарахування надбавки за вислугу років, прокурорам, які не пройшли атестацію, а також вказуючи на пропуск строку звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник відповідача заперечення щодо задоволення позовних вимоги підтримав.

Позивачем до суду надано відповідь на відзив у якій позивач вказує, що позиція відповідача щодо відсутності підстав для обрахування вислуги років прокурора суперечить законодавству. Наголошує на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , зокрема у період з 05.07.2019 року по 14.10.2025 року обіймала посаду прокурора в органах прокуратури Донецької області.

З 05.08.2020 до 08.12.2020 позивач перебувала у відпустці по вагітності та пологах, а з 09.12.2020 до 31.03.2022, з 19.12.2022 до 11.10.2023, з 13.11.2023 до 23.10.2024 - у відпустках по догляду за дитиною.

Наказом Прокуратури Донецької області від 24.10.2024 року №870-к у зв`язку з виходом з відпустки по догляду за дитиною прокурора Мар`їнського відділу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 , посада якої не передбачена наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 № 2ш, закріплено за Покровською окружною прокуратурою Донецької області з 24.10.2024.

З 24.10.2024 по 14.10.2025 ОСОБА_1 використала дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки: з 20.12.2024 по 14.01.2025 (наказ від 22.11.2024 № 1800); з 23.05.2025 (наказ від 20.05.2025 № 560); з 21.04.2025 по 04.07.2025 (наказ від 07.04.2025 № 306); з 13.06.2025 (наказ від 12.06.2025 № 685); з 16.06.2025 по 27.06.2025 (наказ від 11.06.2025 № 680); з 19.08.2025 (наказ від 12.08.2025 № 1154); з 05.09.2025 по 19.09.2025 (наказ від 18.08.2025 № 1181).

Також за вказаний період ОСОБА_1 отримала матеріальні допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань: допомогу на оздоровлення за 2024 рік (наказ від 22.11.2024 № 1800); допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік (наказ від 25.12.2024 № 1028к); допомогу на оздоровлення за 2025 рік (наказ від 07.04.2025 № 306); допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік (наказ від 21.08.2025 № 730к).

При чому, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , та довідки Донецької обласної прокуратури б/н, трудовий стаж ОСОБА_1 в органах прокуратури станом на 14.10.2025 становить 16 років 06 місяців 15 днів, а згідно протоколу комісії по встановленню трудового стажу прокуратури Донецької області від 05.07.2019, встановлено, що трудовий стаж для виплати надбавки за вислугу років, з 08.04.2024 становить 15 років 00 місяців 01 день (25%).

У зв`язку з неуспішним проходженням атестації наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 14.10.2025 № 950к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Мар`їнського відділу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX із 14.10.2025 року у зв`язку із наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Згідно розрахункових листів за 2024 2025 рік, ОСОБА_1 надбавка за вислугу років не виплачувалася.

Листом Донецької обласної прокуратури від 14.01.2026 №21-22вих-26, на звернення позивача повідомлено про те, що посадовий оклад прокурора, який перебуває в трудових відносинах з прокуратурою Донецької області, але не переведений до обласної прокуратури, розрахований на основі посадового окладу прокурора обласної прокуратури без будь-яких доплат (надбавок).

Згідно листа Донецької обласної прокуратури суми грошового утримання в тому числі, допомог, виплат, компенсацій, здійснювалися у розмірі посадового окладу, без нарахування надбавки за вислугу років.

Вище наведені обставини не є спірними та не заперечуються сторонами.

При цьому, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №200/8765/25, яке не набрало законної силу в наслідок оскарження його до Першого апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

-визнано протиправним та скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" від 22.09.2025, прийняте відносно ОСОБА_1 ;

-визнано протиправним та скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури від 14.10.2025 № 950к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Мар`їнського відділу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX із 14.10.2025 у зв`язку із наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації;

-зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Мар`їнського відділу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області з 15.10.2025 року;

-стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.10.2025 року по 22.05.2025 року у розмірі 386921 (триста вісімдесят шість тисяч дев`ятсот двадцять одну) гривню 79 (сімдесят дев`ять) копійок;

-у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

-звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Мар`їнського відділу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області з 15.10.2025 року;

-звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №200/8765/25 в частині допуску до негайного виконання, наказом Донецької обласної прокуратури від 25.05.2026 №391-к, скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури від 14.10.2025 № 950к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Мар`їнського відділу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області з 15.10.2025 року.

Не погоджуючись з тим, що при обчисленні заробітної плати, виплат, компенсацій, не враховувалася надбавка за вислугу років, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України, визначаються Законом України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону №1697-VII, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 81 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 2 ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Частиною 7 ст. 81 Закону № 1697-VII визначено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Механізм встановлення прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури розміру щомісячної надбавки за вислугу років та обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), що дає право на одержання такої надбавки визначає Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затверджений Постановою КМУ від 09.12.2015 № 1090 (далі - Порядок №1090, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Дія цього Порядку поширюється на прокурорів та інших працівників органів прокуратури (п. 2 Порядку № 1090).

Згідно з пунктом 3 Порядку №1090 надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у частині сьомій статті 81 Закону України Про прокуратуру.

Згідно з п. 14, 16 Порядку №1090 період проходження служби (стаж роботи), що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, обчислюється комісіями з установлення періоду проходження служби (стажу роботи), що утворюються в Офісі Генерального прокурора, регіональних прокуратурах, військових прокуратурах регіонів.

Рішення комісії про обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), який дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, оформляється протоколом. Витяги з протоколів засідання комісії друкуються у двох примірниках, які подаються до бухгалтерського та кадрового підрозділів.

Частиною 1 ст. 89 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Як зазначено у Пояснювальній записці до проєкту цього закону основна мета Закону №113-IX - створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базована на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Такої мети мало бути досягнуто через кадрове перезавантаження органів прокуратури в спосіб атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах обійняти посаду прокурора в будь-якому органі прокуратури.

У пункті 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 7 Закону №1697-VII єдність системи прокуратури України забезпечено єдиними засадами організації й діяльності прокуратури, єдиним статусом прокурора, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів, фінансуванням прокуратури лише з Державного бюджету України (пункти 1-4).

Прокурорів, у межах реалізації їхніх повноважень, наділено єдиним юридичним статусом незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №1697-VII).

Аналогічні висновки містить рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 у №8-р(11)/2023.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(II)/2023 у справі №3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-IX.

У цьому рішенні Конституційний Суд України констатував, що:

-конституційні повноваження прокуратури в поєднанні з її інституційним місцем у системі правосуддя наближують функціонування прокуратури до європейських стандартів, насамперед в аспекті зміцнення ролі цієї інституції як важливого елементу системи кримінального правосуддя, що обумовлює потребу в наданні прокурорам гарантій незалежності законом, щоб забезпечити функціонування дієвої системи правосуддя, яка спроможна захистити права і свободи людини;

-врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади;

-наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України;

-діяльність прокуратури як єдиної системи для здійснення визначених Конституцією України функцій ґрунтовано, зокрема, на незалежності прокурора, яка є невіддільним елементом його статусу, а визначені Законом № 1697-VII гарантії незалежності прокурора у взаємозв`язку зі статусом і повноваженнями прокуратури, що їх визначено статтею 131-1 Конституції України, становлять єдину систему гарантій незалежності прокурорів;

-з набранням чинності Законом № 113-IX питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон № 1697-VII, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України. Відтак оспорювані приписи Закону № 113-IX визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону № 1697-VII регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу;

-законодавець, запровадивши Законом № 113-IX реформування системи органів прокуратури, наділив Кабінет Міністрів України повноваженням визначати своїм актом розмір винагороди прокурорів. У такий спосіб законодавець запровадив неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одна - переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, яким винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697-VII; друга - ті, хто продовжував виконувати свої повноваження до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, для кого винагороду визначено підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України. Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об`єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II ,,Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX суперечить частині другій статті 24 Конституції України.

Проаналізувавши наведені положення закону та рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(II)/2023 у справі №3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23), Верховний Суд (постанова від 05 грудня 2024 року у справі № 380/28500/23 (реєстраційний номер в ЄДРСР 123552563)) дійшов наступних висновків: 57. Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-IX, після ухвалення Конституційним Судом рішення № 8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону України Про прокуратуру в контексті визначення розміру винагороди прокурорів., 60. Тобто, згідно із означеною нормою закону заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, зокрема, і надбавки за вислугу років, а тому із 13 вересня 2023 року Львівська обласна прокуратура зважаючи на рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023, повинна здійснювати нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням складових, визначених статтею 81 Закону України Про прокуратуру, 61. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , яка на день ухвалення Конституційним Судом України рішення № 8-р(II)/2023 продовжувала обіймати посаду заступника прокурора Львівської області та відносилась до прокурорів, які до проходження атестації продовжують обіймати посади в регіональній чи місцевих прокуратурах Львівської області, із 13 вересня 2023 року заробітна плата нараховувалась на підставі статті 81 Закону України Про прокуратуру, розрахована на основі посадового окладу прокурора обласної прокуратури без надбавок, у тому числі за вислугу років., 64. Зважаючи на такі висновки Верховного Суду, позиція Львівської обласної прокуратури щодо здійснення обрахунку заробітної плати позивача у спірний період на підставі листа Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року № 21-2139вих-503 ОКВ-23, у якому зазначено про розрахунок її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, за аналогією із гарантіями суддів, закріпленими Законом України Про судоустрій і статус суддів, а саме згідно з частини десятої статті 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат, не ґрунтується на нормах закону та є неправомірною..

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №380/3566/24.

Суд звертає увагу, що рішення Конституційного Суду України та правові позиції Верховного Суду викладені з мотивів виплати саме заробітної плати прокурору який не пройшов атестацію, яка має включати зокрема і надбавки за вислугу років, а не обрахунку середньої заробітної плати, що є спірним у даній справі.

Між сторонами немає спору щодо права позивача на отримання допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки, а також кількості цих днів. Спір між сторонами виник внаслідок різного підходу до обчислення розміру з якого їх необхідно обчислювати врахування надбавки за вислугу років.

Як вже встановлено судом, заробітна плата та інші додаткові і компенсаційні виплати позивачу здійснювалися виключно виходячи з посадового окладу, без врахування надбавки за вислугу років.

Ураховуючи викладене, надбавка за вислугу років, підлягала врахуванню відповідачем при нарахуванні та виплаті заробітної плати у спірному періоді, що узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом.

Отже, за описаних вище обставин справи, відмова відповідача щодо здійснення перерахунку заробітної плати позивача з урахуванням надбавки за вислугу років є протиправною.

Щодо строку звернення з позовними вимогами про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплати в період з 24.10.2024 по 14.10.2025 заробітної плати, в тому числі виплат, передбачених законодавством, із врахуванням надбавки за вислугу років, суд зазначає таке.

Згідно ч. 1, 2 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права до 11.12.2025.

З аналізу позовних вимог вбачається, що предметом цього спору є виплата частини грошового забезпечення з 24.10.2024 по 14.10.2025, у той час як до суду з даним позовом позивач звернувся лише 22.01.2026.

Таким чином, позивач, який звернувся до суду з цим позовом пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, за період з 24.10.2024 по 10.09.2025.

Позивач у заяві щодо строків звернення до суду наголосив на Рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025, згідно якого частина 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення до суду про стягнення заробітної плати визнана неконституційною. Вказує, що відповідач з жовтня 2024 по 14.10.2025 у порушення статті 110 КЗпП України жодного разу не повідомляв про дані, що належали до періоду, за який провадиться оплата праці, загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, суми заробітної плати, що належить до виплати. Зазначає, що однією із найвагоміших причин, яка суттєво вплинула на дату звернення до суду стало довготривале обмеження електропостачання за адресою проживання, що об`єктивно перешкоджало у підготовці вмотивованої позовної заяви.

З даного приводу суд зазначає, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Право на звернення до суду з позовом виникає, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Позивач, у заяві поданій на виконання ухвали суду не посилається на існування об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами/труднощами для своєчасного звернення його до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.

Посилання позивача на те, що в період проходження служби вона не отримувала розрахонкові листи та не повідомлялася про дані, що належали до періоду, за який провадиться оплата праці, з огляду на відсутність доказів порушення відповідачем норм ст. 110 КЗпПУ в частині повідомляти працівника про загальну суму зарплати з розшифровкою за видами виплат, а також кваліфікацію та специфіку роботи позивача є безпідставні.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №120/1183/24 зазначив, що зауваження скаржника, що протягом усього періоду воєнного стану, запровадженого в Україні у зв`язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, колегія суддів вважає неґрунтовними, адже запровадження в Україні воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення пропущених строків звернення до суду у всіх без винятку випадках та без з`ясування які саме обставини, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні спричинили пропуск строку звернення до суду з позовом.

Позивач вказала, що найвагомішою підставою для звернення до суду стало довготривале обмеження електропостачання за адресою проживання, що об`єктивно перешкоджало у підготовці вмотивованої позовної заяви. Додавши графіки вимкнення електропостачання, однак як вбачається з ЄДРСР, з позовною заявою по справі №200/8765/25 про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, позивач звернулася вчасно згідно ч. 5 ст. 122 КАС України (ухвала про вікриття провадження від 17.11.2025), що спростовує доводи позивача про перешкоди у зверненні до суду, які зазначені вище.

Суд наголошує, що маючи сумніви щодо правильності нарахування складових його грошового забезпечення за спірний період, позивач мав реальну та об`єктивну можливість після отримання грошового забезпечення за відповідний місяць виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо розміру та порядку обрахування виплачених йому складових грошового забезпечення, проте у свою чергу, отримання на звернення відомості не змінює моменту, з якого позивач дізнався/мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку.

Тому, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду за період з 24.10.2024 по 10.09.2025 відповідно до вимог ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині нарахування/виплати заробітної плати.

Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд і запобігає зловживанням при зверненні до суду. Його відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах для відповідача.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок оплачених відпусток, допомог на оздоровлення, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань, компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то суд зазначає наступне.

Так, ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку (фактичного розрахунку), із саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Більш того, оскільки на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №200/8765/25 в частині допуску до негайного виконання, наказом Донецької обласної прокуратури від 25.05.2026 №391-к, скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури від 14.10.2025 № 950к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Мар`їнського відділу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області з 15.10.2025 року, підстави для виплати середнього заробітку відсутні.

Крім того, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

У зв`язку із викладеним, суд звертає увагу на те, що перерахунок оплачених відпусток, допомог на оздоровлення, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань, компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки - не є спірним у правовідносинах, що досліджуються у даній справі, а матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовить у його перерахунку (після здійснення перерахунку заробітної плати) та відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть протиправно застосовані такі заходи у майбутньому, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, виплата середнього заробітку та компенсація втрати частини доходів, також не є спірними у правовідносинах, що досліджуються у даній справі, без проведеного перерахунку грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При прийнятті рішення суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 в період з 11.09.2025 по 14.10.2025 заробітної плати з врахуванням надбавки за вислугу років.

Зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати з 11.09.2025 по 14.10.2025 із врахуванням надбавки за вислугу років, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги щодо здійснення перерахування заробітної плати з 24.10.2024 по 10.09.2025 із врахуванням надбавки за вислугу років - залишити без розгляду.

В іншій частині позову відмовити.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Петро ПАЛАМАР

Повний текст рішення виготовлено 19.08.2026