Рішення № 139089471, 18.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 рокусправа № 380/11775/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі відповідач-2, ГУ ПФУ в Чернівецькій області), у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у нарахуванні надбавки до пенсії як жителю гірського району ОСОБА_1 згідно особового рахунку № НОМЕР_1 , відкритий від 03.01.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії (обчислити) з дня призначення пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з 03.01.2025 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стверджує, що під час призначення пенсії відповідачем-2 не нараховано надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, що підтверджувалося доданим до заяви про призначення пенсії за віком посвідченням. 26.03.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві та відповідача-1 із заявою про нарахування підвищення до пенсійних виплат відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомило про скерування її заяви за належністю до ГУ ПФУ у Львівській області. 12.05.2025 позивачка звернулася до Старосамбірського об`єднання управління ПФУ про видачу пенсійного посвідчення та довідалася, що листом від 11.04.2025 № 7954-7767/Т-52/8-1300/25 відповідачем-1 відмовлено у нарахуванні цього підвищення. Вважаючи протиправною відмову відповідачів у здійсненні нарахування надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 16.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

01.07.2025 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що 26.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про нарахування підвищення до пенсійних виплат як жителю населеного пункту, якому надано статус «гірського» відповідно до Закону України 15.02.1995 №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні». За результатами розгляду заяви позивачки, 11.04.2025 відповідачем-1 відмовлено у нарахуванні підвищення до пенсії. Наголошує, що він призначав пенсію позивачці. Водночас зауважує, що ОСОБА_1 не зверталася до відповідача-2 із заявою про нарахування підвищення до пенсії за віком як особа, яка проживає в гірському районі. Зважаючи на наведене, на переконання відповідача-2, в діях ГУ ПФУ в Чернівецькій області не вбачається протиправності.

03.08.2025 відповідач-1 подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначає, що позивачці з 17.11.2024 призначено пенсію за віком на підставі її заяви від 03.01.2025, до якої додано посвідчення серії НОМЕР_2 громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, видане виконкомом Старосамбірської міської ради 18.05.2001. Крім того стверджує, що п. 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Водночас, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків. Зважаючи на наведене, просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 на підставі заяви від 03.01.2025 ГУ ПФУ в Чернівецькій області, за принципом екстериторіальності, призначено пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що визнається сторонами.

Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує на пенсію за віком згідно із Законом України №1058-IV, що підтверджується пенсійним посвідченням від 15.05.2025 серії НОМЕР_3 .

За змістом рішення від 08.01.2025 №134250012540 про призначення пенсії ОСОБА_1 у графі «Особливості» вказано «Проживає в гірському нас.пункті з 18.05.2001 по довічно». Розмір пенсії за віком (ст. 27) (20435,66*0,39333) 8037,95 грн; доплата за понаднормовий стаж (ст. 28 ч. 1 абз. 2) (за 9 років) 212,49 грн; загальний розмір пенсії 8250,45 грн.

Як зазначає позивачка і відповідачами не заперечується, до заяви про призначення пенсії нею долучалось посвідчення серії НОМЕР_2 , видане виконкомом Старосамбірської міської ради 18.05.2001, яким підтверджується, що вона проживає на території гірського населеного пункту та має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

За твердженням позивачки, 26.03.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві та ГУ ПФУ у Львівській області із заявами про нарахування підвищення до пенсійних виплат відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»

Листом від 03.04.2025 №15141-17654/Т-11/8-2600/25 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомило позивачку про направлення її заяви за належністю до ГУ ПФУ у Львівській області.

Листом від 11.04.2025 відповідач-1 повідомив, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Заначило, що станом на сьогодні рішення Урядом не прийнято.

Вважаючи протиправною поведінку відповідачів щодо відмови виплачувати надбавку як жителю гірського населеного пункту, позивачка звернулася із цим позов до суду.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з нарахуванням надбавки як жителю гірського населеного пункту відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

За приписами п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України від 15.02.1995 №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (далі - Закон №56/95-ВР).

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (ч. 3 ст. 5 Закону №56/95-ВР).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №56/95-ВР розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

За змістом пп. 5 п. 2.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).

Суд установив, що позивачка є громадянкою, яка проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», що підтверджується посвідченням від 18.05.2001 серії НОМЕР_2 .

Місцем реєстрації місця проживання у паспорті позивачки значиться м. Старий Самбір, яке відповідно до Переліку населених пунктів, яким надається статус гірських, затвердженого постановою КМУ від 11.08.1995 №647, є гірським населеним пунктом.

На підставі заяви позивачки від 03.01.2025 та доданими до неї документами, серед яких і посвідчення від 18.05.2001 серії НОМЕР_2 , призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, як встановлено із рішення від 08.01.2025 №134250012540, під час визначення розміру пенсії позивачці не враховано надбавку у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено ч. 2 ст. 6 Закону №56/95-ВР, водночас, в графі «Особливості» вказано проживає в гірському нас. пункті з 18.05.2001 по довічно.

Суд встановив, що позивачка зверталася до відповідача-1 із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії з відповідною надбавкою у 20% як жителю гірського населеного пункту.

Листом від 11.04.2025 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено, що у 2025 році ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Станом на сьогодні рішення Урядом не приймалися.

Інших мотивів неврахування при призначенні та перерахунку пенсії позивачці включення до її складових сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків відповідачі суду не навели.

Надаючи правову оцінку коментованим доводам відповідачів в частині невключення до розміру пенсії позивачки сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.

У Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.

Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.

Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов`язки та гарантії громадян.

Відповідно до ст. 6, 8, 19 та 92 Конституції України законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення ст. 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Суд звертає увагу, що п. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час розгляду справи Кабінетом Міністрів України не прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.

Унаслідок чого позивачка, як особа, якій надано статус особи, яка проживає території населеного пункту, якій надано статус гірського фактично позбавлена гарантованого її ч. 2 ст. 6 Закону №56/95-ВР права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.

Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 09.07.1998 № 11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі № 826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.

Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2021 у справі №640/9677/20 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

З огляду на викладене суд висновує, що відповідачем-2 під час призначення пенсії позивачки протиправно невраховано підвищення до пенсії в розмірі 20%, як особі, яка проживає в гірському населеному пункті відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №56/95-ВР.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 на підставі її заяви від 03.01.2025 призначена пенсія ГУ ПФУ в Чернівецькій області, що не заперечується сторонами.

Судовим розглядом встановлено, що до заяви про призначення пенсії додано посвідчення від 18.05.2001 серії НОМЕР_2 , яке підтверджує статус особи, яка проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом №56/95-ВР. Зважаючи на це, розглядаючи заяву про призначення пенсії із долученими документами, відповідач-2 протиправно не врахував доплати підвищення як жителю гірського району у розмірі 20%. А тому вимога немайнового характеру підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги зобов`язального характеру про здійснення перерахунку пенсії за віком з дня призначення з врахуванням збільшення на 20 відсотків відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №56/95-ВР суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Суд установив, що у межах спірних правовідносин заява позивачки про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Чернівецькій області та за результатом її розгляду прийнято рішення про призначення пенсії. Ця обставина визнається відповідачем-2.

Тому дії зобов`язального характеру щодо встановлення позивачці збільшення до пенсії у розмірі 20% як жителю гірського населеного пункту має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачці пенсії за віком, тобто ГУ ПФУ в Чернівецькій області.

З урахуванням встановлених обставин справи та проведеного аналізу норм чинного законодавства України, з метою поновлення порушеного права позивачки суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 здійснити з 03.01.2025 перерахунок пенсії за віком позивачки із урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до ст. 6 ч. 2 Закону №56/95-ВР.

Вимога позивачки про зобов`язання відповідача-1 здійснити перерахунок пенсії (обчислити) з дати призначення пенсії за віком задоволенню не підлягає, оскільки як встановлено судом порушення прав позивачки допустив саме відповідач-2 при призначенні пенсії.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність поведінки (прийняття рішення) щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у відповідних розмірах.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів позивачки, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Отже, понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Водночас суд зауважує, що відшкодуванню підлягає вся сума судового збору у розмірі 1211,20 грн. Оскільки, незважаючи на часткове задоволення позову, суд установив порушення прав позивачки внаслідок протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень і спір по суті вирішено на її користь, тобто задоволена основна позовна вимога немайнового характеру.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у нарахуванні надбавки до пенсії як жителю гірського району ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України від 15.02.1995 №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити з 03.01.2025 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 із урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до частини 2 статті 6 Закону України від 15.02.1995 №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач-1 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).

Відповідач-2 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 3, м. Чернівці, 58002; ЄДРПОУ 40329345).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна