Рішення № 139088231, 18.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Київ справа №320/13598/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1. Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області; 2. Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській областіпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-1), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії від 23.02.2026 №064150020695 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24.02.2026 № 9719/03-16;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи в російській федерації в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за трудовою книжкою від 14.09.1983 № НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 21.07.2001 по 30.04.2004, з 01.05.2004 по 24.03.2009, з 01.08.2009 по 20.03.2010 та з 10.04.2010 по 01.03.2011 в пільговому обчисленні (кожний рік роботи за один рік і шість місяців) та здійснити призначення пенсії за віком.

Позивач не погоджується із рішенням ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсії, вважає, що така відмова порушує конституційні права ОСОБА_1 на гарантоване державою пенсійне забезпечення, рішення є протиправним та незаконним, та таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність таких обставин: документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, у період з 1 березня 1960 року до 1 січня 1991 року; поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу PCP від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу PCP від 10.02.1960 року №148. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві зареєстрованому на території рф після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 відкрито провадження у справі №320/13598/26, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи, залучити до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (відповідач-2), зобов`язано відповідачів надати належним чином завірені всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення від 23.02.2026 № 064150020695.

25 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подано відзив на позов (зареєстровано 27.04.2026).

Відповідач-2 у поданому відзиві вказує, періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 21.07.2001 по 30.04.2004, з 01.05.2004 по 24.03.2009, з 01.08.2009 по 20.03.2010 та з 10.04.2010 по 01.03.2011, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. При цьому: до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

Відповідач-2 зазначає, що періоди трудової діяльності в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі з 01.03.1990 по 20.01.1992, з 21.07.2001 по 30.04.2004, з 01.05.2004 по 24.03.2009, з 01.08.2009 по 20.03.2010 та з 10.04.2010 по 01.03.2011 не можливо зарахувати в пільговому обчисленні, оскільки суперечить вимогам законодавства, а також відповідно до Постанови №461, Україна припинила дію Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 р. у м. Москві та невиконані умови пункту 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року.

Звертає увагу, що Постановою КМУ від 16.05.2025 №562 затверджено Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, який визначає механізм підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі. Відповідно до пункту 3 вищезазначеного Порядку особи, які працювали в інших державах і у яких відсутній необхідний стаж, передбачений частинами 1-3 статті 26 Закону №1058, додають до заяв про призначення пенсії підтвердні документи, а саме: якщо за змістом документів неможливо підтвердити зарахування періодів роботи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави або якщо особа не подала підтвердних документів, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів після надходження заяви про призначення пенсії з усіма необхідними документами подає до МЗС запит для надсилання протягом п`яти робочих днів з дня його отримання дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо надання підтвердних документів з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними; якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальними органами Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в інших державах, запит надсилається після появи можливості здійснення обміну; підтвердні документи, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, за посиланнями відповідача-2, підтверджений належними документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 31 рік 07 місяців 02 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

03 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив відповідача-2 (зареєстровано 04.05.2026). У відповіді на відзив позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, зазначив, позивач до заяви про призначення пенсії надав всі належні документи, які повністю підтверджують факт роботи в росії та дають підстави для врахування цього часу до загального трудового стажу, що відповідачем-1 зроблено не було.

Відповідачем-1 у встановлений судом строк відзиву не подано.

Враховуючи, що відповідач-1 по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, з метою додержання розумного строку розгляду справи, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації м. Бердичів, Житомирська обл., 16.02.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою № 1114 для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058).

За принципом екстериторіальності, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 23.02.2026 №064150020695 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з підстав відсутності трудового стажу.

Відповідно до рішення від 23.02.2026 №064150020695 страховий стаж становить 31 рік 7 місяців 2 дні, за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи в російській федерації за трудовою книжкою від 14.09.1983 № НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 20.01.1992 з 21.07.2001 по 30.04.2004 з 01.05.2004 по 24.03.2009 з 01.08.2009 по 20.03.2010, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

Позивач, вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії, а свої права порушеними, звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституцій України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до п. 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З огляду на матеріали справи, відповідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 14.09.1983:

01.03.1990 (запис №8 трудової книжки) прийнято до штату на посаду радіомехніка-стажера БЕРТОС а/п Когалим (Сургутський об`єднаний авіаційний загін Тюменського управління цивільної авіації, Місцевості прирівняної до Крайньої Півночі);

01.04.1990 (запис №9 трудової книжки) переведений на посаду електромонтера другого розряду;

01.05.1990 (запис №10 трудової книжки) переведений на посаду техніка радіолокації та радіонавігації;

20.01.1992 (запис №11 трудової книжки) звільнений за власним бажанням;

21.07.2001 (запис №21 трудової книжки) прийнято до Ямало-Ненецького автономного округу ВАТ «УРЕНГОЙГАЗПРОМСТРОЙ» район Крайньої Півночі на посаду стропальник-вантажника;

30.04.2004 (запис №22 трудової книжки) звільнений за власним бажанням;

01.05.2004 (запис №23 трудової книжки) прийнято до Ямало-Ненецького автономного округу ТОВ «УРЕНГОЙГАЗПРОМСТРОЙ» район Крайньої Півночі на посаду стропальник-вантажника;

02.05.2007 (запис №24 трудової книжки) звільнений через переведення до Уренгойської філії ТОВ «УГПС»;

02.05.2007 (запис №25 трудової книжки) прийнято до Ямало-Ненецького автономного округу філіал ТОВ «УРЕНГОЙГАЗПРОМСТРОЙ» район Крайньої Півночі на посаду стропальник-вантажника;

03.04.2008 (запис №26 трудової книжки) звільнений через закінчення строку трудового договору;

04.04.2008 (запис №27 трудової книжки) прийнято до Ямало-Ненецького автономного округу район Крайньої Півночі філіал ТОВ «УРЕНГОЙГАЗПРОМСТРОЙ» на посаду стропальника;

24.03.2009 (запис №28 трудової книжки) звільнений через закінчення строку трудового договору (наказ №234 від 23.03.2009);

01.08.2009 (запис №29 трудової книжки) прийнято до Ямало-Ненецького автономного округу філіал ТОВ «УРЕНГОЙГАЗПРОМСТРОЙ» район Крайньої Півночі (наказ №487 від 01.08.2009) на посаду стропальника;

20.03.2010 (запис №30 трудової книжки) звільнений через закінчення строку трудового договору;

10.04.2010 (запис №31 трудової книжки) прийнято до Ямало-Ненецького автономного округу філіал ТОВ «УРЕНГОЙГАЗПРОМСТРОЙ» район Крайньої Півночі на посаду стропальника;

01.03.2011 (запис №32 трудової книжки) звільнений за власним бажанням.

У той же час, відповідно до оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації за трудовою книжкою від 14.09.1983 № НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 20.01.1992 з 21.07.2001 по 30.04.2004 з 01.05.2004 по 24.03.2009 з 01.08.2009 по 20.03.2010, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

Надаючи правову оцінку твердженням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, щодо не зарахування періодів роботи позивача на території рф у зв`язку з відсутністю двосторонніх угод, які регулюють пенсійне забезпечення, суд враховує таке.

Так, частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі Закон № 1906-IV) укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Тому, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент спірного періоду роботи позивача (далі - Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13.03.1992).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на наведене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення», постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті москві.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 1906-IV припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Також суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» дію Угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14.01.1993, припинено.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача, щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 20.01.1992 з 21.07.2001 по 30.04.2004 з 01.05.2004 по 24.03.2009 з 01.08.2009 по 20.03.2010, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Крім цього, не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.

Згідно вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Відповідно до правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації за трудовою книжкою від 14.09.1983 № НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 20.01.1992 з 21.07.2001 по 30.04.2004 з 01.05.2004 по 24.03.2009 з 01.08.2009 по 20.03.2010

Суд також враховує, відповідач не взяв до уваги (а ні оскаржуване рішення, а ні документ «РС- право») не містять інформації про період роботи позивача з 10.04.2010 (запис №31 трудової книжки) по 01.03.2011 (запис №32 трудової книжки).

Отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 23.02.2026 №064150020695 про відмову у призначенні пенсії не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання такого рішення протиправним і скасування.

Щодо позовних вимог в частині зарахування оскаржуваного періоду роботи у пільговому обчисленні (кожний рік роботи за один рік і шість місяців), суд враховує таке.

Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 №530/П-28.

Відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 року - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Згідно із статтею 3 Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства Російської Федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992).

Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 передбачено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства російської федерації.

Так, Верховний Суд у справах №302/662/17-а, №263/13671/16-а, №352/1612/15а (2а/352/70/15), №348/2208/16-а, №265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Разом з цим, такі висновки Верховного Суду сформовані у правовідносинах, які стосувались обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі за періоди такої роботи до 01.01.1991.

Водночас, суд вказує, що у справі, яка розглядається, спір виник щодо зарахування до пільгового стажу роботи позивача періодів, відпрацьованих позивачем у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

Суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996 № 10-3).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №160/20914/21.

Виходячи з наведеного, підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, суд бере до уваги таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Водночас, з огляду на встановлені судом обставини неналежного розгляду поданої позивачем заяви, суд не може дати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійного законодавства, умов для прийняття рішення про призначення пенсії, у суду відсутні підстави вважати, що виконано усі визначені законом передумови, необхідні для застосування такого способу захисту порушених прав, про який просить позивач.

Таким чином, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до записів у трудовій книжці від 14.09.1983 № НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 21.07.2001 по 30.04.2004, з 01.05.2004 по 24.03.2009, з 01.08.2009 по 20.03.2010 та з 10.04.2010 по 01.03.2011 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.02.2026 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову

Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.

В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються:1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення ГУ ПФУ у Київській області, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 23.02.2026 №064150020695 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до записів у трудовій книжці від 14.09.1983 № НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 21.07.2001 по 30.04.2004, з 01.05.2004 по 24.03.2009, з 01.08.2009 по 20.03.2010 та з 10.04.2010 по 01.03.2011 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.02.2026 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.