Рішення № 139088161, 19.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2026 р. справа № 300/8201/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дії щодо відмови здійснити з 01.05.2025 перерахунок пенсії із врахуванням періодів роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, 22.10.1984 по 25.04.1989, 10.05.1989 по 01.01.1991 в районі Крайньої Півночі, зобов`язання здійснити з 01.05.2025 перерахунок пенсії із врахуванням періодів роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, 22.10.1984 по 25.04.1989, 10.05.1989 по 01.01.1991, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійною фонду України в Івано-Франківській області, як отримувач пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За наслідками розгляду поданої позивачем заяви 09.10.2025 через особистий кабінет Порталу ПФУ, відповідач відмовив у перерахунку пенсії з врахуванням спірних періодів роботи за один рік та шість місяців, зазначивши, що за періоди роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, з 26.07.1984 по 25.04.1989 та з 10.05.1989 по 01.01.1991 у трудовій книжці відсутні штампи підприємств про поширення пільг для обчислення стажу роботи в кратності, а також не надано строкові трудові договори, тому підстав для обчислення даних періодів роботи в кратності немає. Позивач зазначає, що основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є трудова книжка. При цьому, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 08.12.2025. Щодо заявлених позовних вимог представник відповідача заперечила та просила суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що за періоди з 06.04.1981 по 19.06.1982, 22.10.1984 по 25.04.1989, 10.05.1989 по 01.01.1991 у трудовій книжці ОСОБА_1 відсутні штампи підприємств про поширення пільг для обчислення стажу роботи в кратності, а також, не надано строкові трудові договори, тому, підстав для обчислення даних періодів роботи в кратності немає. Також звертає увагу суду на те, що з 01.01.2023 російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Таким чином, позовні вимоги позивача, заявлені у позовній заяві, відповідач вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що визнається та не заперечується сторонами.

09.10.2025 через особистий кабінет Порталу ПФУ Ревлюк В.Д. звернувся із заявою до відповідача та просив здійснити з 01.05.2025 перерахунок його пенсії із врахуванням періодів роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, з 22.10.1984 по 25.04.1989, з 10.05.1989 по 01.01.1991 в районі Крайньої Півночі, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.7).

За результатами розгляду заяви про перерахунок пенсії від 09.10.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 03.11.2025 №9905-9188/Р-02/8-0900/25 відмовлено у перерахунку з тих підстав, що за періоди роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, з 26.07.1984 по 25.04.1989 та з 10.05.1989 по 01.01.1991 у трудовій книжці позивача відсутні штампи підприємств про поширення пільг для обчислення стажу роботи в кратності, а також не надано строкові трудові договори, тому підстав для обчислення даних періодів роботи в кратності немає (а.с.8).

Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії протиправними та такими, що порушують право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Суд зазначає, що з ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом, який міститься в матеріалах справи (а.с. 12), та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійною фонду України в Івано-Франківській області, як отримувач пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується відомостями з особистого кабінету Порталу ПФУ (а.с. 11).

При цьому, із змісту відповіді пенсійного органу від 03.11.2025 №9905-9188/Р-02/8-0900/25 вбачається, що позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, враховуючи кратне зарахування періодів його роботи у районах Крайньої Півночі, оскільки робота у районах Крайньої Півночі з 01.03.1960 зараховується до стажу в півторакратному розмірі при умові, що працівник мав право на пільги, встановлені ст. 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». При цьому, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі документів, які засвідчують факт укладання особами трудових договорів про роботу в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них строком не менше, ніж на три роки (а.с. 8).

Водночас, суд звертає увагу на те, що інших підстав відмови зарахування до страхового стажу періодів роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, з 26.07.1984 по 25.04.1989 та з 10.05.1989 по 01.01.1991 в пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців, оскаржуване рішення не містить.

Надаючи оцінку вищенаведеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Абзацом 2 статті 56 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1 (далі Порядок № 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відтак, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а також інші довідки що підтверджують відповідний період роботи.

За змістом частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Керуючись статтею 3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року між Урядом України і Урядом російської федерації підписано 15.01.1993 Тимчасову Угоду про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 припинено дію Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 24.04.2025.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України слід дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Аналогічні наслідки має припинення Тимчасової Угоди про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Також судом враховано, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.

Щодо Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 р. у м. Москві, то Україна вжила заходів щодо припинення такої угоди лише в квітні 2025 року, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 набрала чинності 24.04.2025.

Предметом цього спору є правова оцінка відмови відповідача в зарахуванні періоду роботи позивача в російській федерації у районі Крайньої Півночі до трудового (страхового) стажу в пільговому (кратному) обчисленні, в період чинності такого міжнародного договору.

Суд констатує, що ОСОБА_1 працював в російській федерації як до прийняття вищевказаних Угод, так і під час їхньої чинності, а тому позивач мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу, які дають право на належне пенсійне забезпечення, в тому числі в кратному обчисленні.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 за подібних обставин, викладеною в постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.

При цьому, суд зазначає, що пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про впорядкування для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 10.02.1960, працівникам, що переводяться, направляються, запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в районах строком на п`ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надати додаткові пільги - зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Відповідно до статті 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 26.09.1967 за №1908-VІІ скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», з п`яти до трьох років.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (надалі по тексту також - Постанова №148) передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

В силу вимог пункту 4 Постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 №148 доручено Державному комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати спільно з ВЦРПС видати Інструкцію про порядок надання пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Постановою Президії ВЦРПС Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 16.12.1967 №530/П-28 затверджено Інструкцію про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Згідно з пунктом 1 Розділу І «Загальні положення» Інструкції про порядок надання пільг, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робітникам і службовцям (в тому числі місцевим жителям та іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Пільги надаються на територіях, включених до складу районів, передбачених Переліком районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 за №1029 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», за адміністративно-територіальним поділом на 10.11.1967.

Пунктом 2 даної Інструкції унормовано, що пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року та статтею 3 Указу від 26 вересня 1967 року, надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах і місцевостях на термін три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

У відповідності до пункту «а» пункту 43 розділу VI «Пільги при призначенні державних пенсій» Інструкції про порядок надання пільг, загальний стаж роботи, що дає право на отримання пенсії обчислюється за період роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі в наступному порядку: пенсії за віком та по інвалідності - за період з 1 березня 1960 р один рік роботи зараховується за один рік і шість місяців роботи особам, зазначеним у пунктах 2, 3 і 4 цієї Інструкції.

Як вже зазначалось, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами (абзац 3 пункту 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген, надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Згідно зі статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що необхідною та достатньою правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою №148.

При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема, довідкою від 26.07.2006 №29/04-Р-68 ВАТ «Юганськнафтогаз».

Крім того, у пункті 2 Розділу 1 Інструкції №530/П-28 чітко вказано, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.

Таким чином, є безпідставними доводи ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про те, що право на пільгове обчислення стажу підтверджується документами, що засвідчують факт укладання особами трудових договорів про роботу в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до них строком не менше ніж на три роки.

Суд зазначає, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.03.1978, позивач працював в росії з 06.04.1981 по 19.06.1982, з 26.07.1984 по 25.04.1989 в Центральній трубній базі ПО «Юганськнафтогаз» та з 10.05.1989 по 01.01.1991 в Представництві Нафтової Компанії «роснефть», які знаходяться в районі Крайньої Півночі (Ханти-Мансійський автономний округ Тюменської області).

Суд зазначає, що записи в трудовій книжка серії НОМЕР_1 від 06.03.1978 про спірні періоди роботи позивача заповнені відповідно до вимог пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу.

При цьому, згідно Переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 і від 26.09.1967 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10.11.1967 Ханти-Мансійський автономний округ Тюменської області віднесено до районів Крайньої Півночі.

Крім того, додатково частину періоду роботи позивача (протягом 1984-1989 років) в районі Крайньої Півночі підтверджено довідкою від 26.07.2006 №29/04-Р-68, у якій вказано періоди роботи ОСОБА_1 , його заробітна плату у вказані періоди, а також відомості про місцезнаходження підприємства у відповідному районі Крайньої Півночі (а.с. 9).

Відтак, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 та з урахуванням вимог Порядку №22-1, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 06.04.1981 по 19.06.1982, 22.10.1984 по 25.04.1989, 10.05.1989 по 01.01.1991 підлягають зарахуванню до страхового стажу у пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців.

Як наслідок, відмову у перерахунку пенсії, оформлена листом від 03.11.2025 №9905-9188/Р-02/8-0900/25 не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправною.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити з 01.05.2025 перерахунок пенсії із врахуванням спірних періодів роботи в кратному розмірі, а саме один рік роботи у районі Крайньої Півночі за один рік та шість місяців та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.

Так, 09.10.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача про здійснення з 01.05.2025 перерахунку пенсії із врахуванням періодів роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, з 22.10.1984 по 25.04.1989, з 10.05.1989 по 01.01.1991 в районі Крайньої Півночі, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців (а.с.7), у задоволенні якої відповідачем відмовлено.

При цьому, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в перерахунку пенсії, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була перерахована тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на перерахунок пенсії з урахуванням до страхового стажу період роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, з 22.10.1984 по 25.04.1989, з 10.05.1989 по 01.01.1991 у пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в його право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктами 3, 4, частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може визнати дії суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дій.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у перерахунку пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про перерахунок пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому перерахунку, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що судом встановлено протиправні дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, з 22.10.1984 по 25.04.1989, з 10.05.1989 по 01.01.1991 у пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців, суд вважає необхідним зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із врахуванням таких періодів роботи в кратному обчисленні, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн, згідно квитанції №5136-3197-7786-6134 від 11.11.2025.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови здійснити з 01.05.2025 перерахунок пенсії із врахуванням періодів роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, 22.10.1984 по 25.04.1989, 10.05.1989 по 01.01.1991 в районі Крайньої Півночі, саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.05.2025 перерахунок пенсії із врахуванням періодів роботи з 06.04.1981 по 19.06.1982, 22.10.1984 по 25.04.1989, 10.05.1989 по 01.01.1991, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Микитин Н.М.