Рішення № 139086860, 19.08.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/11412/26

Провадження № 2/638/8568/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Рубель О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

22.05.2026 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначено, що 20.07.2018 між нею та відповідачем укладено шлюб, у якому народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду шлюб розірвано. Після початку повномасштабного вторгнення позивач з сином виїхала за кордон у Польщу, відповідач виїхав у Німеччину, але постійне місце його перебування не встановлене. Відповідач не надає фінансовою допомоги на утримання сина. Судом видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів. Спільний син проживає разом з позивачем у Польщі. Дитина навчається у школі. Позивач офіційно працевлаштована, має стабільний дохід. Позивачка та її син мають легальний статус на проживання. Спілкуванню відповідача з дитиною позивач не перешкоджає, але під час сварки ОСОБА_2 висловився, що якщо захоче то дитину забере без попередження.

22.05.2026 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано в провадження суддя Семіряд І.В.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлено запит до Реєстру територіальної громади м. Харкова.

26.05.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі Департамент служб у справах дітей ХМР та зобов`язано Департамент подати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

21.07.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова підготовче засідання у справі закрито та призначено судове засідання.

21.07.2026 від представника третьої особи Департамент служб у справах дітей ХМР Федоровської О.С. надійшли пояснення у справі, у яких зазначено, що мати ОСОБА_1 разом із малолітнім сином ОСОБА_4 проживають у Польщі, тому Департамент не є належною юридичною особою та не має можливості розглянути питання про визначення місця проживання дитини та надати висновок щодо розв`язання спору. Просили вилучити Департамент із числа третіх осіб у справі.

Представником позивача ОСОБА_1 Розмаїти М.В. подано заяву про розгляд справи без участі позивача та представника, позовні вимоги просили задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей ХМР у судове засідання не прибув, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суд не сповістив.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст.280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до наступного:

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , видане Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №3703.

Судовим наказом Шевченківського районного суду м. Харкова від 04.03.2026 №638/3982/26 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З наданих позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 з сином ОСОБА_6 на теперішній час проживають у Республіці Польща.

Заявою орендодавця від 03.02.2026 підтверджено, що ОСОБА_7 проживає у наданому ОСОБА_8 - Буслер у оренду житловому будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_9 .

Відповідно до довідки, що підтверджує відвідування школи, виданою директором школи магістром ОСОБА_10 від 02.02.2026 ОСОБА_3 , номер документа НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_2 , є учнем 1D класу 2025/2026 навчального року Початкової школи №6 ім. Мєшка І у м. Свіноуйсьце. Зарахований до школи 01.09.2025, закінчить навчання у 2033 році.

Згідно з трудовим договором, укладений 27.10.2025 між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ОСОБА_1 працює продавцем з 28.10.2025, місце виконання АДРЕСА_3 .

У ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ст. 7 СК України).

У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення змісту частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи

є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується наданими позивачем доказами дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з матір`ю ОСОБА_1 у Польщі. Позивач зазначає, проте не надає жодного доказу, що відповідач проживає у Німеччині.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Проте, звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з матір`ю позивачем не доведено, що її права порушені, а відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв.

Зазначення у позові, що відповідач висловився, що у будь-який час забере дитину без попередження не підтверджені належними доказами, окрім того, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Батько дитини ОСОБА_2 не вимагає зміни місця проживання сина, доказів протилежному матеріали справи не містять.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), вказано, що факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання, чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.

Разом з тим, позивачем не доведено, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживає з матір`ю, порушені права.

Відмова в позові не позбавляє позивача права звернення до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому батьки не дійдуть згоди щодо місця проживання сина, а із досягненням чотирнадцятирічного віку ОСОБА_3 вправі самостійно обрати собі місце проживання будь з ким із батьків.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 81, 141, 247, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст. 75,76,104, 105, 110-114, 161, 171 СК України, ст.ст. 9, 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківського апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована АДРЕСА_4 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований АДРЕСА_5 .

СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД