Рішення № 139086129, 19.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 серпня 2026 р. Справа № 120/16651/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у не призначенні позивачеві пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХII, п. 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» №889-VIII; зобов`язання відповідача призначити та здійснити нарахування та виплату позивачеві пенсії державного службовця з 10.10.2025 відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, п. 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» №889-VIII, на підставі довідки №08-13/167 від 07.07.2025 про складові заробітної плати на посадах державної служби для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки №08-13/167/1 від 07.07.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій осіб посад державної служби, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, виданих Виконавчим комітетом Хмільницької міської ради Вінницької області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, п. 10 і 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII. Однак така пенсія позивачеві не призначена. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 08.12.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

22.12.2025 за вх.№79980/25 до суду відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог.

26.12.2025 за вх.№81137/25 позивачем подано до суду відповідь на відзив, однак в силу положень ч. 3 ст. 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив. Відтак суд не приймає до розгляду та не бере до уваги під час ухвалення рішення по суті відповідь позивача на відзив.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

09.10.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, п. 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» №889-VIII.

Листом від 03.11.2025 відповідач повідомив позивачеві що детальне роз`яснення щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-VIII надано йому листом Головного управління від 07.08.2025. Для перерахунку пенсії з урахуванням довідок від 07.07.2025 №08-13/167 та №08-13/167/1 потрібно звернутися із заявою про перерахунок пенсії відповідно до Порядку №22-1.

Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивача рішення про призначення або ж про відмову в призначення пенсії державного службовця не прийнято, натомість надано роз`яснення щодо порядку звернення із заявою про перерахунок пенсії

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, до 01.01.2016 суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювались Законом України від 16.12.1993 №3723 "Про державну службу" (Закон №3723).

З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII втратив чинність.

Положеннями п.п. 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу"№3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Крім того, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17 та від 29.11.2022 у справі №431/991/17.

Відповідно до п. 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.

Згідно з п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

За приписами п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (діяв до набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII), робота на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.

Згідно із п. 4 цього Порядку до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Порядок №283 втратив чинність у зв`язку із затвердженням 25.03.2016 постановою №229 Кабінету Міністрів України нового Порядку обчислення стажу державної служби.

Так, п. 4 Порядку №229 визначено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 позивач з 06.09.1996 прийнята на посаду головного спеціаліста по бюджету Ананьївського районного відділу Пенсійного фонду України, їй присвоєну 15 ранг державного службовця; з 01.07.2002 позивач призначена на посаду першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України Ананьївського району Одеської області (6 категорія посади державної служби); з 08.08.2006 позивач призначена на посаду начальника управління Пенсійного фонду України Ананьївського району Одеської області, з якої звільнена 31.03.2016; з 08.04.2016 позивач призначена на посаду першого заступника голови Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області, присвоєно 7 ранг державного службовця; 11.10.2018 позивач призначена на посаду голови Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області, з якої звільнена 03.01.2020 (04.05.2016 присвоєно 6 ранг державного службовця).

Дослідивши трудову книжку позивача та матеріали справи, суд вважає необґрунтованими та безпідставними висновки відповідачів про відсутність у позивача необхідного стажу державної служби з огляду на наступне.

По-перше, відповідач 1 у своєму рішенні від 19.06.2025 №155150002177 зазначає, що факт перебування позивача на державній службі станом на 01.05.2016 «потребує уточнення», оскільки в трудовій книжці зазначено лише присвоєння рангу без вказівки категорії посади.

Суд оцінює таку позицію як вияв надмірного формалізму та правового нігілізму. Сам факт присвоєння позивачу 7-го рангу (08.04.2016) та 6-го рангу (04.05.2016) саме «державного службовця» однозначно підтверджує її статус як особи, що перебуває на державній службі.

Відповідно до ст. 39 Закону № 889-VIII, ранги є видом спеціальних звань, які присвоюються суб`єктом призначення одночасно з призначенням на посаду державної служби.

Більше того, законодавство встановлює чітку ієрархію та співвідношення між рангами та категоріями посад. Згідно зі ст. 39 Закону № 889-VIII: 3, 4, 5, 6 ранги присвоюються державним службовцям категорії «Б»; 6, 7, 8, 9 ранги присвоюються державним службовцям категорії «В».

Отже, наявність у позивача станом на травень 2016 року 6-го рангу державного службовця чітко вказує на те, що вона обіймала посаду, яка відноситься до категорій «Б» або «В» державної служби.

Твердження відповідача 1 про неможливість визначити категорію посади при наявності офіційного запису про ранг державного службовця суперечить вимогам ст. 39 Закону № 889-VIII та свідчить про неналежне виконання відповідачем 1 обов`язку щодо всебічного розгляду заяви.

По-друге, суд відхиляє доводи відповідачів про те, що позивач мала лише 19 років 7 місяців 18 днів стажу і тому не має права на пенсію.

Відповідачі помилково застосовують до позивача вимоги п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 (який вимагає 20 років стажу для осіб, що не працювали на держслужбі станом на 01.05.2016).

Натомість, позивач на момент набрання чинності новим Законом (01.05.2016) займала посаду державної служби (перший заступник голови РДА, що підтверджується записом про присвоєння рангу).

Відповідно до пункту 10 розділу ХІ Закону № 889-VIII, для таких осіб вимогою є наявність не менш як 10 років стажу на посадах державної служби станом на 01.05.2016.

Оскільки навіть за підрахунками самого відповідача стаж позивача склав понад 19 років, вона повністю відповідає критеріям п. 10 розділу ХІ Закону № 889 та має безумовне право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають понад 20 років стажу роботи.

Щодо посилань відповідачів на те, що з 2017 року посади заступників голів РДА перестали належати до держслужби, суд зазначає, що це не має юридичного значення для вирішення даного спору. Визначальним є те, що позивач станом на 01.05.2016 мала необхідний стаж (понад 10 років) та займала посаду держслужбовця, що зафіксувало її право на отримання спеціальної пенсії в майбутньому при досягненні пенсійного віку.

Щодо аргументів відповідача 1 стосовно довідок про складові заробітної плати державного службовця від 19.03.2025 №К-19/1 та від 19.03.2025 №К-19, виданих позивачеві Подільською районною адміністрацією Одеської області, то суд зазначає таке.

Згідно з Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 (далі - Порядок №662), пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби;

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 р. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 року на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За змістом п. 42 Порядку №622 для державних службовців, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та яких не було переведено на посади, передбачені штатним розписом, форму якого затверджено наказом Мінфіну від 28 січня 2002 р. № 57 (з урахуванням змін, внесених наказом Мінфіну від 27 листопада 2023 р. № 661), або які звільнилися до 1 січня 2024 р. з таких органів, визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям здійснюється з урахуванням пункту 4 цього Порядку. При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на 31 грудня 2023 р., а розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв, але не пізніше 31 грудня 2023 року. Для призначення пенсії державного службовця таким особам та особам, які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби, подаються довідки про: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років за останнім місцем роботи на державній службі за формою згідно з додатком 4; розміри виплат, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 4 цього Порядку, за останнім місцем роботи на державній службі за формою згідно з додатком 5; розміри виплат, зазначених в абзаці шостому пункту 4 цього Порядку, за формою згідно з додатком 6.

Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до абз.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії додаток 1) заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.

Згідно з п. 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

За приписами п. 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Аналіз наведених норм свідчить, що розгляд органом Пенсійного фонду України заяви особи про перерахунок пенсії та доданих до неї документів повинен завершуватися прийняттям відповідного рішення (розпорядження) - про перерахунок пенсії або про відмову в такому перерахунку із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на норми законодавства та порядку його оскарження. Саме таке рішення є правовим актом індивідуальної дії, який породжує для особи відповідні юридичні наслідки та може бути предметом судового оскарження.

Суд враховує, що застосування наведених норм у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 24.09.2024 у справі №620/2027/23 Верховний Суд, розглядаючи спір щодо бездіяльності органу Пенсійного фонду України, який на заяву особи про призначення (перерахунок) пенсії не прийняв відповідного рішення, а обмежився наданням листа-роз`яснення в порядку Закону України «Про звернення громадян», сформулював правовий висновок, відповідно до якого розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих особою для призначення (перерахунку) пенсії, повинен закінчуватися прийняттям відповідного рішення (про призначення (перерахунок) або відмову в призначенні (перерахунку) пенсії).

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що особа, яка претендує на призначення (перерахунок) пенсії, наділена правом звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою разом з доданими до неї документами, а результат розгляду порушеного у зверненні питання, згідно з положеннями Порядку №22-1, має бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію.

Верховний Суд виснував, що, відмовивши особі в розгляді її заяви по суті та не прийнявши за наслідками такого розгляду відповідного рішення, орган Пенсійного фонду України допускає надмірний формалізм, наслідком чого є порушення прав та інтересів особи як пенсіонера - соціальної групи населення, яка потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій соціального захисту.

За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наведені висновки Верховного Суду є застосовними до обставин цієї справи.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач 09.10.2025 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, п. 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» №889-VIII, чітко сформулювавши прохання здійснити призначення такої пенсії, та додав до заяви необхідні для вирішення цього питання документи, зокрема копії довідок від 07.07.2025 №08-13/167 та №08-13/167/1.

Зі змісту заяви та доданих до неї документів однозначно вбачається дійсне волевиявлення позивача на призначення йому пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

За таких обставин відповідач, отримавши заяву позивача про призначення пенсії з доданими документами, зобов`язаний був розглянути її по суті у відповідності до положень Порядку №22-1, і за наслідками такого розгляду прийняти відповідне рішення - про призначення пенсії державного службовця або про відмову в такому призначенні із зазначенням обґрунтованих причин та порядку оскарження.

Натомість відповідач такого рішення не прийняв, а обмежився наданням листа-роз`яснення від 03.11.2025 №14247-12538/Ш-02/8-0200/25, розглянувши звернення позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян» та фактично уникнувши вирішення порушеного у заяві питання про призначення пенсії по суті.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не звертався із заявою про перерахунок пенсії за встановленою Порядком №22-1 формою, а тому підстав для розгляду його заяви не було.

Як зазначено вище, у постанові від 24.09.2024 у справі №620/2027/23 Верховний Суд наголосив на неприпустимості надмірного формалізму органу Пенсійного фонду України при розгляді заяв осіб про призначення (перерахунок) пенсії. Формальні недоліки заяви чи неповнота поданих документів не звільняють орган, що призначає пенсію, від обов`язку розглянути звернення по суті та прийняти за його наслідками відповідне рішення; за наявності підстав таке рішення може бути рішенням про відмову в перерахунку із зазначенням її обґрунтованих причин, що не позбавляло б позивача права усунути виявлені недоліки та повторно звернутися до відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, не прийнявши за наслідками розгляду заяви позивача від 09.10.2025 рішення про призначення пенсії державного службовця або про відмову в такому призначенні, допустив протиправну бездіяльність, яка порушує право позивача на належний розгляд його заяви.

Оцінюючи бездіяльність відповідача, суд дійшов висновку, що вона не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

За таких обставин бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 09.10.2025 про призначення йому пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, п. 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» №889-VIII є протиправаною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити та здійснити нарахування та виплату позивачеві пенсії державного службовця з 10.10.2025 відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, п. 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» №889-VIII, на підставі довідки №08-13/167 від 07.07.2025 про складові заробітної плати на посадах державної служби для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки №08-13/167/1 від 07.07.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій осіб посад державної служби, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, виданих Виконавчим комітетом Хмільницької міської ради Вінницької області, то суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд наголошує, що питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Зважаючи на те, що відповідач у спірних правовідносинах взагалі не розглянув заяву позивача від 09.10.2025 у порядку, передбаченому Порядком № 22-1, та не прийняв за наслідками її розгляду жодного розпорядчого рішення по суті (про призначення пенсії або про відмову в її призначенні із зазначенням конкретних підстав), суд не має права здійснювати перевірку відповідності позивача умовам призначення пенсії державного службовця замість уповноваженого на це пенсійного органу.

Втручання суду в дискреційні повноваження відповідача шляхом безпосереднього зобов`язання призначити позивачеві пенсію державного службовця за відсутності первинного рішення самого пенсійного органу є передчасним.

Відтак, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 22.05.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.10.2025 про призначення йому пенсії державного службовця з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, та за результатами її розгляду прийняти рішення відповідно до вимог Порядку №22-1.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.

Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача підлягає сума у розмірі 605 грн 60 коп.

Суд також вказує, що позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

При цьому, покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №02-11/25 від 18.11.2025, акт виконаних робіт від 26.12.2025, квитанцію до прибуткового касового ордеру №02-11/25 від 26.12.2025 на суму 5000 грн, та ордер серії АВ №1251378.

Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, існує вже усталена судова практика щодо спірних правовідносин. Крім того слід врахувати, що розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження без участі сторін, а також те, що позовні вимоги задоволено частково.

За наведених обставин, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 134, 137, 139, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.10.2025 про призначення йому пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, п. 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» №889-VIII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.10.2025 про призначення йому пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, п. 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» №889-VIII з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, та за результатами її розгляду прийняти рішення відповідно до вимог Порядку №22-1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 грн 60 коп.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 19.08.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна