Рішення № 139083666, 19.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14882/26

Провадження 2/127/4294/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.06.2020 між ТОВ «Просто Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 006/03207/06/20, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в сумі 12 000, 00 гривень строком на 32 тижні. 30.09.2021 між ТОВ «Просто Позика» та ТОВ «Фактор П» було укладено договір № 24-ФП-ПП-202109, у відповідності до якого ТОВ «Просто Позика» передало (відступило) ТОВ «Фактор П» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідачки за договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020. В свою чергу ТОВ «Фактор П» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідачки за договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020, на підставі договору факторингу № 30-01/26 від 30.01.2026. Всупереч умовам вказаного кредитного договору відповідачка не виконала взятих на себе зобов`язань, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка становить 20 590, 00 гривень, з яких: 10 147, 10 гривень заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 10 442, 90 гривень заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення прав вимоги.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 в сумі 20 590, 00 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 05.05.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 0505609496082). (а.с. 7-8)

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення повернулося на адресу відправника із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 05.05.2026, направлене відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, було вручено члену сім`ї одержувача 14.05.2026, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням. (а.с. 80)

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомленою про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 05.05.2026 вважається врученою відповідачці 14.05.2026.

У строк, визначений судом ухвалою від 05.05.2026, від відповідачки відзив на позов не надійшов.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

17.06.2020 відповідачка ознайомилася із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Просто Позика». (а.с. 9-9зв.)

Того ж дня, 17.06.2020, між ТОВ «Просто Позика» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 006/03207/06/20, у відповідності до умов якого ТОВ «Просто Позика» зобов`язалось надати ОСОБА_1 в кредит грошові кошти в сумі 12 000, 00 гривень строком на 32 тижні, а позичальниця зобов`язалася повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі. (а.с. 10-11зв.)

Видача, оформлення та обслуговування кредиту здійснюється кредитодавцем в порядку та на умовах, що визначені Внутрішніми правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за рахунок власних коштів ТОВ «Просто Позика» від 03.12.2018 (п. 1.1 договору).

У додатку № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів. (а.с. 12)

Сторони вказаного кредитного договору підтвердили, що правовою основою для укладання даного договору є заява на видачу кредиту, надана кредитодавцем та підписана позичальником, що подається в додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 договору).

Так, 17.06.2020 відповідачкою було підписано вищевказану заяву на видачу кредиту. (а.с. 14)

Підписуючи вищевказаний договір відповідачка підтвердила, зокрема, що до підписання даного договору, кредитодавець заздалегідь у письмовому вигляді ознайомив її з: інформацією розміщеною на офіційному вебсайті кредитодавця, що необхідна була для отримання споживчого кредиту позичальником, яка містила наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця; інформацією наведеною в паспорті споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) форма якої передбачена Законом України «Про споживчий кредит» та Внутрішніми Правилами; інформацією про необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності), та про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, інформацією про кредитодавця, його місцезнаходження, інформацією наведену у Внутрішніх правилах, іншою інформацією про умови кредитування. інформацією про реальну річну процентну ставку, а також про орієнтовну загальну вартість кредиту та інших послуг кредитодавця (п. 1.3 договору).

Також підписанням вищевказаного договору відповідачка підтвердила, що: до підписання цього договору отримала для ознайомлення копію проєкту договору про споживчий кредит у паперовому та електронному вигляді, всі умови їй зрозумілі, вона погоджується виконувати вільно без будь якого примусу їx; кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит надав їй необхідні пояснення з метою забезпечення позичальниці можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз`яснення інформації, що надається відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для позичальника, зокрема у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п. 1.4, п. 1.5 договору).

На виконання умов вищевказаного кредитного договору ТОВ «Просто Позика» 17.06.2020 було видано відповідачці готівкою кредит в сумі 12 000, 00 гривень, що підтверджується відповідним видатковим касовим ордером. (а.с. 22)

30.09.2021 між ТОВ «Просто Позика» та ТОВ «Фактор П» було укладено договір факторингу № 24-ФП-ПП-202109, у відповідності до умов якого ТОВ «Просто Позика» передало (відступило) ТОВ «Фактор П» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020. (а.с. 28-41)

Так, згідно із п. 3.1 вищевказаного договору права вимоги вважаються відступленими (переданими) та набутими (прийнятими) фактором з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі відступлених прав (додаток 3 договору).

30.09.2021 між ТОВ «Просто Позика» та ТОВ «Фактор П» було підписано вищевказаний акт. (а.с. 40)

З витягу із Реєстру боржників (додаток 2 договору) вбачається відступлення ТОВ «Просто Позика» ТОВ «Фактор П» права вимоги до боржника за кредитним договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 ОСОБА_1 (а.с. 41)

На виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «Фактор П» сплатило ТОВ «Просто Позика» в повному обсязі «ціну договору», що підтверджується відповідними платіжними інструкціями від 26.10.2021, 05.11.2021, 16.11.2021, 23.11.2021, 26.11.2021, 03.12.2021, 09.12.2021, 17.12.2021, 23.12.2021, 24.12.2021. (а.с. 30-39)

30.01.2026 між ТОВ «Фактор П» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 30-01/26, у відповідності до умов якого ТОВ «Фактор П» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020. (а.с. 42-54)

Так, згідно із п. 3.1 вищевказаного договору права вимоги вважаються відступленими (переданими) клієнтом та набутими (прийнятими) фактором у день підписання сторонами Акту приймання-передачі відступлених прав за умови своєчасної оплати суми фінансування згідно цього договору.

30.01.2026 між ТОВ «Фактор П» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було підписано вищевказаний акт. (а.с. 50)

На виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило ТОВ «Фактор П» в повному обсязі «суму фінансування», що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 06.02.2026. (а.с. 49)

З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Фактор П» ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги до боржника за кредитним договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 ОСОБА_1 (а.с. 51-54)

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 та законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов`язаннях по вказаному договору.

Суду не надано належних доказів повідомлення відповідачки про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Доказів того, що вищевказані договори факторингу визнані недійсними, суду не надано.

Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, з моменту підписання відповідних Актів приймання-передачі та сплати «суми фінансування» за вищевказаними договорами факторингу, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. Відповідно, ТОВ «Факторинг Партнерс» стало новим кредитором відповідачки за договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020.

Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови вищевказаного кредитного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Суд дійшов висновку, що при укладенні кредитного договору № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредитів (позики), просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

Із розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Просто Позика» станом на 30.09.2021 (на дату відступлення права вимоги) вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 становить 20 590, 00 гривень, з яких: 10 147, 10 гривень заборгованість за тілом кредиту; 10 442, 90 гривень заборгованість за відсотками. (а.с. 23-24)

Здійснені ТОВ «Фактор П» і позивачем розрахунки заборгованості по вищевказаному договору станом на 30.01.2026 і на 24.04.2026, відповідно, лише констатують суму заборгованості, визначену ТОВ «Просто Позика», і вказують на відсутність будь-яких нарахувань з моменту укладення договорів про відступлення прав вимоги. (а.с. 25-27)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею кредиту, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Так, з видаткового касового ордеру вбачається одержання відповідачкою від ТОВ «Просто Позика» кредиту готівкою в розмірі 12 000, 00 гривень 17.06.2020 за договором № 006/03207/06/20. (а.с. 22)

Відповідачкою не спростовано факт отримання нею кредитних коштів за вищевказаним кредитним договором.

Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення заборгованості за вищевказаним договором, матеріали справи не містять. Водночас, із розрахунків заборгованості, наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог, вбачається часткове погашення відповідачкою заборгованості за кредитом.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

У постанові від 23.12.2020 у справі № 127/23910/14-ц Верховний Суд також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Отже, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою грошових коштів за договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 в сумі 12 000, 00 гривень 17.06.2020.

Як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Просто Позика», відповідачкою усього було сплачено в рахунок погашення заборгованості по вищевказаному договору 4 754, 00 гривень (1 744, 00 гривень 17.06.2020 і 3 010, 00 гривень 23.07.2020), з яких 1 862, 90 гривень (725, 91 гривень 17.06.2020 і 1 126, 99 гривень 23.07.2020) було зараховано в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту і 2 901, 10 гривень (1 018, 09 гривень 17.06.2020 і 1 883, 01 гривень 23.07.2020) в рахунок погашення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами. Відповідачкою дані обставини не спростовано.

Таким чином, заборгованість по тілу кредиту за договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 становить 10 147, 10 гривень (12 000, 00 гривень 1 862, 90 гривень), яка й підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Також позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами по вищевказаному договору.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами вищевказаного кредитного договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

Як вбачається з умов кредитного договору № 006/03207/06/20 від 17.06.2020, відповідачка зобов`язалась здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку платежів, визначеному у додатку № 2 до цього договору. Однак, неналежним чином виконувала свої зобов`язання, як те вбачається з матеріалів справи.

У відповідності до умов договору: кредит повертається позичальником кредитодавцю шляхом щотижневих виплат у національній валюті України (п. 2.4); розмір ануїтетних платежів (тіло кредиту і проценти), терміни нарахування та їх сплати визначаються згідно із графіком платежів (п. 4.1.3); сума щомісячного платежу в рахунок повернення кредиту та сплати процентів визначається графіком платежів; з урахуванням ануїтетного характеру платежів за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю 223, 7763 % річних від суми кредиту з першого по 20 платіж та 1 050, 3136 % річних з 21 до останнього платежу згідно з графіком платежів, у розрахунку з потижневою сплатою - 4, 2916 % з першого по 20 платіж та 20, 143 % з 21 до останнього платежу, за період дії договору 280, 0071 % (п. 4.1.4).

Із розрахунків заборгованості наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог вбачається нарахування відсотків за користування кредитом в межах визначеного договором строку кредитування з 17.06.2020 до 27.01.2021.

Судом перевірено розрахунок заборгованості відповідачки по відсотках і встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства України та умовам кредитного договору.

Судом прийнято до уваги, що підписуючи кредитний договір, відповідачка була обізнана із розміром відсотків, що підлягають сплаті нею протягом строку кредитування.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Так, у відповідності до ст. 203 ЦК України судом встановлено, що зміст договору № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 не суперечить законодавству України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідачка на момент укладення кредитного договору мала необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено позикодавцем та відповідачкою. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі встановленій законом і спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

Підписуючи вищевказаний договір його сторони засвідчили, що: цей договір відповідає дійсним намірам сторін, укладений сторонами добровільно, при ясній пам`яті, його умови є справедливими для сторін, складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою в двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному екземпляру для кожної із сторін (п. 6.15, п. 6.21).

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Підписуючи кредитний договір відповідачка запевнила, зокрема, що всі умови їй зрозумілі, вона погоджується виконувати їх вільно без будь якого примусу; її вибір є свідомим, а умови договору - справедливими (п. 1.4 п. 6.15, п. 6.17, п. 6.19, п. 6.21).

Також судом звернуто увагу на те, що у відповідності до умов договору (п. 3.4.4) відповідачка мала право протягом 14 календарних днів з моменту передачі їй примірника укладеного договору відкликати свою згоду на укладення договору без пояснення причин. Однак, таких дій відповідачкою вчинено не було.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, виходячи з вищевикладеного, усі права, набуті сторонами кредитного договору № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення цього договору, підлягають виконанню.

Відповідачкою не спростовано розмір заборгованості визначений позивачем по відсоткам за користування кредитними коштами за вищевказаним кредитним договором.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги часткове погашення відповідачкою заборгованості по відсоткам, суд прийшов до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 за період з 17.06.2020 до 27.01.2021 в сумі 10 442, 90 гривень.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 05.05.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 в розмірі 20 590, 00 гривень, з яких: 10 147, 10 гривень заборгованість за тілом кредиту; 10 442, 90 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 17.06.2020 до 27.01.2021.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 29.04.2026. (а.с. 6)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 662, 40 гривень.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 02.07.2024 між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» було укладено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024. (а.с. 62-65)

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження виконання АО «Лігал Ассістанс» умов вищевказаного договору, суду надано витяг з акту № 31 про надання юридичної допомоги від 31.03.2026. (а.с. 67)

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору (п. 4.1 договору). Сума, визначена актом про надання юридичної допомоги цього договору є гонораром АО за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (п. 4.5 договору).

У відповідності до заявки про надання юридичної допомоги № 1977 від 02.03.2026, вартість надання АО ТОВ «Факторинг Партнерс» юридичної допомоги з супроводу примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості становить 13 000, 00 гривень, з яких: вартість усної консультації з вивченням документів 4 000, 00 гривень (2 години); вартість складання позовної заяви 9 000, 00 гривень (3 години). (а.с. 66)

Вищевказане узгоджується й з витягом з акту № 31 про надання юридичної допомоги від 31.03.2026, підписаним сторонами правочину. (а.с. 67)

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Суду не надано докази сплати позивачем гонорару АО. Водночас, судом прийнято до уваги, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.

На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотання відповідачки про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оцінка дій АО, що полягали, зокрема, у «наданні усної консультації», на що АО було витрачено 2 години; «складанні позовної заяви», на що АО було витрачено 3 години, як то вказано у заявці та акті, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними. Також судом прийнято до уваги, що позов є шаблонним, який пред`являється АО в інтересах клієнта до численних боржників. Крім того, на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу об`єктивно вказує те, що їх розмір становить 63, 14 % від ціни позову.

При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між АО та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (13 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 6 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000, 00 гривень. Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525-527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 006/03207/06/20 від 17.06.2020 в розмірі 20 590, 00 гривень, судовий збір в сумі 2 662, 40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000, 00 гривень.

Решту витрат на професійну правничу допомогу залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»: код ЄДРПОУ 42640371; місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.

Рішення суду складено 19.08.2026.

Суддя