Рішення № 139083476, 19.08.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1548/26

Провадження № 2/147/802/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Свистун А.П,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду с-ща Тростянець цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №195736 від 11.08.2025 у розмірі 10692,48 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.08.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» було укладено кредитний договір про споживчий кредит № 195736 на суму 8109,00 грн.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти, а позичальник повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та виконати інші зобов`язання, визначені договором.

Позивач зазначає, що укладення кредитного договору відбулося шляхом прийняття відповідачем умов договору та підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором №03505526, що відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

На виконання умов кредитного договору 11.08.2025 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну карту № НОМЕР_1 , що в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняла пропозицію первісного кредитора.

Позивач посилається на те, що відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.

10.10.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 10102025, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №195736 від 11.08.2025.

Право вимоги до відповідача було передано відповідно до реєстру прав вимог № 5 від 03.02.2026 року та акта приймання-передачі реєстру прав вимог від 03.02.2026 року.

Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви, за кредитним договором. Становить 11892, 48 грн., та складається з: 6485,29 грн. заборгованість по тілу кредиту; 3607,19 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 600,00 грн. заборгованість по комісії; 1200,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 10692,48 грн.

Ухвалою судді від 23.06.2026 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу було надано 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов, позивачу у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив, відповідачу у строк не пізніше 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати свої заперечення на відповідь на відзив. Цією ж ухвалою витребувано від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (інформацію, що містить банківську таємницю, зокрема щодо отримання відповідачем кредитних коштів.

У судове засідання представник позивача не з`явився. У позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності, позов підтримав, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що відповідає положенню п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правовій позиції КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/77944/18 (61-185-св23). Що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Окрім того, суд вважає, що факт неотримання відповідачем у справі кореспонденції, яка направлена судом з дотриманням вимог процесуального закону за належною адресою, суд вважає таким, що зумовлений не об`єктивними причинами, а є наслідком суб`єктивної поведінки відповідача.

Суд зазначає, що небажання відповідача надавати докази, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем.

Також, відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України відповідач була повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, призначеного на 19.08.2026 через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що в матеріалах справи наявне підтвердження. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 та ст. ст. 280-282 ЦПК України.

З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши та оцінивши наявні у справі письмові докази, які наявні в електронному вигляді та прикріплені до матеріалів справи, щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, встановивши фактичні обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Судом встановлено, що 11.08.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №195736 в електронній формі.

Згідно з індивідуальною частиною кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 8109,00 грн. строком до 17.11.2025, а позичальник зобов`язався повернути отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором.

Відповідно до пункту 2.2.1 індивідуальної частини договору із загальної суми кредиту 6000,66 грн. підлягали перерахуванню на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 , а 2108,34 грн. спрямовувалися на погашення заборгованості за комісією за надання кредиту відповідно до умов договору.

Судом встановлено, що кредитний договір укладено в електронній формі шляхом використання відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку.

Згідно із частинами третьою, шостою та дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а електронний договір, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що моментом підписання електронного правочину є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, доводи позивача щодо належного укладення кредитного договору в електронній формі підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Правова позиція щодо належності електронного договору як письмової форми правочину неодноразово викладена Верховним Судом, який зазначив, що використання одноразового ідентифікатора відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» та підтверджує волевиявлення сторін на укладення договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику, а останній повернути кредит та сплатити проценти.

На підтвердження виконання кредитодавцем своїх зобов`язань матеріали справи містять довідку про перерахування коштів та відповідь АТ «Універсал Банк», з яких убачається, що платіжна картка № НОМЕР_2 належала відповідачу, а в період з 11.08.2025 по 16.08.2025 року на вказаний рахунок було зараховано 6000,66 грн. (а.с.26)

Таким чином, суд дійшов висновку, що первісний кредитор належним чином виконав свої договірні зобов`язання щодо надання кредитних коштів, тоді як відповідач отримала можливість користуватися ними.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідач взяті на себе договірні зобов`язання належним чином не виконувала, кредитні кошти у визначений договором строк не повернула, унаслідок чого виникла прострочена заборгованість.

Крім того, судом встановлено, що 10.10.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №10102025.

Згідно з реєстром прав вимоги №5 від 03.02.2026 року та актом приймання-передачі реєстру прав вимоги право вимоги за кредитним договором №195736 від 11.08.2025 перейшло до позивача.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою шляхом відступлення права вимоги, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу.

Отже, суд доходить висновку, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» набуло статусу належного кредитора у спірному зобов`язанні та має право звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком загальна заборгованість за кредитним договором становила 11892.48 грн., до складу якої включено також штрафні санкції у сумі 1200,00 грн.

Разом із тим, із позовної заяви вбачається, що позивач не заявив вимоги про стягнення штрафних санкцій, а просить стягнути лише 10692,48 грн., які складаються із заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та комісією.

Оскільки відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог, правові підстави для вирішення питання щодо штрафних санкцій у даній справі відсутні.

Відповідно до статей 6, 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, якщо вони не суперечать вимогам закону.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть належати проценти, комісії кредитодавця та інші платежі, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, якщо їх сплата передбачена умовами договору та вони відповідають вимогам законодавства.

Судом встановлено, що умовами кредитного договору сторони погодили порядок сплати відповідних комісій, їх розмір та строки виконання такого обов`язку. При цьому із матеріалів справи вбачається, що позивач не заявляє вимог про стягнення повної суми комісії за надання кредиту, визначеної договором, а просить стягнути лише несплачену комісію у розмірі 600,00 грн, яка відображена у розрахунку заборгованості та у реєстрі переданих прав вимоги.

Відповідач доказів виконання зазначеного зобов`язання або заперечень щодо правильності проведеного розрахунку суду не надала.

Здійснивши оцінку наданих сторонами доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 692,48 грн. що складається з: 6485,28 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 3607,19 грн. заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 600,00 грн. заборгованості по комісії, є підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією, наявною в матеріалах справи.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське бюро «Тимошенко та партнери» на підставі договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 та на підставі додаткової угоди № 25771532462 від 20.04.2026 до договору про надання правової допомоги від 20.01.2026 Актом прийому-передачі наданих послуг від 05.05.2026 підтверджується те, що адвокатським бюро було надано послуги на суму 7000 грн.

Нормами частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу у даній справі. Проте, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1050, 1052, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 247, 258, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором про споживчий кредит №195736 від 11.08.2025 в сумі 10692 (десять тисяч шістсот дев`яносто дві) гривні 48 (сорок вісім) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок та 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк.

Повне ім`я сторін:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, буд.34, офіс 333, код ЄДРПОУ: 43541163;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

Повний текст рішення складено 19.08.2026.

Суддя О.А. Натальчук