Рішення № 139082601, 19.08.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/756/13(918/631/26)

Господарський суд Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1

до відповідача 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший інвестиційний клуб"

до відповідача 2) ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Земкомерц"

про визнання недійсним договору

у межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц"

Секретар судового засідання Оліфер С.М.

Представники:

від позивача Ганусяк О.І.

арбітражний керуючий Сокольвак М.В.

СУТЬ СПОРУ.

У провадженні Господарського суду Рівненської області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа №918/756/13 про банкрутство ТОВ "Земкомерц".

У межах справи про банкрутство ТОВ "Земкомерц", до Господарського суду Рівненської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1) ТОВ "Перший інвестиційний клуб", та відповідача 2) ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ТОВ "Земкомерц", у якій позивач просить визнати недійсним Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019, укладений між відповідачами.

Стислий виклад позицій учасників справи.

Стислий виклад правової позиції позивача у позовній заяві.

Як зазначає ОСОБА_1 , між ним та ПАТ "Банк "Київська Русь" був укладений Кредитний договір №136/08-08 від 18.08.2008. У забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №136.2/08-08-Пр від 18.08.2008, а також з ТОВ "Земкомерц" - договір іпотеки.

Надалі, між ПАТ "Банк "Київська Русь", від імені якого діяла уповноважена особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, та ТОВ "Перший інвестиційний клуб" укладено Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства України, укладений із порушенням вимог щодо суб`єктного складу відповідного правочину, а за своєю правовою природою фактично є договором факторингу, укладеним особою, яка не мала права на здійснення відповідної фінансової діяльності.

Окрім цього, на момент укладення спірного договору частина зобов`язань за кредитним договором була припинена, а відповідачі фактично здійснили відступлення права вимоги у більшому обсязі, ніж існував на момент укладення договору.

В межах справи про банкрутство ТОВ "Земкомерц", ТОВ "Перший інвестиційний клуб" набуло статусу кредитора та заставного кредитора саме на підставі Договору №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019.

Таким чином спірний договір безпосередньо впливає на склад кредиторів, обсяг кредиторських вимог та правовий статус заставного кредитора у справі про банкрутство ТОВ "Земкомерц".

Деталізуючи правову позицію ОСОБА_1 звертає увагу на наступне.

1. Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019 за своєю правовою природою фактично є договором факторингу.

Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором банк отримав фінансування у розмірі 130 260,44 грн, а ТОВ "Перший інвестиційний клуб", в свою чергу, укладаючи вказаний договір набуло право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

Ціна відступлення права грошової вимоги за умовами оскаржуваного договору становила 130 260,44 грн, а розмір самої грошової вимоги становив 501 001,68 грн. Тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення права вимоги.

Фактично єдиною метою банку при укладенні спірного договору було отримання грошових коштів шляхом реалізації проблемного активу, тоді як метою ТОВ "Перший інвестиційний клуб" було подальше отримання прибутку від реалізації права вимоги у значно більшому розмірі, ніж сума коштів, сплачених Банку.

Тобто економічний зміст спірного правочину полягав саме у фінансуванні банку під відступлення права грошової вимоги, що повністю відповідає правовій природі факторингу. Саме тому формальне найменування оспорюваного договору як договору "відступлення права вимоги" не змінює його справжньої правової природи та не спростовує наявності у відповідних правовідносинах ознак договору факторингу.

За переконанням позивача, укладений між відповідачами оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обовязкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

2. ТОВ "Перший інвестиційний клуб", укладаючи оскаржуваний договір, не являлось особою, яка мала права на здійснення відповідної фінансової діяльності.

Відповідно до ч.3 ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 1, ч.ч.1, 2 ст.7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інших юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із надання фінансових послуг.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що договір факторингу може укладати з Банком особа, яка є фінансовою установою.

Однак всупереч вказаним вище нормам ТОВ "Перший інвестиційний клуб" не відноситься до фінансової установи, так як відсутній в Державному реєстрі фінансових установ, що, на переконання позивача, фактично призвело до здійснення фінансової послуги особою, яка не мала права на її надання, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства України та є самостійною підставою для визнання правочину недійсним.

3. Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019 порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 в зв`язку з тим, що розмір зобов`язань за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008 на момент укладення спірного договору є іншим, ніж визначено в ньому і передано ТОВ "Перший інвестиційний клуб".

Позивач вказує на існування укладеного між банком і ТОВ "Сімеко Трейдінг" Попереднього договір про порядок та умови укладення договору купівлі від 26.02.2014, згідно якого банк зобов`язувався після набуття ним права власності на іпотечне майно, передане банку в іпотеку в забезпечення кредиту ОСОБА_1 за кредитним договором №136/08-08, відчужити його ТОВ "Сімеко Трейдінг".

На виконання даного правочину, ТОВ "Сімеко Трейдінг" сплатило на користь банку 355000,00 грн, проте банк не виконав свій обов`язок щодо відчуження земельної ділянки, яка перебувала в іпотеці, так як Банк право власності на іпотечне майно не набув

У свою чергу 12.03.2015 між ТОВ "Сімеко Трейдінг" та ОСОБА_1 було укладено Договір цесії, відповідно до якого Банк відчужив ОСОБА_1 право вимоги за Договором від 26.02.2014. В подальшому позивач, 17.03.2015 повідомив банк про зміну кредитора у зобов`язанні за Договором від 26.02.2014 та про зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008 та Договором від 26.032.2014.

Саме тому, на переконання позивача, банк не мав права відчужувати право вимоги за спірним договором на суму 355 000,00 грн, так як в цій частині зобов`язання є припиненим.

Укладення спірного договору безпосередньо порушує права та законні інтереси позивача, оскільки саме на підставі такого договору ТОВ "Перший інвестиційний клуб" набув статусу нового кредитора у справі про банкрутство ТОВ "Земкомерц", звернувся із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, ініціював подальші процедури стягнення заборгованості, а також реалізовував права заставного кредитора у процедурі банкрутства іпотекодавця.

Тобто наслідком укладення спірного договору стало пред`явлення до позивача вимог щодо виконання зобов`язання у значно більшому обсязі, ніж фактично існував, у тому числі після припинення відповідної частини зобов`язання.

Отже, спірний правочин безпосередньо вплинув на обсяг цивільних прав та обов`язків позивача, що свідчить про наявність у позивача належного матеріально-правового інтересу у визнанні такого договору недійсним.

4. Крім порушення прав позивача як боржника та поручителя, укладення спірного договору також безпосередньо впливає на права та законні інтереси інших учасників провадження у справі про банкрутство ТОВ "Земкомерц", оскільки визначає склад кредиторів, обсяг забезпечених вимог та межі реалізації прав заставного кредитора щодо майна боржника.

5. Окрім іншого, позивач зазначає про те, що на розгляді Франківського районного суду м. Львова перебувала справа №465/2896/16-ц за позовом ПАТ "Банк "Київська Русь" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди, за результатами розгляду якої було винесено рішення від 19.06.2017, згідно якого зобов`язано відповідачів виконати умови мирової угоди шляхом солідарного стягнення на користь ПАТ "Банк Київська Русь" заборгованість за кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, що становить 473 362,96 грн, а також 7 100,44 грн - судового збору (всього 480 463,34 грн).

В подальшому на виконання даного рішення судом було видано наказ, а органом ДВС було відкрито виконавче провадження №64611546.

Проте, ухвалою від 08.07.2025 Франківський районний суд м. Львова у справі №465/2896/16-ц задоволив заяву ОСОБА_2 і визнав виконавчий лист Франківського районного суду м. Львова №465/2896/16-ц від 10.06.2017 таким, що не підлягає виконанню, оскільки одним із поручителів - ТОВ "Земкомерц" було повністю виконано зобов`язання перед ТОВ "Перший інвестиційний клуб", а відтак обов`язок боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по виконанню даного виконавчого листа відсутній повністю у зв`язку із його припиненням добровільним виконанням ТОВ "Земкомерц" ще 27.05.2021.

Позивач вважає, що звернення банку до суду із позовом про виконання умов мирової угоди після того, як зобов`язання в частині стягнення коштів у розмірі 355 000,00 грн припинилися, то вважає, що банк умисно приховав дану інформацію від суду, що є порушенням норм ч.3 ст. 27 ЦК в редакції 2017.

Стислий виклад правової позиції ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, викладеної у відзиві.

1. Щодо відсутності порушеного права ОСОБА_1 : в порушення вимог ст. 162 ГПК України, у позовній заяві ОСОБА_1 відсутнє обґрунтування порушення його права, посилання на докази якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також не зазначено зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів: ПАТ "Банк "Київська Русь", ТОВ "Перший інвестиційний клуб".

2. Щодо неналеженого та неефективного способу захисту ОСОБА_1 .

Звертає увагу суду, що укладення договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.12.2019 відбулось в результаті електронних торгів з реалізації активів неплатоспроможного ПАТ "Банк "Київська Русь", оформлених протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-10-17-000005-b від 07.11.2019.

Однак, законодавцем не визначено права як кредиторів, так і боржників неплатоспроможного банку самостійно оскаржувати результати відкритих торгів (аукціону) з продажу активів неплатоспроможного банку.

Позивач не є суб`єктом права на оскарження результатів проведених відкритих торгів з продажу активу ПАТ "Банк "Київська Русь" в розумінні статей 50, 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

3. Щодо правомірності дій з продажу майна та активів ПАТ "Банк "Київська Русь".

Станом на поточну дату стосовно ПАТ "Банк "Київська Русь" запроваджено процедуру виведення банку з ринку шляхом ліквідації, при цьому законодавець наділив Фонд гарантування та уповноважену особу Фонду гарантування обов`язком вчиняти дії щодо реалізації активів та/або зобов`язань банку за найвищою вартістю, зокрема шляхом проведення відкритих торгів (аукціону).

Так, банк доводить, що спірний Договір №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.12.2019 було укладено за результатами електронних торгів, оформлених протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-10-17-000005-b від 07.11.2019.

Доводи позивача стосовно того, що ТОВ "Перший інвестиційний клуб" не є фінансовою установою, що виключає можливість укладення даного договору, спростовуються розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №1926 від 13.08.2015, яким визнано таким, що втратили чинність розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 за №231, за яким операції з відступлення прав вимоги вважали фінансовими послугами.

Також, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2526 від 21.11.2016 внесено зміни до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 14.09.2012 №1581/21893, слова "між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)" виключити.

Крім того, відступлення права вимоги не вважається фінансовою послугою, згідно з ч.1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

4. Щодо можливості оскарження безпосередньо Договір №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.12.2019.

Верховний Суд України у постанові від 24.10.2012 у справі №6- 116цс12 наголосив, що оскільки відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. ст. 203, 215 ЦК України).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів.

Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується Положенням №388 та Регламентом ЕТС. При цьому, позивачем не зазначено жодного порушення цих правил, що свідчить про недоведеність заявлених позовних вимог.

5. Щодо правової природи Договору відступлення права вимоги

Як вважає Банк, Договір №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги не є договором факторингу, а укладений в результаті проведення електронного аукціону з продажу активу неплатоспроможного банку з метою задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У підтвердження своєю позиції банк вказує на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 по справі №906/1174/18, де суд касаційної інстанції дійшов висновку про наступне:

"48. Отже договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмові формі та має містити визначені Законом №2664-III умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

49. з наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються."

"61. Отже за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу."

6. Щодо посилання Позивача в позовній заяві, що на момент укладення 03.12.2019 договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівліпродажу) прав вимоги частина зобов`язань за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008 була припинена та що відповідачі фактично здійснили відступлення прави вимоги у більшому розмірі, ніж існував на момент укладення договору - не є підставою для визнання договору недійним.

Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно.

Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (провадження №12-61гс21).

Стислий виклад правової позиції Козика М.В, викладеної у відповіді на відзив.

Позивач не погоджується з доводами, викладеними у відзиві, вважає їх необґрунтованими, такими, що не спростовують підстав позову.

Позивач не заперечує факт перебування ПАТ "Банк "Київська Русь" у процедурі ліквідації, не заперечує загальні повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо реалізації активів банку та не заявляє вимог про визнання незаконними дій Фонду як суб`єкта, який здійснює ліквідацію банку.

При цьому вважає, що законність загальної процедури продажу активів неплатоспроможного банку не виключає можливості судової перевірки дійсності конкретного договору, укладеного за результатами такої процедури, якщо цей договір порушує права та охоронювані законом інтереси особи, яка звернулася до суду.

1. Щодо помилкового ототожнення відповідачем предмета позову з оскарженням результатів аукціону.

Аукціон, протокол електронних торгів та договір, укладений за результатами таких торгів, є різними юридичними фактами. За результатами електронних торгів був укладений окремий договір про відступлення права вимоги. Саме цей договір є предметом судового оскарження. Отже, посилання відповідача на те, що позивач не має права оскаржувати результати відкритих торгів, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки позивач таких вимог не заявляв

2. Щодо наявності у позивача права на звернення до суду.

Саме на підставі спірного договору ТОВ "Перший інвестиційний клуб" заявляло про набуття прав кредитора за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, у т.ч. щодо ОСОБА_1 . Саме на підставі цього договору новий кредитор реалізовував права щодо заміни сторони виконавчого провадження, участі у справі про банкрутство ТОВ "Земкомерц" та реалізації прав заставного кредитора.

Таким чином, спірний договір не є для позивача стороннім або абстрактним правочином, який не створює для нього жодних правових наслідків. Навпаки, саме на підставі цього договору відповідач отримав можливість пред`являти до позивача та інших осіб вимоги, пов`язані з виконанням кредитного зобов`язання, а також реалізовувати права кредитора у процедурі банкрутства майнового поручителя.

3. Щодо належності та ефективності обраного способу захисту

Предметом спору є правочин, який, на переконання позивача, укладений із порушенням вимог цивільного законодавства та став підставою для набуття ТОВ "Перший інвестиційний клуб" статусу кредитора і заставного кредитора у справі про банкрутство ТОВ "Земкомерц".

Визнання такого договору недійсним є передбаченим законом способом захисту відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, тому обраний спосіб захисту є належним, оскільки він прямо відповідає характеру порушення.

Водночас, позивач звертає увагу суду, що не заявляє самостійної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України.

4. Щодо доводів відповідача про законність продажу активів Банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Наявність у Фонду загальних повноважень щодо реалізації активів банку не означає, що будь-який договір, укладений у межах такої реалізації, автоматично є правомірним і не може бути предметом судового контролю.

Навіть якщо договір був укладений у межах ліквідаційної процедури банку, він не звільняється від перевірки на відповідність вимогам цивільного законодавства. Таким чином, доводи відповідача про законність продажу активів Банку в межах ліквідаційної процедури не спростовують доводів позову щодо недійсності конкретного правочину.

5. Щодо правової природи спірного договору.

У даній справі позивач звертає увагу суду не лише на факт придбання права вимоги з дисконтом, але й на сукупність інших обставин, зокрема:

- спірний договір був укладений щодо грошової вимоги за кредитним договором;

- право вимоги було придбане за істотно нижчою ціною порівняно із заявленим розміром боргу;

- ТОВ "Перший інвестиційний клуб" після укладення договору реалізовував права кредитора у виконавчому провадженні та у справі про банкрутство;

- ТОВ "Перший інвестиційний клуб" набув статусу кредитора та заставного кредитора у справі №918/756/13 про банкрутство ТОВ "Земкомерц";

- ТОВ "Перший інвестиційний клуб" фактично реалізовував придбане право вимоги як майновий актив з метою отримання економічної вигоди.

При цьому, посилання Банку на те, що після внесення змін до окремих нормативноправових актів продаж права вимоги банку у процедурі ліквідації може здійснюватися на користь особи, яка не є фінансовою установою, не спростовує необхідності дослідження правової природи саме цього договору.

6. Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для визнання договору недійсним у зв`язку з переданням припиненої або частково припиненої вимоги

У даній справі йдеться не лише про незгоду позивача з розміром заборгованості. Йдеться про те, що:

- частина зобов`язання була припинена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог;

- Банк був повідомлений про відповідне зарахування;

- Банк не висловив заперечень щодо такого зарахування;

- у подальшому право вимоги було відступлене у більшому обсязі, ніж фактично існував;

- на підставі спірного договору ТОВ "Перший інвестиційний клуб" реалізовував права кредитора та заставного кредитора;

- ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 08.07.2025 у справі №465/2896/16-ц було встановлено обставини, які свідчать про припинення обов`язку боржників щодо виконання виконавчого листа у зв`язку з виконанням зобов`язання майновим поручителем.

Доводи відповідача про те, що питання часткового припинення зобов`язання взагалі не може впливати на вирішення цього спору, є необґрунтованими, так як якщо станом на момент укладення спірного договору відповідне право вимоги у заявленому обсязі не існувало або було припинене, така обставина має істотне значення для оцінки правомірності дій сторін спірного договору, реального змісту правочину та його правових наслідків.

Окремо позивач зазначає те, що позов подано не для уникнення виконання зобов`язання, а з метою перевірки законності правової підстави, на якій ТОВ "Перший інвестиційний клуб" набув статусу кредитора і заставного кредитора у процедурі банкрутства ТОВ "Земкомерц".

Стислий виклад правової позиції ПАТ "Банк "Київська Русь", викладеної у заяві про застосування строку позовної давності.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк "Київська Русь" з ринку вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки, відповідно до ст. 257 ЦК України. Однак, з моменту укладення 03.12.2019 оспорюваного договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та поданням ОСОБА_1 до суду позовної заяви (13.05.2026) минуло 7 років.

Стислий виклад правової позиції ОСОБА_1 , викладеної у запереченнях на заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для правильного вирішення питання про застосування позовної давності суд має встановити не лише дату укладення оспорюваного договору, але й момент, коли саме позивач дізнався або об`єктивно міг дізнатися про порушення свого права саме цим договором.

Відповідач у своїй заяві не навів жодного доказу того, що ОСОБА_1 саме 03.12.2019 або в інший конкретний день більше ніж за 3 роки до подання позову дізнався чи повинен був дізнатися про укладення оспорюваного договору, його умови та порушення своїх прав.

Навіть за умови обчислення строку від дати укладення договору строк позовної давності не є пропущеним з огляду на законодавче продовження та зупинення перебігу строків.

Пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені, зокрема, ст.ст. 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Загальна позовна давність, встановлена статтею 257 ЦК України, становить три роки.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню COVID-19, діяв до 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Крім того, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні законодавцем було передбачено спеціальне регулювання перебігу позовної давності на період дії воєнного стану.

Відповідні положення діяли до набрання чинності Законом України №4434-IX, яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України було виключено.

Таким чином, у період після укладення оспорюваного договору діяли законодавчі приписи, які продовжували або зупиняли перебіг позовної давності.

З огляду на зазначене, навіть за найбільш формального підходу - від дати укладення договору 03.12.2019 - строк позовної давності станом на дату подання позову 13.05.2026 не сплив. До 02.04.2020 минуло приблизно 120 днів із трирічного строку. Далі діяв пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строків на період карантину. Після цього діяв спеціальний режим, пов`язаний із воєнним станом. Перебіг строків фактично поновився з 04.09.2025. Станом на 04.09.2025 залишалося приблизно 975 днів позовної давності. Отже, навіть при обчисленні від 03.12.2019 строк позовної давності мав би спливти орієнтовно 06.05.2028.

Отже, позов подано 13.05.2026, тобто в межах строку позовної давності.

Процесуальні дії у справі.

13.05.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 .

Ухвалою від 18.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Заявнику надано 10-денний строк з дня отримання вказаної ухвали надати суду: докази сплати судового збору у встановленому законом порядку і розмірі; уточнення позовної заяви із визначенням процесуального статусу учасників спору; уточнення щодо застосування наслідків недійсності правочину.

28 травня 2026 року позивач надав заяву про усунення недоліків, подав доказ сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн, визначив статус учасників справи та уточнив прохальну частину позову.

Ухвалою від 01.06.2026 відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Засідання для розгляду спору по суті призначено на 08 липня 2026 р. на 11:30 год.

03.07.2026 від ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на позов.

Ухвалами від 06.07.2026 представникам ОСОБА_1 і ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надано можливість приймати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

07.07.2026 від ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява про застосування строків позовної давності.

08.07.2026 від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, та заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 08.07.2026 розгляд справи відкладено на "14" липня 2026 р. на 10:30 год.

У судовому засіданні 14.07.2026 розпочато слухання справи по суті. Надали пояснення позивач, відповідач-2 та арбітражний керуючий. У засіданні виникла необхідність оголосити перерву.

Ухвалою від 14.07.2026 у судовому засіданні оголошено перерву на 12 серпня 2026 р. на 13:00 год.

12.08.2026 продовжено слухання справи по суті.

Судом досліджено докази, які містяться у справі.

Суд вийшов на стадію прийняття рішення та оголосив перерву до 19 серпня 2026 року на 10:00 год.

19.08.2026 суд проголосив скорочене рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

18.08.2008, між АКБ "Банк "Київська Русь", як Кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як Позичальником, було укладено Кредитний договір №136/08-08, згідно умов якого Кредитодавець надав Позичальнику споживчий кредит в сумі 500 000,00 грн строком з 18.08.2008 по 18.08.2011, на умовах, встановлених цим Договором, а Позичальник зобов`язувався погашати Кредит, сплачувати проценти за користування Кредитом та можливі штрафні санкції в порядку і на умовах цього договору. (а.с. 39-40)

У забезпечення виконання вимог банку щодо повернення кредиту було укладено договори поруки та іпотеки:

1. 18.08.2008 між між АКБ "Київська Русь" та ТОВ "Земкомерц" укладено Договір іпотеки №136.1/08-08-ПР, який зареєстрований в реєстрі за №1634. Предметом іпотеки була земельна ділянка площею 0,5897 га розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, територія Лисиничівської сільської ради, кадастровий номер: 4623683800:07:000:0226; (а.с. 33-38)

2. 18.08.2008 між АКБ "Київська Русь" та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №136.2/08-08-ПР, який забезпечував вимоги банку, що випливали з кредитного договору №136/08-08 від 18.08.2008, а також усіх додаткових договорів про внесення змін до нього, які будуть укладені після підписання цього Договору, в тому числі щодо зміни розміру Кредиту, процентів за користування Кредитом, пені, штрафу, строку дії Кредитного договору, порядку (графіку) погашення, заборгованості за Кредитним договором тощо. (а.с. 77-78)

24.09.2010, ухвалою Франківського районного суду м. Львова у справі №2-1687/10, за позовом АКБ "Київська Русь" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ "Земкомерц" про стягнення заборгованості, визнано мирову угоду, укладену між сторонами, згідно якої відповідачі визнають заборгованість перед позивачем на момент укладення мирової угоди по Кредитному договору №136/08-08 від 18.08.2008 в сумі 473 362,96 грн, у т.ч.:

- 464 326,34 грн - заборгованість по кредиту;

- 9 036,62 грн - штрафні санкції

Також, ухвалою закрито провадження у справі. (а.с. 75- 76)

Згідно умов вказаної мирової угоди відповідачі взяли на себе зобов`язання сплатити суму заборгованості в повному обсязі за встановленим мирової угодою графіком не пізніше 18.08.2011.

У зв`язку із невиконанням відповідачами мирової угоди 07.02.2013, ПАТ "Київська Русь" звернувся до суду із заявою про зміну способу виконання ухвали про затвердження мирової угоди від 24.09.2010.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19.03.2013 було змінено спосіб виконання ухвали суду про визнання мирової угоди від 24.09.2010 - на примусове стягнення, а саме: звернути стягнення шляхом передачі ПАТ "Банк "Київська Русь" у власність, за вартістю визначеною суб`єктом оціночної діяльності, що становить 337 488, 00 грн передану в іпотеку ТОВ "Земкомерц" земельну ділянку площею 0,5897 га розташовану за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, територія Лисиничівської сільської ради, кадастровий номер: 4623683800:07:000:0226.

В той же час, 11.06.2013 ухвалою Господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі №918/756/13 про банкрутство ТОВ "Земкомерц", визнано вимоги ТОВ "Квартет" до боржника у сумі 601 700 грн, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном строком на 115 календарних днів до 03.10.2013 та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Сокольвака М.В.

03.12.2013 ухвалою Господарського суду Рівненської області затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Земкомерц".

25.02.2014 постановою Господарського суду Рівненської області ТОВ "Земкомерц" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, арбітражного керуючого Сокольвака М.В. призначено ліквідатором.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05.11.2014 було скасовано ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19.03.2013 та постановлено нову, якою відмовлено ПАТ "Банк "Київська Русь" у задоволенні заяви про зміну способу виконання ухвали про визнання мирової угоди.

У подальшому рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2015 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі №914/146/15, за ТОВ "Земкомерц" визнано право власності на земельну ділянку площею 0,5897 га розташовану за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, територія Лисиничівської сільської ради, кадастровий номер: 4623683800:07:000:0226 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису: 823522, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 51920846236, яке зареєстроване за ПАТ " Банк "Київська Русь".

19.03.2015 постановою Правління Національного банку України №190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення Документ сформований в системі "Електронний суд" 03.07.2026 №61 від 19.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно із яким з 20.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 20.03.2015 по 19.06.2015 включно та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь".

Відповідно до постанови Правління НБУ №460 від 16.07.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №138 від 17.07.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь".

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1335 від 13.07.2020 з 16.07.2020 відкликані повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь" делеговані Стрюковій І.О. рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17.12.2018 №3382 "Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" та ПАТ "Банк "Київська Русь". (а.с. 126-128)

Відповідно до зазначеного рішення процедура ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" здійснюється безпосередньо Фондом з урахуванням вимог Закону України №590-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" (далі - Закон №590) та відповідно до ч.5 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.10.2016 було визнано забезпечені вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" у справі №918/756/13 про банкрутство ТОВ "Земкомерц" на суму 559 274,63 грн, які забезпечені майном боржника.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19.06.2017 у справі №465/2896/16-ц за позовом ПАТ "Банк "Київська Русь" до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди позов задоволено, зобов`язано відповідачів виконати умови мирової угоди, визнаної ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 24.09.2010 у справі № 2-1687/10 шляхом солідарного стягнення на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованість за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, що становить 473 362, 96 грн, а також стягнуто солідарно з відповідачів 7 100,44 грн - судового збору. (а.с. 73-75)

26.04.2018, на виконання рішення від 19.06.2017, Франківський районний суд м.Львова видав виконавчий лист №465/2896/16, відповідно до якого з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" підлягає стягненню заборгованість за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, що становить 473 362,96 грн.

За результатами електронних торгів з реалізації активів неплатоспроможного ПАТ "Банк "Київська Русь", оформлених протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-10-17-000005-b від 07.11.2019, між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Перший інвестиційний клуб" було укладено Договір №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.12.2019. (а.с.65-69, 154-158)

Згідно п.1.1 Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42, сторони цим погоджуються, що за своєю правовою природою даний Договір є правочином з передання Банком шляхом продажу прав вимоги, визначених у даному Договорі, Новому кредитору (відступлення права вимоги).

Відповідно до п.2.1 Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42, за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку до Позичальників та поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитними договорами та/або договорами поруки та договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - "Основні договори", надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором. Сторони домовились, що відступлення Банком Новому кредитору прав вимоги за договорами іпотеки (застави), що були укладені в забезпечення виконання зобов`язань Боржників за Основними договорами та були посвідчені нотаріально, відбувається за окремим договором, який укладається між Сторонами одночасно із укладенням цього Договору та підлягає нотаріальному посвідченню.

Пунктом 2.2. Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 передбачено, що за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до п.4.1. цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання Боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього Договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, тощо. Розмір Прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

Згідно п.4.1. Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42, сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 130 260,44 грн, без ПДВ, надалі за текстом Ціна договору. Ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно "до пункту 6.5. цього Договору на підставі протоколу №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 від 07.11.2019.

Згідно Додатку №1 до Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42, до нового кредитора переходить право вомоги у розмірі 501 001,68 грн за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, Договором іпотеки №136.1/08-08-ПР від 18.08.2008, Договором поруки №136.2/08-08-ПР від 18.08.2008; позичальник - ОСОБА_1 , поручителі: ОСОБА_2 , ТОВ "Земкомерц". (а.с. 61)

Також, 03.12.2019 між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Перший інвестиційний клуб" було укладено Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Чайкою. Г., зареєстрований в реєстрі №2015. (а.с. 51-55)

Згідно зазначеного договору до ТОВ "Перший інвестиційний клуб" перейшли вимоги до ТОВ "Земкомерц" за Договором іпотеки від 18.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального Віблим Л.3. та зареєстрований за реєстровим №1634 з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до нього.

27.12.2019 у зв`язку з укладенням договору №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 від 03.12.2019, ТОВ "Перший інвестиційний клуб" звернулось до Господарського суду Рівненської області про заміну кредитора правонаступником.

16.03.2020, ухвалою Господарського суду Рівненської області замінено кредитора ПАТ "Банк "Київська Русь" на його правонаступника ТОВ "Перший інвестиційний клуб" в справі про банкрутство ТОВ "Земкомерц" №918/756/13, визнавши вимоги ТОВ "Перший інвестиційний клуб" на суму 559 274,63 грн, що забезпечені іпотекою майна боржника ТОВ "Земкомерц" - земельною ділянкою площею 0,5897 га (кадастровий номер 4623683800:07:000:0226), місце знаходження земельної ділянки: Львівська область. Пустомитівський район, територія Лисичинівської сільської ради. (а.с. 48-50)

У зв`язку з укладенням договору №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 від 03.12.2019 ТОВ "Перший інвестиційний клуб" звернулось до Франківського районного суду м. Львова із заявою у справі №465/2896/16-ц про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07.09.2021 було замінено стягувача ПАТ "Банк "Київська Русь" на його правонаступника - ТОВ "Перший інвестиційний клуб" у виконавчих листах у справі №465/2896/16-ц про зобов`язання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виконати умови мирової угоди у справі №2-1687/10 шляхом солідарного стягнення на користь банку 473 362,96 грн.

15.02.2021 стягувач ТОВ "Перший інвестиційний клуб" подало заяву приватному виконавцю Білецькому І.М. про відкриття виконавчого провадження.

23.02.2021, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №64625196 з виконання виконавчого листа №465/2896/16-ц.

В той же час, на розгляді Франківського районного суду м. Львова у межах справи №465/2896/16-ц перебувала заява ОСОБА_2 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволити.

Ухвалою від 08.07.2025 у справі №465/2896/16-ц задоволено заяву ОСОБА_2 і визнано виконавчий лист, виданий Франківським районним судом м. Львова №465/2896/16-ц від 10.06.2017 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованості за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, що становить 473 362,96 грн таким, що не підлягає виконанню.

В ухвалі судом встановлено наступне:

"Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. 06.12.2024 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні №64625196 на виконання виконавчого листа №465/2896/16-ц, виданого Франківським районним судоми м.Львова 19.06.2017.

Як вбачається з відповіді арбітражного керуючого Сокольвак М.В. від 03.04.2025 №01-21/17, 27.05.2021 кошти в сумі 559 274,63 грн, було перераховано на розрахунковий рахунок забезпеченого кредитора ТОВ "Перший Інвестиційний Клуб", що свідчить про повне задоволення забезпечених вимог ТОВ "Перший Інвестиційний Клуб".

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що фактично одним із поручителів - ТОВ "Земкомерц" було повністю виконано зобов`язання перед кредитором - ТОВ "Перший Інвестиційний Клуб", а відтак обов`язок боржників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по виконанню даного виконавчого листа відсутній повністю у зв`язку із його припиненням добровільним виконанням ТОВ "Земкомерц" ще 27.05.21.". (а.с.31-32)

Таким чином, ОСОБА_1 звертається до господарського суду із даним позовом та просить визнати недійсним Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019, укладений між відповідачами. Підставами для визнання правочину недійсним вважає таке:

1. Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019 за своєю правовою природою фактично є договором факторингу.

2. ТОВ "Перший інвестиційний клуб", укладаючи оскаржуваний договір, не являлось особою, яка мала права на здійснення відповідної фінансової діяльності.

3. Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019 порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 в зв`язку з тим, що розмір зобов`язань за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008 на момент укладення спірного договору є іншим, ніж визначено в ньому і передано ТОВ "Перший інвестиційний клуб".

Окрім цього, позивач у позовній заяві вказує, що 26.02.2014 між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Сімеко Трейдінг" було укладено Попередній Договір про порядок та умови укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого банк зобов`язувався після набуття ним права власності на іпотечне майно, передане банку в іпотеку в забезпечення кредиту ОСОБА_1 за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, відчужити його ТОВ "Сімеко Трейдінг". (а.с. 25-26)

Банком прийнято кошти у розмірі 355 000,00 грн в рахунок майбутніх платежів за основним договором купівлі-продажу земельної ділянки, що підтверджується платіжними дорученнями №1 від 11.03.2014 на суму 55 000,00 грн, №7 від 22.12.2014 на суму 40 000,00 грн, №7 від 09.12.2014 на суму 20 000,00 грн, №4 від 03.10.2014 на суму 60 000,00 грн, №5 від 24.11.2014 на суму 40 000,00 грн, №б від 02.12.2014 на суму 40 000,00 грн, №2 від 15.08.2014 на суму 40 000,00 грн, №3 від 25.11.2014 на суму 60 000,00 грн. (а.с. 27-30)

Однак Банк не виконав перед ТОВ "Сімеко Трейдінг" свій обов`язок щодо відчуження земельної ділянки, яка перебувала в іпотеці, так як Банк право власності на іпотечне майно не набув.

Позивач також зазначає, що 12.03.2015 між ТОВ "Сімеко Трейдінг" та ОСОБА_1 було укладеного Договір цесії, відповідно до якого Банк відчужив ОСОБА_1 право вимоги за Договором від 26.02.2014. ОСОБА_4 17.03.2015 повідомив Банк про зміну кредитора у зобов`язанні за Договором від 26.02.2014 та про зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008 та Договором від 26.032.2014, що підтверджується повідомленням про зміну кредитора та зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.05.2014 вх. №329.1 Проте таких доказів ОСОБА_1 суду не надав.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Спірним питанням у зазначеній справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

У межах даного спору позивач зазначає такі основні підстави для визнання правочину недійсним:

1. Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019 за своєю правовою природою фактично є договором факторингу.

2. ТОВ "Перший інвестиційний клуб", укладаючи оскаржуваний договір, не являлось особою, яка мала права на здійснення відповідної фінансової діяльності.

3. Договір №UA-EA-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 03.12.2019 порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 в зв`язку з тим, що розмір зобов`язань за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008 на момент укладення спірного договору є іншим, ніж визначено в ньому і передано ТОВ "Перший інвестиційний клуб".

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу.

Договору відступлення права вимоги та договору факторингу притаманна низка ознак, які дозволяють сторонам таких договорів відрізнити один договір від іншого та належним чином врегулювати взаємні права та обов`язки.

Такі ознаки договорів відступлення права вимоги та факторингу наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21). Правові висновки, викладені у вказаних постановах, не суперечать один одному, не є взаємовиключними та повинні застосуватися судами у взаємозв`язку.

Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (стаття 350 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, факторинг є фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Як вказано вище, подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

Повертаючись до справи № 918/756/13(918/631/26), що розглядається, суд констатує, що у п.1.2. Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.12.2019 зазначено наступне: Сторони цим визнають, що жодне з положень цього Договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього Договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням Банку Новим Кредитором.

У даному випадку суд дійшов висновку, що між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Перший інвестиційний клуб" укладено саме договір відступлення права вимоги, якому не притаманні ознаки, характерні для договору факторингу, а саме фінансування фактором клієнта (надання позики або кредиту). Тож суд вважає необгрунтованими доводи позивача у цій частині.

Насамперед суд повинен встановити чи є заінтересованість позивача ОСОБА_1 щодо спірного правочину та які права та/або інтереси позивача порушує оспорюваний правочин.

Для цього суд звертається, до ст. 512- 514 ЦК України.

Так , згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Тож, ст. 512- 514 ЦК України передбачають, що відступлення права вимоги змінює кредитора. Проте не змінює обсяг і зміст обов`язків боржника.

Суд нагадує, що Договір №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.12.2019 між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Перший інвестиційний клуб" було укладено за результатами електронних торгів з реалізації активів неплатоспроможного ПАТ "Банк "Київська Русь", оформлених протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-10-17-000005-b від 07.11.2019.

Як вказано вище по тексту, відповідно до п.2.1 Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42, за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку до Позичальників та поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору.

Згідно Додатку №1 до Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42, до нового кредитора переходить право вомоги у розмірі 501 001,68 грн за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, Договором іпотеки №136.1/08-08-ПР від 18.08.2008, Договором поруки №136.2/08-08-ПР від 18.08.2008; позичальник - ОСОБА_1 , поручителі: ОСОБА_2 , ТОВ "Земкомерц".

У подальшому в межах справи про банкрутство ТОВ "Земкомерц" була винесена ухвала від 16 березня 2020 року, згідно якої замінено кредитора Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Інвестиційний Клуб" (Ідентифікаційний код ЮО: 41058345) у справі № 918/756/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц", визнавши вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Інвестиційний Клуб" на суму 559 274 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 63 коп., що забезпечені іпотекою майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" - земельною ділянкою площею 0,5897 га (кадастровий номер 4623683800:07:000:0226), місце знаходження земельної ділянки: Львівська область, Пустомитівський район, територія Лисиничівської сільської ради, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" на підставі Державного акту на право власності на землю, серії ЯД № 486678, виданого 20 березня 2008 року.

В ухвалі зазначено, що сума 501 001 грн. 68 коп., зазначена у Додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, складається із основної заборгованості та заборгованості по процентам. Зазначена сума є незмінною та її збільшення не допускається, саме тому при відступлені прав вимоги зазначена сума була визначена у договорі.

Поряд з тим, Велика Палата Верховного суду в постанові від 15.09.2022 в справі № 910/12525/20 дійшла висновку, що спори щодо оскарження договорів купівлі-продажу, укладені за результатами реалізації майна, не є належним способом захисту, оскільки питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, або якщо на думку Позивача окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно, підлягають дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливають на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Вирішуючи спір, суд має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому немає необхідності в такому випадку надавати оцінку законності спірному договору.

Так, під час перегляду судових рішень в аналогічній справі Верховним Судом було зроблено наступні висновки у постанові від 27 травня 2021 року № 910/8072/20: «Так, в основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок місцевого 7 апеляційного господарських судів про недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором, укладеним між відповідачами, та про недоведеність позивачем обставин, що в результаті визнання спірного договору недійсним майнові права ТОВ «Ранфорт ЛТД» буде захищено та відновлено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог з мотивів недоведення позивачем порушення його прав та інтересів, внаслідок укладення оспорюваного договору, з огляду на таке.

Частина друга статті 4 ГПК України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається спосіб захисту порушеного права, якщо воно має місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (така ж правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі №910/6642/18).

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

З урахуванням положень частини другої статті 4 ГПК України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову та з огляду на те, що в ході розгляду справи порушення прав та законних інтересів позивача не знайшли свого підтвердження, то у суду були відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог (пункт 51 постанови Верховного Суду від 9 квітня 2019 року у справі №908/1194/18 та пункт 136 постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №904/5480/19)».

Згідно частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позивач ОСОБА_1 не виступає стороною Оспорюваного договору і не може бути заінтересованою особою в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України та ч. 5 ст. 216 ЦК України, а його права чи інтереси у зв`язку із його укладенням не порушувалися, оскільки цей правочин не спричинив жодних правових наслідків для Позивача.

Відносно посилання позивача на той факт, що у зв`язку з укладенням спірного договору відповідачі фактично здійснили відступлення права вимоги у більшому обсязі, ніж існував на момент укладення договору, оскільки частина зобов`язань за кредитним договором була припинена, то суд звертає увагу на наступне.

Суд зауважує, що вказівка у Додатку №1 до Договору №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про те, що до нового кредитора переходить право вомоги у розмірі 501 001,68 грн за Кредитним договором №136/08-08 від 18.08.2008, - не створює автоматично у ОСОБА_1 наявність боргу перед ТОВ "Перший інвестиційний клуб" у згаданій сумі.

Тобто, укладення відповідачами спірного Договору не створює для позивача обов`язку сплатити борг у вказаному в договорі розмірі за наявності у нього обґрунтованих заперечень проти відповідної вимоги.

Питання наявності та/або розміру заборгованості за кредитним договором не є предметом доказування у розглядуваній вимозі (визнання недійсним договору про відступлення права вимоги), оскільки не впливає на дійсність оспорюваного правочину на момент його укладення.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша стаття 510 Цивільного кодексу України).

Аналіз наведених норм права надає можливість зробити висновок про те, що уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання, і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника / Постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019р. у справі: №757/40858/17-ц.

Окрім цього, укладений між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Перший інвестиційний клуб" Договір №UA-ЕА-2019-10-17-000005-b/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.12.2019 з Додатком №1, що містить вказівку на розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора - 501 001,68 грн - не є виконавчим документом та рішенням суду, які підлягають примусовому виконанню в розумінні ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню згідно чинного законодавства є Виконавчий лист (наказ), який містить суму боргу встановлену судовим рішенням, яке звернуте до виконання (сума боргу, яка була стягнута з Боржника судовим рішенням - станом на момент постановления судового рішення за певний період не виконання боржником кредитних зобов`язань).

Розмір боргу Боржника за укладеним Договором відступлення права вимоги з Додатком, згідно чинного законодавства України - не може змінювати та не впливає ні яким чином на розмір боргу, який зазначений у Виконавчому документі - Виконавчому листі.

Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Тобто, незважаючи на те, що при солідарному стягненні за рішенням суду з кількох боржників разом - розмір боргу щодо кожного з них відповідає повній сумі стягнення, зазначеній у виконавчому документі.

Зобов`язання припиняється по факту отримання кредитором повної суми стягнення, а не внаслідок виплати заборгованості кредитору в повній сумі кожним боржником самостійно.

При цьому, питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Отже, суд дійшов висновку, що у зв`язку з укладенням спірного договору фактично не змінюється становище боржника за основним зобов`язанням ОСОБА_1 , та новому кредитору не передається більше прав, ніж мав первісний кредитор.

ОСОБА_1 не довів тієї обставини, що визнання недійсним спірного договору будь-яким чином вплине чи відновить права та інтереси позивача.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19, предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог.

На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Наразі господарським судом встановлено, що позивачем не доведено в діях відповідачів порушення прав ОСОБА_1 .

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).

Водночас, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Оскільки судом не встановлено порушення права позивача у даному спору, відсутні підстави для вирішення питання про сплив строку позовної давності.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду.

Враховуючи усе викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору, та орієнтовні витрати на правову допомогу 40 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги не підлягають до задоволення, то судові витрати залишаються за позивачем на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 19 серпня 2026 року.

Суддя Бережнюк В.В.