Рішення № 139081943, 17.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2026Справа № 910/1899/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО» вул. Дніпросталівська, 1, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.,49051

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150

про стягнення 220 672,63 грн.

Представники сторін: без виклику

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 220 672,63 грн., а саме 200 582,40 грн. боргу, 18 151,42 грн. пені, 58,57 грн. процентів річних та 1 880,24 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором про закупівлю матеріально - технічних ресурсів № ЦЗВ-02-04525-01 від 28.08.2025 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1899/26, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» від відповідача 19.03.2026 року надійшов відзив на позовну заяву б/н від 19.03.2026 року, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в якому відповідач підтверджує обставини укладення Договору, здійснення поставки позивачем товару на суму 916012,80 грн. та часткової оплати в сумі 715430,40 грн., а також просить суд зменшити розмір неустойки (пені), заявленої позивачем до стягнення з відповідача, на 99%, посилаючись на те, що товариство, державні підприємства та територіально-галузеві об`єднання залізниці включені до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2024 № 179), з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України АТ «Укрзалізниця» виконує надважливу функцію з евакуації громадян України, перевезення військових, поранених, державного майна тощо, а також дохідна частина не в повній мірі покриває планові витрати.

В свою чергу, через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли: 25.03.2026 року - відповідь на відзив б/н від 24.03.2026 року, з доказами надсилання до електронного кабінету відповідача, в якій позивач зазначає, що обставини щодо порушення відповідачем грошового зобов`язання є підтвердженими самим відповідачем та не потребують додаткового доказування відповідно до ст.75 ГПК України, а також заперечує проти клопотання про зменшення пені на 99% згідно ст. 551 ЦК України, посилаючись на його безпідставність та те, що матеріали справи не містять відомостей перебування відповідача в незадовільному становищі з огляду на запровадження в державі воєнного стану, та більш того, що ці обставини унеможливлюють здійснення оплати. При цьому, як наголошує позивач, відповідач не надав жодного доказу розміру можливих збитків, не довів, що розмір заявленої пені є надмірним, та не обґрунтував, чому саме зменшення має становити 99 %; 01.04.2026 року - заява про зміну предмета позову б/н від 01.04.2026 року, з доказами сплати судового збору та надсилання копії заяви до електронного кабінету відповідача, в якій позивач збільшує розміру позовних вимог в частині пені та втрат від інфляції та просить суд стягнути з відповідача 22 921,43 грн. пені, 58,57 грн. процентів річних та 3423,94 грн. втрат від інфляції, а також просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмір 15 000,00 грн. та закрити провадження у справі в частині стягнення 200 582,40 грн. основного боргу.

Розглянувши подану позивачем заяву про зміну предмету позову суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін і учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина 3 статті 252 ГПК України).

Отже, дослідивши позовну заяву та зміст заяви позивача б/н від 01.04.2026 року судом розцінено останню як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині пені та втрат від інфляції.

З огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме останньому було надана можливість подання заперечень щодо нового розміру ціни та предмета позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині відповідає вимогам, встановленим ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, відповідна заява прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

Також через систему «Електронний суд» представником відповідача подані: 31.03.2026 року - заява б/н від 31.03.2026 року про закриття провадження в частині стягнення 200 582,40 грн. основного боргу у зв`язку з погашенням його відповідачем, з доказами здійсненої оплати; 01.04.2026 року - заперечення на відповідь на відзив б/н від 01.04.2026 року та клопотання про продовження строку надання заперечень на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримує клопотання про зменшення пені на 99% на підставі ст.551 ЦК України та просить врахувати відсутність збитків позивача, віднесення відповідача до об`єктів критичної інфраструктури, повну оплату основної заборгованості під час розгляду справи та порушення строків оплати з незалежних від АТ «Українська залізниця» причин.

Згідно до ч.1 ст.115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

В силу приписів ч.1,5 ст.116 цього Кодексу перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням вищевикладеного, розглянувши заяву відповідача про продовження строку на подання заперечень на відповідь на відзив та керуючись ч. 2 ст. 119 ГПК України, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, а також з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оцінки та дослідження доказів, суд дійшов до висновку про обґрунтованість клопотання відповідача та, відповідно, продовження процесуальних строків подання заперечень на відповідь на відзив.

Окрім цього, через систему «Електронний суд» представником відповідача 09.04.2026 року подано клопотання б/н від 09.04.2026 року про зменшення розміру витрат на правничу допомогу

(в порядку ст. ст. 42, 126 ГПК України), з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в якому відповідач просить зменшити розмір заявлених представником ПП «Легпром Аллегро» витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/1899/26 на 99 %, посилаючись на те, що справа № 910/1899/26 про стягнення коштів не є складною, підготовка заяв по суті справи в ній не потребувала багато часу для їхньої підготовки. Окрім того, розгляд справи № 910/1899/26 здійснюється у спрощеному провадженні, тому представник ПП «Легпром Аллегро» не приймав участь у судових засіданнях у зазначеній справі, що, в сукупності, ставить під сумнів дотримання представником позивача критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами за надані послуги в сумі 15 000,00 грн.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Як встановлено судом, уповноваженою особою на онлайн-платформі Електронної системи публічних закупівель Prozorro 24.07.2025 року було оприлюднено оголошення про проведення відкритих електронних торгів з особливостями за предметом закупівлі «ЦЗВ-25Т_234_ВО: Штани утеплені (18130000-9 Спеціальний робочий одяг) ДК 021:2015: 18130000-9 - Спеціальний робочий одяг».

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Частиною 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

В подальшому, згідно звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2025-07-24-010998-a від 29 серпня 2025 (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2025-07-24-010998-a), 28 серпня 2025 року між Приватним підприємством «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО» (позивач у справі, постачальник за договором) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір про закупівлю матеріально - технічних ресурсів № ЦЗВ-02-04525-01 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар відповідно до Специфікації № 1 (додаток № 1 до Договору), Технічних та якісних характеристик товару, вимог до документів з якості та оцінки відповідності товару (Додаток № 2 до Договору), що є невід`ємними частинами цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього Договору.

Розділами 1 - 18 Договору сторони узгодили предмет Договору, якість товару та гарантійні строки, тару та пакування, умови і строки поставки, порядок приймання - передачі товару, ціну договору, ціну Договору, порядок здійснення оплати, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, обставини непереборної сили, забезпечення виконання Договору, оперативно - господарські санкції, вирішення спорів, застереження про конфіденційність, комплаєнс запевнення, антикорупційні застереження, строк дії договору, інші умови Договору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено п. 17.1 Договору, строк дії цього Договору встановлюється з дати його підписання сторонами до 31.12.2025 року.

Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, на умовах, визначених цим Договором (п. 17.2 Договору).

Як вбачається з наданої позивачем копії договору, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до п.п. 1.2, 1.3 Договору найменування товару: відповідно до Специфікації № 1, що є Додатком 1 до Договору. Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору).

Так, сторонами було погоджено та підписано Специфікацію № 1 до Договору (Додаток № 1), якою передбачено поставку товару - штани утеплені, код ЄСЗ ДК 18130000-9 ,код УКТ ЗЕД 6201, в загальній кількості 1539 штук загальною ціною 916 012,80 грн., в т.ч. ПДВ 152 668,80 грн.

Відповідно до п. 1.5 Договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.

Згідно п. 1.6 Договору постачальник гарантує, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні. Терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару зазначена у Специфікації № 1, що є Додатком № 1 до цього Договору.

За умовами п.4.1 Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (Поставка з оплатою мита) відповідно до «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та Правилами «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п. 4.2. Договору поставка товару проводиться партіями згідно з Графіком поставки, що є Додатком № 3 до цього Договору (далі - Графік) протягом строку дії Договору. Місце поставки - Київська обл., м. Фастів. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.

В матеріалах справи наявний погоджений сторонами Графік поставки (Додаток № 3 до Договору), згідно якого поставка товару в кількості 400 штук має бути здійснена у період з 01.09.2025-30.09.2025, в кількості 402 штуки - у період з 01.10.2025-31.10.2025, в кількості 400 штук - 01.11.2025-30.11.2025, в кількості 337 штук - у період з 01.12.2025-31.12.2025.

Відповідно до п. 4.4 Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі товару або видаткової накладної.

Акт прийому-передачі товару зі сторони покупця підписується двома уповноваженими особами ПОКУПЦЯ з числа таких: керівник (особа, що виконує його обов`язки) філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця»; заступники керівника (особи, що виконують їх обов`язки) філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця»; керівник проекту та/або керівник відповідного структурного підрозділу філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця».

Видаткова накладна підписується особами, відповідальними за приймання товару.

Інші первинні документи, що стосуються виконання умов цього Договору, підписуються особами, відповідальними за приймання товару.

За матеріалами даної справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 916 012,80 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких надані позивачем: № 14 від 29.09.2025 року на суму 238 080,00 грн., в т.ч. ПДВ 39 680,00 грн., № 3 від 07.10.2025 року на суму 239 270,40 грн., в т.ч. ПДВ 39 878,40 грн., № 9 від 12.11.2025 року на суму 238 080,00 грн., в т.ч. ПДВ 39 680,00 грн., № 7 від 10.12.2025 року на суму 200 582,40 грн., в т.ч. ПДВ 33 430,40 грн., які підписані без зауважень повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про кількість і вартість переданого товару.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Так, додатково на підтвердження факту поставки товару за Договором позивачем надано товарно-транспортні накладні, а саме: № 14 від 29.09.2025 року, № 3 від 03.10.2025 року, № 9 від 12.11.2025 року, № 7 від 10.12.2025 року, якими підтверджується відвантаження обумовленого в Договорі товару на адресу Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

За умовами п. 7.8 Договору сторони домовились, що податкові накладні складаються та реєструються постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), з врахуванням норм законодавства згідно зазначених реквізитів. Для реєстрації податкових накладних в електронній формі постачальник може використовувати відповідне програмне забезпечення.

З долучених до позовної заяви документів вбачається, що позивач на виконання п. 7.4 Договору зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 14 від 29.09.2025 року, № 3 від 07.10.2025 року, № 9 від 12.11.2025 року, № 7 від 10.12.2025 року, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до умов п. 2.1 Договору постачальник повинен поставити покупцеві товар, якість якого відповідає нормативно-технічним документам та характеристикам, зазначеним у Специфікації № 1 (Додаток 1 до Договору), Технічних та якісних характеристиках товару, вимогах до документів з якості та оцінки відповідності товару (Додаток 2 до Договору).

Згідно п. 5.4 Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється за наявності документів, що підтверджують якість товару згідно з п. 2.2 цього Договору, та таких товаросупровідних документів: підписаний постачальником рахунок-фактура; підписаний постачальником Акт прийому-передачі товару або підписана постачальником видаткова накладна; підписана постачальником товарно-транспортна накладна (у разі поставки товару автомобільним транспортом) або електронна залізнична накладна (у разі поставки товару залізничним транспортом), або відповідний документ, виданий оператором поштового зв`язку; підписані постачальником пакувальні аркуші (при наявності); копія Технічних умов виробника та змін до них (якщо такий товар виготовляється відповідно до Технічних умов) або належним чином оформлений витяг з Технічних умов, з обов`язковими даними про ТОВАР, а саме: 1)норми показників; 2) правила приймання; 3) методи контролю; 4) умови зберігання; 5)вказівки щодо експлуатації, тощо; інформаційну довідку або інший документ, в якому визначено норми показників, правила відбору зразків (проб) та методи випробування товару для проведення лабораторного дослідження (випробування) на відповідність ТУ та/або ДСТУ.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару відповідачем суду не надано.

Наразі, в поданому відзиві від 19.03.2026 року відповідач визнає факт поставки товару згідно вищезазначених видаткових накладних на загальну суму 916 012,80 грн.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем як постачальником умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та підтверджено відповідачем.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Ціна Договору становить 763 344,00 грн. (сімсот шістдесят три тисячі триста сорок чотири гривні 00 копійок) без ПДВ, крім того ПДВ 20% 152 668,80 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі шістсот шістдесят вісім гривень 80 копійок), усього з ПДВ 916 012,80 грн. (дев`ятсот шістнадцять тисяч дванадцять гривень 80 копійок).

Ціна Договору включає в себе обов`язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов`язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов`язаних з виконанням цього Договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціні цього Договору (п.6.3 Договору).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товар.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових та товарно-транспортних накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за фактично поставлений позивачем товар.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору.

За умовами п.п. 7.1, 7.2 Договору оплата за товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за кожну партію поставленого товару за цим Договором проводиться покупцем на 14 (чотирнадцятий) календарний день з дати підписання Акта прийому-передачі товару або видаткової накладної за умови реєстрації податкової накладної не пізніше ніж за 3 (три) календарні дні до дати оплати, визначеної цим пунктом, та оформленої згідно з вимогами законодавства України, та відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару.

У випадку якщо податкова накладна зареєстрована пізніше ніж за 3 (три) календарні дні до дати оплати, визначеної цим пунктом, оплата здійснюється на 5 (п`ятий) календарний день з дати реєстрації податкової накладної.

У випадку якщо на дату оплати реєстрацію податкової накладної зупинено, оплата здійснюється на 5 (п`ятий) календарний день з дати отримання покупцем на електронну адресу czv.m@ukr.net, повідомлення від постачальника з копією квитанції про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 7.4 Договору датою здійснення оплати за цим Договором вважається дата списання коштів обслуговуючим банком покупця з його поточного рахунку, згідно з платіжною інструкцією щодо перерахування відповідної суми на користь постачальника.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов`язань з поставки відповідачу обумовленого Договором обсягу товару на загальну суму 916 012,80 грн. відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі на підставі видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлені рахунки на оплату товару за Договором, зокрема: № 119 від 29.09.2025 року на суму 238 080,00 грн., № 121 від 07.10.2025 року на суму 239 270,40 грн., № 144 від 12.11.2025 року на суму 238 080,00 грн., № 156 від 10.12.2025 року на суму 200 582,40 грн., копія яких надані позивачем.

Наразі, як зазначає позивач в позовній заяві та підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву, Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" здійснено часткову оплату за отриманий за Договором товар на загальну суму 715 430,40 грн., зокрема, платіжними інструкціями: № 710403 від 21.10.2025 на суму 66 662,00 грн.; № 710404 від 21.10.2025 на суму 20 237,00 грн.; № 710405 від 21.10.2025 на суму 8 929,00 грн.; № 710400 від 21.10.2025 на суму 51 782,00 грн.; № 710401 від 21.10.2025 на суму 18 451,00 грн.; № 710402 від 21.10.2025 на суму 72 019,00 грн., № 723745 від 24.10.2025 на суму 66 066,00 грн.; № 738786 від 30.10.2025 на суму 148800,00 грн.; № 738787 від 30.10.2025 на суму 1 190,00 грн.; № 738788 від 30.10.2025 на суму 23 214,40 грн., № 870520 від 23.12.2025 на суму 63 686,00 грн., № 870524 від 23.12.2025 на суму 107 134,60 грн.; № 870522 від 23.12.2025 на суму 6 547,00 грн.; № 870523 від 23.12.2025 на суму 28 570,00 грн.; № 870524 від 23.12.2025 на суму 32 142,40 грн.; у зв`язку з чим було повністю оплачено видаткові накладні № 14 від 29.09.2025 року, № 3 від 07.10.2025 року та № 9 від 12.11.2025 року та у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 200 582,40 грн. за видатковою накладною № 7 від 10.12.2025 року.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв`язку з наявністю заборгованості відповідача з оплати товару та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 6 від 21.01.2026 року щодо оплати боргу в сумі 200 582,40 грн. за Договором, факт надсилання якої 21.05.2026 року на електронну пошту покупця підтверджується відповідним скрін-шотом - електронної пошти позивача.

Проте, претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечувалось, Акціонерне товариство «Українська залізниця» свої зобов`язання щодо своєчасної сплати позивачу повної вартості поставленого товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам Договору не виконало, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за Договором у розмірі 200 582,40 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про закупівлю матеріально - технічних ресурсів № ЦЗВ-02-04525-01 від 28.08.2025 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині оплати поставленого позивачем Товару у визначені Договором строки.

Поряд із цим, судом встановлено, що після відкриття провадження у справі № 910/1899/26 ухвалою від 04.03.2026 року та під час судового розгляду справи відповідачем були здійснені платежі за Договором в загальному розмірі 200 582,40 грн., а саме платіжними інструкціями № 179823 від 24.03.2026 року на суму 43 450,00 грн., № 183935 від 26.03.2026 року на суму 129 156,60 грн., № 183937 від 26.03.2026 року на суму 4762,00 грн., № 183941 від 26.03.2026 року на суму 23 213,80 грн., тобто покупцем оплачено решту поставленого позивачем за Договором товару на загальну суму 200 582,40 грн., стягнення яких є предметом даного спору, у зв`язку з чим відповідачем 31.03.2026 року було подано заяву б/н від 31.03.2026 року про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а також позивачем в заяві б/н від 01.04.2026 року викладено відповідне клопотання про закриття провадження у справі в частині основного боргу.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предметом позову є матеріально-правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що часткова оплата боргу відповідачем здійснена після пред`явлення позову до суду та до закінчення судового розгляду і винесення рішення у справі № 910/1899/26, та станом на момент розгляду справи предмет спору щодо стягнення суми заборгованості у розмірі 200 582,40 грн. відсутній, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача та клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині стягнення 200 582,40 грн. боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.1 Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором винна Сторона несе відповідальність згідно з цим Договором і законодавством України.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами п. 9.2 Договору сторони відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором становить 0,1 (нуль цілих одна десята) % річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим Договором.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого за Договором товару позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача, з урахуванням зави про збільшення розміру позовних вимог, на підставі ч. 3 ст. 549 ЦК України пеню в розмірі 22 921,43 грн. за період 25.12.2025року - 23.03.2026 року, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України 0,1 % річних на загальну суму 58,57 грн. за період 25.12.2026 року - 23.02.2026 року та інфляційні втрати на загальну суму 3 423,94 грн. за період січень - лютий 2026 року, які позивач просив стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, втрат від інфляції та відсотків річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк відповідач у поданому відзиві звертається з клопотанням про зменшення розміру неустойки (пені) на 99%.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18 про стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за несвоєчасну поставку товару за договором поставки, пеня, передбачена статтею 231 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, у тому числі і до негрошового. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому суд звертає увагу, що з 28 серпня 2025 року введено в дію Закон України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб, та згідно зі ст. 17 зазначеного Закону з 28 серпня 2025 року втрачає чинність Господарський кодекс України.

Враховуючи дату укладення сторонами спірного Договору - 28.08.2025 року суд зазначає, що законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 908/1501/18, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Таким чином, за висновками суду, оскільки в п. 9.1 Договору не передбачений конкретний вид відповідальності покупця та розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, і законом також не встановлено розмір пені, позаяк встановлено тільки її граничний розмір, отже сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов`язань по Договору неустойкою (пенею) за порушення покупцем строків оплати товару, оскільки умови розділу 9 «Відповідальність сторін» Договору не містять положень щодо застосування до покупця такого виду відповідальності як пеня за неналежне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим суд зазначає, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені (штрафу) не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня (штраф) нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені (штрафу) може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відтак, за висновками суду, положення пункту 9.1 Договору про застосування відповідальності згідно чинного законодавства України, без визначення розміру неустойки (пені) із загальним посиланням на приписи законодавства не дають визначення самої неустойки у вигляді пені та її розміру, а тому підстави для її нарахування за Договором та, відповідно, стягнення в судовому порядку, відсутні.

Окрім цього судом встановлено, що у пункті 9.2 Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 0,1 відсотків річних від простроченої суми грошових зобов`язань за Договором (суми несвоєчасно оплаченого товару).

Суд зазначає, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначеним законодавчим положенням передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних ніж встановлений цією нормою.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 914/235/19.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір процентів річних узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбачених пунктом 9.2 Договору 0,1% річних за прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань, оскільки на момент прийняття рішення відповідач не представив належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 58,57 грн. процентів річних та 3 423,94 грн. втрат від інфляції.

В частині заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 99% на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України суд, з урахуванням вищенаведених висновків про відсутність підстав для стягнення пені за Договором, вважає за можливе залишити відповідне клопотання без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі № 910/7984/22 суд зазначає, що під час ухвалення рішення по суті було вирішено питання лише в частині процентів річних та інфляційних втрат, тому відповідно до приписів частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу судовий збір лише за розгляд позовних вимог в цій частині пропорційно розміру їх задоволення. Натомість, витрати по сплаті судового збору в частині основного боргу в сумі 200 582,40 грн. відповідач не зобов`язаний відшкодовувати позивачу, оскільки в цій частині судовий збір, за умови наявності відповідного клопотання позивача, підлягає поверненню з Державного бюджету України.

У правовідносинах щодо розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі слід керуватись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за якими сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, судовий збір пропорційно розміру вимоги, провадження в якій закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі № 910/1899/26 та може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Приватного підприємства «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО» .

Решта судового збору згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить суд стягнути з відповідача в розмірі 15 000,00 грн., суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

За приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, у відповідності до приписів ст. 162 ГПК України позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. та зазначив про подання заяви про їх відшкодування в окремому порядку.

Також в поданій 01.04.2026 року заяві про зміну предмету позову (збільшення розміру позовних вимог в частині пені та втрат від інфляції) позивач просить суд стягнути з відповідача 15 000,00 грн. витрат на правову допомогу та надає одночасно докази на підтвердження розміру таких витрат.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми частини 8 ст. 129 ГПК вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

В свою чергу, відповідачем подане 09.04.2026 року клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження розміру понесених витрат позивачем надано суду копії: Договору б/н від 19.02.2026 року, укладеного між адвокатом Кузнецовим Іллею Сергійовичем та Приватним підприємством «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО», Додаткової угоди б/н від 23.02.2026 року до Договору б/н від 19.02.2026 року, Акту від 01.04.2026 року приймання - передачі наданої правової допомоги з детальним описом проведених робіт до Договору про надання правової допомоги б/н від 19.02.2026, розрахунку вартості наданих послуг з правничої допомоги від 23.02.2026 року до Договору б/н від 19.02.2026 року, ордеру адвоката серії АР № 1271025 від 23.02.2026 року на надання Кузнецовим І.С. правничої допомоги ПП «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО», свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № ЗП 002030 від 12.02.2029 року на ім`я Кузнецова І.С.

З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Кузнецовим Іллею Сергійовичем (адвокат за договором) та Приватним підприємством «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО» (клієнт за договором) укладено Договір б/н від 19.02.2026 року (далі - Договір 1), за умовами пункту 1.1. якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу і юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором і на запит Клієнта, а Клієнт зобов`язаний їх оплатити у порядку та строки, обумовлені Сторонами..

Відповідно до п. 2.1 Договору 1 цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно п. 3.1. Договору 1 за надану правничу допомогу Клієнт сплачує Адвокату обумовлену сторонами винагороду.

Оплата правничої допомоги здійснюється Клієнтом на банківський рахунок або готівкою. Сума необхідних для виконання Договору витрат, наданої правничої допомоги і послуг погоджується сторонами шляхом укладення письмових додаткових угод або без їх укладення за домовленістю. Право Адвоката на отримання невнесеної (недовнесеної) оплати або винагороди не залежить від результату виконання доручення і надання правничої допомоги (п.п.4.1, 4.2 Договору 1).

Відповідно до Додаткової угоди б/н від 23.02.2026 року до Договору 1, сторони узгодили, що оплата наданої правничої допомоги Адвоката у справі №910/1899/26 в межах розгляду справи в суді першої інстанції (Господарському суді міста Києва) здійснюється на банківський рахунок або готівкою у фіксованому розмірі 15000,00 грн. протягом 30 календарних днів з дати отримання або стягнення з відповідача присудженої правничої допомоги у цій справі.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на підтвердження обсягу наданої правничої допомоги адвокатом Кузнецовим І.С. до справи долучено копію підписаного сторонами Акту приймання - передачі наданої правової допомоги з детальним описом проведених робіт до Договору про надання правової допомоги б/н від 19.02.2026, яким передбачено перелік послуг, які надані адвокатом, відповідно до якого виконавцем у справі № 910/1899/26 виконано наступну роботу: підготовка і відправка до Господарського суду міста Києва позовної заяви ПП «Легпром Аллегро» (якій визначено номер справи 910/1899/26) до AT «Українська залізниця» в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" AT "Українська залізниця" про стягнення 200 582,40 грн. боргу, 18 151,42 грн. пені, 58,57 грн. процентів річних та 1 880,24 грн. втрат від інфляції - 23.02.2026 року; аналіз відзиву у справі №910/1899/26 - 23.03.2026 року; підготовка і відправка до Господарського суду міста Києва відповіді на відзив у справі №910/1899/26 - 25.03.2026 року; підготовка і відправка до Господарського суду міста Києва заяви у справі №910/1899/26 про закриття провадження в частині оплаченого боргу і збільшення позовних вимог - 01.04.2026 року. Вартість наданої правничої допомоги за цим актом підлягає оплаті у фіксованому розмірі 15000грн. Клієнт не має до Адвоката претензій по наданій правничій допомозі, її вартості та вартості витрат Адвоката. Оплата правничої допомоги за цим актом здійснюється Клієнтом на умовах, узгоджених у додатковій угоді б/н від 23.02.2026 року до Договору 1.

Матеріалами справи підтверджується, що у справі № 910/1899/26 в Господарському суді міста Києва інтереси позивача представляла адвокат Кузнецов Ілля Сергійович на підставі ордеру серії АР № 1271025 від 23.02.2026 року, та яким через систему «Електронний суд» подано, зокрема, позовну заяву з додатками, а також заяву б/н від 01.04.2026 року про зміну предмету позову, відповідь на відзив б/н від 24.03.2026 року.

Суд зазначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.

Відтак, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, доводити реальність їх оплати.

Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу .

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правової (правничої) допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства, вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як свідчать матеріали справи, у Акті приймання-передачі від 01.04.2026 року в окремий вид послуг виділено аналіз відзиву на позовну заяву, у зв`язку з чим суд зазначає, що виділення в окремий вид та включення до складу послуг, наданих адвокатом, послуг щодо аналізу відзиву, на переконання суду, не може бути виділене в окремий вид послуг, позаяк є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, в даному випадку позивача, та підготовки заяви по суті спору, а відтак поглинаються послугами підготовки відповіді на відзив у даній справі.

При цьому судом також прийнято до уваги той факт, що предмет доказування у справі № 910/18599/26 охоплює типові обставини та факти, що не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.

Також суд вважає недоречним покладання на відповідача за результатами розгляду даної справи оплату позивачем послуг адвоката щодо складання та подання до суду заяви закриття провадження у справі від 01.04.2026 року, оскільки, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем самостійно було подано відповідну заяву про закриття провадження в частині стягнення основного боргу 31.03.2026 року.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що дана справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а відтак - представник позивача адвокат Кузнецов І.С. не приймав участь у судових засіданнях, а його представництво інтересів Приватного підприємства «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО» фактично зводиться до подання через систему «Електронний суд» позовної заяви з додатками, відповіді на відзив та заяви про зміну предмета позову (збільшення розміру позовних вимог).

Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, а також незначну кількість доказів, які підлягали оцінці, зважаючи на відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, а також приймаючи до уваги час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, суд доходить висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, неспівмірною є вартість таких послуг правничої допомоги.

Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу з позивача саме в розмірі 15 000,00 грн., адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат.

Також судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, враховуючи обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду представником позивача документів, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат позивача до 10 000,00 грн. від попередньо заявленої суми 15 000,00 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду, погашення відповідачем основного боргу після відкриття провадження у справі та приписів ч. 3 ст. 130 ГПК України, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають частковому стягненню з відповідача пропорційно сукупності вимог, що розглядались по суті судом (пені, процентів річних та втрат від інфляції) та основних вимог, погашених після відкриття провадження відповідачем, а саме в сумі 8990,18 грн.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Провадження в частині стягнення 200 582,40 грн. основного боргу закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного підприємства «ЛЕГПРОМ АЛЛЕГРО» (вул. Дніпросталівська, 1, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.,49051, код ЄДПОУ 39846094) 58,57 грн. (п`ятдесят вісім грн. 57 коп.) процентів річних, 3423,94 грн. (три тисячі чотириста двадцять три грн. 94 коп.) інфляційних втрат, 351,15 грн. (триста п`ятдесят одну грн. 15 коп.) судового збору та 8990,18 грн. (вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто грн. 18 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 17 серпня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон