Рішення № 139081769, 18.08.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/584/26

Господарський суд Закарпатської області в складі судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Піпар А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО», код ЄДРПОУ 30012848, місцезнаходження 49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 15 А, БЦ «СТЕПС»,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА», код ЄДРПОУ 22084291, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Театральна, будинок 5, 7,

про стягнення заборгованості з повернення гарантійного платежу за попереднім договором оренди, пені, інфляційних втрат та 3% річних,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (далі позивач, ТОВ «АЛЛО») від імені якого діє адвокат Шевцова В.В. (згідно ордеру серії АЕ №1508172 від 18.05.2026), через систему «Електронний суд ЄСІТС» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 27.05.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/623/26 від 27.05.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» (далі відповідач, ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА») про стягнення заборгованості з повернення гарантійного платежу за попереднім договором оренди, пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 337780,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.09.2024 між позивачем та відповідачем було укладено попередній договір оренди (далі попередній договір), з урахуванням змін, зафіксованих у додатковій угоді від 31.12.2024, згідно з яким сторони зобов`язалися у строк до 29.09.2025, не пізніше дати відкриття торгово-розважального комплексу, що будується за адресою: м. Ужгород, площа Театральна, 5, 7 укласти договір оренди нерухомого майна (далі основний договір) на умовах та в порядку, передбачених попереднім договором. На виконання умов п.3.1. попереднього договору позивач перерахував на рахунок відповідача гарантійний платіж у розмірі 510994,13 грн згідно з платіжною інструкцією №183884 від 14.10.2024. Однак, у визначений попереднім договором строк основний договір оренди укладений не був, торгово-розважальний комплекс в експлуатацію не введений, унаслідок чого відповідно до п. 3.2 попереднього договору у відповідача виник обов`язок повернути суму гарантійного платежу протягом п`яти банківських днів. З метою досудового врегулювання спору сторони 02.12.2025 уклали додаткову угоду до попереднього договору, якою відповідач визнав заборгованість та погодив графік її повернення частинами, однак свої зобов`язання виконав лише частково та з порушенням строків, повернувши кошти не в повному обсязі. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань по поверненню гарантійного платежу та відтак через прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач, керуючись ст.625 ЦК України та пунктом 5 додаткової угоди від 02.12.2025, звернувся в господарський суд з позовною заявою про стягнення з відповідача залишку основного боргу за неповернений гарантій платіж в розмірі 310994,13 грн, а також стягнення з відповідача нарахованих 17284,45 грн пені, 7777,72 грн інфляційних втрат та 1723,80 грн 3% річних (всього загальна ціна позову 337780,10 грн).

Одночасно у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026.

Процесуальні дії у справі

Згідно з ухвалою від 01.06.2026 суд залишив без руху позовну заяву ТОВ «АЛЛО» від 27.05.2026 до ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

03.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача адвоката Шевцової В.В. надійшла заява про усунення недоліків від 02.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/5330/26), згідно з якою позивач усунив недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі суду від 01.06.2026.

Згідно з ухвалою від 08.06.2026 суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановив учасникам справи строки на подачу заяв по суті справи.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява №53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі №904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно відповідей №35354554 та №35354586 від 28.05.2026 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС встановлено, що юридичні особи Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» та Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» мають зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвала суду від 08.06.2026 у справі №907/584/26 (суддя Сисин С.В.) була надіслана позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Означена ухвала доставлена до електронних кабінетів учасників справи 08.06.2026 о 13:57.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов`язань за попереднім договором оренди від 30.09.2024 відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 не представив.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №19 к від 15.07.2026 судді Сисину С.В. надано відпустку з 27.07.2026 по 14.08.2026. А тому рішення у справі ухвалено судом після виходу судді Сисина С.В. з відпустки.

Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суть спору за позицією позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.09.2024 між позивачем та відповідачем було укладено попередній договір оренди з урахуванням змін, зафіксованих у додатковій угоді від 31.12.2024, згідно з яким сторони зобов`язалися у строк до 29.09.2025, не пізніше дати відкриття торгово-розважального комплексу, що будується за адресою: м. Ужгород, площа Театральна, 5, 7 (далі ТРЦ) укласти договір оренди нерухомого майна на умовах та в порядку, передбачених попереднім договором.

Відповідно до п. 3.1 попереднього договору, позивач в якості забезпечення виконання зобов`язань мав сплатити відповідачу гарантійний платіж у розмірі двомісячної орендної плати, експлуатаційного та маркетингового платежів, передбачених у додатку №1 до попереднього договору. Умовами договору визначено порядок сплати, а саме: 100% зазначеного платежу протягом п`яти банківських днів з моменту підписання обома сторонами попереднього договору. На виконання вказаних умов позивач належним чином, своєчасно та у повному обсязі перерахував на рахунок відповідача гарантійний платіж у розмірі 510994,13 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №183884 від 14.10.2024.

У визначений п. 1.1 попереднього договору строк (до 29.09.2025) основний договір оренди між сторонами укладений не був. Позивач зазначає, що станом на 20.10.2025 ТРЦ в експлуатацію введений не був, а строки його відкриття відповідачем залишилися невизначеними. Пунктом 3.2 попереднього договору передбачено, що у разі неукладення основного договору у строк, визначений пунктом 1.1, та непогодження позивачем підписати новий попередній договір на новий строк, відповідач зобов`язаний повернути гарантійний платіж у повному обсязі протягом п`яти банківських днів.

Оскільки після настання зазначених обставин відповідач у добровільному порядку кошти не повернув, позивач надіслав на його адресу претензію №738-ДМ від 20.10.2025 з вимогою про повернення гарантійного платежу в розмірі 510994,13 грн. З метою досудового врегулювання спору та надання відповідачу додаткової можливості виконати обов`язки, 02.12.2025 сторони уклали додаткову угоду до попереднього договору. Цією угодою відповідач фактично визнав наявність заборгованості та зобов`язався повернути грошові кошти частинами у наступні чітко визначені строки: 100000,00 грн - до 10.01.2026; 100000,00 грн - до 10.02.2026; 100000,00 грн - до 10.03.2026; 210994,13 грн - до 10.04.2026.

Позивач вказує на те, що відповідач продовжив неналежним чином виконувати свої зобов`язання та систематично порушував узгоджений графік: перший платіж у розмірі 100000,00 грн, який мав бути сплачений до 10.01.2026, був перерахований лише 27.01.2026; другий платіж у розмірі 100000,00 грн із терміном виплати до 10.02.2026, був здійснений лише 10.03.2026. Інші платежі за графіком відповідач у повній сумі не здійснив. У зв`язку з цим, сума непогашеного основного боргу з повернення гарантійного платежу станом на день звернення позивача до суду становить 310994,13 грн.

Зважаючи на тривале прострочення виконання грошового зобов`язання та безпідставне утримання коштів, позивач, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України та п. 5 додаткової угоди від 02.12.2025 (яким узгоджено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення), здійснив нарахування до стягнення з відповідача 17284,45 грн пені, 7777,72 грн інфляційних втрат та 1723,80 грн 3% річних.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов`язань за договором не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст спірних правових відносин

30.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» (у договорі орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (у договорі орендар) був укладений попередній договір оренди (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору, за цим попереднім договором сторони зобов`язуються в строк до « 31» грудня 2024 року. не пізніше дати відкриття торгово-розважального комплексу, що будується за адресою: місто Ужгород. площа Театральна 5,7, далі по тексту - «ТРЦ», укласти договір оренди нерухомого майна (надалі основний договір) на умовах і в порядку, передбачених цим попереднім договором та додатком №1 до нього.

Відповідно до п. 1.2. договору, умови основного договору викладені в додатку №l до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.1. договору, орендодавець протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту державної реєстрації права власності на торговий центр, направляє орендарю письмове повідомлення про готовність до укладення основного договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вказаного повідомлення орендодавцем, орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про дату підписання основного договору.

Згідно з п. 2.3. договору, у визначену дату основний договір підписується повноважними представниками сторін за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, площа Театральна, будинок 5, 7.

Відповідно до п. 2.4. договору, зміна встановленого цим договором строку для укладення основного договору допускається за згодою сторін та оформлюється відповідним договором.

Згідно з п. 3.1. договору, орендар в якості забезпечення виконання зобов`язань за попереднім договором оренди та/або договором оренди об`єкта сплачує орендодавцю гарантійний платіж в розмірі двомісячної орендної плати, експлуатаційного та маркетингового платежів передбачених в додатку №1 до попереднього договору - спеціальної частини основного договору та загальною частиною основного договору в наступному порядку: 100% двомісячної орендної плати, експлуатаційного та маркетингового платежів протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання обома сторонами попереднього договору оренди об`єкта.

Відповідно до п. 3.2. договору, у разі не укладення основного договору у строк, передбачений пунктом 1.1. договору та непогодження орендарем підписати новий попередній договір на новий строк, орендодавець зобов`язаний повернути зазначений у пункті 3.1. цього договору гарантійний платіж у повному обсязі протягом п`яти банківських днів.

Згідно з п. 5.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом одного року з дня набрання ним чинності. Якщо відповідно до законодавства України зобов`язання за цим договором щодо укладення основного договору не можуть бути виконані у строк встановлений чинним законодавством України для такого виду договору, відповідно, виникне неможливість укладення основного договору, то сторони зобов`язані не пізніше ніж за 3 (три) робочих дні до закінчення дії цього попереднього договору підписати новий попередній договір на наступні 12 (дванадцять) місяців на тих же умовах, що викладені в цьому попередньому договорі та додатків до нього.

Відповідно до п. 5.1.1. договору, у випадку укладання нового попереднього договору на підставі до пункту 5.1. цього договору, гарантійний платіж сплачений орендарем орендодавцю у відповідності з пунктом 4.1. цього попереднього договору залишається у орендодавця і зараховується в рахунок оплати гарантійного платежу за новим попереднім договором.

Згідно з п. 5.2. договору, цей договір може бути припинено (розірвано) достроково за взаємною згодою сторін, на підставі окремої угоди, в якій будуть вказані умови та порядок такого припинення.

Відповідно до п. 5.3. договору, одностороння відмова будь-якої зі сторін від виконання своїх обов`язків за цим договором, одностороння зміна його умов та одностороннє розірвання цього договору не допускаються, окрім випадків, встановлених цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з п. 5.4. договору, якщо одна зі сторін, порушуючи положення цього договору, ухиляється (відмовляється, не підписує) від укладення основного договору, інша сторона, за умови належного та вчасного виконання нею своїх зобов`язань за договором, має право на одностороннє розірвання (відмову від) цього договору, шляхом направлення стороні, що ухиляється від укладення основного договору, письмового повідомлення.

Відповідно до п. 5.5. договору, якщо протягом 3 (трьох) місяців після спливу встановленого цим договором граничного строку, протягом якого повинен бути укладений основний договір, його не буде укладено через несвоєчасне або неналежне завершення будівництва торгового центру, орендодавець матиме право розірвати цей договір шляхом односторонньої письмової відмови від нього, направленої на адресу орендаря.

Згідно з п. 5.6. договору, якщо протягом 2 (двох) місяців після спливу строку, встановленого цим договором, основний договір не буде підписаний орендодавцем за умови виконання орендарем своїх зобов`язань, в тому числі щодо отримання права власності на торговий центр, даний договір вважається закінченим (припиненим).

Відповідно до п. 6.1. договору, усі суперечки і розбіжності, що виникають з цього договору або в зв`язку з ним, сторони повинні врегулювати шляхом переговорів. У разі недосягнення згоди впродовж 30 (тридцяти) календарних днів з дня перших переговорів, дана суперечка підлягає вирішенню в судовому порядку за встановленою підвідомчістю ті підсудністю в спосіб, встановлений законодавством.

Відповідно до п. 8.1. договору, всі додатки, вказані в договорі, що підписані повноважними представниками обох сторін і скріплені печатками обох сторін, є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 8.2. договору, зміни та/або доповнення до цього договору можуть вноситися лише письмово та набирають чинності за умови їх підписання повноважними представниками обох сторін та скріплення печатками обох сторін.

Відповідно до п. 8.3. договору даний договір регулюється правом України (надалі - законодавство). Всі взаємовідносини, які виникають в зв`язку з виконанням цього договору і не врегульовані ним, регулюються Законодавством. На взаємовідносини сторін за цим договором не розповсюджуються положення Закону України «Про оренду державного і комунального майна» від 10.04.1992 №2269-XII.

Згідно з п. 8.4. договору, недійсність окремих положень. Якщо будь-яке положення цього договору буде визнане недійсним, незаконним або неможливим для примусового застосування, дійсність, законність і можливість для примусового застосування решти положень цього договору не зменшується. Недійсне, незаконне або неможливе для примусового застосування положення переформульовується, змінюється, тлумачиться або застосовується так, щоб досягти економічного результату, максимально близького до економічного результату, який виходить з намірів сторін згідно з цим договором.

Згідно з п. 8.6. договору, всі повідомлення, передбачені цим договором (крім конкретно обумовлених випадків в договорі), складаються в письмовій формі і надсилаються за адресами, що наведені нижче в договорі або за іншими адресами, які сторони можуть вказати письмово:

а) по телефаксу, або

б) рекомендованим листом з описом вкладеного або

в) доставкою кур`єрською службою або нарочно під розписку повноважного представника сторони-отримувача.

Згідно з п. 8.12. договору, цей договір укладений українською мовою в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному - для кожної із сторін.

Додатком №1 до попереднього договору сторони узгодили умови основного договору оренди з додатками №№ 1 9.

Відповідно до платіжної інструкції кредитного переказу коштів №183884 від 14.10.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» суму в розмірі 510994,13 грн, зазначивши призначення платежу як гарантійний платіж в рахунок оренди згідно рахунку на підставі договору, в тому числі ПДВ- 85165,69 грн.

31.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» була укладена додаткова угода до попереднього договору оренди від 30.09.2024, згідно з якою сторони домовилися внести зміни до пункту 1.1. договору, виклавши його у наступній редакції: « 1.1. За цим Попереднім договором Сторони зобов`язуються в строк до « 29» вересня 2025 року, не пізніше дати відкриття торгово-розважального комплексу, що будується за адресою: м. Ужгород, площа Театральна,5,7, далі по тексту «ТРЦ», укласти Договір оренди нерухомого майна (надалі Основний договір) на умовах і в порядку, передбачених чим Попереднім договором та Додатком №1 до нього».

В укладеній між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» додатковій угоді від 31.12.2024 до попереднього договору оренди від 30.09.2024, сторони також зазначили, що інші умови договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються в чинності в тій редакції, у якій вони були викладені сторонами раніше, і сторони підтвердили їх обов`язковий характер. В додатковій угоді зазначено, що вона набуває чинності з моменту підписання і є невід`ємною частиною договору.

Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» претензію №738-ДМ від 20.10.2025 про повернення грошових коштів в розмірі 510994,13 грн. У претензії позивач зазначив про неукладення сторонами основного договору оренди, порушення відповідачем умов попереднього договору, так як ТРЦ не введений в експлуатацію і строки його відкриття не визначені, а відтак порушення ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» умов п.3.2 попереднього договору щодо неповернення ТОВ «АЛЛО» гарантійного платежу в розмірі 510994,13 грн. У претензії зазначено, що у випадку неповернення протягом 5 днів гарантійного платежу, позивач буде змушений звертатися в суд з вимогою про стягнення таких коштів разом з інфляційними втратами і 3% річних. До означеної претензії була долучена копія платіжної інструкції кредитного переказу коштів №183884 від 14.10.2024.

До позовної заяви долучені докази надіслання претензії №738-ДМ від 20.10.2025 на адресу ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» цінним листом з описом вкладення рекомендованим поштовим відправленням №4900000817797 від 23.10.2025, а саме: копії опису вкладень цінного листа №4900000817797 від 23.10.2025, поштової накладної №4900000817797 від 23.10.2025 та фіскального чеку поштового відправлення №4900000817797 від 23.10.2025.

02.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» (в угоді орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (в угоді орендар) була укладена додаткова угода до попереднього договору оренди від 30.09.2024, про наступне:

- у зв`язку з не укладанням договору оренди нерухомого майна обумовленого попереднім договором оренди від 30.09.2024 сторони домовились припинити дію договору з « 02» грудня 2025 року;

- сторони визнали, що відповідно до п. 3.1 договору орендар сплатив орендодавцю гарантійний платіж у розмірі 510994,13 грн;

- орендодавець зобов`язався повернути орендарю гарантійний платіж у розмірі 510994,13 грн, у наступних розмірах і в наступні терміни:

- 100000,00 грн - до 10.01.2026;

- 100000,00 грн - до 10.02.2026;

- 100000,00 грн - до 10.03.2026;

- 210994,13 грн - до 10.04.2026;

- у випадку повного або часткового прострочення повернення гарантійного платежу в сумах і на умовах, визначених п. 3 цієї додаткової угоди, орендар має право достроково вимагати від орендодавця належного погашення всієї загальної непогашеної суми, та у разі невиконання такої вимоги - звернутись до суду з метою примусового стягнення всього гарантійного платежу та неустойки;

- за прострочення повернення гарантійного платежу орендар має право вимагати від орендодавця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення;

- ця додаткова угода набуває чинності з моменту підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору.

Як стверджує позивач, відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання згідно додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору та систематично порушував узгоджений в додатковій угоді графік повернення гарантійного платежу, так як перший платіж у розмірі 100000,00 грн, який мав бути сплачений до 10.01.2026, був перерахований відповідачем лише 27.01.2026; другий платіж у розмірі 100000,00 грн із терміном виплати до 10.02.2026, був здійснений лише 10.03.2026. Інші платежі за графіком відповідач не здійснив. У зв`язку з цим, сума непогашеного основного боргу з повернення гарантійного платежу станом на день звернення позивача до суду становить 310994,13 грн.

Зважаючи на тривале прострочення виконання грошового зобов`язання та безпідставне утримання коштів, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України та п. 5 додаткової угоди від 02.12.2025 (яким узгоджено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення), згідно долученого до позовної заяви розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та пені позивач здійснив нарахування до стягнення з відповідача 17284,45 грн пені, 7777,72 грн інфляційних втрат та 1723,80 грн 3% річних. Зазначений розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені позивачем здійснено за чотири окремі періоди прострочення, а саме:

- з 10.01.2026 по 26.01.2026 з урахуванням прострочення відповідачем повернення 100000,00 грн гарантійного платежу відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору та сплати 27.01.2026 першого платежу в розмірі 100000,00 грн, який мав бути сплачений до 10.01.2026;

- з 10.02.2026 по 09.03.2026 з урахуванням прострочення відповідачем повернення 100000,00 грн гарантійного платежу відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору та сплати 10.03.2026 другого платежу в розмірі 100000,00 грн, який мав бути сплачений до 10.02.2026;

- з 10.03.2026 по 22.05.2026 з урахуванням прострочення відповідачем повернення 100000,00 грн гарантійного платежу відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору, так як такий третій платіж на час подачі позову 27.05.2026 відповідачем сплачений не був;

- з 10.04.2026 по 22.05.2026 з урахуванням прострочення відповідачем повернення 210994,13 грн гарантійного платежу відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору, так як такий четвертий платіж на час подачі позову 27.05.2026 відповідачем сплачений не був.

Такі обставини є підставою звернення позивача у суд з позовними вимогами про стягнення залишку основного боргу за неповернений гарантій платіж в розмірі 310994,13 грн, а також стягнення з відповідача нарахованих 17284,45 грн пені, 7777,72 грн інфляційних втрат та 1723,80 грн 3% річних (всього загальна ціна позову 337780,10 грн).

Правове обґрунтування і оцінка суду

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.ч.1 та 2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Водночас, відповідно до ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

З урахуванням таких положень цивільного законодавства 30.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» (у договорі орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (у договорі орендар) був укладений попередній договір оренди, за умовами п.1.1 якого сторони зобов`язалися в строк до 31.12.2024, не пізніше дати відкриття торгово-розважального комплексу укласти договір оренди нерухомого майна на умовах і в порядку, передбачених цим попереднім договором та додатком №1 до нього.

Згідно з п. 2.1. договору, орендодавець протягом 5 календарних днів з моменту державної реєстрації права власності на торговий центр, направляє орендарю письмове повідомлення про готовність до укладення основного договору.

Відповідно до п. 2.2. попереднього договору, протягом 5 календарних днів з моменту отримання вказаного повідомлення орендодавцем, орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про дату підписання основного договору.

Водночас, згідно умов попереднього договору відповідно до платіжної інструкції кредитного переказу коштів №183884 від 14.10.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» 510994,13 грн гарантійного платежу, так як п. 3.1. попереднього договору було передбачено, що орендар в якості забезпечення виконання зобов`язань за попереднім договором оренди та/або договором оренди об`єкта сплачує орендодавцю гарантійний платіж в розмірі двомісячної орендної плати, експлуатаційного та маркетингового платежів передбачених в додатку №1 до попереднього договору.

Враховуючи не відкриття відповідачем ТРЦ до 31.12.2024, так як відповідно до п. 2.4. договору, зміна встановленого цим договором строку для укладення основного договору допускається за згодою сторін та оформлюється відповідним договором, між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» була укладена додаткова угода від 31.12.2024 до попереднього договору оренди від 30.09.2024, за змістом якої сторони домовилися укласти основний договір оренди нерухомого майна до 29.09.2025, але не пізніше дати відкриття торгово-розважального комплексу.

Як вбачається з претензії №738-ДМ від 20.10.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА», а також умов додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору оренди від 30.09.2024, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО», так як ТРЦ не введений в експлуатацію і строки його відкриття відповідачем не були визначені, а відтак через порушення ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» умов попереднього договору, сторони в додатковій угоді від 02.12.2025 до попереднього договору оренди від 30.09.2024 домовились припинити дію договору з 02.12.2025.

Згідно із ч.3 ст.635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Незважаючи на те, що п. 3.2. попереднього договору було передбачено, що у разі не укладення основного договору у строк, передбачений пунктом 1.1. договору та непогодження орендарем підписати новий попередній договір на новий строк, орендодавець зобов`язаний повернути зазначений у пункті 3.1. цього договору гарантійний платіж у повному обсязі протягом п`яти банківських днів, відповідач не повернув позивачу 510994,13 грн гарантійного платежу, сплаченого відповідно до платіжної інструкції кредитного переказу коштів №183884 від 14.10.2024. Такі обставини були підставою направлення Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» претензії №738-ДМ від 20.10.2025 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» з вимогою про повернення коштів на підставі п.3.2. попереднього договору.

Враховуючи неукладення основного договору, 02.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» була укладена додаткова угода до попереднього договору оренди від 30.09.2024, якою сторони, узгодивши припинення дії договору з « 02» грудня 2025 року, водночас узгодили строки повернення відповідачем гарантійного платежу в розмірі 510994,13 грн у наступних розмірах і в наступні терміни: 100000,00 грн - до 10.01.2026; 100000,00 грн - до 10.02.2026; 100000,00 грн - до 10.03.2026; 210994,13 грн - до 10.04.2026, а також додатково узгодили, що за прострочення повернення гарантійного платежу орендар має право вимагати від орендодавця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як стверджує позивач, відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання по поверненню гарантійного платежу в розмірі 510994,13 грн згідно додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору, оскільки, по-перше, неодноразово порушував узгоджений в додатковій угоді графік повернення гарантійного платежу (так як перший платіж у розмірі 100000,00 грн, який мав бути сплачений до 10.01.2026, був перерахований відповідачем лише 27.01.2026; другий платіж у розмірі 100000,00 грн із терміном виплати до 10.02.2026, був здійснений лише 10.03.2026), та, по-друге, інші платежі з повернення гарантійного платежу в сумі 310994,13 грн не сплачені взагалі станом на день звернення позивача з позовною заявою.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст.ст. 13, 74 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Після отримання ухвали про відкриття провадження у справі від 08.06.2026 відповідач не надав суду доказів повернення позивачу гарантійного платежу в сумі 310994,13 грн, а також не спростував аргументи позивача про порушення відповідачем строків сплати (повернення) першої та другої частин гарантійного платежу в сумах по 100000,00 грн, які мали бути сплачені відповідно до 10.01.2026 і до 10.02.2026 згідно додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору.

Відтак, встановивши факт прострочення відповідачем згідно додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору повернення позивачу гарантійного платежу в сумі 310994,13 грн та прострочення відповідачем строків сплати (повернення) першої та другої частин гарантійного платежу в сумах по 100000,00 грн, які мали бути сплачені відповідно до 10.01.2026 і до 10.02.2026, суд зазначає, що за змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

Статтею 629 ЦК України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, так як у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу (як станом на день подачі позову, так і станом на день ухвалення рішення у справі) залишку гарантійного платежу в повному обсязі відповідно до умов укладеної додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору, то у зв`язку з цим вимога позивача щодо стягнення з відповідача залишку гарантійного платежу в розмірі 310994,13 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат

Позивач, покликаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 1723,80 грн 3% річних та 7777,72 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу гарантійного платежу в сумі 510994,13 грн в строки, зазначені в додатковій угоді від 02.12.2025 до попереднього договору, а відтак, згідно долученого до позовної заяви розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та пені позивач здійснив нарахування до стягнення з відповідача 7777,72 грн інфляційних втрат та 1723,80 грн 3% річних. Зазначений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивачем здійснено за чотири окремі періоди прострочення, а саме:

- з 10.01.2026 по 26.01.2026 з урахуванням прострочення відповідачем повернення 100000,00 грн гарантійного платежу відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору та сплати 27.01.2026 першого платежу в розмірі 100000,00 грн, який мав бути сплачений до 10.01.2026;

- з 10.02.2026 по 09.03.2026 з урахуванням прострочення відповідачем повернення 100000,00 грн гарантійного платежу відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору та сплати 10.03.2026 другого платежу в розмірі 100000,00 грн, який мав бути сплачений до 10.02.2026;

- з 10.03.2026 по 22.05.2026 з урахуванням прострочення відповідачем повернення 100000,00 грн гарантійного платежу відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору, так як такий третій платіж на час подачі позову 27.05.2026 відповідачем сплачений не був;

- з 10.04.2026 по 22.05.2026 з урахуванням прострочення відповідачем повернення 210994,13 грн гарантійного платежу відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору, так як такий четвертий платіж на час подачі позову 27.05.2026 відповідачем сплачений не був.

Щодо цього суд зазначає, що нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як було вказано вище, з урахуванням прострочення відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу гарантійного платежу в сумі 510994,13 грн в строки, зазначені в додатковій угоді від 02.12.2025 до попереднього договору, позивачем нараховано 3% річних у загальній сумі 1723,80 грн, а саме:

- за 17 днів прострочення оплати, період прострочення: з 10.01.2026 по 26.01.2026, сума прострочення 100000,00 грн, за що нараховано 3% річних у сумі 139,73 грн;

- за 28 днів прострочення оплати, сума прострочення 100000,00 грн, період прострочення - з 10.02.2026 по 09.03.2026, за що нараховано 3% річних у сумі 230,14 грн;

- за 74 дні прострочення оплати, сума прострочення 100000,00 грн, період прострочення - з 10.03.2026 по 22.05.2026, за що нараховано 3% річних у сумі 608,22 грн;

- за 43 дні прострочення оплати, сума прострочення 210994,13 грн, період прострочення - з 10.04.2026 по 22.05.2026, за що нараховано 3% річних у сумі 745,71 грн.

Крім цього, враховуючи такі ж суми прострочення та періоди прострочення, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у загальній сумі 7777,72 грн, з яких: за період з 10.01.2026 по 26.01.2026 700 грн, з 10.02.2026 по 09.03.2026 1000 грн, з 10.03.2026 по 22.05.2026 3123,80 грн та з 10.04.2026 по 22.05.2026 2953,92 грн.

Водночас відповідач не надав свого контррозрахунку складеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, заявлених до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА».

З урахуванням встановлених обставин справи суд виснує про правильність та обгрунтованість складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» означеного розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань з урахуванням зазначених періодів прострочення та сум прострочення.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, які нараховані позивачем за порушення відповідачем грошового зобов`язання щодо повернення гарантійного платежу в сумі 510994,13 грн, судом встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно, та відповідно до методики нарахування.

Відтак суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1723,80 грн 3% річних та 7777,72 грн інфляційних втрат є документально доведеними та обґрунтованими.

Щодо нарахування пені

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо повернення гарантійного платежу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 17284,45 грн.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 ст. 548 ЦК України, передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5 додаткової угоди до попереднього договору оренди від 30 вересня 2024 року від 02.12.2025, за прострочення повернення гарантійного платежу орендар має право вимагати від орендодавця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

Як було вказано вище, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу гарантійного платежу в сумі 510994,13 грн в строки, зазначені в додатковій угоді від 02.12.2025 до попереднього договору, а відтак, згідно долученого до позовної заяви розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та пені позивач здійснив нарахування до стягнення з відповідача 17284,45 грн пені і такий розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивачем здійснено за чотири окремі періоди прострочення, а саме: з 10.01.2026 по 26.01.2026, сума прострочення 100000,00 грн; з 10.02.2026 по 09.03.2026, сума прострочення 100000,00 грн; з 10.03.2026 по 22.05.2026, сума прострочення 100000,00 грн; з 10.04.2026 по 22.05.2026, сума прострочення 210994,13 грн.

Щодо цього суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Отже, з урахуванням періодів прострочення відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу гарантійного платежу в сумі 510994,13 грн в строки, зазначені в додатковій угоді від 02.12.2025 до попереднього договору, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 17284,45 грн пені, а саме:

- за 17 днів прострочення оплати, період прострочення: з 10.01.2026 по 26.01.2026, сума прострочення 100000,00 грн, за що нараховано пеню в сумі 1443,84 грн;

- за 28 днів прострочення оплати, сума прострочення 100000,00 грн, період прострочення - з 10.02.2026 по 09.03.2026, за що нараховано пеню в сумі 2301,37 грн;

- за 74 дні прострочення оплати, сума прострочення 100000,00 грн, період прострочення - з 10.03.2026 по 22.05.2026, за що нараховано пеню в сумі 6082,19 грн;

- за 43 дні прострочення оплати, сума прострочення 210994,13 грн, період прострочення - з 10.04.2026 по 22.05.2026, за що нараховано пеню в сумі 7457,05 грн.

Водночас відповідач не надав свого контррозрахунку складеного позивачем розрахунку пені за додатковою угодою до попереднього договору оренди від 30 вересня 2024 року від 02.12.2025.

З урахуванням встановлених обставин справи суд виснує про правильність та обгрунтованість складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» означеного розрахунку пені щодо визначення періодів прострочення та сум прострочення відповідно до п. 5 додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору оренди від 30 вересня 2024 року.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявленої до стягнення сум пені, яка нарахована позивачем за порушення зобов`язання щодо повернення відповідачем гарантійного платежу в сумі 510994,13 грн, судом встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно, з урахуванням сум заборгованості та відповідно до методики нарахування та в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відтак, встановивши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування позивачем до стягнення з відповідача пені, що розрахована позивачем в означені періоди прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, у загальній сумі 17284,45 грн, а тому позов у цій частині є таким, що підлягає до задоволення судом.

Щодо права суду з власної ініціативи зменшити розмір пені та наявності підстав для зменшення стягнення з відповідача пені.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних положень ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

З урахуванням наведеного, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі; дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевірив наявність підстав для зменшення пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зі змісту ч. 3 ст. 551 ЦК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі ч. 3ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Як встановлено судом, пеня в загальному розмірі 17284,45 грн, нарахована за неналежне виконання відповідачем умов додаткової угоди до попереднього договору оренди від 30 вересня 2024 року від 02.12.2025.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідач під час розгляду справи не надав відзиву на позовну заяву, а також не заявляв клопотань про зменшення пені, не навів поважних причин несвоєчасного виконання зобов`язань. У матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із листами, заявами про неможливість своєчасного повернення гарантійного платежу та не наведено поважних причин такого порушення умов додаткової угоди до попереднього договору оренди від 30 вересня 2024 від 02.12.2025.

Суд враховує, що станом на день ухвалення рішення відповідач не сплатив залишок суми гарантійного платежу в розмірі 310994,13 грн, про стягнення якої позивач звернувся в суд з позовною заявою.

Водночас розмір пені у сумі 17284,45 грн від розміру загального боргу 310994,13 грн становить 5,56%, а, отже, відсутні підстави вважати такий розмір пені явно не співмірним розміру простроченого зобов`язання, тим більше враховуючи, що такий основний борг по даний час не сплачено.

Врахувавши такі обставини, суд виснує про відсутність обставин справи, які би вказували про право суду зменшити заявлену до стягнення позивачем пеню.

Отже, оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру пені, не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені, у випадку її безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про стягнення з відповідача пені в розмірі 17284,45 грн, нарахованої за неналежне виконання умов додаткової угоди від 02.12.2025 до попереднього договору від 30 вересня 2024.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13, 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх в7имог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів №19480342 від 25.05.2026 при подачі позову через систему «Електронний суд» про стягнення з відповідача 337780,10 грн, позивачем сплачено судовий збір у сумі 5066,70 грн.

Водночас, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

А відтак, при подачі позову через систему «Електронний суд» судовий збір у справі про стягнення з відповідача 337780,10 грн, який поданий через систему «Електронний суд», підлягав сплаті позивачем у сумі 4053,36 грн.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частина 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що у випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Виходячи із системного аналізу норм ГПК України та Закону України «Про судовий збір» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.

А тому позивач має право на повернення судового збору в сумі 1013,34 грн через внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, і такий буде повернуто позивачу при подачі відповідного клопотання після набрання рішенням суду законної сили.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9ст. 129 ГПК України).

Отже, так як позовні вимоги у справі задоволені повністю, то з відповідача підлягає стягнення судовий збір у сумі 4053,36 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 ГПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» (код ЄДРПОУ 22084291, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Театральна, будинок 5, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (код ЄДРПОУ 30012848, місцезнаходження 49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 15 А, БЦ «СТЕПС») 337780,10 грн (триста тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят гривень 10 копійок), з яких: 310994,13 грн (триста десять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири гривні 13 копійок) заборгованість по поверненню гарантійного платежу згідно попереднього договору оренди від 30.09.2024 відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025, 17284,45 грн (сімнадцять тисяч двісті вісімдесят чотири гривень 45 копійок) пеня, 7777,72 грн (сім тисяч сімсот сімдесят сім гривень 72 копійки) - інфляційні втрати і 1723,80 грн (одна тисяча сімсот двадцять три гривні 80 копійок) 3% річних, нараховані за неналежне виконання попереднього договору оренди від 30.09.2024 відповідно до додаткової угоди від 02.12.2025.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» (код ЄДРПОУ 22084291, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Театральна, будинок 5, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (код ЄДРПОУ 30012848, місцезнаходження 49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 15 А, БЦ «СТЕПС») 4053,36 грн (чотири тисячі п`ятдесят три гривень 36 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Суддя С.В. Сисин