Ухвала суду № 139079199, 19.08.2026, Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/1278/26

Провадження № 1-кп/503/145/26

УХВАЛА

19 серпня 2026 року м. Кодима

Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції з власних технічних засобів за участю прокурора ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_5 клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Серби, Кодимського району Одеської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , розлученого, з середньою спеціальною освітою, пенсіонера, інваліда ІІ-ї групи, раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч. 3 ст. 368 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Кодимського районного суду Одеської області перебуває обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч. 3 ст. 368 КК України, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно обвинувального акту, особа, матеріали стосовно якої виділено в інше кримінальне провадження, наказом керівника Південного регіонального офісу ДП «Ліси України» у 2024 році призначено на посаду лісничого Кодимського лісництва Балтського надлісництва філії «Південного лісового офісу» державного підприємства «Ліси України».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2022 року № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» утворено державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

Так, до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів входить Південний регіональний офіс ДП «Ліси України».До зазначеного Південного регіонального офісу ДП «Ліси України» входять його територіальні підрозділи, у тому числі: філія «Балтське лісове господарство» Південного регіонального офісу ДП «Ліси України», до якого входить Кодимське лісництво Балтського надлісництва філії «Південного лісового офісу» державного підприємства «Ліси України».

Відповідно до Посадової інструкції лісничого філії «Балтське лісове господарство» Південного регіонального офісу ДП «Ліси України» особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, ознайомився та як лісничий, виконує наступні завдання та посадові обов`язки: організовує контроль за дотриманням працівниками лісництва та іншими лісокористувачами в зоні діяльності лісництва встановленого порядку користування лісами, правил ведення лісового господарства, відтворення лісів, їх обліку, охорони, захисту, здійснення інших лісогосподарських заходів у відповідності до Лісового кодексу України та інших нормативних актів; забезпечує розробку та впровадження заходів, спрямованих на виконання державного плану за видами робіт, що проводяться в лісництві; веде встановленої по лісництву технічної документації з обліку лісового фонду, рубок догляду за лісом і санітарних рубок, таксації лісосік, відпуску лісу, розроблення та постачання деревини, виготовлення продукції з основної сировини та відходів; забезпечує ведення встановленого по лісництву бухгалтерського обліку та звітності; проводить прийомку польових лісовпорядкувальних робіт від лісовпорядних партій з веденням систематичного контролю в період їх виконання; проводить рубки догляду за лісом і санітарні рубки; організовує проведення робіт по відводу і таксації лісосік головного користувача, підбору і переліку дерев у рубку при проведенні догляду за лісом; організовує проведення санітарних рубок, облік підросту, бере участь у проведенні матеріальної та грошової оцінки лісосік; проводить в натурі перевірки додержання лісозаготівельниками та іншими лісокористувачами правил відпуску лісу на пні, правил рубок головного користування та правил інших користувань лісом і землями держлісфонду та складає акти про виявлені порушення заначених правил; проводить огляд місць рубок, а також огляд заготовленої деревини при відпуску лісу з обліком по кількості, складає акти огляду та видає дозвіл на вивіз заготовленої деревини з обліком по кількості; забезпечує виконання правил встановлених планів і завдань за обсягом виробництва, продуктивності, сортиментах, собівартості та якості продукції; забезпечує дотримання правил відпуску лісу на пні, рубок лісу, підсочки, побічного користування, санітарних правил в лісах, а також приймання лісопродукції від заготівлі та її відпуск, ведення встановленої документації.

Відповідно до Розділу 4 Посадової інструкції лісничий є матеріально-відповідальною особою. Окрім того, відповідно до Розділу 1 Посадової інструкції лісничий входить до складу лісової охорони.

Згідно з статтею 89 Лісового кодексу України, охорону і захист лісів на території України здійснюють, в тому числі, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 та Додатку до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів, затвердженого Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 №976 (в редакції від 20.05.2022) лісничий належить до посадових осіб лісової охорони інших постійних лісокористувачів та власників лісів відносяться посадові особи підприємств, установ, організацій, які не належать до сфери управління Держлісагентства, та у постійному користуванні або власності яких перебувають ліси.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», до правоохоронних органів належать, зокрема, органи державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Згідно з частиною 3 статті 18 Кримінального кодексу України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Відповідно до примітки 1 до статті 364 Кримінального кодексу України, службовими особами у статтях 364, 368, 368-2, 369 Кримінального кодексу України є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Приміткою 1 до статті 364 Кримінального кодексу України також передбачено, що для цілей статей 364, 368, 368-2, 369 Кримінального кодексу України до державних та комунальних підприємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких відповідно державна чи комунальна частка перевищує 50 відсотків або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на господарську діяльність такого підприємства.

Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

На працівників ДП «Ліси України» та його територіальних підрозділів поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», його дія поширюється, в тому числі, на службових осіб ДП «Ліси України».

Так, в силу наявного досвіду роботи в органах лісового господарства особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, знав та розумів, що вимогами статей 3, 22 - 24 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктам, на яких поширюється дія цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб; використовувати своє становище та пов`язані з ним можливості з метою одержання неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, для себе чи інших осіб, а у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язані невідкладно вжити таких заходів: відмовитися від пропозиції; за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» до правоохоронного органу, зокрема, відноситься Держлісагентство.

У зв`язку із вступом на державну службу особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, прийняв присягу державного службовця, відповідно до якої присягнув вірно служити Українському народові, дотримуватись Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи і законні інтереси людини, громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

Отже, зважаючи на обсяг своїх владних повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, є працівником правоохоронного органу.

Проте, незважаючи на обізнаність з вимогами наведених нормативно-правових актів, особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, залучив до своєї протиправної діяльності цивільну особу ОСОБА_4 , який виконував роль людини, яка створює проблеми для працівників лісгоспу, з метою отримання за попередньою змовою групою осіб неправомірної вигоди та не створення перешкод працівникам лісгоспу, розумів значимість посади працівника лісгоспу, та протиправність в супереч кримінальному закону дій, тим самим всупереч обов`язку їх неухильного дотримання, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення став на шлях злочинної діяльності та умисно вчинив корисливий злочин будучи службовою особою, а саме: одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, а ОСОБА_4 у тому числі виконував роль виконавця (співвиконавця)

(ч. 2 ст. 27 КК України) та вчинили злочин при наступних обставинах.

Органами досудового розслідування, встановлено, що з метою вимагання та отримання неправомірної вигоди за попередньою змовою групою осіб під час виконання своїх посадових обов`язків та цілей незаконного збагачення особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, не пізніше листопада 2025 року залучив цивільну особу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в силу своєї діяльності розумів вчинювані ним протиправні дії та діяв як особа, яка здійснює збір частини грошових коштів у вигляді неправомірної вигоди, будучи учасником даної злочинної схеми, спільно розробили злочинний план незаконного збагачення, який полягав в отриманні неправомірної вигоди від працівників лісгоспу, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інших працівників, погрожуючи звільненням їх із займаних посад у разі відмови та надання їм права проведення незаконної порубки лісонасаджень на ділянках в закріпленому за ними лісовому господарстві на території Кодимського лісництва та Балтського надлісництва філії «Південний лісовий офіс» Державного підприємства «Ліси України».

Після призначення на посаду у 2024 році особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, почав вимагати від ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 10 000 грн задля покриття розтрат на особисті потреби, та після відмови почались штучні перепони з боку особи, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, шляхом невидачі білетів на рубку лісу, при цьому останній ставив план по реалізації, змушував їх здійснювати рубку лісу, збут, та вимагав щоб кожного місяця вони збували ліс на загальну суму 100 000 грн кожен, а також, здійснювали збір та передачу особі, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, грошові кошти на носіння акацій та жолуді. В той же час в обов`язки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 збут лісу не входить.

Приблизно восени 2024 року ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 до себе в службовий кабінет Кодимського лісництва за дресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Мічуріна, викликав особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, де погрожуючи звільненням, почав вимагати від них по 10 000 грн з кожного, що еквівалентно вартості однієї машині дров, які необхідно передати колишньому працівнику (ліснику) Кодимського лісгоспу Слобідського лісництва ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в противному випадку останній, за вказівкою особи, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, буде створювати штучні перешкоди в діяльності. У зв`язку із відмовою надавати грошові кошти особі, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, та ОСОБА_4 , в своїх обходах лісництв ОСОБА_7 та ОСОБА_8 почали виявляти зрубані клейма з пеньків, змінену нумерацію дерев взятих на облік, та самовільну рубку дерев.

В подальшому, приблизно на початку листопада 2025 року ОСОБА_7 зустрівся із особою, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, який вказав, про необхідність надання йому 85 000 гривень, для безперешкодного здійснення посадових обов`язків та не вжиття заходів щодо звільнення, а при зустрічі ОСОБА_8 зазначив суму 72 000 гривень, у зв`язку із цим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вимушено погодилися.

В подальшому, 23.12.2025 року майстром лісу ОСОБА_7 передано частину грошових коштів ОСОБА_4 у розмірі 6500 гривень, яку обумовлено раніше з ним та особою, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження. Надалі, 24.12.2025 року майстр лісу ОСОБА_7 передав особі, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, частину грошових коштів, які вимагалися у розмірі 64 000 гривень, яку обумовлено з ним раніше.

В той же час, 30.12.2025 року майстр лісу ОСОБА_8 передав ОСОБА_4 , частину грошових коштів, які вимагалися у розмірі 24 000 гривень, яку обумовлено останнім раніше.

В подальшому, 31.12.2025 року майстр лісу ОСОБА_7 передав ОСОБА_4 , частину грошових коштів, які вимагалися у розмірі 52 000 гривень, яку обумовлено останнім раніше.

19.02.2026 року майстр лісу ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_3 передав ОСОБА_4 , частину грошових коштів, які вимагалися у розмірі 6500 гривень, яку обумовлено останнім раніше. Також, під час зустрічі, ОСОБА_4 попросив передати ОСОБА_7 , що він повинен розрахуватися за січень 2026 року.

Наступного дня, 20.02.2026 року майстр лісу ОСОБА_7 , перебуваючи в районі комунального закладу «Кодимський заклад загальноосвітня школа №1», що за адресою: Одеська область, Подільський район, н.п. Кодима, вулиця Соборна, буд. 113 передав ОСОБА_4 , частину грошових коштів, які вимагалися у розмірі 6 500 гривень, яку обумовлено останнім раніше.

Під час зустрічі 13.03.2026 року особи, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, та ОСОБА_7 , останній повідомив, що відповідно до виданих лісорубних квитків, потрібно зрізати 81 дерево та на виході буде недостача близько 40 складометрів. При цьому, особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, зазначив, що необхідно шукати грошові кошти на носіння акації у сумі 20 000 гривень та 6500 гривень з метою розрахунку ОСОБА_4 .

На виконання домовленостей 26.03.2026 року ОСОБА_8 передав ОСОБА_4 частину грошових коштів, які вимагалися у розмірі 6 500 гривень, яку обумовлено останнім раніше.

На виконання домовленостей 27.03.2026 року ОСОБА_7 , перебуваючи на околиці н.п. Лабушне у напрямку н.п. Сергіївка Подільського району Одеської області (координати як орієнтир 48.0173168, 29.1043972) передав ОСОБА_4 частину грошових коштів, які вимагалися у розмірі 6 500 гривень, яку обумовлено останнім раніше.

На виконання домовленостей 29.04.2026 року ОСОБА_8 , перебуваючи на околиці н.п. Лабушне, при в`їзді у село зі сторони н.п. Писарівка Подільського району Одеської області передав ОСОБА_4 частину грошових коштів, які вимагалися у розмірі 13 000 гривень, яку обумовлено останнім раніше.

30.04.2026 року о 09:40 год., перебуваючи на території Кодимського лісництва до ОСОБА_7 підійшов особа, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, та передав останньому згідно попередньо висунутих вимог грошові кошти в сумі 20300 гривень за носіння акації, які він поклав до своєї сумки.

В подальшому, 30.04.2026 року о 09:45 год., перебуваючи на території Кодимського лісництва в підсобці відбулася зустріч особи, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, та ОСОБА_8 , який на вимогу передав особі, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, раніше обумовлену суму неправомірної вигоди у розмірі 26000 гривень, з яких 20000 гривень за носіння акації та 6000 гривень за борг по збору коштів на жолуді.

Після цього, протиправна діяльність особи, матеріали відносно якої виділено в інше кримінальне провадження, 30.04.2026 року приблизно о 09 годині 52 хвилини була припинена працівниками правоохоронного органу та в подальшому приблизно об 11 годині 10 хвилин припинено протиправну діяльність ОСОБА_4 і зазначених осіб затримано в порядку ст. 208 КПК України.

Органами досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст.368 КК України, як співучасть в одержанні службовою особою, неправомірної вигоди, за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні подав клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , посилаючись на те, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 2, 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України.

Прокурор вважає, що у зазначеному випадку метою продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого є запобігання спробам переховуватися від суду під впливом тяжкості покарання, що йому загрожує у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, що є тяжким злочином, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна. Крім того, ОСОБА_4 , маючи досвід роботи в правохоронному органі, раніше займаючи посаду лісника ДП «Кодимський лісгосп», усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності, може використати наявні у нього засоби та можливості переховування від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, зокрема здійснити виїзд на непідконтрольні Україні території Херсонської, Запорізької, Луганської, Донецької областей чи АР Крим або за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон, взагалі виїхати до іншої країни. Також обвинуваченому ОСОБА_4 інкримінується вчинення злочину разом із співробітником правоохоронного органу, він ознайомлений з тактикою та методами розшуку осіб у кримінальних провадженнях, будучи сам працівником правоохоронного органу, а тому ці здобуті знання обвинувачений може використати з метою власного переховування від суду. Також ОСОБА_4 , на думку прокурора, в силу своєї колишньої професійної діяльності та обізнаності із місцями на території Подільського району, що примикають до ділянки державного кордону України та невизнаного Придністров`я республіки Молдова, може безперешкодно перетнути державний кордон України.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків, в тому числі на майстрів лісу, які ще судом не допитані. На думку прокурора, цей ризик існує до моменту безпосереднього надання під час судового розгляду показань свідками, на яких обвинувачений, маючи постійні стійкі зв`язки за рахунок посади та реалізації своїх повноважень з іншими структурними підрозділами органів державної влади, має можливість впливати сам особисто або за допомогою третіх осіб. Крім того, обвинувачений може іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, а саме штучно затягувати судовий розгляд справи та розголошувати відомості результатів досудового розслідування, що призведе до неповноти, втрати доказів вини осіб, які вчинили злочини, у тому числі у кримінальному провадженні за ч.4 ст.191 КК України, причетність до якого обвинуваченого ОСОБА_4 на даний час встановлюється в рамках іншого кримінального провадження, а також знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Прокурор вважає, що застосування більш м`яких запобіжних заходів, в тому числі цілодобового домашнього арешту, за наявності вищевикладених обставин, є неможливим, оскільки такі запобіжні заходи гарантовано не забезпечать запобіганню вищевказаним ризикам, які на даний час не відпали та не зменшилися.

З огляду на вищевикладене, прокурор просив задовольнити клопотання, продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та з урахуванням положень ч.5 ст.182 КПК України, визначити обвинуваченому заставу, як вид альтернативного запобіжного заходу у розмірі, що перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, - 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму в розмірі 1664000 гривень, із покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, оскільки, на думку прокурора, застава у меншому розмірі, не може належним чином забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов`язків у разі внесення ним застави, враховуючи, що вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення створило в суспільстві негативне враження безладдя, безкарності та отримання з корисливих мотивів грошових коштів злочинним шляхом, що є виключним випадком, враховуючи розмір неправомірної вигоди та суспільно-політичну ситуацію та військовий стан в державі.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити. Крім того, прокурор не погодився із запереченнями адвоката ОСОБА_5 щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому на нічний домашній арешт, посилаючись на обставини, викладені в поданому ним клопотанні.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав подані ним письмові заперечення та просив відмовити у клопотанні сторони обвинувачення, змінивши обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, із покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, а саме: не відлучатися з Одеської області без суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання та/або місця роботи; носити електронний засіб контролю (за необхідності) та утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні, зазначеними в реєстрі матеріалів кримінального провадження. В обґрунтування такої позиції захисник зазначив, що обвинувачений є раніше не судимим, особою пенсійного віку та інвалідом ІІ-ї групи, а також на його утриманні перебуває дружина. Крім того, захисник зазначив, що ОСОБА_4 під час досудового розслідування співпрацював зі слідством з метою встановлення істини у справі, бажає давати викривальні покази; він неодноразово звертався до правоохоронних органів щодо незаконної вирубки лісу, внаслідок чого особисто постраждав та бажає укласти угоду про свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення. Також адвокат зазначив, що прокурором не доведено наявність ризику переховування обвинуваченого від суду, враховуючи, що існування такого ризику є малоймовірним через похилий вік останнього (75 років) та наявності у нього сім`ї на території України. Захисник вважає, що твердження прокурора про те, що ОСОБА_4 є колишнім працівником правоохоронного органу є безпідставним, оскільки виключно Держлісохорона має такий статус, а обвинувачений ніколи не займав посаду керівника Балтського лісгоспу та не був працівником Держлісохорони, обіймаючи посаду лише лісника (робітника). Крім того, на думку сторони захисту, відсутні ризики знищення речей та документів у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що всі докази зібрано на стадії досудового розслідування та у обвинуваченого не має доступу до них. До того ж, прокурором у клопотанні конкретно не зазначено яким саме чином ОСОБА_4 , будучи пенсіонером, зможе знищити або спотворити зібрані докази у даному кримінальному провадженні. Також ОСОБА_4 на даний час не має жодного статусу в кримінальному провадженні за ч.4 ст.191 КК України, на яке посилається прокурор, внаслідок чого його утримання під вартою з метою встановлення істини в іншому кримінальному провадженні в інтересах правоохоронних органів є незаконним та протиправним. На думку захисника, прокурором також не доведено, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню, враховуючи, що він не має досвіду роботи у правоохоронному органі та не обізнаний із тактикою та методикою розслідування кримінальних правопорушень. Крім того, на думку захисника, сумнівним є наявність ризику впливу на свідків з боку обвинуваченого під час його перебування під вартою, враховуючи, що ОСОБА_4 в умовах СІЗО не позбавлений можливості спілкування з адвокатом та родичами через ІР телефонію, що не виключає також можливості з його боку в телефонному режимі впливати на свідків. Також захисник вважає, що розмір застави є занадто завищеним, враховуючи. що обвинувачений отримує лише пенсію, а посилання прокурора у клопотанні на наявність у ОСОБА_4 та членів його сім`ї нерухомого майна жодними належними доказами не підтверджується.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника та обставини, викладені у клопотанні, та додав, що не збирається ухилятися від суду, оскільки має намір укласти угоду про визнання винуватості із прокурором. Крім того, додав, що не може перебувати в умовах ізоляції через похилий вік та поганий стан здоров`я.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши зміст клопотання сторони обвинувачення та заперечень сторони захисту, обвинувального акту з Реєстром матеріалів досудового розслідування, суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні прокурора, з наступних підстав.

Як встановлено судом, 01 травня 2026 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України «співучасть в одержанні службовою особою, неправомірної вигоди, за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди».

Ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду міста Одеси по справі № 523/8583/26 (провадження № 1-кс/523/4245/26) від 01.05.2026 відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком до 28.06.2026 (включно), з можливістю внесення застави у розмірі 1200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 993 600 грн.

В подальшому, ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.06.2026 апеляційну скаргу захисника задоволено частково, ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду міста Одеси по справі № 523/8583/26 (провадження № 1-кс/523/4246/26) від 01.05.2026 скасовано та постановлено нову ухвалу (провадження № 11-сс/813/1190/26), якою обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 строком до 28.06.2026 року, з можливістю внесення застави у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 664 000 грн.

Ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду міста Одеси від 23.06.2026 року відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком до 21.08.2026 року (включно).

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 183 КПК Українитримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам кримінального провадження.

На теперішній час по кримінальній справі здійснюється підготовче провадження, в межах якого спливає строк тримання обвинуваченого під вартою. Так, на думку прокурора, на стадії підготовчого провадження по справі лише запобіжний захід у виді тримання під вартою здатний забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків під час розгляду справи, в іншому випадку цілком ймовірно, що обвинуваченим може бути прийнято спроби переховування від суду, а також він може перешкоджати кримінальному провадженню в спосіб вчинення тиску на свідків, які не допитані у судовому засіданні при даному судовому розгляді. Крім того, за переконанням прокурора запобіжний захід у виді тримання під вартою попереджає можливість з боку обвинуваченого знищити речі та документи, тому застосування альтернативних запобіжних заходів є недоцільним.

Відповідно до ч. 5 ст. 201 КК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Метою застосування запобіжних заходів відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганню спробам:1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Суд, при наданні оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення за ознаками ч.2 ст.27, ч. 3 ст. 368 КК України, - враховує положення статей 368, 369, 371, 374 КПК України, змістом яких передбачено, що надання оцінки доказів у справі відбувається в нарадчій кімнаті на стадії постановлення вироку. Зазначене свідчить про те, що суд на стадії проведення підготовчого судового засідання не може робити висновок щодо «обґрунтованості підозри» шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини. На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу з огляду потреб судового розслідування.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого корисливого корупційного злочину в умовах воєнного стану, передбаченого ч.2 ст.27 ч. 3 ст. 368 КК України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У силу ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний, крім передбачених ст.177 КПК України ризиків, оцінити у сукупності інші обставини, у тому числі вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання підозрюваного винуватим у інкримінованому правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків та низку інших факторів, які мають суттєве значення для застосування певного запобіжного заходу.

При вирішенні питання щодо заявленного прокурором клопотання, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме справу «Харченко проти України», за якою встановлено порушення вимог п.3 ст. 5 Конвенції щодо надмірного тривалого тримання особи під вартою, а також те, що національні суди не розглядали жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

По справі «Мамедова проти Росії», ЄСПЛ зазначив, що посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа буде переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2000 року у справі «Яблонський проти Польщі», від 23 вересня 1998 року у справі «І.А. проти Франції», від 04 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти Польщі»).

При цьому ЄСПЛ зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії» ). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства (суду) можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів ( рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).

Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, рішення від 25 червня 2019 року №3-68/2018).

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Корнійчук проти України" від 30 січня 2018 року наголошено, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади; обов`язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання на додаток до наявності обґрунтованої підозри (§ 57).

Вирішуючи клопотання про продовження строків тримання під вартою суд враховує вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується суд при вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

У рішенні від 10.03.2009 року у справі «Биков проти Росії», заява № 4378/02, п. 64, Суд зазначив, що тягар доказування при вирішенні питань щодо продовжуваного позбавлення особи волі не повинен перекладатися на затриману особу, щоб вона доводила б наявність причин, які б виправдовували її звільнення з-під варти (див. постанову Європейського Суду з прав людини від 26.07.2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії», заява № 33977/96, § 85).

З огляду на вищевикладене та досліджені судом обставини, суд приходить до висновку що продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 буде становити невиправдане та непропорційне втручання в право цієї особи на свободу та особисту недоторканість, яке в контексті цієї справи не є необхідним в демократичному суспільстві, а тому подальше утримання ОСОБА_4 під вартою призведе до порушення ст. 5 та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки інтереси правосуддя не потребують подальшого тримання під вартою обвинуваченого.

Суд вважає, що імовірність продовження існування ризиків, які були встановлені слідчим суддею при застосуванні до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та подальшого його продовження, на даний час значно зменшилися.

Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 є особою пенсійного віку (75 років) та має статус інваліда ІІ-ї групи внаслідок захворювання, має міцні соціальні зв`язки та постійне місце зареєстрованого проживання на території України (Подільського району Кодимської ТГ Одеської області), що, на думку суду, значно зменшує ризик його переховування від суду.

Конкретних обставин або дій обвинуваченого, які б свідчили про його ухилення від слідства, суду не надано. Інших обставин на підтвердження ризику втечі судом не встановлено, враховуючи особу обвинуваченого та його похилий вік.

Водночас, не може залишатися поза увагою те, що найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до ОСОБА_4 01.05.2026 року, з якого він безперервно утримується в слідчому ізоляторі. Також, суд враховує, що розмір застави, визначений ухвалою слідчого судді від 01.05.2026 року та в подальшому зменшений судом апеляційної інстанції, до цього часу за обвинуваченого ОСОБА_4 не внесений, що вказує на те, що такий розмір застави є непомірним для останнього, враховуючи його похилий вік та отримання лише державної пенсії на утримання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в провадженні Кодимського районного суду Одеської області (суддя ОСОБА_1 ) на стадії підготовчого судового засідання перебуває кримінальне провадження відносно іншої особи, якій, як службовій особі правоохоронного органу згідно обвинувального акту у виділеному кримінальному провадженні, інкримінується вчинення кримінальнеого правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України за анплогічних обставин спільно із ОСОБА_4 , та до цієї особи застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

На переконання суду найбільш вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58.

Отже, суд вважає, що ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховування від слідства та суду, суттєво зменшений похилим віком обвинуваченого (75 років) та встановленням наявністю міцних соціальних зав`язків ОСОБА_9 , даних про його особу, та є маловірогідним.

Крім того, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків та ризик можливого знищення, та спотворення речей і документів, які мають істотне значення для кримінального провадження також суттєво зменшені, оскільки на даний час всі слідчі дії для встановлення всіх обставин кримінального провадження проведені та всі докази зібрано, а вплив на свідків є маловірогідним, враховуючи, що жодних заяв та звернень від таких осіб на такі неправомірні дії обвинуваченого на стадії досудового розслідування та на даний час не зафіксовано.

Крім того, суд вважає, що ризику передбаченого п.4 ч.1 ст. 177 КПК України - перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, на теперішній час не існує, оскільки при розгляді клопотання прокурором не зазначено які саме конкретні дії, правлені на перешкоджання кримінальному провадженню, міг вчинити обвинувачений, з урахуванням чого існування вказаного ризику є лише припущенням сторони обвинувачення.

Отже, сам по собі факт імовірного призначення суворого покарання обвинуваченому, за відсутності конкретних фактів ухилення його від слідства та суду, переховування, перешкоджання кримінальному провадженню у будь-який спосіб, в тому числі впливу на свідків, не може виправдовувати подальше перебування обвинуваченого під вартою, враховуючи, що ризик передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України може бути забезпечений в рамках покладених на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у разі зміни запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою на більш м`який. До того ж, перевірка причетності обвинуваченого ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України в рамках кримінального провадження №62026150020002518 від 14.07.2026 року, на що посилається прокурор, не може бути підставою для продовження строків тримання під вартою у даному кримінальному провадженні.

В рішенні «Тодоров проти України» ЄСПЛ зазначив, що для продовження тримання особи під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

Відповідно до статті 5 § 3 Конвенції кожному, кого заарештовано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, …має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Особа, яка обвинувачується у вчиненні злочину, завжди повинна бути звільнена з-під варти до суду, якщо тільки держава не може довести, що «є відповідні і достатні» причини, щоб виправдати триваюче тримання під вартою (див. справи Wemhoff v. Germany, рішення від 27 червня 1968 р., Series A № 7, стор. 24-25, п. 12; Yagci and Sargin v. Turkey, рішення від 8 червня 1995 р., Series A № 319-A, п. 52).

По справі «Хайрединов проти України» (38717/04, рішення від 1410.2010 року) Європейський суд по правам людини визнав порушення § 1 ст. 5 Конвенції у зв`язку з обставинами, коли національні органи не надали достатніх підстав для взяття під варту заявника, а суди не розглядали можливість застосування альтернативного запобіжного заходу.

При прийнятті рішення суд враховує рішення Європейського суду з прав людини в справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування, як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 п. 1 п.п. с) Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявність постійного місця проживання у обвинуваченого, відсутність факту порушення у минулому умов запобіжного заходу, наявність міцних соціальних зв`язків, похилий вік обвинуваченого (75 років) та наявність у нього ІІ-ї групи інвалідності вніслідок захворювання, відсутність судимостей, та доказів протиправної поведінки у минулому, тривалість досудового розслідування, значно зменшує ризики, встановлені слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому суд вважає, що доцільним, об`єктивним, відповідним обставинам даного кримінального провадження та таким, що досягне мети застосування запобіжного заходу, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, є зміна обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладення обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки застосування запобіжних заходів не є покаранням, а спрямоване на забезпечення дієвості кримінального провадження.

Крім того, зважаючи на викладені вище обставини, ОСОБА_4 слід негайно звільнити з-під варти у залі судових засідань.

Керуючись ст.ст.176-178, 182-184, 193-194, 314-315, 369-372, ст.376 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, без використання електронного засобу контролю, заборонивши ОСОБА_4 залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 , цілодобово, (крім випадків звернення до лікаря та слідування до бомбосховищ, найпростіших укриттів, інших безпечних місць при оголошенні повітряної тривоги, найближчих до місця перебування під домашнім арештом, на строк 2 місяці, а саме: до 17 жовтня 2026 року включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, а саме: АДРЕСА_2 , без дозволу прокурора чи суду;

- утримуватись від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (у разі наявності).

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти із зали суду негайно.

Ухвала суду в частині звільнення обвинуваченого з-під варти та застосування до нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту підлягає негайному виконанню.

Строк дії ухвали суду обчислюється з 19.08.2026 року з моменту фактичного оголошення резолютивної частини ухвали суду та припиняє свою дію 17.10.2026 року, включно.

Роз`яснити обвинуваченому, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Контроль за виконанням ухвали покласти на орган Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 .

Копію ухвали суду вручити обвинуваченому ОСОБА_4 після її проголошення.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Відділу поліцейської діяльності № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області.

Зобов`язати Відділ поліцейської діяльності № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області повідомити суд про виконання ухвали.

Ухвала суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Кодимського районного суду ОСОБА_1