Рішення № 139078246, 14.08.2026, Рахівський районний суд Закарпатської області

Єдиний унікальний номер 305/1273/26

Номер провадження 2/305/546/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14.08.2026 м. Рахів

Рахівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Ластовичака В.Ю., за участі секретарів судового засідання Бакшиної К.В., Друляк А.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача-2 Митровки Я.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Філії «Ясінянське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України», ДП «Ліси України» про виплату середнього заробітку за несвоєчасне поновлення на роботі,

встановив:

До суду 28.04.2026 надійшов позов ОСОБА_1 до Філії «Ясінянське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України», Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про виплату середнього заробітку за несвоєчасне поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 04.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві час для усунення недоліків, 11.05.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.07.2025 Рахівський районний суд Закарпатської області рішенням у справі № 305/1188/24 вирішив негайно поновити його на посаді провідного інженера з охорони праці з 02.05.2024. На виконання вказаного судового рішення відповідачем було видано наказ від 31.07.2025 № 9/к про поновлення його на посаді і 31.07.2025 він приступив до виконання обов`язків.

Вказує, що працював майже два місяці, вважаючи, що виплата заробітної плати здійснюється належним чином, однак згодом дізнався, що розрахунок і виплату заробітної плати відповідачем було проведено лише з 31.07.2025, а не з 12.07.2025 (наступного дня після ухвалення рішення про негайне поновлення). З приводу недотримання вимог законодавства позивач звертався зі скаргами на Урядову гарячу лінію, до Президента України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також зазначає, що у період із 29.09.2025 по 26.01.2026 перебував на лікарняному.

У зв`язку з цим, просить стягнути з відповідача ДП «Ліси України»:

- виплати за час вимушеного прогулу за період із 12.07.2025 по 30.07.2025 в розмірі 11 163,10 грн;

- втрати з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за несвоєчасну виплату коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.07.2025 по 30.07.2025, нарахованих до 30.04.2026, в сумі 752,85 грн;

- втрати з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за несвоєчасну виплату коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.07.2025 по 30.07.2025, за період із 01.05.2026 до дня фактичного отримання грошей.

Ухвалою суду від 12.05.2026 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 16.06.2026.

Від представника відповідача ДП «Ліси України» Митровки Я.В. 29.05.2026 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає таке.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України) за своєю правовою природою не є вимогами про стягнення заробітної плати. Ця виплата не є оплатою за виконану роботу, не входить до структури заробітної плати та є спеціальним видом відповідальності роботодавця. На підтвердження цього наводиться судова практика Верховного Суду.

Позивач пропустив встановлений законом строк для звернення до суду. Відповідно до ст. 233 КЗпП України, для спорів, які не стосуються стягнення заробітної плати (а цей спір саме такий), діє тримісячний строк. Перебіг цього строку розпочався з моменту, коли позивач дізнався про порушення свого права, а саме з дати видання наказу про поновлення та фактичного допуску до роботи - 31.07.2025. Саме тоді позивач мав знати про наявність чи відсутність виплати за оспорюваний період (з 12.07.2025 по 30.07.2025). Строк звернутися до суду закінчився 31.10.2025. Позовну заяву було подано лише у квітні 2026 року, тобто майже через 9 місяців. Відповідач зазначає, що перебування позивача на лікарняному не є поважною причиною для пропуску такого тривалого строку, оскільки позивач мав можливість звернутися до суду іншими засобами (поштою, електронним судом) і не надав доказів неможливості це зробити. Крім того, був період (майже два місяці), коли він не перебував на лікарняному.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є похідними від основної вимоги. Оскільки основна вимога (про вимушений прогул) підлягає відхиленню через пропуск строку, то і похідні вимоги також не підлягають задоволенню. Крім того, позивач не довів наявності безспірної заборгованості, до якої могли б застосовуватися такі нарахування.

Позивач помилково посилається на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як на підставу для звільнення від сплати збору, ця норма звільняє від збору позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, однак, цей позов не стосується жодної з цих категорій, тому підстав для звільнення від сплати судового збору немає.

На підставі викладених аргументів, ДП «Ліси України» просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач 02.06.2026 подав до суду уточнену позовну заяву, у якій ствердив, що первісна позовна заява містила вимогу про виплату вимушеного прогулу, виходячи з окладу, який позивач одержував у період із 31.07.2025 по 27.01.2026. У зв`язку із появою інформації про заробітну плату в електронному кабінеті Пенсійного фонду, позивач вважає за необхідне провести розрахунок розміру виплат за вимушений прогул, виходячи з середньої заробітної плати за останні два місяці, що передували вимушеному прогулу, згідно з вимогами законодавства.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, його заробітна плата за травень 2025 року склала 20 690,56 грн, за червень 2025 року - 19 750,08 грн (загальна сума за два місяці - 40 440,64 грн). Кількість робочих днів у травні та червні 2025 року сумарно становила 43 дні. Середньоденна заробітна плата склала 940,48 гривень. Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу із 12.07.2025 по 30.07.2025 становить 13 днів. Таким чином, сума заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 12 226,24 грн (нарахована сума), з якої після утримання податку на доходи фізичних осіб (18 % - 2 200,72 грн) та військового збору (5 % - 611,31 грн), сума до виплати («на руки») складає 9 414,21 грн.

Крім того, позивачем проведено розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Виходячи з таблиці індексів інфляції за період із вересня 2025 року по квітень 2026 року, загальний коефіцієнт інфляції склав 1,0678. Сума інфляційних втрат за період до 30.04.2026, нарахована на суму до виплати (9 414,21 грн), становить 638,28 грн. Розрахунок трьох відсотків річних за 8 місяців становить 188,28 грн. Загальна сума інфляційних втрат та трьох відсотків річних склала 826,56 грн.

На підставі викладеного, виходячи з нових розрахунків, позивач просить винести ухвалу (рішення) про оплату йому вимушеного прогулу за період із 12.07.2025 по 30.07.2025 в сумі 12 226,24 грн, компенсацію втрат з урахуванням індексу інфляції (638,28 грн) та трьох відсотків річних (188,28 грн) за вимушений прогул, нарахованих до 30.04.2026, в загальній сумі 826,56 грн.

Судовий розгляд за згодою сторін проведено без участі представника відповідача-1, повідомленого належним чином, як ствердив представник відповідача-2, філія «Ясінянське ЛМГ» є лише структурним підрозділом ДП «Ліси України», тому можливо розглядати без їх участі.

У судових засіданнях позивач ОСОБА_1 підтримав поданий позов в уточненій редакції та просив його задовольнити, разом з тим відповівши на питання представника відповідача, ствердив, що за період від 12.07.2025 по 31.07.2025 оплачуваними роботами не займався.

Представник відповідача-2 Митровка Я.В. у судовому засіданні від 16.06.2026, ствердив, що факт несвоєчасного поновлення позивача на роботі не оспорюється, бо вони бачать дати, несвоєчасне поновлення було обумовлене необхідністю проведення кадрових питань, треба було створити посаду, щоб було куди поновити, але позивач за цей час не працював. Також просив звернути увагу на лист Держпраці, а також наголосив на тому що ОСОБА_1 пішов на лікарняний лише 29.09.2025 і відповідно з 31.07.2025 по 29.09.2025 пройшло два місяці, а з 26.01.2026 (коли закінчився лікарняний) по момент коли подано позов, пройшло більше 3 місяців, а в загальному строк за вирахуванням лікарняного на подачу позову був 5 місяців.

Від позивача ОСОБА_1 через канцелярію суду 29.06.2026 надійшли додаткові пояснення, у яких наводить правову позицію, що неотримані ним кошти за період 12-30.07.2025 є саме заробітною платою, з них стягуються податки, як із зарплати, рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 визнана неконституційною норма ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших виплат, тому в даному випадку термін звернення необмежений, хоча він звернувся у тримісячний строк від часу, коли дізнався про несвоєчасне поновлення його на роботі та із врахуванням часу, коли перебував на лікарняному. Просив збільшити строк позовної давності на період із 31.07.2025 по 28.09.2025, коли дізнався про невиплату зарплати, а також на період перебування на лікарняному до рішення Конституційного суду від 11.12.2025 № 1-р/2025.

У судовому засіданні 04.08.2026 представник відповідача-2 Митровка Я.В. ствердив, що не йдеться про заробітну плату, це є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі і природа цього стягнення це є інше, аніж вважає позивач і тут рішення Конституційного суду ні до чого, тому що це рішення визнало загальну норму, яка на всі відносини встановлювала трьох місячний строк звернення до суду, в даній ситуації, відповідно вона скасувала лише в частині заробітної плати і відповідно спір не про заробітну плату, тому це не поширюється на вказані відносини, стосовно 2-го аспекту поновлення, продовження строку, то нема поважності причин, позивач декларативно заявляє, що потрібно щось продовжити або якісь причини звернення до суду, але не наводить в чому суть таких поважних причин, відповідачем у відзиві вже обґрунтовувалося про те, що період тимчасової непрацездатності, то все одно виходить біля півроку з моменту, коли позивач дізнався про порушення або міг дізнатися, тобто до вересня, коли він пішов на лікарняний, вийшов з лікарняного, а далі він знову зволікав із зверненням до суду більше ніж 3 місяці без поважних причин, тому вимоги позивача є необґрунтованими.

У судовому засіданні 04.08.2026 суд заслухав позиції сторін, закінчив дослідження доказів, перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення якого призначив на 14.08.2026.

У судовому засіданні 14.08.2026 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну його частини) у порядку ч. 6 ст. 259 ЦПК України, складання повного рішення відкладено на строк не більше п`яти днів.

Повне рішення складено 19.08.2026.

Суд дослідив матеріали справи, оцінив їх у сукупності та взаємозв`язку і встановив такі обставини.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 11.07.2025 (справа № 305/1188/24) задоволено позовну заяву ОСОБА_1 щодо поновлення його на роботі та допущено до негайного виконання в цій частині.

На виконання зазначеного рішення суду 31.07.2025 в.о.директора філії «Ясінянське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» було винесено наказ № 9/К про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного інженера з охорони праці філії з 02.05.2024 та виплату йому середнього заробітку за один місяць в сумі 19 500 грн, того ж дня з наказом був ознайомлений позивач.

ОСОБА_1 перебував на лікарняному безперервно з 29.09.2025 по 26.01.2026 (загалом 120 календарних днів) за такими листками непрацездатності:

- з 29.09.2025 по 03.10.2025 - за е-лікарняним № 18911884-2034957376-1 (випадок № 18911884, КНП «Ясінянський ЦПМСД», статус «Готово до сплати»);

- з 04.10.2025 по 05.10.2025 - за е-лікарняним № 18911884-2035111664-1 (випадок № 18911884, КНП «Ясінянський ЦПМСД», статус «Оплачений»);

- з 06.10.2025 по 13.10.2025 - за е-лікарняним № 19018390-2035141033-1 (випадок № 19018390, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Оплачений»);

- з 14.10.2025 по 15.10.2025 - за е-лікарняним № 19018390-2035288166-1 (випадок № 19018390, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Оплачений»);

- з 16.10.2025 по 24.10.2025 - за е-лікарняним № 19018390-2035370119-1 (випадок № 19018390, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Оплачений»);

- з 25.10.2025 по 27.10.2025 - за е-лікарняним № 19018390-2035631691-1 (випадок № 19018390, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Оплачений»);

- з 28.10.2025 по 04.11.2025 - за е-лікарняним № 19390937-2035803233-1 (випадок № 19390937, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Оплачений»);

- з 05.11.2025 по 14.11.2025 - за е-лікарняним № 19390937-2035930552-1 (випадок № 19390937, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Оплачений»);

- з 15.11.2025 по 21.11.2025 - за е-лікарняним № 19390937-2036136234-1 (випадок № 19390937, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Оплачений»);

- з 22.11.2025 по 27.11.2025 - за е-лікарняним № 19390937-2036332781-1 (випадок № 19390937, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Оплачений»);

- з 28.11.2025 по 02.12.2025 - за е-лікарняним № 19777407-2036474934-1.1 (випадок № 19777407, КНП «Ясінянська міська лікарня», статус «Готово до сплати»);

- з 03.12.2025 по 08.12.2025 - за е-лікарняним № 19777407-2036606973-1 (випадок № 19777407, КНП «Ясінянська міська лікарня», статус «Готово до сплати»);

- з 09.12.2025 по 15.12.2025 - за е-лікарняним № 19777407-2036750933-1.1 (випадок № 19777407, КНП «Ясінянська міська лікарня», статус «Готово до сплати»);

- з 16.12.2025 по 18.12.2025 - за е-лікарняним № 19777407-2036943373-1 (випадок № 19777407, КНП «Ясінянська міська лікарня», статус «Готово до сплати»);

- з 19.12.2025 по 29.12.2025 - за е-лікарняним № 20090658-2037038679-1 (випадок № 20090658, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Готово до сплати»);

- з 30.12.2025 по 07.01.2026 - за е-лікарняним № 20090658-2037294693-1 (випадок № 20090658, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Готово до сплати»);

- з 08.01.2026 по 14.01.2026 - за е-лікарняним № 20371110-2037526897-1.1 (випадок № 20371110, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Готово до сплати»);

- з 15.01.2026 по 26.01.2026 - за е-лікарняним № 20371110-2037696097-1 (випадок № 20371110, КНП «Рахівська районна лікарня», статус «Готово до сплати»).

Відповідно до відповіді Держпраці № ЛА-19296897 від 28.09.2025, при розгляді звернення встановлено, що виконувати обов`язки інженера з охорони праці позивач розпочав з 31.07.2025 за наказом № 9/к від 31.07.2025. Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Таким чином, відбулось невиконання рішення суду, відтак вказаний період не є періодом виконання ним посадових обов`язків. Окрім того дане питання перебуває на розгляді апеляційного суду Закарпатської області.

Згідно з відповіддю Держпраці № ЦА-6513/2.3/2.1.4-25a від 09.12.2025, в рамках скарг поданих позивачем, Держпраці провело перевірку Філії та склало відповідний акт, згідно якого щодо виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, то в цій частині на час проведення перевірки рішення оскаржувалося в апеляційному суді, а тому законної сили не набрало, а в діях директора ОСОБА_2 відсутні дискримінаційні дії відносно позивача.

Як вбачається з витягу із кабінету користувача Пенсійного фонду України щодо виплат заробітної плати ОСОБА_1 , що був ним долучений до заяви про уточнення позовних вимог, за травень 2025 року ним було отримано заробітну плату у розмірі 20 690,56 грн, за червень - 19 750 грн.

Таким чином, позивачем долучено всі наявні докази, що підтверджують обставини справи, представник відповідача будь-яких доказів не надав.

До встановлених обставин справи суд застосував такі норми права та дійшов таких висновків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції від 19.07.2022 по 10.12.2025), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції від 11.12.2025), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті {Частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025}.

Відповідно до ч. 7 ст. 235 Кодексу законів про працю України та ст. 430 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Сам факт видання наказу про поновлення позивача на роботі лише 31.07.2025 вже свідчить про затримку виконання рішення суду від 11.07.2025 у період із 12.07.2025 по 30.07.2025, що визнається і представником відповідача-2.

Отже, за вказаний період затримки відповідач повинен був нарахувати і виплатити позивачу грошові кошти у розмірі середнього заробітку, що зроблено не було і також визнається представником відповідача-2.

Щодо того, чи компенсація за затримку виконання рішення суду належить до заробітної плати.

Суд не погоджується з позицією представника відповідача-2, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за своєю правовою природою не є заробітною платою, тобто не є винагородою за виконану роботу чи складовою структури заробітної плати у розумінні ст. 94 КЗпП України та Закону України «Про оплату праці».

Представник відповідача-2 Митровка Я.В. на обґрунтування вказаної правової позиції посилається постанову Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 461/1303/19, однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 та у постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 560/7496/20 висловлену протилежну правову позицію, а саме, що компенсація за затримку виконання рішення суду належить до заробітної плати.

У постанові від 25.07.2018 у справі № 552/3404/17 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

У зазначеній вище постанові Великої Палати від 08.02.2022 зазначено, що спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 560/7496/20 зазначено таке:

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

[…] Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

З урахуванням вимог законодавства та висновків Верховного Суду, суд переконаний, що у даній справі ОСОБА_1 заявлено позов саме про стягнення заробітної плати та немає потреби більш детально зупинятися на цьому питанню.

Щодо строку звернення до суду ст. 233 КЗпП України.

Для точного з`ясування такого строку слід звернутися до ретроспективи статті 233 КЗпП України за період дії обставин даної справи.

Так, станом на час ухвалення постанови Великої Палати 08.02.2022 діяла редакція указаної статті, якою не обмежувався строк для звернення працівника до суду у разі порушення законодавства про оплату праці.

Станом на липень 2025 року, коли судом було ухвалено рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі (11.07.2025) та фактично виконано це рішення суду (31.07.2025), діяла редакція статті 233 КЗпП, якою було визначено загальний тримісячний строк для звернення працівника до суду за вирішенням трудових спорів.

Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, така норма утратила чинність із того дня і на час звернення позивача до суду та на даний час строк звернення працівника до суду у разі порушення законодавства про оплату праці є необмеженим.

Суд загалом підтримує позицію представника відповідача-2, що за обставин даної справи позов ОСОБА_1 про виплату середнього заробітку за несвоєчасне поновлення на роботі мав бути заявленим протягом трьох місяців, починаючи із дня, коли йому стало відомо чи могло стати відомо про порушення його права, однак не з 31.07.2025 (дати поновлення на роботі), а з дня, коли він мав отримати заробітну плату за липень місяць та міг з`ясувати, що насправді йому такі кошти не виплачено (така дата сторонами не доведена).

Разом з тим, суд за клопотанням позивача не зараховує до вказаного тримісячного періоду час його тимчасової непрацездатності з 29.09.2025 по 11.12.2025 (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025), а час із 11.12.2025 по 28.04.2026 (дата звернення ОСОБА_1 до суду з позовом) однозначно не може бути зарахованим до строку для подання позову, оскільки взагалі скасований.

Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Підсумовуючи наведене, станом на 11.12.2025 строк звернення до суду не закінчився, а з указаного дня такий строк взагалі законодавством не передбачений, тому він не пропущений та поновлення не потребує.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Суд не погоджується з представником відповідача-2, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є у даному випадку похідними від основного грошового зобов`язання, натомість приходить до таких висновків.

У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-43цс14 констатовано, що встановлена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання (стягнення 3 % річних і індексу інфляції) не застосовується до трудових стосунків, які виникли у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні працівника і несвоєчасною виплатою зарплати, оскільки такі стосунки врегульовані нормами трудового права. Компенсація втрати частині зарплати робиться відповідно до ст. 34 Закону «Про оплату праці», Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини прибутків у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» і Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Як зазначено у пункті 60.2. постанови Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц: Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Така позиція у подальшому отримала відображення у численних постановах Верховного Суду та є сталою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6) констатовано, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункти 6.20.-6.21.), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 73).

Висновки по суті справи.

Отже, суд констатує, що заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є обґрунтованою та підлягає до задоволення, натомість позовна вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не базується на положеннях законодавства, є неналежним способом захисту прав, тому в її задоволенні слід відмовити.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку, суд погоджується із проведеним позивачем розрахунком суми коштів, що підлягають до сплати, адже відповідно до абзаців 4-5 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, обчислення проведено виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, при цьому середньоденний заробіток позивача складає 940,48 грн як за травень-червень 2025 року як за місяці, що передували поновленню на роботі, так і за лютий-березень 2024 року як за місяці, що передували звільненню (аркуші 7-8 рішення суду від 11.07.2025).

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати.

У даному випадку, судом задоволено позовні вимоги частково, точніше одну із двох позовних вимог майнового характеру, на 12 226,24 грн із заявлених 13 052,80 грн (на 93,67%), тому з відповідача-2 слід частково стягнути на користь держави судовий збір, від сплати якого позивач звільнений, у розмірі 1 246,94 грн (1 331,20 грн * 0,9367).

Інші питання.

Суд зазначає, що хоча рішення суду від 11.07.2025 у справі № 305/1188/24, яким позивача поновлено на роботі, і набрало законної сили у зв`язку із залишенням його без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 03.02.2026 (що є у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень), однак ухвалою Верховного Суду від 27.03.2026 у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Ліси України», яке на даний час триває.

З клопотаннями про зупинення у зв`язку із цим провадження у даній справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України сторони не звертались, з ініціативи суду таке питання також не вирішувалось.

Керуючись статтями 141, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час затримки виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11.07.2025 у справі № 305/1188/24 про поновлення на роботі ОСОБА_1 за період із 12 по 30 липня 2025 року у сумі 12 226 (дванадцять тисяч двісті двадцять шість) гривень 24 копійки з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 188,28 грн та інфляційних втрат у розмірі 638,28 грн за несвоєчасну виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11.07.2025 у справі № 305/1188/24.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави частково судовий збір, який підлягав сплаті при поданні даного позову у розмірі 1 246 (одна тисяча двісті сорок шість) гривень 94 копійки.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - філія «Ясінянське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», місцезнаходження: 90630, Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Грушевського, буд. 13, код ЄДРПОУ 45001575.

Відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9 А, код ЄДРПОУ 44768034.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті, чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.08.2026, відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя Віктор ЛАСТОВИЧАК