Рішення № 139077157, 19.08.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/13323/25

Провадження № 2/727/1922/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді Дубець О.С.

за участю секретаря судового засідання Чебуришкіної Н.Ю.,

представника позивача адвоката Снігура С.В.,

законного представника відповідача опікуна ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м. Чернівців справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог та процесуальні дії вчинені в ході справи

ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором № 102885825 від 26.09.2021. 3Ціна позову становить 58 200,00 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з: 2 422,40 грн судового збору та 16 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 29 грудня 2025 року було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором.

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року вказане заочне рішення скасоване та справа призначена до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалами від 23 квітня 2026 року, від 16 червня 2026 року та від 20 липня 2026 судом витребувано додаткові докази по справі.

У відповідності до частини 1 статті 244 ЦПК України судом в судовому засіданні 14 серпня 2026 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 19 серпня 2026 року.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» обґрунтовані такими доводами.

26.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 був укладений Договір № 102885825, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 8 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну суму. Відповідач зі свого боку не виконав умови кредитного договору, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед ТОВ «Мілоан».

29.12.2021 було укладено договір № 29-12/2021-45 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами позичальників, в тому числі за договором № 102885825.

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 102660415.

Загальний розмір заборгованості відповідача перед ТОВ «Коллект Центр» за Договором № 102885825 від 26.09.2021 становить 58 200,00 грн, з яких: 8 000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 50 200,00 грн заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Відповідач існуючу заборгованість не погасив. У зв`язку із порушенням ОСОБА_2 умов договору, а також відповідно до статей 509, 526, 1054 ЦК України, ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду із вказаним позовом.

У поданій заяві про скасування заочного рішення заявник ОСОБА_1 опікун відповідача ОСОБА_2 зазначив, що відповідач є недієздатною особою з дитинства (інвалідність ІІ групи), у судовому порядку визнаний недієздатною особою, а тому, в силу свого стану, не міг усвідомлювати значення своїх дій на момент укладення договору. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що, наразі, до ЄРДР внесені відомості щодо вчинення кримінального правопорушення стосовно того, що невстановлена особа, зловживаючи безпорадним станом ОСОБА_2 , отримала доступ до його персональних даних, після чого використала документи для оформлення кредитів. Вказує, що ОСОБА_2 ніколи не мав власної електронної пошти та не володіє навичками користування інтернетом, а тому технічно не міг пройти процедуру реєстрації на сайті кредитора, ніколи особисто не укладав ні цього, ні будь-яких інших кредитних договорів, а його стан унеможливлює розуміння суті таких фінансових зобов`язань.

Представник позивача адвокат Снігур С.В. в судовому засіданні підтримав позові вимоги з мотивів, наведених у позові, та просив їх задовольнити.

Опікун відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з мотивів наведених у заяві про скасування заочного рішення.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, встановлені судом

Дослідивши докази по справі судом встановлені такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 26.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено Договір про споживчий кредит № 102885825 (індивідуальна частина). Згідно з умовами даного Договору відповідач отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн строком на 15 днів до 11.10.2021 на умовах визначених договором (пункти 1.2., 1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.1. Договору кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 1 800,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Пунктом 1.6. Договору визначено, що стандартна (базова) процента ставка за користування кредитом становить: 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 1.7. Договору тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2, 2.3. Договору.

Підпунктом 2.2.2 Договору передбачено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених підпунктом 2.2.3.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору, серед іншого, встановлено, що після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється.

Пунктом 2.3.1 Договору передбачено, що продовження строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах.

Відповідно до п. 2.3.1.2. Договору - Пролонгація на стандартних (базових) умовах - Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору.

У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Відповідно до п. 2.3.2 Договору сторони погодили, що розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної (их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України.

За змістом п. 6.1., 7.1 Договору договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та набуває чинності з моменту його укладання в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.

Договір про споживчий кредит № 102885825 від 26.09.2021 був укладений між сторонами в електронній формі. Кредитний договір відповідачем підписаний електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) V72868.

26.09.2021 ОСОБА_2 заповнив Анкету-заяву на кредит № 102885825, в якій зазначена докладна інформація щодо відповідача, зокрема: дата його народження, індивідуальний податковий номер, серія, номер паспорта і дата його видачі, адреса реєстрації і адреса проживання, номер мобільного телефону, соціальний статус, місце роботи та поетапний процес оформлення та розгляду заяви 102885825.

Згідно з квитанцією платіжної системи Liqpay № 17748399090, 26.09.2021 о 12:24 ТОВ «Мілоан» перерахувало на катку № 473121*65 грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн згідно з договором про споживчий кредит № 102885825.

Відповідно до інформації, наданої АТ КБ «ПриватБанк» в листі від 06.05.2026 № 20.1.0.0.0/7-260428/72607-БТ, судом встановлено, що на ім`я ОСОБА_2 в Банку емітовано карту № НОМЕР_1 , на яку 26.09.2021 були зараховані кошти в розмірі 8 000,00 грн.

Відповідно до наданих АТ КБ «ПриватБанк» документів, на підставі яких ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 була емітована картка № НОМЕР_1 , судом встановлено, що Анкета-заява на відкриття карткового рахунка була підписана ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . До заяви додана копія паспорта ОСОБА_2

29.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 29-12/2021-45 з додатком до нього: витягом з реєстру боржників до договору, на підставі якого до ТОВ «Вердикт Капітал» за кошти перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 102885825 на загальну суму 35 400,00 грн, в тому числі: 8 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 27 400,00 грн заборгованість по процентам.

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі, за договором № 102885825, укладеним із ОСОБА_2 на загальну суму 58 200,00 грн, в тому числі: 8 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 50 200,00 грн заборгованість по процентам.

Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 січня 2022 року, яке набрало законної сили 14 лютого 2022 року, ОСОБА_2 був визнаний недієздатним строком на два роки з моменту вступу рішення суду в законну силу.

З урахуванням наведеного судом встановлено, що предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по отриманим та неповернутим кредитним коштам, процентам за користування отриманими коштами.

Релевантні джерела права й акти, їх застосування та позиція суду

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина друга статті 639 ЦК України визначає, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що Договір про споживчий кредит № 102885825 від 26.09.2021, який є предметом даного позову та по якому позичальником є ОСОБА_2 , укладений в електронній формі шляхом підписання його відповідачем одноразовими ідентифікатором V72868.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вказаний кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Щодо стягнення суми заборгованості за основною сумою кредиту та процентам

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного 26.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 Договору про споживчий кредит № 102885825, позичальнику було надано кредитні кошти у загальному розмірі 8 000,00 грн на строк 15 днів.

Кредитні кошти були перераховані відповідачу шляхом грошового переказу, що підтверджується квитанцією платіжної системи Liqpay № 17748399090, відповідно до якої 26.09.2021 о 12:24 ТОВ «Мілоан» перерахувало на катку № 473121*65 грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн згідно з договором про споживчий кредит № 102885825, та інформацією, наданою АТ КБ «ПриватБанк» в листі від 06.05.2026 № 20.1.0.0.0/7-260428/72607-БТ, відповідно до якої ОСОБА_2 емітовано карту № НОМЕР_1 , на яку 26.09.2021 були зараховані кошти в розмірі 8 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо заперечення позовних вимог опікуном відповідача з тих підстав, що ОСОБА_2 є недієздатним та не міг усвідомлювати факт укладення кредитного договору, то суд зазначає таке.

Правочин - це правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

За змістом частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Як встановлено судом, рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатним набрало законної сили 14 лютого 2022 року, кредитний договір був укладений 26 вересня 2021 року, тобто до визнання відповідача недієздатним.

З наведеного суд доходить висновку, що станом на дату укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, ОСОБА_2 мав повну цивільну дієздатність. Доказів того, що на момент відкриття карткового рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» (16.01.2021), укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів (26.09.2021), ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, матеріали справи не містять.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували факт надання кредиту у розмірі, визначеному договором. Доказів погашення заборгованості за отриманим кредитом та нарахованими процентами відповідачем суду також не надано.

Вирішуючи питання щодо стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитними коштами, які відповідно до розрахунку, наданого позивачем, становлять 50 200,00 грн та нараховані за період з 29.12.2021 по 23.02.2022, то суд зазначає таке.

Як встановлено судом, за умовами кредитного договору строк кредитування, визначений у пункті 1.3 договору, максимально міг бути продовженим на 60 днів, а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати за перших 15 днів (строк початкового кредитування) + пролонгація на пільгових умовах + 60 днів (максимально можливий строк кредитування з урахуванням усіх пролонгацій на базових умовах).

Узгоджений сторонами строк початкового кредитування закінчився 11.10.2021. У подальшому пролонгація строку кредитування та нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами здійснювалось на підставі положень пунктів 1.5.2., 2.3.1.1 кредитного договору (під час вчинення відповідачем дій спрямованих на пролонгацію договору на пільгових умовах) та на підставі пунктів 1.5.2., 2.3.1.1 кредитного договору (пролонгація на базових умовах).

Таким чином, з урахуванням усіх пролонгацій, загальний строк кредитування по цьому кредитному договору закінчився 25.11.2021 (через 60 днів з дати видачі кредиту).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла таких висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла таких висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору від 26.09.2021 №102885825 сторони погодили, що строк кредитування становить 15 днів.

Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пункт 1.5.2 Договору).

Підпунктом 2.2.2 кредитного договору передбачено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених підпунктом 2.2.3.

В свою чергу підпунктом 2.2.3, серед іншого встановлено, що після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється.

Підпунктом 2.3.1 передбачено, що продовження строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах.

У підпункті 2.3.1.2 договору обумовлено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Матеріали справи не містять доказів погодження сторонами продовження строку дії кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини».

З вищенаведених умов кредитного договору вбачається, що умови договору одночасно містить конструкцію, яка є характерною для норми статті 212 ЦК України, яка регулює умовні правочини, у даному випадку - правочин під відкладальною умовою, а саме: порушення кредитного зобов`язання. як підставу для збільшення погодженого сторонами п`ятнадцятиденного строку кредитування, та продовження нарахування процентів за користування кредитом, але не більше ніж 75 днів. За своєю правовою природою така умова є відкладальною, оскільки на час укладення договору невідомо чи буде виконано позичальником обов`язок щодо повернення кредиту та сплати процентів по закінченню п`ятнадцятиденного строку кредитування.

Однак, за наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у сфері охоронних відносин, зокрема, статті 625 ЦК України.

Пов`язуючи одночасно продовження строку дії кредитного договору та сплату процентів за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично договірний процент як частину основного зобов`язання за неправомірне користування кредитними коштами, що суперечить зазначеній вище практиці Великої Палати Верховного Суду.

З наведеного суд доходить висновку, що невиконання позичальником умов щодо повернення кредиту та сплати процентів у передбачений договором строк, тобто до 11.10.2021, не може бути одночасно правомірним та неправомірним та мати наслідком продовження строку кредитування, оскільки в даному випадку строк виконання зобов`язання вже настав.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

З урахуванням наведеного, розмір процентів за Договором про споживчий кредит № 102885825 від 26.09.2021, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 , становить 1 800,00 грн нараховані за період з 26.09.2021 по 11.10.2021 за процентною ставкою 1,50 %.

Щодо правомірності стягнення заборгованості на користь ТОВ «Коллект Центр»

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 514 ЦК України визначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Судом встановлено, що ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_2 на підставі укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» договору факторингу № 29-12/2021-45 від 29.12.2021 та між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023.

З урахуванням наведеного вище ОСОБА_2 має непогашену заборгованість по кредитному договору перед ТОВ «Коллект Центр».

Висновки суду за результатами розгляду справи

Щодо суті позовних вимог

Таким чином, беручи до уваги досліджені в ході розгляду справи докази та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що зобов`язання не виконуються з вини відповідача та з урахуванням наведеного в мотивувальній частині обґрунтування позиції суду, з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» підлягає стягненню заборгованість за Договором про споживчий кредит № 102885825 від 26.09.2021 в розмірі 9 800,00 грн, з яких: 8 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 1 800,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Щодо посилань опікуна відповідача ОСОБА_1 на те, що до ЄРДР 07.12.2021 внесені відомості щодо вчинення кримінального правопорушення за № 42021266010000188, стосовно того, що невстановлена особа, зловживаючи безпорадним станом ОСОБА_2 , отримала доступ до його персональних даних, після чого використала документи для оформлення кредитів, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з тим, ОСОБА_1 не надано суду вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлений факт шахрайства щодо незаконного отримання кредиту на ім`я ОСОБА_2 .

Будь-яких інших доказів того, що кошти кредитний договір, який є предметом даного позову, укладений третьою особою та ОСОБА_2 не отримав кредитних коштів, суду надано не було.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Так, «Коллект Центр» просить суд стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом встановлено таке.

Представництво інтересів ТОВ «Коллект Центр» у суді здійснювалось адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» на підставі Договору №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024.

Згідно із заявкою на надання юридичної допомоги № 479 від 01.09.2025 ТОВ «Коллект Центр» та адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» погодили надання правових послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_2 .

Згідно з витягом з Акту № 14 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 вбачається, що адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» надавалися такі види юридичних послуг позивачу: надання усної консультації з вивченням документів - 2000,00 грн, надання письмової консультації з вивченням документів - 3000,00 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 12000,00 грн.

Суд вважає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, необхідно враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 ЦПК України.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи із категорії справи, становить 8 000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову до суду позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» задоволені частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 411,81 грн (2 422,40 грн * (9 800,00 грн / 58 200,00 грн)) та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 360,00 грн (8 000,00 грн * (9 800,00 грн / 58 200,00 грн)).

Керуючись статтями 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 102885825 від 26.09.2021 в розмірі 9 800,00 грн (дев`ять тисяч вісімсот грн 00 коп.), з яких: 8 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 1 800,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 411,81 грн (чотириста одинадцять грн 81 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 360,00 грн (одна тисяча триста шістдесят грн 00 коп.).

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», юридична адреса: м. Київ вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Дата складання повного судового рішення 19 серпня 2026 року.

Суддя Дубець О.С.