Рішення № 139076758, 13.08.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3113/26

Провадження № 2/345/2399/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

13.08.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Сирка Й.Й.,

з участю секретаря судового засідання Слободян Т.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

25.05.2026 ТОВ «Клай Інвест» (далі Товариство, позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 10 950,00 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що 04.08.2023 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, відповідачем цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) підписано з Товариством договір про фінансового кредиту (далі - кредитний договір), а позичальником отримано на свій банківський картковий рахунок грошові кошти в сумі 3 000,00 грн. Під час ідентифікації позичальника останній пройшов однозначне встановлення особи через вебсайт кредитодавця. Грошові кошти за кредитним договором № 240041 від 04.08.2023 надано строком на 14 днів. Відсоткова ставка фіксована та становить 5% за одну добу користування кредитними коштами. Отримання кредитних коштів за відповідним договором відбулося на підставі публічної пропозиції (оферти) кредитодавця згідно з підписаною позичальником заявкою, тобто після усвідомленого прийняття (акцепту) пропозиції позичальника про отримання кредиту на запропонованих умовах. Відповідач підтвердив, що ознайомлений зі всіма істотними умовами договору і йому надано попередньо повну та вичерпну інформацію з приводу кредитування. Незважаючи на строкову передачу відповідачу в користування грошових коштів, позичальник не виконав своїх зобов`язань, що є грубим порушенням чинного законодавства України та умов договору, внаслідок чого утворилася заборгованість на зазначену вище суму, яка є документально підтвердженою. В добровільному порядку відповідач не погашає борг, тому позивач просить позов задовольнити. Позивач наголошує, що предметом спору в цій справі є вимога Товариства про стягнення з відповідача заборгованості за невиконаним позичальником кредитним договором, яка включає крім тіла (основної) суми кредиту, нараховані Товариством проценти в сумі 7 950,00 грн. Проценти нараховані позичальнику за період з 04.08.2023 до 26.09.2023 (39 днів). Позивач наголошує у своїй заяві, що нарахування процентів здійснено на підставі п.3.3. кредитного договору, зміст якого не розкриває, однак Товариством ухвалено рішення, яким обмежено нарахування процентів за відповідним договором саме вищевказаним періодом. Просить також стягнути з відповідача усі попередньо заявлені судові витрати. Не заперечує щодо можливості розгляду справи без участю представника Товариства.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Цією ж ухвалою задоволено клопотання Товариства про витребування інформації від АТ КБ «Приватбанк» щодо належності платіжної картки відповідачу у цій справі та руху грошових коштів за рахунком ОСОБА_1 в період з 03.08.2023 до 07.08.2023. Розгляд справи призначено на 23.06.2026 о 08:30.

03.06.2026 на адресу суду засобами поштового зв`язку отримано заяву представника відповідача адвоката Зачепіло З.Я. про відкладення розгляду справи та надання можливості на ознайомлення з нею.

Відтак, розгляд справи відкладено на 13.08.2026 у зв`язку із запланованим перебуванням головуючого судді в щорічній відпустці з 01.07.2026 до 03.08.2026 включно.

13.08.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі, виготовлення поновного тексту якого відкладено на строк не більше п`яти днів.

У межах встановленого судом процесуального строку відповідач 11.06.2026 в особі свого представника подав до суду відзив на позовну заяву Товариства, за змістом якого сторона відповідача просить суд ухвалити рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за основною сумою кредиту та нарахованих процентів в межах погодженого між сторонами 14-ти денного строку кредитування. При цьому автор відзиву не заперечила факт укладення між сторонами у справі кредитного договору від 03.08.2023, його істотні умови та належне і повне отримання позичальником кредитних коштів.

У відповіді на відзив, яка надійшла 22.06.2026, представник Товариства Саруханян А.С., попри відсутність заперечень відповідача про укладення кредитного договору та отримання грошових коштів на визначений строк у користування, звернув увагу суду на особливостях укладення електронного договору. Узагальнено повідомив, що кредитний договір з відповідачем містить необхідні істотні умови, які також викладено в додатковій угоді між сторонами, не зазначивши, коли саме відповідна угода насправді укладена, її основні положення тощо. На переконання представника Товариства, суд повинен зважити на фактичне повне ігнорування позичальником взятих на себе грошових зобов`язань.

У заяві від 23.06.2026 представник відповідача просила розглянути справу без участі ОСОБА_1

22.07.2026 у заяві представник позивача не заперечила щодо розгляду справи за наявними у ній матеріалами. Подібна за змістом заява надійшла до суду 12.08.2026 також від представника Товариства.

29.07.2026 до суду надійшли письмові заперечення сторони відповідача, що за своїм змістом повторюють відзив на позовну заяву.

Інших заяв по суті справи та додаткових письмових пояснень до суду не надходило.

Вивчивши подані у справі заяви по суті спору та дослідивши наявні письмові докази, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до ст.12-13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В свою чергу, положеннями ст.525-527 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3 ст. 207 ЦК України визначено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач уклав кредитний договір № 240041 від 04.08.2023 із Товариством шляхом використання одноразового електронного ідентифікатора CL 6574. Грошові кошти в сумі 3 000,00 грн перераховані цього ж дня на банківську платіжну картку відповідача, емітовану в АТ «КБ «Приватбанк», що підтверджується наданою на виконання ухвали суду про витребування доказів письмовою інформацією банку-емітента №20.1.0.0.0/7-260604/21493-БТ від 09.06.2026.

04.08.2023 ОСОБА_1 заповнено та підписано одноразовим ідентифікатором заявку на отримання кредиту, в якій потенційний позичальник просить після заповнення значної частини персональних даних (номер паспорта, РНОКПП, дати народження та місця проживання, відомостей щодо освіти та сімейного стану, повних реквізитів банківської платіжної картки, робочих номерів мобільних телефонів тощо) надати кредит. Текст підписаної заяви містить пряме підтвердження особи про ознайомлення потенційного позичальника з всією необхідною інформацією для усвідомленого вибору фінансової послуги.

Будь-яких обґрунтованих сумнів у наведених в позовній заяві відомостях щодо перерахування 04.08.2023 кредитних коштів відповідачу за наведеними платіжними реквізитами після підписання одноразовим електронним ідентифікатором заявки та акцепту позиції кредитодавця в суду немає. Пропозиція про надання кредитних коштів та її акцепт містять також необхідні істотні умови кредитування.

Обставини отримання відповідачем кредитних коштів на встановлених умовах не заперечуються стороною відповідача, тому більш детального дослідження судом не потребують.

Суд зазначає, що особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII. Частиною 12 ст. 11 цього Закону встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, й укладення цього договору в запропонованій формі відповідає внутрішній волі позичальника.

Звертаючись до суду з цим позовом, Товариство просить крім основної суми (тіла) кредиту стягнути з відповідача нараховані проценти, які розраховані кредитодавцем за період з 04.08.2023 до 26.09.2023, тобто за 39 календарних днів. Як зазначає Товариство у своєму позові, нарахування процентів здійснено відповідно до п.3.3. кредитного договору + 14 днів відповідно до п. 1.2. відповідного договору.

Із копії кредитного договору від 04.08.2023 вбачається наступне:

(п.1.2.) кредит надається строком на 14 днів, тобто до 17.08.2023. Строк дії договору 14 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами;

(1.3.) за користування кредитом клієнт сплачує Товариству 1825 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 5 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без

письмової згоди клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за

договором;

(3.1.) сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору;

(3.3.) обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення.

( 5.3.) у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2. цього Договору та/або в Додатку(ах) до цього даного договору, клієнт зобов`язаний виплатити Товариству пеню в розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення.

Надана до матеріалів справи копія Додатку № 1 до кредитного договору передбачає здійснення позичальником одноразового платежу для повернення наданого кредиту та сум нарахованих процентів за 14 календарних днів в загальному розмірі 5 100,00 грн, з яких 3 000,00 грн основна сума (тіло) кредиту, решта проценти за користування кредитними коштами в межах погодженого строку кредитування.

Отже, відповідно до умов кредитного договору строк цього договору та строк кредитування є однаковими і становить 14 календарних днів, останній з яких припадає на 17.08.2023. Тим не менше, кредитний договір передбачає можливість нарахування процентів на фактичну кількість днів користування позичальником отриманими коштами. Договір прямо зазначає, що навіть у разі прострочення зі сторони позичальника, нарахування процентів продовжується.

У цій справі суду належить дати правову оцінку лише правомірності нарахування Товариством процентів позичальнику за користування кредитом виходячи зі змісту умов кредитного договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами після 17.08.2023, суд керується такими мотивами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 в справі №444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Суд вважає, що Товариство не мало права здійснювати нарахування процентів поза межами строку кредитування, який чітко встановлений умовами договору тривалістю 14 днів.

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Однак припис абз. 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а регулятивна норма ч.1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а, отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

У ч.3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд. У такому разі, проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так й інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначений правовий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16, який є обов`язковим до застосування.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, в т.ч. графіком платежів та умовами договору, а не завуальованими, неоднозначними умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко визначеним у договорі строком кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України своєму рішенні (справа №1-12/2013) від 11.07.2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відсутність позову про визнання недійсними умов кредитного договору як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд знову повертається до змісту п.3.3. та 5.3. кредитного договору, відповідно до яких у випадку прострочення погашення кредиту (неповернення суми наданого кредиту до 17.08.2023) позичальнику нараховуються проценти і за період прострочення; проте неповернення клієнтом (позичальником) кредиту в строк, зазначений в п.1.2. кредитного договору та/або в Додатку(ах) до цього даного договору, покладає на останнього обов`язок виплатити Товариству пеню в розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення.

Відтак, для суду є очевидним, що в разі неповернення позичальником кредиту після закінчення строку кредитування з наступного 15-го дня кредитодавець кваліфікує дії позичальника як прострочення виконання грошових зобов`язань останнього із подальшим нарахуванням пені встановленого розміру, тобто саме як плату за неправомірну поведінку позичальника.

Таким чином, за неправомірну поведінку, яка може настати винятково у разі неповернення чужих коштів після закінчення встановленого у договорі строку кредитування, розроблений Товариством як кредитодавцем та підписаний позичальником кредитний договір передбачає відповідальність споживача, яка регулюється нормою ч.2 ст.625 ЦК України, що виключає можливість одночасного нарахування кредитодавцем інших процентів за правомірну поведінку, які не передбачені нормами цивільного законодавства України. Вимог про стягнення з відповідача пені, як міри відповідальності позичальника, Товариство у цій справі не заявляє.

За наведених обставин суд вважає, що нараховані проценти поза строком кредитування з 18.08.2023 до 26.09.2023, обчислені за визначеною у договорі ставкою, до стягнення не підлягають. Отже, заборгованість за процентами складатиме лише 5 100,00 грн, тобто неповернуте тіло кредиту із процентами, що нараховані в межах погодженого строку кредитування.

До того ж, відповідно до п.6 «Перехідних та прикінцевих положень» Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності (24.12.2023) Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" 22.11.2023 № 3498-IX (далі Закон № 3498), у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом № 3498, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

Таким чином, позов необхідно задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь Товариства суму заборгованості розміром 5 100,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі частково задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог (46,57% від заявлених до стягнення сум грошових коштів), підлягають стягненню з відповідача на користь Товариства судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 239,87 грн. Інших документально підтверджених витрат Товариства під час розгляду справи немає.

Керуючись ст.263-265,268,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КЛАЙ ІНВЕСТ» (юридична адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська 1-3А секція С, код ЄДРПОУ: 42146903) суму заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 240041 від 04.08.2023 у розмірі 5 100 грн. 00 коп. (п`ять тисяч сто гривень нуль копійок), що складаються з 3 000,00 грн. основної суми боргу та 2 100,00 грн. процентів за користування кредитом.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КЛАЙ ІНВЕСТ» судовий збір у розмірі 1 239,87 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.08.2026.

Суддя