Рішення № 139074794, 19.08.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/4973/26

Провадження № 2/466/3502/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«19» серпня 2026 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої судді ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.

учасники справи

секретар ГУРАШ М.В.

представник позивача САПРУН М.М.

відповідачка ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м.Львів, вул.Д.Апостола, 1, ЄДРПОУ 05506460) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за надані послуги,

в с т а н о в и в :

04.06.2026 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання гарячої води.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що відповідачка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за якою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Житловий будинок обладнаний системами централізованого опалення та постачання гарячої води.

Позивач посилається на те, що 01 грудня 2021 року між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та відповідачкою укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1023. За умовами договору виконавець зобов`язаний надавати відповідну послугу, а споживач - своєчасно та в повному обсязі її оплачувати.

Зазначає, що нарахування вартості послуг здійснювалося відповідно до Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182, та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.

Посилаючись на ст. ст. 509, 525, 526, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 7, 9, 10, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також положення Правил надання послуги з постачання гарячої води, позивач вказує, що відповідачка належним чином не виконувала обов`язок з оплати отриманих комунальних послуг.

За період з 01 квітня 2022 року по 31 січня 2026 року у відповідачки утворилася заборгованість за послугу з постачання гарячої води в розмірі 4 388,58 грн.

Крім основної заборгованості, позивач просить стягнути: 196,09 грн - інфляційні втрати; 64,54грн. - 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України; 232,42грн. - пеня, нарахована відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та умов договору; 3 328,00грн. - судовий збір.

Таким чином, загальний розмір заявлених до стягнення коштів становить 8 209,63 грн.

Цю суму позивач просить стягнути з відповідача примусово.

Ухвалою від 05.06.2026 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

16.07.2026р. відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на таке.

Квартира АДРЕСА_3 є прибудованою частиною будинку, має окремий вхід із вулиці та, на її думку, не має технічного зв`язку з внутрішньобудинковими інженерними системами. У квартирі, за твердженням відповідачки, відсутні стояки, радіатори, точки розбору гарячої води та інші засоби її подачі.

Посилаючись на ч. 1 ст. 901 ЦК України, відповідачка стверджує, що обов`язок з оплати виникає за умови фактичного надання послуги, а позивач не надав доказів фактичного приєднання квартири до відповідних мереж.

Також, відповідачка заперечує проти доводів позивача про укладення з нею індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води з 01.12.2021 року.

Посилаючись на ст. 634 ЦК України та п. 51 типового індивідуального договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1023, відповідачка зазначає, що договору в письмовій формі з нею не укладалося, проєкт договору їй не надсилався, а будь-яких дій, які могли б свідчити про його акцептування, вона не вчиняла. Особовий рахунок № НОМЕР_1 був відкритий позивачем в односторонньому порядку.

Також відповідачка зазначає, що протягом усього спірного періоду - з квітня 2022 року по січень 2026 року - позивач не надсилав їй квитанцій, повідомлень про нарахування, попереджень про заборгованість та не здійснював інших комунікацій.

Також відповідачка зазначає, що вона разом із сином, який має інвалідність, отримувала державну субсидію на оплату житлово-комунальних послуг за спірною адресою.

У зв`язку з цим вважає, що відомості про нарахування за послугу з постачання гарячої води мали передаватися позивачем до органу соціального захисту населення.

Також відповідачка заявила про застосування позовної давності, посилаючись на ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України. Зазначає, що позов подано 27.05.2026 року, а тому, на її думку, вимоги щодо платежів, строк виконання яких настав до 27.05.2023 року, заявлені після спливу загального трирічного строку позовної давності. Відповідач просить застосувати позовну давність до відповідної частини позовних вимог та відмовити у її задоволенні.

Щодо інфляційних втрат, 3 % річних та пені. Відповідачка вважає, що оскільки, на її думку, основне грошове зобов`язання не виникло, відсутні й правові підстави для стягнення похідних вимог - 196,09 грн інфляційних втрат, 64,54 грн 3 % річних та 232,42 грн пені.

Водночас у разі часткового задоволення позову відповідачка просить на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені з огляду на її неспівмірність із фактичними обставинами справи та відсутність доказів завдання позивачу реальних збитків.

Просить суд, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі; застосувати позовну давність до вимог за платежами, строк давності щодо яких сплив; у разі часткового задоволення позову - зменшити розмір пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.

29. 07.2026 представник позивача ЛМКП «Львівтеплоенерго» подала додаткові пояснення, в яких заперечує проти доводів відповідача та вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості за послугу з постачання гарячої води законними й обґрунтованими.

Позивач посилається на п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9, ч. 2 ст. 12, ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також ст. 634 ЦК України, зазначаючи, що споживач зобов`язаний укласти договір та оплачувати отримані житлово-комунальні послуги.

Оскільки співвласники будинку АДРЕСА_4 не обрали іншу модель договірних відносин, з 01.12.2021 з мешканцями, у тому числі з відповідачем, вважаються укладеними індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води як публічні договори приєднання.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 4 індивідуального договору фактом приєднання споживача до договору, зокрема, є факт отримання послуги. На підтвердження цього посилається на опитувальний лист споживача та акт про встановлення вузла обліку гарячої води в будинку АДРЕСА_4 .

Також наведено практику Верховного Суду, зокрема постанови від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц та 06.11.2019 у справі № 642/2858/16, згідно з якою відсутність письмового договору сама по собі не звільняє споживача від оплати фактично отриманих комунальних послуг.

Щодо нарахувань за гарячу воду та внутрішньобудинкову систему позивач зазначає, що відповідно до п. 5, п. 30 індивідуального договору, Правил, затверджених постановою КМУ № 1182 від 11.12.2019 (у редакції постанови № 1023 від 08.09.2021), а також Методики розподілу, затвердженої наказом Мінрегіону № 315 від 22.11.2018, плата за гарячу воду включає: плату за спожиту гарячу воду; витрати теплової енергії на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання; абонентське обслуговування.

При цьому позивач наголошує, що витрати теплової енергії на функціонування внутрішньобудинкової системи розподіляються між усіма споживачами, у тому числі незалежно від фактичного користування гарячою водою.

На думку позивача, відповідачка як власник квартири, зобов`язана брати участь у такому розподілі.

Для обґрунтування цього посилається, зокрема, на ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», п. п. 15, 28 Правил надання послуги з постачання гарячої води, а також ст. 382 ЦК України та ст.ст. 4, 5, 7, 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Позивач вказує, що за період з 01.04.2022 по 31.01.2026 відповідачці нараховано: 4 388,58 грн - заборгованість за послуги з постачання гарячої води (у тому числі витрати теплової енергії на функціонування внутрішньобудинкової системи та абонентська плата); 196,09 грн - інфляційні втрати; 64,54 грн - 3 % річних; 232,42 грн - пеня.

Позивач посилається на ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п. 45 індивідуального договору як на правові підстави для стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Зазначає, що розпорядником відповідної інформації щодо технічної документації з внутрішньобудинкових мереж є управитель будинку або ОСББ, а не ЛМКП «Львівтеплоенерго».

Також позивач заперечує проти заяви відповідача про застосування позовної давності.

Вказує, що позовна давність обчислюється окремо щодо кожного щомісячного платежу.

Зазначає, що за квітень 2022 року право вимоги виникло 01.05.2022, а трирічний строк мав би спливти 01.05.2025. Однак, мало місце продовження позовної давності у зв`язку з карантином та воєнним станом:

- карантин було встановлено з 12.03.2020 постановою КМУ № 211;

- Законом № 540-IX від 30.03.2020 до ЦК України було внесено п. 12 Прикінцевих та перехідних положень, яким строки позовної давності продовжувалися на строк дії карантину;

- карантин діяв до 30.06.2023;

- з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан відповідно до Указу Президента № 64/2022;

- Законом від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, ЦК України доповнено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень, відповідно до якого строки, визначені, зокрема, ст.ст. 257259 ЦК України, продовжуються на строк дії воєнного або надзвичайного стану.

Отже, строк позовної давності не пропущений, оскільки його перебіг продовжувався на час дії карантину та воєнного стану.

Відтак, позивач вважає, що договірні відносини існують з 01.12.2021 незалежно від підписання відповідачем письмового договору, оскільки індивідуальний договір є публічним договором приєднання.

Відповідач повинна оплачувати витрати на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання та абонентську плату, навіть якщо фактично не користується гарячою водою, оскільки ці витрати розподіляються між співвласниками будинку відповідно до Закону № 2119-VIII, Методики № 315 та Правил № 1182.

Заборгованість за період 01.04.2022 - 31.01.2026 становить 4 388,58 грн, а разом із 196,09 грн інфляційних втрат, 64,54 грн 3 % річних та 232,42 грн пені позовні вимоги є, на думку позивача, обґрунтованими. Позовну давність позивач вважає непропущеною через її продовження на період карантину та воєнного стану.

30.07.2026 відповідачка ОСОБА_2 подала заперечення на додаткові пояснення позивача, в яких не погоджується з додатковими поясненнями ЛМКП «Львівтеплоенерго» та вважає позовні вимоги про стягнення 4 388,58 грн основної заборгованості, 196,09 грн інфляційних втрат, 64,54 грн 3 % річних та 232,42 грн пені необґрунтованими.

Зазначає, що квартира АДРЕСА_3 розташована в окремому одноповерховому блоці (добудові), має окремий вхід безпосередньо з вулиці та не має доступу до під`їздів, сходових кліток, підвалів чи інших місць загального користування основного корпусу. У квартирі відсутні внутрішні мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання стояки, радіатори, вводи та точки розбору гарячої води.

Відповідачка заперечує проти нарахування абонентської плати, оскільки, на її думку, вона не є споживачем послуг, які фізично не можуть надаватися до її квартири. Позивач не надав доказів технічного підключення квартири АДРЕСА_5 до відповідних мереж.

Також відповідачка зазначає, що ніколи не зверталася за субсидією саме на послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання, оскільки не вважала себе споживачем таких послуг.

Щодо плати за функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, відповідачка вказує, що така плата за умовами договору та Правилами передбачена «за наявності циркуляції». Оскільки у квартирі АДРЕСА_5 відсутні труби та стояки гарячого водопостачання, циркуляція гарячої води в її приміщенні фізично неможлива.

На підтвердження цього відповідачка посилається на:

- опитувальний лист споживача теплової енергії 2008 року, в якому зазначено, що лічильників гарячої води немає, а наявний лише прилад обліку холодної води;

- акт № Л-11 від 21.10.2025, складений ТОВ «Волинь Аква Стандарт», згідно з яким у квартирі АДРЕСА_5 повірено лише лічильник холодної води № 101771787, а лічильника гарячої води не зазначено; наступна повірка холодного лічильника визначена на 21.10.2029.

Відповідач наголошує, що Опитувальний лист 2008 року не підписувався нею, а тому не може підтверджувати її згоду на отримання послуг.

Щодо статусу будинку та місць загального користування, відповідачка заперечує проти аргументу позивача про необхідність оплати витрат на МЗК, оскільки квартира фактично не користується приміщеннями загального користування основного корпусу будинку. Крім того, в Опитувальному листі 2008 року об`єкт за адресою АДРЕСА_4 зазначений як «гуртожиток», що, на думку відповідачки, ставить під сумнів застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Щодо транзитних трубопроводів, відповідачка зазначає, що сама наявність магістральних або транзитних трубопроводів під будівлею не свідчить про отримання нею послуги. Посилається на практику Верховного Суду, зокрема у справах № 311/3489/18 та № 703/58/16-ц, відповідно до якої наявність транзитної труби за відсутності опалювальних приладів у конкретному приміщенні сама по собі не підтверджує надання послуги цьому споживачу.

Враховуючи викладене, відповідачка просить відмовити у задоволенні позову повністю, у тому числі у стягненні 4 388,58 грн боргу, 196,09 грн інфляційних втрат, 64,54 грн 3 % річних, 232,42 грн пені та судового збору. Застосувати позовну давність за ст. 257 ЦК України у разі визначення будь-якої частини заборгованості такою, що підлягає стягненню. У разі відмови в позові покласти судові витрати, у тому числі судовий збір, на позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, зіславшись на обставини, викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Відповідачка в судовому засіданні проти позову заперечила, зіславшись на обставини, викладені у відзиві та запереченнях на додаткові поясненнях.

З`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Суд встановив, що відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та є власником квартири АДРЕСА_3 , що стверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації № 107 від 17.04.2026 року.

Відповідачка є споживачем послуг, що надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго».

01.12.2021 ЛМКП «Львівтеплоенерго» з відповідачкою укладений індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який за своєю правовою природою є публічним договором приєднання, типова форма якого затверджена постановами Кабінету Міністрів України №1022, №1023 від 08.09.2021.

Відповідачці для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , їй щомісячно проводяться нарахування вартості послуг з централізованого опалення місць загального користування з метою їх оплати.

Правовідносини, що виникли між сторонами з приводу постачання теплової енергії, врегульовано законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами.

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 №2633-IV, Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією - суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Вказана норма кореспондує зі статтею 322 ЦК України, згідно з якою власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Аналогічно згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що співвласники зобов`язані, зокрема: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку (п.1); своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги (п.10).

А відповідно до п.2 ч.1 ст.12 вищезазначеного Закону, витрати на управління багатоквартирним будинком включають в тому числі витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (ч.2 ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а пунктом 6 даної частини статті визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 вищезазначеного Закону, до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

За змістом п.1 ч.1 ст.7 Закону, споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.2 ст.7 Закону обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 1 ст.9 Закону встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Аналогічно відповідно до ч.6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Щодо покликань відповідачки на відсутність між нею та позивачем договірних правовідносин слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

При цьому ч.1 ст.9 Закону передбачено, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною 5 даної статті Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Аналогічно абз.1-3 п.13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830, передбачено, що надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

При цьому п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Так вказаною вище постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830, в яку було в подальшому внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 року №1022, що набрали чинності з 1 жовтня 2021 року, окрім зазначених Правил було затверджено також типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії, в тому числі типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

При цьому судом встановлено, що на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» дійсно розміщено публічний типовий договір приєднання про надання послуги з постачання теплової енергії, а саме зразок індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - індивідуальний договір) від 01 грудня 2021 року (https://lmkp.lte.lviv.ua/images/pdoggv.pdf), а відтак, судом не беруться до уваги посилання відповідача на відсутність між сторонами договірних правовідносин.

Згідно з пунктами 1, 2 індивідуального договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України. Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному сайті підприємства https://lmkp.lte.lviv.ua.

Абзацом 5 п.13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії встановлено, що фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. Аналогічні положення містяться в п.4 індивідуального договору.

Окрім того, слід зауважити, що відповідно до позиції Верховного Суду України, яка висловлена під час розгляду справи №643/17352/20 від 07.11.2023, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі.

При цьому відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату за договором передбачено також п.34 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, який, як вже зазначалось вище, є публічним договором приєднання.

Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачкою зобов`язання по оплаті наданих послуг, у неї виникла заборгованість за послуги постачання теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи гарячого водопостачання за період з 01.04.2022 по 31.01.2026 в сумі 4 388,58грн.

інфляційні втрати 196,09грн., 3% річних 64,54грн., пеня 232, 42грн.

Суд враховує надані у справі документи, у тому числі опитувальний лист споживача теплової енергії по будинку АДРЕСА_4 та акт про встановлення вузла обліку гарячої води в будинку, які підтверджують наявність у будинку відповідної інженерної системи та загальнобудинкового обліку.

Той факт, що квартира відповідачки має окремий вхід та конструктивні особливості, сам по собі не припиняє її статусу приміщення у складі відповідного об`єкта нерухомості та не звільняє власника від передбачених законом і договором платежів, пов`язаних із функціонуванням спільного майна.

Посилання відповідачки на опитувальний лист 2008 року та акт № Л-11 від 21.10.2025, відповідно до якого у квартирі обліковано лише лічильник холодної води, не спростовують обов`язку відповідачки сплачувати визначені законом складові плати, які не залежать виключно від наявності індивідуального лічильника гарячої води.

Суд також відхиляє посилання відповідачки на те, що відсутність звернення до органів соціального захисту для призначення субсидії підтверджує відсутність договірних відносин. Отримання або неотримання житлової субсидії не є юридичною умовою виникнення обов`язку споживача оплачувати житлово-комунальні послуги.

При цьому згін\дно п.12 розділу ІІІ Методики №315 розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року №358 обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Аналогічні положення містяться також в редакції Методики відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій №61 від 26 березня 2022 року, оскільки таким її було лише доповнено новим розділом щодо особливостей розподілу комунальних послуг під час дії воєнного стану в Україні.

Також п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначає, що цей Закон регулює відносини в тому числі щодо розподілу між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг.

Зокрема згідно з ч.1 ст.9 даного Закону комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Стаття 10 вказаного Закону визначає порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами. Зокрема, відповідно до частини 1 даної статті у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

Частина 2 такої встановлює, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в визначеному підпунктами даної частини статті порядку.

Так зокрема відповідно до п.п. 2 ч.2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

А п.п. 6 ч.2 ст.10 вищезазначеного Закону визначено, що обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання, визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою.

При цьому ч.6 ст.10 вказаного Закону, обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Відповідно до п.6 ст.4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Постанови КМУ №808 від 21.08.2019, з 01.12.2021 споживачам виставляється плата за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що навіть у разі відключення квартири споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирного будинку, останній зобов`язаний оплачувати вартість послуг з опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення в розмірі, визначеному відповідними методиками. При цьому чинними на час існування спірних правовідносин нормативно-правовими актами було передбачено такий обов`язок незалежно від наявності чи відсутності в таких опалювальних приладів.

При цьому, Верховним Судом неодноразово висловлювались позиції щодо наявності у власника квартири з індивідуальним опаленням обов`язку оплати вартості послуг з опалення місць загального користування та допоміжних приміщень/ витрат на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення.

Зокрема у постанові від 26.09.2018 у справі №703/58/16-ц, Верховний Суд зазначив, що підтримання температури вище 0°C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира відповідачки, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур. У будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, належний температурний режим вище 0°C підтримується за рахунок тепловтрат трубопроводів розподільчої системи, яка знаходиться в підвальному приміщенні будинку та на горищі. Оскільки житло відповідача знаходиться у багатоквартирному будинку, вона зобов`язана нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже, оплачувати послуги згідно з встановленими тарифами. Суд зазначив, що помилковим є висновок про те, що відповідач не повинен сплачувати за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку.

Щодо позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання.

Згідно з пунктом 34 індивідуального договору оплата послуги здійснюється щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом.

Водночас суд бере до уваги, що спірний період включає платежі, строк виконання яких настав у період дії встановлених законодавством спеціальних правил щодо перебігу позовної давності.

Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було передбачено продовження строків позовної давності на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв`язку з COVID-19.

Карантин на території України було встановлено з 12.03.2020 та припинено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Крім того, суд враховує, що пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який передбачав продовження позовної давності на період дії воєнного стану, був виключений Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025.

З урахуванням моменту виникнення права вимоги щодо окремих щомісячних платежів, дії спеціального законодавства щодо перебігу позовної давності, а також моменту звернення позивача до суду - 27.05.2026, суд не знаходить правових підстав для відмови у задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності щодо заявленого позивачем розрахунку.

Суд також бере до уваги, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

З урахуванням наведеного та наданого позивачем розрахунку з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 196,09 грн та 3 % річних у розмірі 64,54 грн.

Щодо пені суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та умов індивідуального договору споживач у разі прострочення виконання грошового зобов`язання несе відповідальність у встановленому законом та договором порядку.

Згідно з розрахунком позивача розмір пені за спірний період становить 232,42 грн. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України суд вважає за можливе зменшити вказаний розмір пені, зважаючи на матеріальне становище відповідачки та наявність у неї на утриманні неповнолітньої дитини до 50,00грн. Вказаний розмір суд вважає співмірним із сумою основної заборгованості.

Оцінивши докази відповідно до статті 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, суд доходить висновку, що позовні вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго» є доведеними та обґрунтованими.

Отже, з відповідачки ОСОБА_2 підлягає стягненню: заборгованість за послуги з постачання гарячої води 4 388,58 грн; інфляційні втрати 196,09 грн; 3 % річних 64,54 грн; пеня 50,00грн. Загальна сума зазначених вимог становить 4 699,21грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача відповідно до частини задоволених позовних вимог в розмірі 3 200,00грн..

Керуючись ст. ст.5, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м.Львів, вул.Д.Апостола, 1) за період з 01.04.2022 року по 31.01.2026 року заборгованість за послуги з постачання гарячої води в сумі 4 388,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 196,09грн., 3% річних у розмірі 64,54грн., пеню в розмірі 50,00грн., та судовий збір у розмірі 3 200,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н. Л. Луців-Шумська