Рішення № 139074209, 12.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Справа № 160/9603/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України»

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

16.04.2026 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №011029 від 24.02.2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України».

В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідачем винесено постанову, якою застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф, вказана постанова прийнята з порушенням норм діючого законодавства, оскільки позивач не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що взагалі унеможливлює застосування до нього адміністративно-господарського штрафу накладеного Постановою серії ОПШ №011029 від 24.02.2026 року. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

21.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

01.05.2026 року від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами. У даному випадку, на місці події (зупинки) на момент перевірки за наданими водієм транспортного засобу матеріалами та відомостями (зокрема, на підставі тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб) було встановлено особу автомобільного перевізника та складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази), про виявлені допущені порушення законодавства про автомобільний транспорт. Носієм доказової інформації в даному випадку є Акт проведення рейдової перевірки. Непред`явлення документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-III. Відповідно до ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначається, що адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються виключно до автомобільних перевізників. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

07.05.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 внесений до Єдиного комплексу інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті щодо транспортних засобів «Шлях» та станом на дату складання позовної заяви обліковується у вказаній системі за ТОВ «Бастранс», що підтверджується інформацією із зазначеної системи, яка наявна у матеріалах цієї справи.

12.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2026 року Управлінням державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу серії ОПШ №011029, згідно з якою на Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України», накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.

У вказаній постанові зазначено, що позивач допустив порушення вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до Акту серії ОАР №064399 від 07.01.2026 року, складеного старшим державним інспектором Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Колядою А.Ю., під час перевірки виявлено порушення ст. 34, 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України про автомобільний транспорт (перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 39 цього Закону)

Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі Закон №2344-ІІІ).

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону №2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 5 Закону №2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

На виконання вимог абз. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі - Положення №103).

Відповідно до п. 1 Положення №103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно із пп. 1 п. 4 Положення №103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 196-р від 03.03.2020 "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.

Частинами 14, 17, 18 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок № 1567).

За приписами п. 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Пунктом 15 Порядку №1567 в редакції на час виникнення спірних правовідносин встановлений виключний перелік питань, що з`ясовується під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі), серед яких зазначено: перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Відповідно до абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» в редакції на час виникнення спірних правовідносин за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, 07.01.2026 року об 06 годині 58 хвилин, водій ТОВ «Бастранс» Костяниця Віталій Миколайович, здійснював посадку пасажирів на автостанції №1 у м. Харкові по просп.Аерокосмічному, буд.22, для здійснення подальшого перевезення пасажирів. Посадка пасажирів на зазначеній автостанції здійснювалася у транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 .

11.02.2026 року, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України», направлено адвокатський запит вих. №1-11 від 11.02.2026 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастранс» з метою отримання інформації, зокрема, щодо здійснення нерегулярних пасажирських перевезень ТОВ «БАСТРАНС» на транспортному засобі «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 .

У відповідь на вказаний адвокатський запит ТОВ «БАСТРАНС» було надіслано лист від 20.02.2026 року №9-02/26, у якому було повідомлено, зокрема: - згідно цивільно-правового договору (договору про надання послуг з управління транспортним засобом), водій ОСОБА_1 з 01.01.2026 року і по теперішній час надає послуги з управління транспортного засобу на підприємстві; - на підприємстві ТОВ «БАСТРАНС» у тимчасовому користуванні знаходиться «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 , на підставі тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 від 08.05.2025 року та договору оренди транспортного засобу №1/05-25 від 01.05.2025; - 07.01.2026 року водій ОСОБА_1 на мікроавтобусі «MERCEDESBENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 здійснював нерегулярне перевезення пасажирів за маршрутом Запоріжжя Харків Дніпро.

Разом з тим, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , власником транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 є ОСОБА_2 .

Також, ОСОБА_2 було передано транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 у користування ТОВ «Бастранс», що підтверджується Тимчасовим реєстраційним талоном НОМЕР_2 від 08.05.2025 року, який є чинним (дійсним) до 05.05.2028 року та Договором оренди транспортного засобу №1/05-25 від 01.05.2025 року.

Крім того, транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 внесений до Єдиного комплексу інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті щодо транспортних засобів «Шлях» та станом на дату складання цієї позовної заяви обліковується у вказаній системі за ТОВ «Бастранс», що підтверджується інформацією із зазначеної системи.

Тобто, водій ОСОБА_1 є найманим працівником саме ТОВ «Бастранс», а не ТОВ «Автобусні лінії України».

До того ж, відповідно до Ліцензії серії АЕ №572946 від 08.04.2015 року, ТОВ «Бастранс» має право здійснювати внутрішні перевезення пасажирів автобусами.

З наведеного вище вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України», не здійснює на транспортному засобі «MERCEDESBENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 господарську діяльність з перевезення пасажирів, оскільки транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 перебуває у користуванні ТОВ «Бастранс» на підставі вказаного договору оренди, який здійснює на ньому господарську діяльність через водіїв, зокрема, через ОСОБА_1 , який є найманим працівником ТОВ «Бастранс».

Таким чином, позивач не здійснює самостійну господарську діяльність на транспортному засобі «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 .

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.24 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема: перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Отже, 07.01.2026 року ТОВ «Бастранс» використовував транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 для здійснення господарської діяльності з перевезення пасажирів на вказаних вище підставах.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені в Законі України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власні кошти перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 39 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Згідно зі ст.5 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2025 р. № 141) (далі - Порядок №1567).

Згідно з п. 15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 39 Закону України від 05.04.2001 №2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України від 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний

транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як зазначено в абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 №2344-III, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення пасажирів та вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Отже, визначальним є встановлення факту того, чи є позивач автомобільним перевізником у даному конкретному випадку та в розумінні положень Закону №2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного учасника суспільних відносин - суб`єкта правопорушення.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України від 05.04.2001 №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно зі ст.29 Закону України від 05.04.2001 №2344-III, автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 року у справі №640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/ або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 року у справі №240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ст. 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 12.10.2023 року у справі № 280/3520/22 та від 21.03.2024 року у справі №240/10400/23.

Тобто, положення ст. 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №620/18215/21).

При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб неможливо визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Надання послуги з перевезення пасажирів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення пасажирів/вантажів несуть саме перевізники.

У п. 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), сформовано висновок згідно з яким «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що взагалі унеможливлює застосування до нього адміністративно-господарського штрафу накладеного Постановою серії ОПШ №011029 від 24.02.2026 року.

Таким чином, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів вчинення позивачем порушення законодавства про автомобільний транспорт, а наведене в акті перевірки порушення не підтверджено матеріалами справи.

З огляду на вказане, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу ОПШ №011029 від 24.02.2026 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач до суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2662,40 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією №4185-8658-5717-2604 від 14.04.2026 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 2662,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за надання професійної правничої допомоги, суд зазначає таке.

За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з`їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.

Суд встановив, що між адвокатом Шевченко Олександром Ігоровичем та ТОВ «Автобусні лінії України» укладено договір про надання професійної правничої допомоги №б/н від 02.02.2026 року, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у справах, що пов`язані чи може бути пов`язана із захистом відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до пункту 4.2. гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до акту №5 від 14.04.2026 року надання послуг до договору №б/н від 02.02.2026 року про надання професійної правничої допомоги, адвокатом надано наступні послуги:

1. Консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку, у тому числі: проведення двох зустрічей з Клієнтом, попереднє вивчення та аналіз наданих Клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення судової практики Верховного Суду (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права»), формування висновку щодо можливості захисту прав Клієнта у судовому порядку 1 година 1000,00 гривень

2. Складання клопотання, подання та ознайомлення з матеріалами справи на підставі яких винесена Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу 1 година 1000,00 гривень

3. Складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу 4 години 4000,00 грн

4. Підготовка документів до подачі через Електронний суд, у тому числі: роздрукування примірників позовної заяви з додатками для сторін та сканування письмових доказів для додавання до позовної заяви, завіряння копій документів 1 година 1000,00 гривень

5.Представництво інтересів Клієнта у Суді в одному судовому засіданні, незалежно від тривалості засідання та його виду (підготовче засідання, судове засідання) 1500,00 грн

Щодо обґрунтованості та співмірності розміру таких витрат на адвоката суд зазначає, що Верховний Суд у питанні розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зробив висновок, що у разі підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості такі витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи не залежно від того, чи їх вже фактично сплачено стороною або тільки має бути сплачено в майбутньому (Постанова Великої Палати Верховного суду від 19.02.2020року у справі 755/9215/15-ц; Постанова Верховного суду від 01.09.2021року у справі 78/1522/18; Постанова Верховного суду від 10.11.2021року по справі 329/766/18).

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

З матеріалів справи слідує, що представництво інтересів замовника в адміністративному суді у відритому судовому засіданні фактично здійснювалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зазначені представником позивача витрати на представництво замовника не відповідають принципу співрозмірності витрат часу в обсязі, заявленому представником позивача.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Враховуючи, що на підставі досліджених матеріалів цієї справи суд зробив висновок, що ця справа є адміністративною справою незначної складності, стягнення витрат на правничу допомогу буде становити надмірний тягар для відповідача, порушуючи принцип пропорційності, тому в цьому випадку судові витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню та стягненню з відповідача у розмірі 4 000,00 грн.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на викладене, суд зробив висновок про часткового задоволення заяви представника заявника про розподіл судових витрат у розмірі 4 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України» (52030, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с. Обухівка, вул. Партизанська, буд.44, код ЄДРПОУ 31864305) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (03150, м. Київ, просп.Антоновича, буд. 51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №011029 від 24.02.2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України».

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України» (код ЄДРПОУ 31864305) судові витрати у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобусні лінії України» (код ЄДРПОУ 31864305) витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв