Рішення № 139072068, 18.08.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/2889/26

н\п 2/490/2934/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надані послуги,

ВСТАНОВИВ:

03.04.2026 року позивач ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль», в особі свого представника, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 27901,12 грн та судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач є власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нежитлове приміщення відключене від централізованої системи опалення та відповідачу проводилось нарахування тільки за загальнобудинкові потреби та абонентське обслуговування. В опалювальні періоди 2022-2025 позивачем постачалась теплова енергія за вказаною вище адресою з метою теплозабезпечення приміщень та нежитлових приміщень, у зв`язку з чим було зроблено розрахунок обсягу теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення та абонентське обслуговування приміщення та нараховано заборгованість у розмірі 27901,12 грн, яку відповідач не сплатив.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

03.04.2026 року матеріали справи були передані судді.

Ухвалою судді від 07.04.2026 року прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 07.04.2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась копія позовної заяви з додатками та копія ухвали про відкриття провадження у справі. Вказане поштове відправлення повернулось на адресу суду 13.05.2026 року, як не вручене.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові №922/1714/18 від 17.04.2019 року, яка, з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом, неотримання судових повісток особою, які направлялися за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання є свідомими, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про зловживання процесуальними правами, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.

Враховуючи наведене вище, неявка адресата за отриманням надісланих судом документів у поштовому відділенні є відмовою від їх отримання, а тому повідомлення відповідача про час розгляду справи суд вважає належним.

Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, в тому числі і шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення її по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, в тому числі до будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується нарядами на підключення будинку до теплових мереж на початку опалюваного сезону.

ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» здійснило постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , в опалювальних сезонах 2022-2025, що підтверджується копіями нарядів на підключення системи опалювання.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав та Договору купівлі-продажу об`єктом відповідача є нежитлове приміщення площею 170,00м.кв, розташоване в підвалі житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Нежитловому приміщення присвоєна окрема адреса АДРЕСА_1 , що підтверджується копією рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №977 від 27.05.2005 року «Про зміну та надання адрес (вн.змін п.38 №28 від 25.01.2008 року), де відповідно до п.25, нежитловим приміщенням по АДРЕСА_3 , які належать Приватному підприємству «Раязіл Фасад», надано нову адресу АДРЕСА_4 , а ПП «Раязіл Фасад», як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №396629381 від 26.09.2024 року є попереднім власником приміщення.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.09.2024 року №396629381 нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належало на праві приватної власності ОСОБА_1 з 26.12.2012 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 02.04.2026 року №471089378 нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з 10.06.2025 року належить на праві власності ОСОБА_2 . Вказане також підтверджується копією договору купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу від 10.06.2025 року за №1512, зареєстрованого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою Н.В., згідно якого ОСОБА_1 (продавець), передав, а ОСОБА_2 (покупець) прийняла у власність нежитлове приміщення підвалу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, враховуючи вищевказане, приміщення є нежитловим та використовується в комерційних цілях.

Відповідно до копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 , припинив підприємницьку діяльність, про що внесено запис від 21.02.2017 року за №25220060004059723.

У зв`язку з тим, що власник нежитлового приміщення не звертався до ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль», щодо укладення договору, згідно п. 5 ст. 13 Закону 2189, з 01.11.2022 року між ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» та фізичною особою ОСОБА_1 , укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії №6604 від 01.11.2022 року нежитлових приміщень підвалу, по АДРЕСА_1 , який є публічним договором приєднання.

Відомості про те, що відповідач звертався до позивача з приводу розірвання договору, змін його умов, незгоди щодо способу нарахування оплати, незгоди з тарифами чи зі скаргами з приводу ненадання послуг чи надання неналежної якості, відсутні.

Як зазначено у позовній заяві нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 відключено від централізованої системи опалення, тому нарахування проводилося тільки за загальнобудинкові потреби опалення та абонентське обслуговування.

13.02.2026 року на юридичну адресу відповідача: АДРЕСА_5 , була направлена претензія разом з розрахунком за весь період накопичення боргу, рахунком №6604 та актом надання послуг №6604 з листопада 2022 року по травень 2025 року включно, які залишення без задоволення, що підтверджується копією претензії від 13.02.2026 року за №70-10.

Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 2 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з п. 3 розділу І Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315(у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року №358) розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Тлумачення частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК, дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу).

У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 вказаного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частин першої, другої шостої статті 19 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, зараз і надалі - у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник.

Положення щодо договірного характеру спірних правовідносин закріплені також у частині перші статті 12 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, а також частині першій статті 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

В той же час, згідно з ч. 3 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Отже, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання за умови отримання ним відповідних послуг він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії.

Обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства.

Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.

Аналогічний висновок викладений у Постанові ВС від 20 листопада 2024 року, справа № 463/6799/18 (провадження № 61-4628св24).

Судом також встановлено, що на підставі частини 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1023), на офіційному сайті ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» (https://ntec.mk.ua) в мережі Інтернет було розміщено 01.10.2021 індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії. Зазначений договір є публічним договором приєднання та набрав законної сили. Даний договір укладався сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Після офіційного опублікування виконавцем (виробником) комунальної послуги на своєму офіційному сайті типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідач не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин, не здійснював оплату за надані послуги, отже, здійснював дії, що свідчать про укладення публічного договору приєднання до умов вказаного договору (ч. 7 ст. 26 ЗУ № 1875-IV та ч. 5 ст. 13 Закону України № 2189-VIII).

Таких висновків суд дійшов також з урахуванням норм статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Нормою статті 641 ЦК України встановлено, що пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи той факт, що у житловому будинку по АДРЕСА_2 діє модель індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії, всі співвласники вважаються споживачами відповідно до моделі індивідуального договору.

Враховуючи встановлені вище обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем укладено договір в порядку ст. ст. 633, 634, 638, 642 ЦК України про надання послуг з постачання теплової енергії на умовах типового договору, що був офіційно опублікований та розміщений на сайті позивача.

Отже, між сторонами на підставі публічного договору склалися фактичні договірні відносини щодо послуг з теплопостачання. Крім того, суд наголошує, що договір про надання послуг з постачання теплової енергії не потребує обов`язкового двостороннього підписання письмової форми договору.

Згідно ст.1 Закону України «Про теплопостачання», постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері теплопостачання, належить розробка та реалізація державної політики у сфері теплопостачання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України на виконання повноважень, визначених ст.11 Закону України «Про теплопостачання», затверджено Методику розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення.

Таким чином, визначення правил та умов надання послуг з теплопостачання, методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення відноситься до державного регулювання та не є повноваженням органів місцевого самоврядування, повноваження яких у сфері теплопостачання закріплено ст.13 Закону України «Про теплопостачання».

Пунктом 18 Правил визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Статями 68, 162 Житлового кодексу України визначено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Враховуючий той факт, що в даному житловому будинку встановлено прилад обліку теплової енергії, спожита теплова енергія нараховується відповідно до показників приладу, що підтверджується копіями звіту та відомостями за кожний місяць, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , хоч і належало відповідачу на праві власності як фізичній особі, однак використовувалось за комерційним призначенням, а саме для здійснення господарської діяльності. Отже, теплова енергія постачається не для задоволення власних побутових потреб відповідача, як фізичної особи, а для здійснення господарської діяльності, та обраховується за тарифом, встановленим для «інших споживачів».

Однак відповідачем оплата послуг за надану теплову енергію не здійснювалась, в зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 23.03.2026 року сума боргу відповідача за теплову енергію витрачену на загальнобудинкові потреби опалення та абонентське обслуговування за період з 01.11.2022 року по 31.05.2025 року складає 27901,12, грн.

Згідно із ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» та п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року №1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем та теплопостачальною організацією.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Згідно з пунктом 28 Правил, споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення.

З огляду на викладене, правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати сплату грошей за надані послуги.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїі постанові від 22.12.2020 року у справі № 311/3489/18, провадження № 61-22793 св 19.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» та п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 року N 1198, споживач зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, правочини, інші юридичні факти. Відповідно до п.3 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги з приводу обов`язку відповідача оплачувати послуги з опалення місця загального користування є обґрунтованими.

Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже з огляду на викладене, враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язання з оплати комунальних послуг, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3328,00 грн, сплата якого підтверджується платіжною інструкцією №599977523 від 14.11.2025 року та платіжною інструкцією №291 від 17.02.2026 року.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (код ЄДРПОУ: 30083966) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ), про стягнення боргу за надані послуги, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на р/р НОМЕР_2 в ПАТ «АБ Укргазбанк», МФО 320478, ЄДРПОУ 30083966, борг за надані послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2022 року по червень 2025 року у сумі 27901,12 грн (двадцять сім тисяч дев`ятсот одна гривня 12 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на р/р НОМЕР_3 в ПАТ «АБ Укргазбанк», МФО 320478, судовий збір у розмірі 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Саламатін О.В.