Ухвала суду № 139062456, 03.08.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/3635/20 Провадження№ 1-кп/636/244/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020220440000838, яке внесене 22.07.2020 до ЄРДР, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 358, ч. 1, 3 ст. 191 КК України,

встановив:

На розгляді Чугуївського міського суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 358, ч. 1, 3 ст. 191 КК України.

Прокурором Чугуївської окружної прокуратури ОСОБА_4 до суду подано клопотання про оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук, в обґрунтування якого зазначено наступне.

ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 191 КК України привласнення чужого майна, яке було ввірене особі; ч. 3 ст. 191 КК України привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, вчинене повторно; ч. 2 ст. 358 КК України складання та видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення та складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити; ч.3 ст. 358 КК України складання та видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення та складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, вчинене повторно

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 інкримінованих їй кримінальних правопорушень повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами: протоколом допиту потерпілого, протоколами допиту свідків, та іншими письмовими доказами.

Відповідно до ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 10.10.2024 оголошено розшук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На даний час встановлено, що за даними міжвідомчої центральної підсистеми «АРКАН ЦП» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 16.04.2022 о 11.32 год. перетнула державний кордон в контрольованому пункті пропуску «Рава-Руська» і більше на територію України не поверталась.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.

При цьому, чинний КПК України не містить визначення поняття та процедуру оголошення обвинуваченого в «міжнародний розшук».

Разом з тим, в Україні діє Інструкція про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затверджена спільним наказом МВС України, Офісом Генерального прокурора, НАБУ, СБУ, ДБР, Міністерством фінансів України та Міністерством юстиції України від 17.08.2020 № 613/380/93/228/414/510/2801/5 (далі Інструкція), яка визначає, що міжнародний розшук здійснюється з використанням каналів та можливостей Інтерполу.

Відповідно до п. 1 розділу 3 Інструкції правоохоронні органи України надсилають запити/звернення про використання інформаційної системи Інтерполу уповноваженому підрозділу та/або уповноваженим територіальним підрозділам.

Згідно із положеннями п. 3 розділу Інструкції уповноважений підрозділ це структурний підрозділ центрального органу управління поліції, який забезпечує реалізацію повноважень Національної поліції України із здійснення представництва та виконання зобов`язань України в Інтерполі та повноважень Національної поліції України як Національного центрального бюро Інтерполу;

Згідно із п. 5 розділу 2 Інструкції уповноважений підрозділ на підставі отриманого від правоохоронного органу України запиту/звернення забезпечує використання інформаційної системи Інтерполу, зокрема, шляхом надсилання запиту про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення (RED NOTICE).

Крім того, уповноважений підрозділ надсилає до органів Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентних органів іноземних держав та міжнародних установ запити, документи або інформацію відповідно до міжнародних договорів України у випадках, в яких передбачається використання каналів зв`язку Інтерполу.

Пункт 1 розділу 4 Інструкції встановлює, що уповноважений підрозділ запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну.

Крім того прокурор ОСОБА_4 подала до суду клопотання про обрання стосовно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в обґрунтування якого, крім формулювання пред`явленого обвинувачення, зазначено наступне.

наявні підстави вважати, що ОСОБА_3 ухиляється від явки до суду.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Метою та підставою застосування щодо обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до вимог ст. 177 КПК України є забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам.

По-перше, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи тяжкість злочину та невідворотність покарання, а саме те, що вказаний злочин відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, за що передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 8 років, та того, що обвинувачена ОСОБА_3 з квітня 2022 року до суду не з`являлась, на зв`язок не виходила, причин своєї неявки не повідомляла, тобто переховувалась від суду та ухилялась від кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим остання була оголошена у розшук.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

По-друге, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України наявним є ризик того, що обвинувачена може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Враховуючи обставини кримінального провадження, за яких обвинувачена ОСОБА_3 фактично мешкає в одному населеному пункті разом із іншими допитаними свідками, та може мати інформацію щодо їх фактичного місця мешкання та місця перебування, що дає можливість останній застосувати відносно них фізичний та психологічний вплив з метою зміни показань у подальшому на свою користь. Не зважаючи на те, що в ході досудового розслідування, а також під час судового розгляду свідки вже були допитані, змінився склад суду, тому, відповідно до ст. 319 КПК України судовий розгляд розпочинається спочатку, та, згідно із положеннями ст.ст. 23, 95 КПК України суд сприймає докази безпосередньо.

У зв`язку з існуванням вищезазначених ризиків, з метою виконання обвинуваченою ОСОБА_3 покладених на неї процесуальних обов`язків, враховуючи, що остання вчинила злочин, що відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, обрання більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить досягнення мети кримінального провадження, а також запобігання зазначеним вище ризикам.

Крім цього, Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року, яка є основною міжнародною угодою України з іншими державами з питань екстрадиції, передбачено, що Договірні сторони зобов`язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.

Відповідно до ст. 12 Європейської конвенції про видачу правопорушників запит запитуючої Сторони супроводжується оригіналом або завіреною копією обвинувального вироку та постанови суду або постанови про негайне затримання чи ордера на арешт або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої Сторони.

Згідно із ст. 25 вказаної вище Конвенції для цілей цієї Конвенції термін «постанова про утримання під вартою» означає будь-яке розпорядження, яке передбачає позбавлення волі і яке було проголошено кримінальним судом на додаток до вироку про ув`язнення або замість нього.

З урахуванням того, що обвинувачена ОСОБА_3 перебуває за межами України, то у випадку встановлення її місцезнаходження чи затримання на території іноземної держави, до неї будуть застосовані правові процедури, передбачені міжнародно-правовими договорами України, ратифіковані Верховною Радою, в тому числі зазначеною вище Конвенцією, а також Європейською конвенцією з прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ).

Так, відповідно до ст. 5 ч. 1 п. f) ЄКПЛ нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, а саме - законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» у випадку, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Тобто, вказані норми міжнародних договорів вказують на те, що у разі застосування правових норм, передбачених цими договорами у процесі екстрадиції особи необхідний відповідний документ про тримання під вартою без будь-яких альтернатив.

Необхідність обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлена в тому числі тим, що остання 16.04.2022 о 11.32 год. перетнула державний кордон в контрольованому пункті пропуску «Рава-Руська» і більше на територію України не поверталась, тобто може перебувати на території іноземних держав, і в разі її затримання чи встановлення місцезнаходження на території іноземної держави, до неї буде застосована процедура екстрадиції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 575 КПК України до клопотання про видачу особу в України додається засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності.

Тобто, виходячи з аналізу міжнародно-правових норм та національного кримінально-процесуального законодавства щодо застосування правових норм, передбачених у процесі екстрадиції особи, необхідний відповідний документ про тримання особи під вартою, без визначення будь-яких інших альтернатив чи зобов`язань.

Крім того, відповідно до Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затверджена спільним наказом МВС України, Офісом Генерального прокурора, НАБУ, СБУ, ДБР, Міністерством фінансів України та Міністерством юстиції України від 17.08.2020 № 613/380/93/228/414/510/2801/5 (далі Інструкція), для публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення (арешту з метою подальшої екстрадиції) необхідно додати копію чинної ухвали суду про тримання особи під вартою).

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 подані клопотання підтримав, просив задовольнити, зазначивши, що систематична неявка обвинуваченої перешкоджає розгляду справи по суті, виїзд обвинуваченої за межі країни, навіть з врахуванням воєнного стану, є навмисним ухиленням обвинуваченої від кримінальної відповідальності та перешкоджанням здійсненню судового розгляду.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 проти задоволення клопотань прокурора заперечував, зазначив, що провадження підлягає закриттю на підставі Закону України №3886-ІХ від 18.07.2024 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів».

Дослідивши матеріали клопотань, вислухавши думки учасників, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, на розгляді Чугуївського міського суду Харківської області суду перебуває обвинувальний акт в об`єднаному кримінальному провадженні № 12020220440000838 від 22.07.2020, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2,3 ст.358, ч.1,3 ст.191 КК України , за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Чугуїв Харківської області, громадянки України, з вищою освітою, на момент направлення обвинувального акту до суду працюючу на посаді комірника у ТОВ «ЛОГІСТИК ЮНІОН» (код ЄДРПОУ: 37090215), зареєстровану та фактично проживаючу за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, площа Аграрна (Жовтня), буд. 8.

ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 191 КК України привласнення чужого майна, яке було ввірене особі; ч. 3 ст. 191 КК України привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, вчинене повторно; ч. 2 ст. 358 КК України складання та видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення та складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити; ч.3 ст. 358 КК України складання та видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення та складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, вчинене повторно.

Відповідно до ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 10.10.2024 оголошено розшук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На даний час встановлено, що за даними міжвідомчої центральної підсистеми «АРКАН ЦП» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 16.04.2022 о 11.32 год. перетнула державний кордон в контрольованому пункті пропуску «Рава-Руська» і більше на територію України не поверталась.

Таким чином, наявні підстави вважати, що ОСОБА_3 ухиляється від явки до суду.

Відповідно до статей 1, 19 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, органи державної влади, посадові особи якої зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав і в порядку, визначеному КПК України (ч. 1ст. 4 КПК України).

Відповідно до вимог розділу IV КПК України, участь обвинуваченого під час судового розгляду є обов`язковою, що відповідає гарантіям, закріпленим міжнародними нормативно-правовими актами в сфері захисту прав людини.

Так, органом, що здійснює повноваження щодо оголошення особи в міжнародний розшук, є Генеральний секретаріат Інтерполу.

На даний час достовірно встановлено, що обвинувачена ОСОБА_7 зникла з місця свого постійного проживання, залишила територію України, перетнувши державний кордон на виїзд, та такими діями ухилилася від судового розгляду справи.

Суд, заслухавши клопотання прокурора, думку захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про необхідність зупинення судового провадження та оголошення у міжнародний розшук обвинуваченої ОСОБА_7 виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ст. 350 КПК України, клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Відповідно до змісту ст.281 КПК України на стадії досудового розслідування, до оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

В свою чергу, на стадії розгляду обвинувального акту в суді, оголошення особи у розшук здійснюється лише судом.

Частиною 1 статті 335 КПК України передбачає, що у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.

Основним завданням кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і щоб до кожного була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч.6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Частиною 5 та частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно положень ч.5 ст.442 КПК України постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 року у справі № 346/883/15-к, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо).

Також, вирішуючи питання щодо переховування обвинуваченої ОСОБА_7 від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, суд враховує практику Верховного суду України, закріплену в постанові від 19.03.2015 у справі № 5-1кс15 (абзац 2 пункт 6), відповідно до якої під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду.

Абзац 4 пункту 6 постанови зазначає, що при з`ясуванні того, які дії особи мають визначатися юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба врахувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтися до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Належною процедурою стосовно обвинуваченого, який перебуває за кордоном, є його притягнення до кримінальної відповідальності заочно або шляхом екстрадиції в Україну. Для ефективності судового розгляду у будь-якому разі необхідно ініціювати процедуру оголошення такої особи в міжнародний розшук.

Відповідно до ч.5 ст.139 КПК України ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

Проте чинний КПК України у жодній нормі не розкриває поняття «міжнародний розшук» та не визначає момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук. Разом з цим в абзаці першому частини першої ст. 281 КПК України зазначено, що «якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного».

Суд зазначає, що ст. 297-1 КПК України визначений вичерпний перелік статей Кримінального Кодексу України, за підозрою чи обвинуваченням яких може проводитись спеціальне досудове розслідування чи провадження (in absentia). Разом з цим, КПК України вказує, що вказане провадження може проводитись і щодо інших злочинів, якщо злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук.

Разом з цим, суд вважає, що якщо чинний КПК України чітко не дає класифікацію видів розшуку, то в даному випадку слід звернутись до інших нормативно-правових актів.

Виходячи з результатів аналізу норм чинного КПК України, Закону України «Про Оперативно-розшукову діяльність», «Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні» та інших відомчих нормативно-правових актів, можемо дійти висновку, що вітчизняне законодавство передбачає три види розшуку: 1) внутрішньодержавний (національний) розшук; 2) міждержавний розшук; 3) міжнародний розшук.

Внутрішньодержавний (національний) розшук осіб направлений на розшук осіб, які вчинили кримінальне правопорушення на території України. Такий розшук може здійснюватися шляхом проведення уповноваженими суб`єктами відповідних ОРЗ, слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у межах ОРС або кримінального провадження.

Міждержавний розшук осіб здійснюється на підставі багатосторонніх або двосторонніх угод.

Законодавче визначення міждержавного розшуку закріплене в ст.1 «Договору держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про міждержавний розшук осіб» від 10.12.2010 року Зокрема, «міждержавний розшук це комплекс оперативно-розшукових, пошукових, інформаційно-аналітичних та інших заходів, спрямованих на: виявлення, затримання та взяття під варту з метою видачі або здійснення кримінального переслідування осіб, що переховуються від органів дізнання, слідства або суду та ухиляються від відбування кримінального покарання; встановлення місцезнаходження осіб, що ухиляються від виконання рішення судів за позовами; встановлення місцезнаходження осіб, зниклих безвісти, або тих, хто втратив зв`язок з родичами; встановлення особи людини, яка не здатна повідомити про себе установчі дані; встановлення особи людини за непізнаним трупом; надання інформації про всі категорії осіб, що розшукуються і встановлюються, які знаходяться за межами держави-ініціатора розшуку, але на територіях Сторін».

Аналізуючи положення чинного законодавства України, міжнародно-правових актів і міжнародних договорів, учасником яких є Україна, а також внутрішніх документів Інтерполу та Генеральної асамблеї Інтерполу, можна дійти висновку, що законодавче поняття «міжнародний розшук» нормативно не визначено. Правильність визначення сутності цієї категорії залежить від чіткості розуміння порядку оголошення особи в міжнародний розшук та його безпосереднього здійснення, встановлення органу, який оголошує особу в міжнародний розшук, моменту, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку. У зв`язку з цим необхідно здійснити системний аналіз положень чинного законодавства України, міжнародно-правових актів і міжнародних договорів, нормативних документів Інтерполу та Генеральної асамблеї Інтерполу, які регламентують ці питання.

Разом з цим, чинний КПК містить Главу 44 «Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)», відповідно до якого передбачено, що клопотання про видачу особи готує прокурор, слідчий, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок. Екстрадиція в розумінні Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року передбачає двосторонні відносини між запитуючою та запитуваною сторонами, згідно яких договірні сторони зобов`язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою. Тобто, в даному випадку, екстрадиція як процедура міжнародного співробітництва відбувається вже після того, як особу оголосили в міжнародний розшук задля відшукання та затримання. Викладене дозволяє дійти висновку, що якщо видача особа (екстрадиція) згідно чинного законодавства розрізняє суб`єкта який готує клопотання про видачу в залежності від стадії провадження (досудове розслідування чи судовий розгляд), тоді аналогічно слід дійти висновку, що оголошення у міжнародний розшук на стадії, коли обвинувальний акт вже перебуває в суді - є безальтернативною функцією суду.

Очевидним є те, що встановлення місця перебування обвинуваченої та доставлення її до суду є необхідною умовою для успішного закінчення судового провадження. З цією метою відповідними суб`єктами здійснюється розшук особи, яка ухиляється від суду.

Розшук може відбуватися на території України, бути міждержавним та/або міжнародним. Метою для усіх видів розшуку є отримання інформації про місцезнаходження розшукуваної особи та подальшого доставлення її до суду, правоохоронного органу.

Аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що розшук є комплексом слідчих, оперативно-розшукових, розшукових, інформаційно-довідкових, сигнальних та інших заходів, які здійснюються правоохоронними органами в місцях можливого перебування розшукуваних. В свою чергу, міжнародним розшуком є комплекс зазначених заходів, що заснований на нормах національного і міжнародного права та здійснюються поза межами держави - ініціатора за запитами спеціально уповноважених органів держав, силами правоохоронних запитуваних країн з використанням можливостей Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.

Розшук особи в Україні та міжнародний розшук особи відрізняється як за територією, на якій здійснюється даний розшук, так і за суб`єктами, які його здійснюють.

Прийняття судом ухвали про оголошення особи у розшук, шляхом задіяння міжнародного співробітництва є єдиним способом реалізації та виконання цього рішення суду та встановлення точного місцезнаходження обвинуваченого за кордоном в разі його виїзду з території України.

За змістом Розділу IV Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої спільним Наказом № 613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.09.2020 за № 849/35132, етапу здійснення відповідного запиту до Інтерполу щодо особи, яка розшукується з метою її затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну передує оголошення такої особи в установленому законодавством порядку в розшук правоохоронними органами України, а документами, які додаються до запиту, зокрема, є завірена копія постанови про оголошення розшуку особи (постанови про зупинення досудового розслідування). Таким чином, вже на момент звернення із запитом до Інтерполу особа має бути оголошена в розшук.

Цю Інструкцію розроблено відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, Законів України «Про Національну поліцію», «;Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол (із змінами) від 13 червня 1956 року (далі - Статут Інтерполу), Статуту Комісії з контролю файлів Інтерполу, затвердженого Резолюцією 85-ї сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу AG-2016-RES-06, Правил Інтерполу з обробки даних, затверджених Резолюцією 80-ї сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу AG/2011/RES/07 (із змінами), та міжнародних договорів України у сфері міжнародно-правового співробітництва.

Україна з 1992 року є членом Інтерполу. У 1993 р. Кабінет Міністрів України постановою № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу». Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України з органами Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентними органами іноземних держав та міжнародними установами з використанням інформаційної системи Інтерполу здійснюється з питань та у формах, визначених правилами Інтерполу.

Інформаційна система Інтерполу використовується для обміну відомостями про фізичних та юридичних осіб, об`єкти, події та факти лише в рамках відповідного кримінального провадження та/або оперативно-розшукової (розшукової) справи (за умови вжиття вичерпних заходів на національному рівні), а також заходів з питань публічної безпеки і порядку, запобігання перетинанню та недопущення перетинання державного кордону особами, яким заборонено в`їзд або обмежено виїзд з України.

Міжнародний розшук обвинувачених і внесення їх у базу даних Інтерполу являє собою комплекс відповідних заходів, один з яких є прийняття постанови (ухвали) про оголошення особи в міжнародний розшук і направлення цієї ухвали до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні з відповідним клопотанням для передачі в подальшому до Комісії з контролю за файлами Інтерполу задля встановлення місцезнаходження особи.

Проведення заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження обвинуваченої ОСОБА_3 можливе в рамках міжнародного оповіщення Генерального секретаріату Інтерполу або запиту про правову допомогу у кримінальному провадженні стосовно осіб, які розшукуються органами правопорядку України, для досягнення цілі міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу застосовується положення розділу IV Інструкції.

У разі прийняття ініціатором розшуку рішення про необхідність використання інформаційних систем Інтерполу стосовно вказаної особи у вигляді оповіщення певного кольору на їх адресу необхідно надати запит на публікацію оповіщення разом із документами, визначеними Розділом IV Інструкції для оповіщення відповідного кольору.

Оскільки Червоне оповіщення єдина з карток, що дозволяє не лише відстеження місцезнаходження особи, а й її затримання, вимоги до публікації такої картки найвищі.

Окрім необхідності дотримання принципів Інтерполу (зокрема, нейтралітету та поваги до прав людини), вимагається наявність таких умов: вчинене особою діяння кваліфіковано як злочин відповідно до Кримінального кодексу України; особу в установленому законодавством порядку оголошено в розшук правоохоронними органами України: для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше двох років; для виконання вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі на термін щонайменше шість місяців, або якщо не відбута особою частина покарання становить не менше шести місяців.

Відповідні вимоги фактично корелюються з вимогами, встановленими Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13.12.1957 року, оскільки червоне сповіщення видається саме з метою подальшої екстрадиції особи.

Для запиту публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення правоохоронний орган України надсилає уповноваженому підрозділу формуляр для запиту публікації Червоного оповіщення (додаток 1), а також інформацію та документи, серед яких: завірені копії ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвали про оголошення розшуку особи (у тому числі в перекладі на одну з робочих мов Інтерполу) на стадії судового розгляду.

Міжнародний розшук це регламентований нормами національного та міжнародного законодавства комплекс оперативно-розшукових, інформаційно-довідкових, адміністративно-перевірочних заходів, слідчих (розшукових) дій й негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, що здійснюються на території держав-членів Інтерполу з метою встановлення місця знаходження оголошених у розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді та суду й ухиляються від відбування кримінального покарання.

Так, органом, що здійснює повноваження щодо оголошення особи в міжнародний розшук, є Генеральний секретаріат Інтерполу. Компетентні правоохоронні органи запитуючої держави є лише ініціаторами, які діють через відповідне РА НЦБ Інтерполу.

Особа оголошується у міжнародний розшук у такому порядку: ухвалення слідчим або прокурором постанови про оголошення особи в міжнародний розшук; підготовка та направлення слідчим запиту в Укрбюро Інтерполу, а саме в Департамент міжнародного поліцейського співробітництва; здійснення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва перевірки запиту на відповідність вимогам, передбаченим чинним законодавством України, міжнародними договорами та внутрішніми документами Інтерполу; направлення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва в Генеральний Секретаріат запиту щодо публікації повідомлення в базі даних; здійснення Генеральним Секретаріатом перевірки запиту на відповідність вимогам, передбаченим «Правилами Інтерполу щодо обробки інформації»; внесення Генеральним Секретаріатом повідомлення, наведеного в запиті, до баз даних Інтерполу, й інформування про це всіх НБЦ Інтерполу; здійснення Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва контролю за оновленням інформації в повідомленні.

Приймаючи до уваги, що обвинувачена ОСОБА_3 відсутній за місцем проживання, до суду на виклики не з`являвся, від оголошення його в розшук на території України дієвих результатів не отримано, наявні відомості про перетин ним державного кордону після вручення обвинувального акту (в день передачі обвинувального акту до суду), що дає підстави дійти висновку, що обвинувачений ухиляється від суду та єдиним способом встановлення місцезнаходження останнього закордоном є оголошення у міжнародний розшук, оскільки виконання іншим чином завдань кримінального провадження є неможливим, тому обвинуваченого слід оголосити в міжнародний розшук, а судовий розгляд зупинити.

Таким чином, суд вважає необхідним задовольнити клопотання прокурора про оголошення обвинуваченої ОСОБА_3 у міжнародний розшук.

Відповідно до ст.335 КПК України у разі, якщо обвинувачений ухилився від суду, суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому або прокурору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 КПК України, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Згідно п. 1 ч. 2 вказаної статті, це клопотання може бути подане одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під вартою.

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

При розгляді клопотання судом враховуються відомості про особу обвинуваченого та приймається до уваги, що він мав постійне місце проживання та реєстрації, раніше неодноразово судимий, зазначені обставини не зменшують існування ризиків, передбачених, ч.1 ст.177 КПК України, оскільки вони існували і на час вчинення протиправних дій, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які суттєво впливають на обрання обвинуваченим моделі поведінки, а відтак не здатні перешкодити вчинити йому дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Так, ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Ризик переховування обумовлений, серед іншого, і можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання, оскільки злочин, у якому обґрунтовано обвинувачується ОСОБА_3 , передбачає покарання, в тому числі у виді реального позбавлення волі на строк від 3 років до 6 років. Зазначені обставини самі по собі можуть спонукати обвинувачену переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину хоча і не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Крім того судом враховується, що обвинувачений достовірно знаючи про існування стосовно нього кримінального провадження, яке перебуває на розгляді в суді, залишив територію України та не повертався, що свідчить про умисне ухилення від кримінальної відповідальності.

Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи, за яке передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від 3 до 6 років, а також враховуючи відомості про особу обвинуваченого, встановлений факт ухилення обвинуваченого від розгляду кримінального провадження, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, суд дійшов до висновку про необхідність задовольнити клопотання прокурора про обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України: ризику незаконного впливу на свідків у провадженні, переховування від органів досудового розслідування, суду; продовження кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється чи вчинення підозрюваним інших кримінальних правопорушень.

Всі інші питання, фактичні обставини кримінального провадження, питання винуватості чи не винуватості в скоєнні кримінального правопорушення, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу судового провадження під час ухвалення вироку по справі.

Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.

Даних щодо неможливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров`я чи з інших підстав суду не надано.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що застосування до ОСОБА_3 інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

Згідно з ч.5 ст. 219 КПК України, строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею, крім дня прийняття відповідної постанови та дня повідомлення підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

У зв`язку з оголошенням ОСОБА_3 в міжнародний розшук, провадження підлягає зупиненню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 355 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора про оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та зупинення судового провадження - задовольнити.

Оголосити у міжнародний розшук обвинувачену ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , громадянку України, в міжнародний розшук та зупинити судовий розгляд.

Обрати відносно обвинуваченої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в державній установі «Харківський слідчий ізолятор», що розташована за адресою: місто Харків, вул. Полтавський шлях, 99.

Після затримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , впродовж сорока восьми годин з часу його затримання забезпечити прибуття останньої до суду для розгляду питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід.

Розгляд кримінального провадження № 12020220440000838, яке внесене 22.07.2020 до ЄРДР, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 358, ч. 1, 3 ст. 191 КК України - зупинити до її розшуку.

Організацію виконання ухвали суду про міжнародний розшук обвинуваченого ОСОБА_3 , доручити прокурору Чугуївської окружної прокуратури Харківської області, Чугуївському РУП ГУНП в Харківській області, Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Харківській області.

Ухвала в частині обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Оскарження ухвали не зупиняє її дію та не перешкоджає виконанню в частині оголошення міжнародного розшуку.

Суддя ОСОБА_1