Рішення № 139057599, 17.08.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 серпня 2026 року м. Рівне№460/3689/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛАВЕРА ТРАНС" до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЛАВЕРА ТРАНС" (далі - позивач) звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23.12.2024 № 065406.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до акту серії АР № 083827 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.11.2024, виявлено порушення: при здійсненні міжнародних перевезень резидентом України на момент проведення перевірки відсутній список пасажирів, відсутня білетно-облікова документація та список пасажирів, чим порушено вимоги статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт». За наслідками розгляду справи, 23.12.2024 була винесена постанова, відповідно до якої встановлено порушення позивачем статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000,00 грн на підставі абзацу шостого частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Позивач не погоджується з такою підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки уповноважена особа відповідача на момент здійснення перевірки не перевірила відповідні документи на підставі яких здійснювалися перевезення та не з`ясувала, чи взагалі станом на момент проведення перевірки мають місце пасажирські перевезення. Водночас, вказує, що інспектор зазначає про відсутність певних документів, як таких, що є необхідними для здійснення такого роду перевезень, що свідчить про можливість встановлення таких обставин не лише «зі слів водія». Крім того, у акті не вказано який саме тип міжнародних пасажирських перевезень здійснювався, зокрема: регулярні, нерегулярні, маятникові. Для кожного з цих типів перевезень визначається необхідність у окремому спеціальному переліку документів. Як наслідок, вважає, що зі змісту акту неможливо встановити яке саме порушення мало місце, оскільки зміст акту не розкрива' суті порушення та тип перевезення, що здійснювалося перевізником. Більше того, недоведеною обставиною залишається, чи здійснювалися такі перевезення взагалі на момент перевірки. Поряд з цим, звертає увагу суду, що одним із необхідних документів для здійснення міжнародних перевезень пасажирів є білетно-облікова документація. Проте, не існує жодної затвердженої форми білетно-облікової документації, а також порядку її використання. Відтак, зазначає, що на водія не повинен поширюватися обов`язок на ведення такої документації. З наведених у позові підстав позивач вважає, що оскаржувана ним постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

10.03.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області від 23.12.2024 № 065406 про застосування адміністративно-господарського штрафу було притягнуто до відповідальності ТОВ «ТАЛАВЕРА ТРАНС» за порушення статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена вимогами абзацу шостого частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Диспозиція правопорушення, передбаченого абзацом шостим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», передбачає настання відповідальності резидентів та/або нерезидентів за виконання ними міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону. У спірному випадку мова йде про відсутність білетно-облікової документації, списку пасажирів та схеми маршруту. Зауважує, що відповідно до пункту 13 Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу» від 08.04.1999 № 581-XIV, продаж квитків позначається у квитково-обліковому листі. Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що резиденти України при виконанні міжнародних перевезень пасажирів зобов`язані мати вичерпний перелік документів, установлених частиною четвертої статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт". Під час проведення перевірки 05.09.2023 було встановлено що у водія який здійснював міжнародне перевезення пасажирів за маршрутом Київ-Прага була відсутня білетно-облікова документація на маршрут список пасажирів та схема маршруту. Отже, ТОВ «ТАЛАВЕРА ТРАНС» допустило порушення абзацу шостого частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Звертає увагу, що водієм не заперечувалися зафіксовані у акті проведення перевірки порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту та відсутність зазначених документів у нього. Звертає увагу суду, що на момент проведення рейдової перевірки на законодавчому рівні не існувало визначеної форми квитково-облікового листа порядку його ведення, однак квитково-обліковий лист є обов`язковим документом для здійснення міжнародних пасажирських перевезень згідно із статтею 53 Закону № 2344-III, оскільки вказана норма Закону є чинною і обов`язковою для виконання. Тобто, автомобільний перевізник використовує самостійно розроблені форми білетно-облікових листів. При цьому, позивач як добросовісний суб`єкт господарювання зобов`язаний вести облік наданих послуг і отриманих коштів. З огляду на наведене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 28.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛАВЕРА ТРАНС» є юридичною особою з 15.12.2023, основним видом діяльності якої за КВЕД є 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.

Посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області на підставі направлення від 14.11.2024 № 002161 проводилася рейдова перевірка. У ході рейдової перевірки 19.11.2024 о 11 год 50 хв по Берестейському шосе а/д М-06 Київ-Чоп в районі «Чайки» перевірено транспортний засіб марки Mercedes-Benz із номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 . При перевірці встановлено, що «при здійсненні міжнародного перевезення пасажирів (зі слів водія «Київ-Прага») резидентом України на момент проведення перевірки відсутній список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях), відсутня білетно-облікова документація та схема маршруту.».

Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР083827 від 19.11.2024 зафіксовано порушення позивачем статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена статтею 60 вказаного Закону,

Водій ОСОБА_1 від підпису та дачі пояснень відмовився, не дочекався складення акту.

23.12.2024 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Відділом державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову № 065406 про застосування адміністративного-господарського штрафу у розмірі 34000,00 грн за порушення статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом шостим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме виконання резидентами України міжнародних перевезень пасажирів без документів, визначених статтею 53 цього Закону.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом № 2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-ІІІ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону № 2344-ІІІ у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону;

пасажирські перевезення - перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з частинами чотирнадцятою, сімнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За змістом абзацу другого частини першої статті 34 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до частини першої статті 53 Закону № 2344-ІІІ організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

За правилами частини четвертої статті 53 Закону № 2344-ІІІ при виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:

дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);

білетно-облікову документацію;

схему маршруту.

Згідно з абзацом шостим частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - Порядок № 1567; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункти 2, 4 Порядку № 1567).

Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14 Порядку № 1567).

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно, зокрема: додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода) (абзаци перший, третій, четвертий пункту 15 Порядку № 1567).

Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку № 1567).

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (абзац перший пункту 21 Порядку № 1567).

Отже, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Судом встановлено, що в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР083827 від 19.11.2024, контролюючий орган зробив висновок про порушення позивачем статті 53 Закону № 2344-ІІІ. Суть виявленого порушення полягає в тому, що на момент проведення перевірки водій, який здійснював міжнародні перевезення пасажирів (зі слів водія «Київ-Прага»), не мав із собою списку пасажирів, білетно-облікової документації та схеми маршруту.

Оцінюючи такий висновок контролюючого органу крізь призму встановлених обставин справи та норм законодавства, що їх регулюють, суд зазначає таке.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України).

Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина друга статті 6 КАС України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

Закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019).

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, §39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, §170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France,заява № 17862/91, §31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, §65)).

Повертаючись до цієї справи, суд констатує, що у Законі № 2344-ІІІ не розкрито зміст поняття «білетно-облікова документація», водночас на день проведення перевірки не існувало законодавчо затвердженої форми білетно-облікової документації, а також порядку її використання.

Фактично, за наведених умов визначеною є лише назва документації, яку повинен був мати позивач, здійснюючи міжнародні перевезення пасажирів як резидент України - «білетно-облікова документація». Суть, форма, зміст та порядок ведення такої документації не було нормативно визначені.

За сукупності зазначених обставин сформульований у частині четвертій статті 53 Закону № 2344-ІІІ обов`язок для резидента України мати при виконанні міжнародних перевезень пасажирів білетно-облікову документацію, не відповідає критерію якості закону, адже не дає можливості однозначно стверджувати - у нормі йдеться про потребу мати один чи декілька документів, яку саме інформацію має містити цей документ (або кожен з документів у складі документації) та які правила його (їх) заповнення, адже очевидно, що обов`язок вести таку документацію покладається на перевізника.

Суд вважає, що у межах спірних правовідносин фактор нормативно-правового регулювання, яке дозволяє неоднозначне тлумачення і не виключає необмеженість трактування у правозастосовній практиці і, як наслідок, свавільність у застосуванні контролюючими суб`єктами, не є формальним і має вагоме значення під час оцінки оскаржуваної постанови, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000,00 грн, оскільки порушення, яке ставиться позивачеві за провину, є наслідком не стільки його неправомірної винної поведінки, скільки очевидної правової невизначеності.

Позиція відповідача полягає в тому, що відповідно до пункту 13 Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу» від 08.04.1999 № 581-XIV, продаж квитків позначається у квитково-обліковому листі. На момент проведення рейдової перевірки на законодавчому рівні не iснувало визначеної форми квитково-облікового листа порядку його ведення, однак квитково-обліковий лист є обов`язковим документом для здійснення міжнародних пасажирських перевезень згідно із ст. 53 Закону № 2344-III, оскільки вказана норма Закону є чинною і обов`язковою для виконання. На переконання відповідача, автомобільний перевізник використовує самостійно розроблені форми білетно-облікових листів. При цьому, позивач як добросовісний суб`єкт господарювання зобов`язаний вести облік наданих послуг і отриманих коштів.

З такими доводами представника відповідача суд не погоджується, позаяк жодним нормативно-правовим актом на суб`єкта господарювання не покладено обов`язку займатися нормотворчою діяльністю та самостійно визначати форму білетно-облікової документації, а також правила її ведення з подальшим дотриманням цих правил. Жодним нормативно-правовим актом не покладено на автомобільного перевізника обов`язку самостійно розробити форми білетно-облікових листів. Наведене відповідачем тлумачення обов`язку мати білетно-облікову документацію саме у такий спосіб лише підкреслює те, що необмеженість трактування норми через її невизначеність зумовлює свавільність у її застосуванні.

Крім цього, відповідач не обґрунтував, на положення якого саме нормативно-правового акта він покликається, стверджуючи про потребу обліковування перевізником саме тих відомостей і саме в тому обсязі, про які він зазначив у відзиві на позовну заяву.

За наведеної відповідачем логіки, кожен суб`єкт господарювання, на якого законом покладено обов`язок мати певну, конкретно не визначену документацію невстановленої форми, змісту та за відсутності правил її ведення, повинен визначати на власний розсуд форму, зміст та правила ведення указаної документації, однак тоді постає питання легітимної мети цього обов`язку, адже, фактично, за наведених міркувань, дотримання згаданого обов`язку не переслідує жодної іншої цілі, окрім як формальне його дотримання, що, в протилежному випадку, створює суто формальний привід для застосування адміністративно-господарського штрафу.

Суд наголошує, що наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 01.12.2006 №1133 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2006 за №1333/13207) були затверджені типові форми документів для регулярних пасажирських перевезень у міжнародному сполученні дорожній лист автобуса в міжнародному сполученні, квитково-касовий лист (для міжнародного сполучення), та Інструкція про порядок їх використання. Проте, наказом Міністерства інфраструктури України від 12.06.2014 № 249 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.06.2014 за № 685/25462) наказ Міністерства транспорту та зв`язку України від 01.12.2006 № 1133 визнано таким, що втратив чинність.

Тобто, як станом на день проведення перевірки, так і на час судового розгляду справи відсутня законодавчо затверджена форма білетно-облікової документації, а також порядок її використання.

Позиція суду у цій справі узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2024 у справі № 140/6910/22, на яку посилається позивач та яку суд враховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

За таких обставин, доводи відповідача щодо порушення позивачем положень Закону № 2344-ІІІ через відсутність білетно-облікової документації є необґрунтованими та відхиляються судом як безпідставні.

З приводу зазначеного в акті перевірки твердження про відсутність у перевізника на момент перевірки списку пасажирів, то суд погоджується з доводами позивача про те, що з матеріалів перевірки неможливо встановити які види перевезення здійснював перевізник, а вимога надати список пасажирів при виконанні міжнародних перевезень пасажирів на резидентів України поширюється лише при здійсненні нерегулярних та маятникових перевезеннях.

Суд враховує, що відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ, нерегулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт. Автобус - транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев`ять з місцем водія включно. Міжнародні човникові (маятникові) перевезення - перевезення, що передбачають прямі та зворотні поїздки груп пасажирів з певного місця відправлення до певного місця призначення

Суд наголошує, що в акті перевірки лише зазначено загальні відомості про автомобіль (марка, номерний знак), серія і номер свідоцтва про реєстрацію, дані про водія.

Натомість, у документах, складених інспектором, відсутнє будь-яке підтвердження здійснення позивачем саме нерегулярного чи маятникового перевезення.

При цьому, вимога надати список пасажирів при виконанні міжнародних перевезень пасажирів на резидентів України поширюється лише при здійсненні нерегулярних та маятникових перевезеннях, що прямо передбачено положеннями статті 53 Закону № 2344-ІІІ.

За таких обставин, на думку суду, саме по собі перевезення позивачем пасажирів не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом шостим частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, оскільки контролюючий орган не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 19.11.2024 позивач на зазначеному транспортному засобі здійснював саме нерегулярне чи маятникове міжнародне перевезення.

Більше того, надаючи правову оцінку зазначеному в акті перевірки твердженню про відсутність у перевізника на момент перевірки схеми маршруту та покликанням позивача про те, що недоведеною є обставина здійснення буд-якого типу перевезення на момент перевірки, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що згідно акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.11.2024 № АР0283827, 19.11.2024 о 11 год 50 хв посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку транспортного засобу марки Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , яке міститься в матеріалах справи, транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter, реєстраційний номер НОМЕР_1 з 23.04.2024 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛАВЕРА ТРАНС».

Суд повторно зазначає, що частиною першою статті 53 Закону № 2344-ІІІ закріплено, що організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Таким чином, з метою встановлення факту вчинення порушення автомобільним перевізником законодавства про автомобільний транспорт необхідним є з`ясування під час перевірки обставин здійснення надання послуг з перевезення пасажирів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові від 08.05.2025 у справі № 520/15410/23.

Із матеріалів справи судом встановлено, що у акті перевірки № АР083827 від 19.11.2024, який містить опис виявленого порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, вказано: загальні відомості про транспортний засіб (марка, номерний знак); серія і номер свідоцтва про реєстрацію; дані про водія, документ, що посвідчує його особу, та відомості про особу, якій належить транспортний засіб.

Втім, будь-яких належних доказів на підтвердження того, що позивачем станом на дату проведення рейдової перевірки транспортним засобом марки Mercedes-Benz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , надавались послуги з перевезення пасажирів, зокрема, здійснювалось міжнародне перевезення пасажирів, складений за наслідками проведеної перевірки акт не містить.

Суд наголошує, що абзацом першим частини першої статті 60 Закону № 2344-III передбачено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є саме автомобільний перевізник.

Згідно з статтею 1 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Наведене дає підстави для висновку, що положення Закону № 2344-III застосовуються виключно до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозяться пасажири.

При цьому, на переконання суду, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

У постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21 зауважено, що доказування правових підстав для рішення (його правомірності), за приписами частини другої статті 77 КАС України покладено на суб`єкта владних повноважень, який повинен довести фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відтак, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові від 30.09.2025 у справі № 440/5385/24.

На переконання суду, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб неможливо визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-III має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові від 21.12.2023 у справі № 280/2150/23.

Суд також враховує, що відповідачем не надано доказів, які б підтвердили, що позивачем станом на дату проведення рейдової перевірки транспортним засобом марки Mercedes-Benz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснювався будь-який вид пасажирського перевезення.

Більше того, саме лише посилання в акті перевірки на здійснення міжнародного перевезення пасажирів за маршрутом «Київ-Прага» зі слів водія за відсутності будь-яких інших доказів здійснення такого перевезення не може вважатись належним доказом здійснення позивачем як автомобільним перевізником пасажирського перевезення чи надання послуг такого перевезення.

Суд звертає увагу, що норми статті 16 Закону України «Про дорожній рух» надають право власнику автомобіля, або водію довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування.

При цьому, факт передачі такого автомобіля в користування може бути підтверджено наявністю відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не вимагає від особи оформляти будь-які додаткові документи.

Натомість, доказів того, що водій перебуває у трудових відносинах із позивачем, відповідачем також ні під час проведення перевірки, ні під час розгляду справи надано не було.

Відтак, що сама по собі належність позивачу на праві власності автомобіля марки MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом шостим частини першої статті 60 Закону України № 2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки ТОВ «ТАЛАВЕРА ТРАНС» на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з міжнародного перевезення пасажирів та що у спірному випадку він є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідач не надав належних, доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки водій ОСОБА_1 на транспортному засобі, який належить позивачу, надавав послуги з міжнародного перевезення пасажирів.

Зазначена обставина також спростовує те, що позивач є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ.

Схожа правова позиція (щодо обов`язку органу Укртрансбезпеки надати належні, достатні та беззаперечні докази на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки особа, яку притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, надавала послуги саме з перевезення пасажирів на замовлення) зазначена в висновках Верховного Суду у постановах від 14.12.2023 у справі № 240/6269/23, від 12.06.2024 у справі № 140/2050/22, від 02.10.2025 у справі №140/14255/23.

Натомість, в обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях Акта від 19.11.2024 щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення пасажирів не підтверджена.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 065406 від 23.12.2024 є протиправною, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

При цьому, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимогзаконупід час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого абзацом шостим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та доказів, наявних в матеріалах справи, перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 065406 від 23.12.2024, суд дійшов висновку що вона не відповідає наведеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 27.02.2025, а тому судові витрати позивача в частині сплаченого судового збору підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛАВЕРА ТРАНС" до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 065406 від 23.12.2024.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛАВЕРА ТРАНС" за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати у виді судового збору в сумі 3028,00 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17.08.2026.

Учасники справи:

позивач - ТОВ "ТАЛАВЕРА ТРАНС" (вул. Рівненська, буд. 74, кв. 10, с. Городище, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35341; код ЄДРПОУ/РНОКПП 45234143);

відповідач - Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Відінська, буд. 8, м. Рівне, Рівненська обл., 33023; код ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК