Рішення № 139057260, 18.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16109/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хурси О. О.,

при секретарі Харій А. В.,

за участю представника позивача Хрипка М.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Яцини Олександра Сергійовича про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 03.04.2026;

- зобов`язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження на виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі № 420/30008/25 та виконавчого листа № 420/30008/25 від 12.03.2026;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 нанесену йому моральну шкоду у розмірі 103168 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що старший державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України протиправно виніс повідомлення від 03.04.2026 про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 420/30008/25, оскільки виконавчий документ подано з дотриманням правил територіальної підвідомчості за місцезнаходженням боржника.

Відповідач надав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що старший державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі правомірно виніс повідомлення від 03.04.2026 № 13-27 про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» через його пред`явлення не за підвідомчістю. Відповідач вказує, що боржником у виконавчому листі є територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що зумовлює специфічний порядок розподілу таких справ згідно з Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а саме повернення не позбавляє позивача права на повторне звернення до належного органу.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є відокремленим підрозділом обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а не територіальним органом центрального органу виконавчої влади, у зв`язку з чим повернення виконавчого листа через недотримання підвідомчості є протиправним.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач є військовозобов`язаним і перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 по справі № 420/30008/25 рішення комісії територіального центру комплектування та соціальної підтримки про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визнано протиправним та скасовано, а ІНФОРМАЦІЯ_3 зобов`язано повторно розглянути заяву позивача й прийняти рішення про надання відстрочки.

23.03.2026 позивач направив заяву про примусове виконання рішення суду разом із виконавчим листом до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

26.05.2026 представник позивача особисто отримав повідомлення старшого державного виконавця від 03.04.2026 про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстави «пред`явлення не за підвідомчістю» відповідно п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами пункту другого частини першої ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:

ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Частиною першою ст. 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності, яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За правилами частини першої ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог частини першої ст. 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

У пункті шостому частини четвертої ст. 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

Боржником у виконавчому провадженні, у відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII, є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок, щодо виконання рішення.

За обставин розглядуваної справи боржником за виконавчим документом № 420/30008/25 від 12.03.2026 є ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Підставою для винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідач зазначив п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Суд зазначає, що ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 (далі Закон № 1403-VIII) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до ст. 6 Закон № 1403-VIII систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, якою визначено окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню (далі Інструкція № 512/5).

Пунктом 3 розділу І Інструкції визначено, що органами державної виконавчої служби є:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

- відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

- управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень);

- відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;

- відділи державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції Відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:

- боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

- сума зобов`язання становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

У пункті 6 розділу І Інструкції зазначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Інструкції виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених ч. 4 ст. 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

З аналізу наведених положень вбачається, що ними визначена підвідомчість передання на виконання виконавчих документів.

Згідно пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки координується та спрямовується Міноборони.

Відповідно до приписів Положення про Міністерство оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (із змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730) Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Створення структурних підрозділів Міноборони регулюється, зокрема, Типовим положення про орган військового управління, військову частину, заклад, установу, безпосередньо підпорядковані Міністерству оборони України, яке затверджене Наказом Міністра оборони від 15.04.2019 № 117, та яке визначає структуру положення про структурний підрозділ, основні завдання і функції, порядок взаємодії з іншими структурними підрозділами, повноваження керівника структурного підрозділу та повноваження, якщо структурний підрозділ має в підпорядкуванні військові частини, установи, організації та заклади (далі підпорядкований підрозділ).

В системному аналізі зазначених норм чинного законодавства, слід дійти до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , як орган військового управління, який підпорядковується оперативному командуванню Командування Сухопутних військ є структурним підрозділом Міністерства оборони України - центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішенням іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною та гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право було б ілюзорним, коли остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось на шкоду одній із сторін.

Судовий контроль за виконанням судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації права особи на суд, яке є захищеним в результаті швидкого і повного виконання остаточного судового рішення.

Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, - у зв`язку із пред`явленням виконавчого документу не за місцем виконання / не за підвідомчістю, становить втручання у право заявника на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом.

Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав.

Оскільки судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , як орган військового управління, який підпорядковується оперативному командуванню Командування Сухопутних військ є структурним підрозділом Міністерства оборони України - центрального органу виконавчої влади відповідачем протиправно прийнято повідомлення від 03.04.2026 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Поряд із тим, вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що вимога позивача в частині зобов`язання Відділу примусового виконання рішень винести постанову про відкриття виконавчого провадження є передчасною та становить втручання у дискреційні повноваження державного виконавця.

Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», при отриманні заяви про примусове виконання державний виконавець зобов`язаний перевірити виконавчий документ на відповідність усім вимогам ст. 4 вказаного Закону. Суд не може підміняти собою орган державної виконавчої служби та наперед приймати рішення про відкриття провадження, оскільки повноваження, щодо оцінки повноти та правильності наданих документів належать виключно компетенції виконавця.

Оскільки оскаржуване повідомлення про повернення виконавчого листа визнано судом протиправним та скасовано, належним і законним способом захисту, який забезпечить дотримання балансу між інтересами стягувача та межами судового втручання, є зобов`язання органу ДВС повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2026 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 420/3008/25.

Щодо позовної вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 нанесену моральну шкоду у розмірі 103168 грн, суд зазначає.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з положеннями частини першої ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Згідно з положеннями частини першої ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями підпункту другого частини третьої ст. 23 Цивільного кодексу України регламентовано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Слід врахувати, що аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась і в інших постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 173/424/17 (2-а/173/41/2017) та від 27.02.2020 у справі за № 813/731/18, а також від 24.03.2020 у справі за № 818/607/17.

З наданих позивачем обґрунтувань слідує, що останній пов`язує заподіяння йому моральної шкоди протиправними діями та рішеннями відповідача, якими він безпідставно повернув виконавчий документ без прийняття до виконання, а також тривалий час з 24.03.2026 по 26.05.2026 приховував відомості про стан його розгляду та припускався протиправної бездіяльності, щодо відкриття виконавчого провадження за рішенням суду про зобов`язання територіального центру комплектування та соціальної підтримки надати відстрочку від мобілізації, що позбавило позивача можливості належно оформити своє законне право на відстрочку, викликало постійне відчуття страху, тривоги та психологічного напруження через ризик бути підданим примусовому доставленню чи затриманню, що призвело до глибоких моральних і фізичних страждань, а також приниження його гідності та честі.

Верховний Суд у пункту 51 постанови від 27.11.2019 (справа № 750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Водночас, у практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, заява № 29979, п. 86 та 89, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22.11.2005, заява №14183/02, п. 71).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Водночас необхідно виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3 та 19 Конституції України).

На підтвердження вказаного позивачем не надано до суду належних та допустимих медичних документів, які б засвідчували погіршення стану його здоров`я у період з 24.03.2026 по 26.05.2026, натомість долучено лише довідку до МСЕК, пенсійне посвідчення та паспорт дружини, особи з інвалідністю III групи, проте суд зауважує, що вказані докази самі по собі не підтверджують погіршення фізичного чи емоційного стану позивача та наявності причинно-наслідкового зв`язку між його моральними стражданнями і протиправними діями чи бездіяльністю саме Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт перенесених моральних страждань, в зв`язку із протиправними діями та рішеннями відповідача, а відтак не доведено факту заподіяння моральної шкоди. Позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами такий підтверджується.

За сукупністю наведених обставин, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

У відповідності до вимог частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд вважає необхідним частково стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Керуючись ст. 244 - 246, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (65001, м. Одеса, вул. Пастера, 58; ЄДРПОУ: 41404999) про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Яцини О.С. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 03.04.2026.

Зобов`язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2026 про відкриття виконавчого провадження виконавчого листа №420/3008/25, виданого Одеським окружним адміністративним судом.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.в з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 18.08.2026.

Суддя Олександр ХУРСА