Рішення № 139056558, 17.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року м. Київ справа №320/10683/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 31 грудня 2024 року № 14712724023, №14714124023 та № 14713924023.

Ухвалою суду від 17.03.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на порушенні порядку проведення перевірки та відсутності обставин вчинення ним порушення вимог податкового законодавства.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржувані рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у м. Києві були винесені податкові повідомлення-рішення № 14712724023, № 14714124023 та № 14713924023, якими позивачу нараховано 388 674, 00 грн податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, 97 168, 50 грн штрафних санкцій з вказаного податкового зобов`язання, 32 389, 50 грн військово збору, 8 097, 38 грн штрафних санкцій за його несплату та штраф в розмірі 1 020 грн за ненадання до перевірки книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

Вказані податкові повідомлення-рішення винесені на підставі акту від 28.11.2024 № 123887/Ж5/26-15-24-02-03/1998703211 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та свійського збору з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку від продажу частки в статурному капіталі ТОВ «Обладнання виставкове» (код ЄДРПОУ 37993872) та ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія» (код ЄДРПОУ 32203247) платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Додаткові особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачені ст. 79 ПК України.

Згідно з абз. 1 п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, обов`язковою вимогою, що передує проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки є, вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, до початку проведення зазначеної перевірки.

Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності підстав, передбачених п.78.1 ст.78 ПК України, а право на проведення такої перевірки виникає лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення йому копії наказу про проведення перевірки у спосіб, визначений законом, до її початку.

Недодержання вимог п. 78.1, п. 78.4 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Лише виконання умов вказаних вище норм надає право посадовим особам контролюючого органу розпочати проведення документальної перевірки.

Незважаючи на це, Відповідачем вимоги п. 79.2 ст. 79 ПК України виконані не були. Копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмове повідомлення про дату її початку і місце проведення позивачу не вручались, докази такого вручення суду не надані.

Так, у відповідь на заяви позивача, листами «Про направлення копій документів ОСОБА_1 щодо проведення перевірки» від 12.02.2025 та від 19.02.2025, відповідач повідомив, що ним повідомлення про проведення перевірки від 04.10.2024 та копія наказу від 04.10.2024 № 6665-п були направлені рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою позивача. Однак, доказів направлення такої поштової кореспонденції також надано не було.

Порушення відповідачем порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, передбаченого п. 79.2 ст. 79 ПК України, є підставою для визнання такої перевірки незаконною та такою, що не може спричиняти правових наслідків. Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №821/543/16, від 26.02.2019 у справі № 821/2424/15-а.

Щодо суті виявлених порушень податкового законодавства, суд зазначає таке.

Згідно висновків акту перевірки, контролюючим органом було встановлено порушення ОСОБА_1 наступних вимог податкового законодавства:

- п.п. 168.2.1 п. 168.2, пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, що з урахування вимог п.п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164, п.п. 170.2.6. п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України, призвело до заниження інвестиційного прибутку на суму 2 159 300 грн. та несплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік в сумі 388 674 грн.;

- п.п 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, яке полягало у не нарахуванні, не утриманні та не сплаті до бюджету військового збору в сумі 32 389,50 грн.;

- п.п. «а» п. 176.1 п. 176 ст. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, яке полягало в неподанні до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

В результаті вказаних порушень податкового законодавства, на думку податкового органу, ОСОБА_1 занижено інвестиційний прибуток за 2018 рік на суму 2 159 300 грн.

Такий висновок відповідачем зроблений в результаті дослідження операцій по продажу Позивачем в 2018 році часток у статутному капіталі ТОВ «Обладнання виставкове» (код ЄДРПОУ 37993872) на суму 200 000 грн. (100 % статутного капіталу) та статутному капіталі ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія» (код ЄДРПОУ 32203247) на суму 1 959 300 грн. (21,76 % статутного капіталу).

Так, підпунктом 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України).

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом (розділ IV. Податок на доходи фізичних осіб).

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно із підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 170.2.1, 170.2.2, 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Згідно із підпунктом а) підпункту 170.2.7 пункту 170.2 статті 170 ПК України для цілей цього пункту термін "інвестиційний актив" означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом.

Дослідження змісту наведених правових норм ПК України дає підстави зробити висновок про те, що оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від продажу інвестиційного активу у вигляді корпоративних прав, лише у разі позитивної різниці між інвестиційним доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу та його вартістю.

19.12.2018 позивачем було укладено два договори купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ:

- Договір № 4/18 від 19.12.2018, відповідно до якого ним було продано частку в розмірі 21,76 %, що складає 1 959 300 грн., у статутному капіталі ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія» (код ЄДРПОУ 32203247);

- Договір № 1/18 від 19.12.2018, відповідно до якого ним було продано частку в розмірі 100 %, що складає 200 000 грн., у статутному капіталі ТОВ «Обладнання виставкове» (код ЄДРПОУ 37993872).

Згідно з п. 3.1 вказаних договорів, сторони оцінили вартість часток в сумі 1 959 300 грн. та 200 000 грн. відповідно, що дорівнює їх номінальній вартості.

Передача часток відбулась на підставі актів приймання-передачі від 19.12.2018.

Як зазначено в п. 1.2.3 вказаних договорів, дата державної реєстрації ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія» - 13.12.2002, ТОВ «Обладнання виставкове» - 01.12.2011.

Відповідно до свідоцтва № 1 від 31.03.2009, виданого ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія», товариством засвідчується факт того, що ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія» та він повністю вніс свій внесок у грошовій формі на суму 1 959 300 грн. до статутного капіталу товариства, що складає частку у розмірі 21,76 % статутного капіталу.

Також, відповідно до свідоцтва № 1 від 29.08.2015, виданого ТОВ «Обладнання виставкове», товариством засвідчується факт того, що ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Обладнання виставкове» та він повністю вніс свій внесок у грошовій формі на суму 200 000 грн. до статутного капіталу товариства, що складає частку у розмірі 100 % статутного капіталу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства», який діяв на момент формування статутних капіталів вищевказаних товариств, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 74 Кодексу, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а згідно ст. 75 Кодексу, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З огляду на це, свідоцтва, видані товариствами є належними, допустимими доказами на підтвердження фактів внесення учасником товариства своїх вкладів до їх статутних капіталів.

До того ж, інформація із вказаних свідоцтв відповідає інформації, внесеній до ЄДРПОУ, що підтверджується відповідними витягами.

Так, із витягу з ЄДРПОУ по ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія» № 24168943 від 19.12.2018вбачається, що статутний капітал ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія» складає 9 000 000 грн. і він був повністю сформований 17.12.2009. При цьому внесок ОСОБА_1 складає 1 959 300 грн.

Відповідно до витягу по ТОВ «Обладнання виставкове» № 385939555659 від 02.03.2025, станом на 18.12.2018 (день перед укладанням угоди про продаж корпоративних прав) розмір статутного капіталу товариства складав 200 000 грн. та частка в розмірі 100 % належала ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України « Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, а отже факт внесення Позивачем статутного капіталу є підтвердженим.

Крім того, факт внесення позивачем грошових коштів до статутного капіталу ТОВ «Обладнання виставкове» додатково підтверджується випискою від 28.08.2015 по рахунку товариства, відкритому у ПАТ «ВТБ Банк».

Згідно із вказаною випискою, 28.08.2015 ОСОБА_1 здійснено грошовий внесок до статутного фонду товариства в розмірі 199 000 грн.

Заслуговує на увагу й та обставина, що відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції чинній на момент продажу корпоративних прав 19.12.2018) учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Аналогічна норма міститься і в пункті 12.3 розділу 12 статутів товариств.

Отже, продати позивач міг виключно частки які ним були оплачені і державним реєстратором зміни у складі засновників, які відбулися в результаті такого продажу, були належним чином зареєстровані в ЄДРПОУ.

Відповідно до пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу та відповідно формують вартість активу, яка використовується при розрахунку інвестиційного прибутку.

Наведені обставини свідчать, що позивачем у спосіб передбачений законом підтверджено факти внесення грошових коштів до статутних капіталів товариств, а отже і понесення ним витрат при придбанні корпоративних прав цих товариств. Це в свою чергу дає підстави стверджувати, що номінальна вартість таких корпоративних прав з урахуванням положень пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України і є їх вартістю, яка використовується при розрахунку інвестиційного прибутку згідно з пп.пп. 170.2.1, 170.2.2, 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України.

Відповідно висновки податкового органу, зроблені в акті перевірки, про завищення Позивачем інвестиційних витрат та про заниження інвестиційного прибутку у 2018 році на суму 2 159 300 грн., не відповідають дійсності.

В свою чергу, через необґрунтований висновок про отримання позивачем в 2018 році інвестиційного прибутку в сумі 2 159 300 грн. податковим органом, в акті перевірки зроблено інший хибний висновок, про заниження та не перерахування позивачем до бюджету військового збору в розмірі 32 389,50 грн. (1,5 % від 2 159 300 грн.).

Однак, відповідно до п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПК України, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України.

Як вже було зазначено вище, за наслідком продажу корпоративних прав у позивача був відсутній позитивний фінансовий результат та відповідно дохід, а отже, об`єкт оподаткування військовим збором при здійсненні таких операцій також відсутній, що свідчить про не заниження позивачем військового збору за 2018 рік.

Також, в акті перевірки, податковим органом робиться висновок про недотримання позивачем вимог абз. «б» п. 176.1ст. 176 ПК України щодо строків зберігання розрахункових документів на підтвердження витрат по внесенню грошових коштів до статусних капіталів товариств.

Відповідно до абз. «б» п. 176.1ст. 176 ПК Кодексу України платники податку зобов`язані отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку виключно протягом строку давності. Загальний строк давності згідно ст. 102 ПК України складає 1095 днів.

Статтею 44 ПК України визначено вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 44.3 вказаної статті передбачено що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше: 1095 днів - для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 цього пункту (пп. 44.3.3).

Строки зберігання документів та інформації, визначені цим пунктом, розраховуються з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої цим Кодексом, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - з дня здійснення відповідної господарської операції.

Як вже зазначалося вище, станом на 17.12.2009, статутний капітал ТОВ «Інвестиційна агенція «Енергія» був повністю сформований та відповідно, позивачем вже був здійснений грошовий внесок в розмірі 1 959 300 грн., отже строк зберігання документів про здійснення такої операції закінчився ще у 2012 році.

Аналогічна ситуація і з ТОВ «Обладнання виставкове», де статутний капітал був повністю сформований 28.08.2015, та відповідно на цю дату позивачем вже був здійснений грошовий внесок. Строк зберігання документів, в такому випадку сплив 29.08.2018.

З наведеного вбачається, що відсутність у позивача розрахунково-касових документів на момент перевірки не є порушенням його обов`язку передбаченого пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України, оскільки строк зберігання таких документів минув.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 273, 49 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 31 грудня 2024 року № 14712724023, №14714124023 та № 14713924023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 5 273, 49 грн (п`ять тисяч двісті сімдесят три гривні сорок дев`ять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.