Ухвала суду № 139056494, 17.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

17 серпня 2026 року м. Київ № 320/31882/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса Україна, 04053, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ЄДРПОУ 42098368), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті заборгованості за період з 01.01.2014 по 01.11.2021;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести нарахування та виплату заборгованості, яка виникла перед ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 01.11.2021 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що початок перебігу строку звернення до суду у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тому, при визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен був дізнатись" дає підстави для висновку про встановлення чинним процесуальним законодавством презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому самого лише посилання на момент, коли особа для себе з`ясувала, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням її прав у сфері публічних правовідносин, недостатньо.

Доведенню також підлягає факт, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права, що прямо випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, які виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).

Таким чином, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися з моменту, коли не отримав пенсійне забезпечення у належний строк та у належному, на його думку, розмірі.

Як встановлено судом із матеріалів позовної заяви, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з 01.01.2014 року.

Водночас із позовною заявою до суду позивач звернувся лише 04.08.2026 року, тобто з пропуском встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до суду.

Позивачем подана заява про поновлення строків на звернення до суду згідно з якою поважність причин позивач обґрунтовує запровадженням військового стану та ракетні обстріли, а також тим, що є особою, яка була змушена покинути своє місце проживання та набула статусу ВПО, а також скрутним фінансовим становищем.

Проте, суд уже надавав оцінку відповідним доводам в ухвалі від 14 липня 2026 року у справі №320/24934/26.

Тому суд вважає за необхідне повторити наступне.

Законодавством передбачено особливість щодо спорів, пов`язаних із виплатою пенсійних сум, які були нараховані особі, але фактично не виплачені з вини органу, що здійснює пенсійне забезпечення. У таких випадках положення щодо обмеження строком звернення до суду не застосовуються, оскільки право на отримання вже нарахованих пенсійних виплат не може бути обмежене у часі.

Матеріла справи не містять доказів того, що позивачеві були нараховані, але не виплачені кошти.

Навпаки, лист відповідача від 28.05.2026 року містить відомості про те, що позивачка до 01.11.2021 року не перебувала на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та рішення Будьоновського районного суду м. Донецька від 06.06.2014 року у справі №2а/254/56/2014 не містить зобов`язальних приписів ГУ ПФУ в м. Києві, відповідно, ні пенсія, ні заборгованість за пенсією ГУ ПФУ в м. Києві не нараховувалася.

Отже, зазначене вище правило стосується виключно випадків, коли пенсійні виплати були нараховані, однак не виплачені особі. У інших правовідносин, які не пов`язані з невиплатою вже нарахованих сум, застосовується загальний строк звернення до адміністративного суду, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, в обґрунтування поважності пропуску строку на звернення до суду позивач посилається на введення в Україні воєнного стану та скрутне матеріальне становище.

Так, дійсно у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан. Однак, жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення з цим позовом до суду саме через обмеження, впроваджені у зв`язку з введенням воєнного стану, військовою агресією російської федерації проти України, позивач суду не надав.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Відтак суд вважає, що саме по собі введення воєнного стану не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду і не може бути самостійною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки позивач не вказав обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення до суду саме у зв`язку із введенням воєнного стану, карантином або несенням служби.

Більше того, спірні правовідносини виникли і закінчилися з 01.01.2014 по 01.11.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні.

Скрутне матеріальне становище також не є поважною причиною пропуску строку, оскільки позивачка є звільненою від сплати судового збору, які інвалід ІІ групи, щонайменше з 17.04.2014 року.

Зважаючи на це, наведені позивачем у своїй заяві причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом не є поважними.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Так, суд зазначає, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Відтак, з дня отримання виплати/невиплати особою, якій вона здійснюється вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, чи, навпаки, не виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до уповноваженої особи із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

З урахуванням викладеного, суд зауважує про те, що позивач повинен був дізнався про порушення свого права на пенсійне забезпечення, в той момент, коли не отримав його в повному обсязі, як він вважає.

При цьому, отримання листа від відповідача або направлення адвокатського запиту не може вважатися моментом, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більше ніж через десять років не отримання пенсійного забезпечення в повному обсязі, починаючи з 2014 року.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить, що поновлення пропущених процесуальних строків становить втручання у принцип правової визначеності та допускається лише за наявності належного й переконливого обґрунтування. ЄСПЛ виходить з того, що поновленню підлягають лише строки, пропущені з поважних, об`єктивних, непереборних причин, оцінка яких має здійснюватися індивідуально у кожній конкретній справі. При цьому жодна причина пропуску строку не може розцінюватися як безумовна підстава для його поновлення.

З огляду на викладене, ЄСПЛ у своїй практиці надає пріоритет дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, допускаючи їх поновлення виключно у виняткових випадках.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна заява подана з порушенням установленого процесуальним законом строку звернення до суду, а наведені обставини свідчать про її невідповідність вимогам процесуального законодавства.

Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права або привести прохальну частину у відповідність до положень статті 122 КАС України.

Зважаючи на надану законодавцем до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС технічну можливість розглядати (формувати та зберігати) справи в паперовій, електронній чи змішаній формі, суддя вважає за доцільне дану справу розглядати у змішаній формі (електронній формі).

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Встановити позивачеві п`ятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою шляхом завантаження відповідних матеріалів в електронному вигляді до Електронного суду до цієї справи.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Панченко Н.Д.