Рішення № 139056195, 18.08.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 серпня 2026 року Справа № 280/6318/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі по тексту - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач 2), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 28.06.2026 року (дата підписання 29.05.2026 року) № 08385002926, щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до загального страхового стажу періоду з 13.09.1996 року по 22.01.2004 року відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.08.1995 року, періоду роботи з 27.05.2019 року по 22.01.2022 року відповідно до довідки від 22.01.2022 року та із додатковим зарахуванням до страхового стажу 14 років (за 14 повних років стажу роботи за Списком № 1).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Відповідач за принципом екстериторіальності розглянув заяву та спірним рішенням відмовив у призначенні пенсії, оскільки позивач не має достатній пільговий стаж роботи. Також позивач не погоджується з наведеними у спірному рішенні підставами для незарахування до його страхового та пільгового стажу періодів роботи. Позивач вважає такі підстави для відмови у призначенні його пенсії за віком пільгових умовах за Списком №1 протиправними, просить суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

29.06.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/6318/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позов не визнало. У письмовому відзиві, що надійшов до суду 15.07.2026 за вх.№40160 посилається на те, що заяву позивача було опрацьовано та прийнято рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у її призначенні. Вказує на правомірність прийнятого рішення з огляду на те, що позивач не має достатній страховий та пільговий стаж роботи за Списком №1. Також наголосив та тому, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не є належним відповідачем у цій справі, оскільки дії зобов`язального характеру слід покласти на орган, що приймав рішення щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позов не визнало. У письмовому відзиві, що надійшов до суду 15.07.2026 за вх.№40455 посилається на те, що заяву позивача від 21.05.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України № 1058-IV було розглянуто за принципом екстериторіальності та правомірно прийнято рішення про відмову у зв`язку з відсутністю необхідного страхового (25 років) та пільгового (10 років) стажу. За розрахунком пенсійного органу страховий стаж позивача склав 16 років 11 місяців 16 днів, з урахуванням 2 років 11 місяців 13 днів додаткового стажу за Списком № 1. До страхового та пільгового стажу за Списком № 1 не зараховано періоди роботи позивача з 13.09.1996 по 08.03.2000 та з 09.03.2000 по 22.01.2004 у ЗФ ВАТ «Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П. Завенягіна» (РФ), оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Також до страхового стажу не зараховано період роботи позивача в Республіці Польща з 27.05.2019 по 22.01.2022, оскільки відсутній формуляр зв`язку щодо підтвердження страхового стажу, а надані документи складені іноземною мовою без належного перекладу українською мовою та його засвідчення в установленому порядку, що є порушенням вимог пункту 2.9 Порядку № 22-1. Вважає прийняте спірне рішення правомірним та таким, що не порушило права позивача. а таких обставин, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 21.05.2026 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також грошової допомоги відповідно до п. 7-1 цього Закону.

За принципом екстериторіальності заява Позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, та прийнято рішення від 28.06.2026 №08385002926 (рішення підписано ЕЦП 29.05.2026) про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з тим, що позивач не має достатній страховий та пільговий стаж роботи за Списком №1.

Вказано, що станом на дату звернення вік заявника становив 50 років 1 місяць 20 днів. За розрахунком пенсійного органу страховий стаж з урахуванням роботи за Списком № 1 становить 16 років 11 місяців 16 днів, а пільговий стаж за Списком № 1 - 02 роки 10 місяців 18 днів.

До страхового та пільгового стажу за Списком № 1 не зараховано періоди роботи з 13.09.1996 по 08.03.2000 та з 09.03.2000 по 22.01.2004 (згідно з довідками від 23.06.2025 № ЗФ-139/080 та від 20.06.2025 № НК-30/129), оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Подані документи, складені іноземною мовою, надані без перекладу на українську мову та без засвідчення в установленому порядку (проставлення апостиля відповідно до Конвенції 1961 року), що є порушенням пункту 2.9 Порядку № 22-1.

Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (25 років) та пільгового стажу за Списком № 1 (10 років).

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Частиною першою статті 4 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 на пільгових умовах пенсія за віком призначається:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Відповідні положення містить і стаття 13 Закону Про пенсійне забезпечення.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом а статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом а статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі Щокін проти України Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІ Із урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 мало враховувати, що достатніми умовами для її призначення є: досягнення позивачем 50-річного віку, та наявність страхового стажу роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців пільгового стажу роботи за Списком №1.

Щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового та пільгового стажу роботи за Списком №1 у російській федерації в періоди 13.09.1996 по 08.03.2000 та 09.03.2000 по 22.01.2004 судом враховується наступне.

Відповідно до частини 1, 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

Згідно з вимогами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383.

Пунктом 3 Порядку № 383 визначено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає суду підстави стверджувати, що довідки, які підтверджують спеціальний трудовий стаж, надаються виключно, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.02.2019 року у справі №337/1297/17, ухвалі Касаційного адміністративного суду від 14.04.2020 року №560/3197/19, постанові Верховного Суду від 24.06.2021 року №216/8709/15-а(2-а/216/17).

До страхового та пільгового стажу за Списком № 1 позивача не зараховано періоди роботи з 13.09.1996 по 08.03.2000 та з 09.03.2000 по 22.01.2004 у російській федерації згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1995 та довідками від 23.06.2025 № ЗФ-139/080 та від 20.06.2025 № НК-30/129, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Оцінюючи зазначену підставу для незарахування позивачу спірних періодів роботи, судом враховується наступне.

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Позиція відповідача 1 суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення та перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а відтак і з денонсацією міжнародних угод.

Із наведених вище підстав суд вважає необґрунтованою підставу для відмови у зарахуванні позивачу до страхового та пільгового стажу періодів роботи позивача з 13.09.1996 по 08.03.2000 та з 09.03.2000 по 22.01.2004 ту обставину, що російська федерація денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Щодо наявності підстав для зарахування позивачеві до страхового стажу періодів роботи в Республіці Польща суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

18 травня 2012 року укладена Угода між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення (далі Угода 2012 року), яка ратифікована Законом України від 05 вересня 2013 року № 458-VІІ «Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення» і набрала чинності 01 січня 2014 року.

За визначенням, наведеним в п. 1 ст. 1 Угоди 2012 року:

(1) «законодавство» закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють види соціального забезпечення, згадані у ст. 2,

(2) «компетентний орган»:

1) в Україні спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики;

2) в Республіці Польща міністр, відповідальний за соціальне забезпечення;

(3) «компетентна установа» установа, відповідальна за застосування законодавства,

[…]

(7) «страховий стаж» періоди сплати страхових внесків, періоди роботи за наймом або самостійної трудової діяльності, визначені або визнані такими законодавством, згідно з яким вони накопичені, а також періоди, прирівняні до них, відповідно до законодавства Договірної Сторони,

(8) «застрахований» особа, яка є або була застрахована, відповідно до законодавства Договірної Сторони,

(9) «допомога» пенсія та інші види грошової допомоги, передбачені законодавством Договірної Сторони, з урахуванням усіх доплат, надбавок та підвищень, які стосуються цих виплат.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Угоди 2012 року інші терміни, які використовуються у цій Угоді, мають значення, надане їм законодавством кожної із Договірних Сторін.

Ст. 2 Угоди 2012 року визначає сферу її застосування.

Згідно з п. 1 ст. 2 Угоди 2012 року ця Угода застосовується стосовно України до законодавства щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, що стосується:

[…]

4) пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника, за вислугу років відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

[…].

Відповідно до п. 2 ст. 2 Угоди 2012 року ця Угода застосовується також до всіх законів та інших нормативно-правових актів, які змінюють або доповнюють законодавство.

Згідно з п. 3 ст. 2 Угоди 2012 року ця Угода не застосовується до законів та інших нормативно-правових актів, які поширюють існуюче законодавство однієї із Договірних Сторін на нові категорії отримувачів допомоги, якщо компетентний орган цієї Договірної Сторони повідомить компетентний орган іншої Договірної Сторони протягом шести місяців з дня оприлюднення таких нових законів або інших нормативно-правових актів, про те, що не передбачається такого розширення цієї Угоди.

Відповідно до п. 4 ст. 2 Угоди 2012 року стосовно України ця Угода не застосовується до спеціальних схем пенсійного забезпечення військовослужбовців та інших осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється на умовах, відмінних від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Ст. 3 Угоди 2012 року визначає суб`єктивну сферу її застосування, відповідно до якої Угода застосовується до:

1) осіб, які підпадають або підпадали під дію законодавства однієї або обох Договірних Сторін,

2) інших осіб, якщо їхні права набуті від осіб, згаданих в п. 1).

Відповідно до ст. 6 Угоди 2012 року якщо ст. ст. 7 і 8 цієї Угоди не передбачено інше, на особу, яка підпадає під дію цієї Угоди, поширюється законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої вона здійснює трудову діяльність.

Ст. ст. 12-16 Угоди 2012 врегульовані питання пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Угоди 2012 року (підсумовування страхового стажу) якщо законодавство однієї Договірної Сторони ставить в залежність набуття, збереження або поновлення права на пенсію від набуття страхового стажу, то компетентна установа цієї Договірної Сторони враховує, у необхідному обсязі, страховий стаж, набутий відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони так, ніби цей страховий стаж набутий відповідно до законодавства, яке вона застосовує, за умови, що цей стаж не співпадає.

Якщо законодавство однієї Договірної Сторони ставить в залежність отримання права на пенсію від набуття страхового стажу у професії, на яку поширюється страхування, що функціонує в спеціальній системі, або від виконання певної трудової діяльності, то страховий стаж, набутий в цій професії або при виконанні такої трудової діяльності відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони, підсумовується при призначенні пенсії (ч. 2 ст. 12 Угоди 2012 року).

Якщо, після підсумовування, відповідно до п. 1, застрахована особа не набуває права на пенсію, компетентна установа Договірної Сторони враховує страховий стаж, набутий в третій державі, з якою обидві Договірні Сторони зв`язані міжнародною угодою, яка передбачає підсумовування страхового стажу (ч. 3 ст. 12 Угоди 2012 року).

Згідно з ч. 1 ст. 13 Угоди 2012 року (страховий стаж, менший ніж 12 місяців), якщо страховий стаж, набутий відповідно до законодавства однієї Договірної Сторони менший ніж 12 місяців і на підставі цього стажу зацікавлена особа не набуває права на пенсію відповідно до цього законодавства, то компетентна установа цієї Договірної Сторони не призначає пенсію.

Ч. 2 ст. 13 Угоди 2012 року установлено, не порушуючи положення п. 1, страховий стаж менший ніж 12 місяців, набутий відповідно до законодавства кожної із Договірних Сторін, враховуються компетентною установою тієї Договірної Сторони, в якій при підсумовуванні цього стажу виникає право на пенсію.

За правилами, наведеними у ст. 14 Угоди 2012 року, факти і випадки, які впливають на набуття права, зупинення або розмір пенсії, які виникли на території однієї Договірної Сторони, враховуються як такі, що виникли на території іншої Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 15 Угоди 2012 року (пенсія без підсумування страхового стажу) якщо відповідно до законодавства однієї із Договірних Сторін, існує право на пенсію без врахування страхового стажу, набутого відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони, компетентна установа визначає право на цю допомогу та її розмір виключно на підставі страхового стажу, набутого згідно із законодавством, яке вона застосовує.

Згідно зі ст. 16 Угоди 2012 року (пенсії з підсумовуванням страхового стажу) якщо відповідно до законодавства однієї із Договірних Сторін, право на пенсію виникає після застосування положень ст. 12 цієї Угоди, компетентна установа цієї Договірної Сторони призначає пенсію у такий спосіб:

1) підраховує теоретичний розмір пенсії, належний у випадку, якщо б весь страховий стаж був набутий відповідно до чинного законодавства;

2) для визначення теоретичного розміру пенсії, про яку йдеться у п. 1, при встановленні бази розрахунку, враховується лише заробітна плата, отримана відповідно до законодавства, що застосовується компетентною установою, а також внески, сплачені відповідно до цього законодавства;

3) на основі теоретичного розміру, про який йдеться у п. 1, компетентна установа визначає дійсний розмір пенсії, на підставі пропорції страхового стажу, набутого відповідно до законодавства, яке застосовує компетентна установа, що призначає пенсію, до суми загального набутого страхового стажу.

Повноваження компетентних органів визначені ст. 20 Угоди 2012 року, відповідно до якої компетентні органи з метою реалізації цієї Угоди:

1) погоджують в Адміністративному договорі щодо застосування Угоди механізм реалізації цієї Угоди,

2) визначають установи зв`язку та компетентні установи з метою спрощення та прискорення виконання положень цієї Угоди,

3) здійснюють обмін інформацією щодо змін у законодавстві, які можуть впливати на виконання положень цієї Угоди.

Згідно з п. 1 ст. 21 Угоди 2012 року компетентні органи, установи зв`язку та компетентні установи обох Договірних Сторін надають взаємну допомогу під час виконання положень цієї Угоди. Допомога є безкоштовною, окрім випадків, коли компетентні органи домовляться, що частину коштів за надану допомогу буде повернено.

Довідки та документи, видані компетентними органами, компетентними установами та установами зв`язку однієї Договірної Сторони визнаються компетентними органами, установами зв`язку та компетентними установами іншої Договірної Сторони (п. 2 ст. 20 Угоди 2012 року).

Подача документів регламентована ст. 24 Угоди 2012 року.

Відповідно до п. 1 ст. 24 Угоди 2012 року заяви, оскарження рішення, звернення, подані компетентному органу, компетентним установам та установам зв`язку однієї Договірної Сторони, вважаються поданими у ці самі терміни компетентному органу, установам зв`язку та компетентним установам іншої Договірної Сторони.

Згідно з п. 2 ст. 24 Угоди 2012 року заява про призначення допомоги відповідно до законодавства однієї Договірної Сторони, вважається заявою про призначення відповідної допомоги згідно із законодавством іншої Договірної Сторони, за винятком ситуацій, коли особа, яка подає заяву, просить, щоб призначення пенсії за віком згідно із законодавством іншої Договірної Сторони було відкладено.

П. 1 ст. 25 Угоди 2012 року установлено, що для застосування цієї Угоди, компетентні органи, компетентні установи та установи зв`язку Договірних Сторін використовують державну мову обох Договірних Сторін.

Компетентні органи, компетентні установи та установи зв`язку однієї Договірної Сторони не можуть відхиляти заяви, оскарження та інші, подані до них документи, з причини того, що вони були оформлені державною мовою іншої Договірної Сторони (ч. 2 ст. 25 Угоди 2012 року).

Відповідно до п. 1 ст. 28 Угоди 2012 року ця Угода не надає права на виплату допомоги за період, який передує даті набрання нею чинності.

При визначенні права на допомогу відповідно до цієї Угоди враховується також страховий стаж, набутий відповідно до законодавства Договірних Сторін до набрання нею чинності (п. 2 ст. 28 Угоди 2012 року).

Відповідно до п. 3 ст. 28 Угоди 2012 року з урахуванням п. 1, ця Угода застосовується до страхових випадків які виникли до набрання нею чинності за умови, що зобов`язання, які виникли внаслідок цього, не були попередньо врегульовані.

18 травня 2012 року між компетентними органами України та Республіки Польща відповідно до п. 1 ст. 20 Угоди 2012 року укладений Адміністративний договір щодо застосування Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення (далі Адміністративній договір), який набрав чинності 01 січня 2014 року.

Ст. 1 Адміністративного договору визначає установи зв`язку, про які йдеться у п. 2 ст. 20 Угоди, такими установами є:

(1) в Україні:

1) Міністерство соціальної політики України з питань застосування положень частини ІІ Угоди;

[…]

5) Пенсійний фонд України з питань призначення та виплати пенсій, […].

[…].

(2) в Республіці Польща:

1) Установа соціального страхування, Центральний офіс у Варшаві у сфері застосування законодавства про соціальне страхування, за виключенням соціального страхування аграріїв;

[…].

Згідно з п. 2 ст. 2 Адміністративного договору установи зв`язку, вказані у п. 1, погоджують спільні процедури та двомовні формуляри, необхідні для застосування Угоди та цього Адміністративного договору.

Компетентний орган кожної з Договірних Сторін може визначити інші установи зв`язку крім тих, про які йдеться у п. 1. У такому випадку він зобов`язаний негайно повідомити компетентний орган іншої Договірної Сторони (п. 3 ст. 2 Адміністративного договору).

Ст. 3 Адміністративного договору визначає компетентні установи, про які йдеться у п. 2 ст. 20 Угоди, такими установами є:

(1) в Україні:

[…]

4) Пенсійний фонд України з питань призначення та виплати пенсій, […].

(2) в Республіці Польща:

1) Установа соціального страхування у сфері застосування законодавства про соціальне страхування, за виключенням соціального страхування аграріїв;

[…].

Відповідно до п. 1 ст. 4 Адміністративного договору (підтвердження страхування) якщо законодавство однієї з Договірних Сторін застосовується згідно із положеннями частини ІІ Угоди, компетентна установа цієї Договірної Сторони, визначена у п. 2, на запит роботодавця або самозайнятої особи, видає довідку, яка підтверджує, що найманий працівник або самозайнята особа підпадає під дію цього законодавства, з визначенням терміну дії такої довідки. Ця довідка є доказом того, що найманий працівник або самозайнята особа не підпадають під дію законодавства іншої Договірної Сторони.

Згідно з п. 2 ст. 4 Адміністративного договору довідка, про яку йдеться у п. 1, видається:

(1) в Україні Міністерством соціальної політики України або визначеною ним компетентною установою;

(2) в Республіці Польща:

1) Установою соціального страхування у сфері застосування законодавства про соціальне страхування, за виключенням соціального страхування аграріїв;

[…].

Відповідно до п. 3 ст. 3 Адміністративного договору компетентна установа Договірної Сторони, що видає довідку, про яку йдеться в п. 1, надає копію цієї довідки найманому працівнику або самозайнятій особі, а також роботодавцеві найманого працівника та установі зв`язку, або компетентній установі іншої Договірної Сторони.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Адміністративного договору компетентна установа Договірної Сторони, яка отримує заяву про допомогу, що надається відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони, згідно із ст. 24 Угоди, на відповідному формулярі надсилає запит до компетентної установи іншої Договірної Сторони разом з усіма наявними документами та інформацією, які необхідні компетентній установі іншої Договірної Сторони для визначення прав заявника.

Згідно з п. 2 ст. 6 Адміністративного договору компетентні установи обох Договірних Сторін з використанням відповідних формулярів здійснюють невідкладний обмін наявними документами та інформацією, необхідними для ухвалення остаточного рішення щодо заяви про виплати, а також інформують одна одну щодо всіх обставин, що мають значення для права, розміру та виплати допомоги.

Компетентна установа Договірної Сторони, якій було подано заяву про допомогу, перевіряє відомості щодо заявника та членів його сім`ї. Види інформації, яка перевіряється, погоджують установи зв`язку обох Договірних Сторін (п. 4 ст. 6 Адміністративного договору).

Як свідчить Протокол робочої зустрічі представників Пенсійного фонду України та Установи соціального страхування Республіки Польща (ZUS) від 05 лютого 2014 року, 4-5 лютого 2014 року у м. Львові відбулася зустріч представників Пенсійного фонду України та Установи соціального страхування Республіки Польща щодо узгодження процедур, дій та бланків формулярів зв`язку, передбачених для застосування при реалізації Угоди 2012 року.

На виконання п. 2 ст. 2 Адміністративного договору погоджено двомовні формуляри стосовно пенсійного забезпечення для співпраці при реалізації положень Угоди:

для Української Сторони UA-PL5, UA-PL6, UA-PL8, UA-PL9, UA-PL10 та UA-PL12;

для Польської Сторони PL-UA5, PL-UA6, PL-UA7, PL-UA11, PL-UA12 та PL-UA13.

Зразки формулярів додані до Протоколу.

Для цілей реалізації Угоди 2012 року визначено: для Української Сторони: з питань призначення пенсій Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області; з питань виплати пенсій та допомоги на поховання Пенсійний фонд України;

для Польської Сторони Відділення Фонду соціального страхування у Жешові.

Бланки формулярів зв`язку відповідно до Угоди 2012 року оприлюднені на офіційному веб-сайті Пенсійного фонду України (https://www.pfu.gov.ua/25361-blanky-formulyariv-zv-yazku-vidpovidno-do-ugody-mizh-ukrayinoyu-ta-respublikoyu-polshha-pro-sotsialne-zabezpechennya/).

Проаналізувавши зміст цих форм, суд зазначає таке.

Форма UA-PL5 Формуляр зв`язку заповнюється і надсилається компетентною установою; форма UA-PL6 Довідка про страховий стаж у Польщі заповнюється і надсилається компетентною установою; форма UA-PL6 Підтвердження страхового стажу в Україні (ст. ст. 12 і 13 Угоди), заповнюється і надсилається компетентною установою; форма UA-PL7 Заява про призначення пенсії, заповнюється заявником; форма UA-PL8 Заява на отримання польської пенсії за віком за інвалідністю, заповнюється заявником і компетентною установою; форма UA-PL9 Заява на отримання польської пенсії по втраті годувальника, заповнюється заявником і компетентною установою; форма UA-PL10 Заява про виплату польської допомоги на поховання, заповнюється заявником; форма UA-PL11 Заява щодо виплати допомоги на поховання, заповнюється заявником; форма UA-PL12 Статистичні дані щодо допомоги виплаченої оримувачам, які проживають в Україні у … році, заповнюється компетентною установою; форма UA-PL12 Статистичні дані щодо допомоги, виплаченої отримувачам, які проживають в Польщі у … році, заповнюється компетентною установою; форма UA-PL13 Заява формуляр для поновлення виплати раніше призначеної пенсії, заповнюється заявником.

При цьому форма UA-PL5 формуляр зв`язку призначений для передачі заяви на пенсію; передачу інформації/формулярів/документів; запитів щодо інформації/формулярів/документів; нагадування про запит. Ця форма заповнюється і надсилається компетентною установою України відповідній компетентній установі Республіки Польща.

Суд наголошує, що в силу положень абз. 11 п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком № 637, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Отже, за загальним правилом, у разі призначення пенсії відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, обов`язок надання інформації про сплату страхових внесків за період роботи особи, яка звертається за призначенням пенсії, в іншій державі покладається не на заявника, а саме на пенсійний орган.

У взаємовідносинах між Україною та Республікою Польща відповідні зобов`язання компетентних установ передбачені ст. ст. 12, 16, 21, 24 Угоди 2012 року та п. 1 ст. 6 Адміністративного договору.

На виконання вимог пп. 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 та п. 3 Порядку № 637, з огляду на відсутність в трудових книжках записів про періоди роботи в Республіці Польща, разом з заявою про призначення пенсії позивач надав довідку підприємства, на якому позивач працював в період з 27.05.2019 по 22.01.2022, в якій містилась інформація для застрахованої особи з ZUS (Управління соціального страхування Республіки Польща).

Між тим, матеріали пенсійної справи не містять доказів виконання пенсійним органом вимог Угоди 2012 року та Адміністративного договору в частині звернення до компетентної установи Республіки Польща з формуляром зв`язку (форма UA-PL5) для отримання інформації про страховий стаж, набутий позивачем в Республіці Польща, а також отримання пенсійним органом довідки про страховий стаж позивача в Польщі.

П. 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачає, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Адміністративна процедура має здійснюватися із додержанням таких принципів, зокрема, як обґрунтованість та офіційність (п. п. 3, 11 ч. 1 ст. 4, ст. ст. 8, 16 Закону № 2073).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Ч. 3 ст. 8 Закону № 2073 установлено, що адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 2073 адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону № 2073 адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом.

Ч. 3 ст. 16 Закону № 2073 установлено, що адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.

Обов`язки адміністративного органу під час підготовки справи до розгляду та вирішення визначені ст. 47 Закону № 2073.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону № 2073 під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (ст. 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності:

1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління;

[…]

7) виконує інші передбачені законом обов`язки в рамках адміністративного провадження.

Витребування необхідних документів та відомостей, збирання доказів, проведення слухання у справі та інші процедурні дії під час адміністративного провадження здійснюються відповідно до вимог цього Закону (ч. 2 ст. 47 Закону № 2073).

Витребування документів та відомостей регламентовано нормами ст. 48 Закону № 2073.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону № 2073 адміністративний орган витребовує документи та відомості, необхідні для вирішення справи, з дотриманням принципу офіційності.

Аналіз положень Угоди 2012 року та Адміністративного договору, ст. ст. 4, 8, 16, 47, 48 Закону № 2073, п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 зумовлює висновок про те, що пенсійний орган не може відмовляти особі, яка звертається за призначенням пенсії, у зарахуванні до страхового стажу, що враховується при визначенні права на пенсію за віком, періодів роботи у Республіці Польща, та/або відмовляти у призначенні пенсії з посиланням на те, що «такі періоди роботи потребують уточнення формуляром, який надходить до Пенсійного фонду України».

Позивач не може бути позбавлений свого конституційного права на соціальний захист внаслідок ігнорування державою в особі її органів процедур, які вона сама запровадила і визначила. Також позивач не може бути позбавлений права на пенсію через невиконання (неналежне виконання) державою в особі її органів покладених на них обов`язків (прийнятих зобов`язань).

Тим більш, що в даному випадку йдеться про відмову у призначенні пенсії через відсутність документа, який особа, яка звертається за призначенням пенсії, не може отримати самостійно, оскільки в даному випадку обмін інформацією між компетентними установами України та Республіки Польща відбуваються без участі заявника.

Таким чином, позивач має право на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 27.05.2019 по 22.01.2022 у Республіці Польща за умови підтвердження стажу роботи в Польщі в порядку, визначеному Угодою 2012 року та Адміністративним договором.

Відмова відповідача 1 у незарахуванні такого страхового стажу з огляду на подання документів без перекладу на українську мову та не їх засвідчення в установленому порядку у спірному випадку є неправомірною.

За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.06.2026 (дата підписання 29.05.2026) № 08385002926 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо способу відновлення порушеного права суд зазначає наступне.

При вирішенні цього спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Окрім цього, варто зауважити, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 по справі №823/59/17.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Під час розгляду справи судом розглянуто вказані відповідачем 1 підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, та зроблено наступні висновки.

Достатніми умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є: досягнення позивачем 50-річного віку, та наявність страхового стажу роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців пільгового стажу роботи за Списком №1.

Відмова у зарахуванні до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи позивача у російській федерації з 13.09.1996 по 08.03.2000 та з 09.03.2000 по 22.01.2004, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, є неправомірною.

При розгляді питання для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 27.05.2019 по 22.01.2022 у Республіці Польща відповідач 1 для його підтвердження мав вчинити дії в порядку, визначеному Угодою 2012 року та Адміністративним договором.

В свою чергу, позовні вимоги щодо зарахування спірних періодів роботи до страхового та/або пільгового стажу роботи суд вважає передчасними, оскільки відповідач 1 під час розгляду питання щодо їх врахування здійснив неповний розгляд, та не надав жодної оцінки щодо інших підстав для їх зарахування.

Зокрема, відповідачем 1 не надано жодної оцінки записам трудової книжки та довідкам, які підтверджують страховий та пільговий стаж роботи у російській федерації з 13.09.1996 по 08.03.2000 та з 09.03.2000 по 22.01.2004.

Також, відповідач 1 не завершив адміністративну процедуру з підтвердження періоду роботи позивача з 27.05.2019 по 22.01.2022 у Республіці Польща.

Щодо визначення належного органу пенсійного фонду, який має вчинити дії зобов`язального характеру, судом враховується наступне.

Відповідно до вимог пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи.

З матеріалів справи слідує, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області.

Отже, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав відповідні документи.

Вказані висновки апеляційного суду узгоджуються із постановою Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23 в частині розглядуваного питання.

Для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у статті 2 КАС України щодо ефективного способу повного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 21.05.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За таких обставин, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу у сумі 532,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3; код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 28.06.2026 (дата підписання 29.05.2026) № 08385002926.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 18.08.2026.

Суддя М.С. Лазаренко