Рішення № 139054592, 18.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.05.2026Справа № 910/872/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

про стягнення 3 370 663, 06 грн

Представники учасників справи:

Від позивача: Нестерова І.Г.;

Від відповідача: Олійник І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (далі - відповідач) про стягнення 3 370 663, 06 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 769 861, 87 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 600 801, 19 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено умови Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно - технологічного) управління № 0537-03041-ПД від 01.01.2024 в частині сплати основної заборгованості, у зв`язку з чим позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати нараховаін за період з 29.10.2024 по 09.12.2025 на суму боргу, яку було присуджено до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13498/24, оскільки вказане рішення до цього часу відповідачем не виконано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи № 910/872/26 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.03.2026.

19.02.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог та зазначив, що доводи позивача, про невиконання відповідачем рішення суду у справі № 910/13498/24 не ґрунтується на відповідних доказах, позивачем не надано інформації наявних виконавчих проваджень у Державних виконавчих службах та щодо розподілу стягнених та сплачених коштів, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум у таких виконавчих провадженнях, отже такі доводи є необґрунтованими, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

25.02.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представник позивача заперечив щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що відповідач не надає обґрунтованих заперечень щодо виконання рішення суду у справі №910/13498/24, а саме підтвердження сплати заборгованості, у зв`язку з чим просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 02.03.2026 повідомив суд про намір подати письмові заперечення на відповідь на відзив на позовні вимоги.

Судом у підготовчому засіданні 02.03.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 23.03.2026.

18.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

23.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові пояснення.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 23.03.2026 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивача у підготовчому засіданні 23.03.2026 поклався на розсуд суду щодо вирішення питання про усне клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Судом у підготовчому засіданні 23.03.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 06.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/872/26 по суті на 27.04.2026.

Представник позивача у судовому засіданні 27.04.2026 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.04.2026 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Судом у судовому засіданні 27.04.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 18.05.2026.

Представник позивача у судовому засіданні 18.05.2026 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.05.2026 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 18.05.2026.

У судовому засіданні 18.05.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.01.2024 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (оператор системи передачі, ОСП) та Державним підприємством "Регіональні електричні мережі" (користувач) в порядку ст.ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України було укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0537-03041-ПД (договір), відповідно до п.п.2.1, 2.2 якого цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором ОСП безперервно надає послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОEC України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі - послуга). Послуга, яка надається за цим договором згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010), має код: 35.12. Користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору.

Цей договір встановлює права та обов`язки сторін у процесі оперативного планування, експлуатації обладнання, диспетчерського управління та балансування енергосистеми в реальному часі та її захисту в надзвичайних ситуаціях, а також формування, обробки, передачі та відображення даних під час регламентованого обміну інформацією (п.2.4 договору).

Ціна цього договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік. Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п.3.1 договору).

Згідно п.3.2 Договору оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою.

Обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу ХІ КСП (п.3.3 договору), планова та/або фактична вартість послуги визначається як добуток діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України (п.3.4 договору).

Згідно п. 3.5 Договору користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із зазначеною системою платежів і розрахунків:

1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги наданої в першій декаді розрахункового періоду;

2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;

3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.

Відповідно до п.3.6 договору плановий обсяг послуги, що використовується для визначення планової вартості послуги, визначається на підставі даних адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) за кожну декаду розрахункового періоду.

Згідно п. 3.7 Договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу) з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі. Вартість фактично наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти надання послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості фактично наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в "Системі управління ринком", що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплaту вapтості послуги, після коригування обсягів та вартості поcлуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акту надання послуги (включно), або акт надання послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно). Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді виконавець ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірники акта надання послуги та/або акту коригування до актів надання послуги в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.

Пунктом 3.8 договору сторони погодили, що користувач здійснює підписання актів надання послуги та актів коригування до актів надання послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем. У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом надання послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті надання послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений цим договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта надання послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей у разі підтвердження розбіжностей ППКО користувача надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог додатка 10 до Правил ринку та відображаються в акті коригування.

Згідно п.13.1 Договору цей договір набирає чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року, у якому акцептована заява-приєднання. Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення йoгo дії або перегляд йoго умов, шляхом направлення відповідного повідомлення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/13498/24 було встановлено, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за Договором у період з червня - вересня 2024 року у сумі 23 023 812, 48 грн, крім того, в межах справи №910/13498/24 позивачем було заявлено про стягнення з відповідача 357 876, 87 грн інфляційних втрат та 152 111, 44 грн 3% річних.

Тобто, наявність у відповідача перед позивачем заборгованості з надання послуг за період, зокрема, з червня по вересень 2024 року (включено), підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13498/24.

Як зазначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Приймаючи до уваги ч. 4 ст. 75 ГПК України вирішуючи спір у даній справі, суд виходить із фактів встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13498/24, яке набрало законної сили і є чинним.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13498/24 судом встановлено факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором у сумі 23 023 812, 48 за період з червня по вересень 2024 року (включено).

За приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Cаме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19.

Отже чинне законодавство не пов`язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Позивач зазначає, що враховуючи не виконання відповідачем свого зобов`язання щодо сплати вартості отриманих послуг за Договором, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних у сумі 769 861, 87 грн та інфляційні втрати у сумі 2 600 801, 18 грн за період з 29.10.2024 по 09.12.2025.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що доводи позивача, про невиконання відповідачем рішення суду у справі № 910/13498/24 не ґрунтується на відповідних доказах, позивачем не надано інформації наявних виконавчих проваджень у Державних виконавчих службах та щодо розподілу стягнених та сплачених коштів, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум у таких виконавчих провадженнях, отже такі доводи є необґрунтованими.

Позивачем надано до матеріалів довідку з банку від 27.02.2026 про відсутність надходження грошових коштів на поточний рахунок позивача від відповідача за період з 01.01.2024 по 24.02.2026.

Матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем основного боргу присудженого до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/13498/24.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач вказує, що прострочення виконання зобов`язання сталося у зв`язку з наявністю заборгованості споживачі постачальника "останньої надії", яким є відповідач, зарахування коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, який відповідач не може використовувати.

Однак, виходячи з приписів ч. 2 ст. 617 ЦК України боржник не звільняється від виконання своїх обов`язків через відсутність у нього необхідних коштів та недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом норми статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Дана правова позиція повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 23.01.2018 у справі №906/1283/16.

Відповідачем не надано свого контррозрахунку сум фінансових санкцій, які нараховані позивачем у цьому позові.

Перевіривши розрахунки заявлених до стягнення 3% річних у сумі 769 861, 87 грн та інфляційних втрат у сумі 2 600 801, 19 грн нараховані за період з 29.10.2024 по 09.12.2025, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та арифметичну правильність, а тому з відповідача підтягають стягненню заявлені суми у повному обсязі.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" про стягнення 3 370 663, 06 грн задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (адреса: 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85; код ЄДРПОУ 32402870) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (адреса: 01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; код ЄДРПОУ 00100227) 3 370 663, 06 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 769 861 (сімсот шістдесят дев`ять тисяч вісімсот шістдесят одну) грн 87 коп, інфляційні втрати у розмірі 2 600 801 (два мільйони шістсот тисяч вісімсот одна) грн 19 коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі 40 447 (сорок тисяч чотириста сорок сім) грн 96 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2026 року.

Суддя М.Є. Літвінова