Ухвала суду № 139052502, 10.08.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:757/31493/23-к

Провадження №: 1-кп/755/264/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" серпня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва колегіально судом у складі трьох суддів ОСОБА_1 (головуючий), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності,

за участю учасників кримінального провадження: прокурора ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_5 (на відеоконференції),

В С Т А Н О В И В:

17.07.2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000003538 від 07.11.2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 року зазначений обвинувальний акт був переданий для проведення судового провадження судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_13 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.11.2023 року заяву про самовідвід судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_13 задоволено та відведено її від участі у розгляді кримінального провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду м. Києва від 29.02.2024 року подання Голови Печерського районного суду м. Києва про вирішення питання про направлення кримінального провадження до іншого суду задоволено та матеріали кримінального провадження за № 42017000000003538 від 07.11.2017 року було направлено до Дніпровського районного суду м. Києва для розгляду.

13.03.2024 року зазначені матеріали кримінального провадження надійшли до Дніпровського районного суду м. Києва та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від13.03.2024 року були передані для проведення судового провадження судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_14 . Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_15 від 24.04.2024 року заяву судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_14 про самовідвід від розгляду даного кримінального провадження задоволено та відведено її від участі у розгляді цього провадження.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 року (підстава - ухвала про відвід судді) матеріали кримінального провадження було передано для проведення судового розгляду судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_16

24.09.2025 року у зв`язку з неможливістю судді ОСОБА_16 продовжувати розгляд кримінального провадження (підстава - звільнення судді з посади) був здійснений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та кримінальне провадження було передано для проведення судового розгляду судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_17

27.10.2025 року до суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінчення строків давності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_18 від 10.12.2025 року заяву прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_19 про відвід судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_17 від розгляду даного кримінального провадження задоволено та відведено її від участі у розгляді кримінального провадження. 10.12.2025 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (підстава - ухвала про відвід судді) матеріали кримінального провадження були передані для проведення судового розгляду судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_20 від 12.01.2026 року у задоволені заяви захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_11 про відвід судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від розгляду даного кримінального провадження було відмовлено.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 20.04.2026 року клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_11 про розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі колегії трьох суддів задоволено.

Відповідно до вимог ст. 35 КПК України автоматизованою системою документообігу суду 20.04.2026 року кримінальне провадження передано для проведення судового провадження колегіально судом у складі трьох суддів Дніпровського районного суду м. Києва - ОСОБА_1 (головуючий суддя), суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою колегії суддів Дніпровського районного суду м. Києва від 10.08.2026 року заяви захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 про відвід прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_19 , який був поданий попередньому складу суду (судді ОСОБА_16 ), було залишено без розгляду на підставі відповідної заяви обвинуваченого ОСОБА_5 .

У підготовчому судовому засіданні 10.08.2026 року обвинувачений ОСОБА_5 підтримав подане ним попередньому складу суду (судді ОСОБА_17 ) клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінчення строків давності, просив його задовольнити з викладених у ньому підстав.

Клопотання вмотивоване тим, що у цьому кримінальному провадженні йому інкриміновано діяння, дата вчинення якого відповідно до обвинувального акта - 01.10.2010 року. Так, він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України (у редакції, чинній на 01.09.2001 року), за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років. Відповідно до ст. 12 КК України (у редакції, чинній на 01.10.2010 року) інкриміноване йому діяння за ч. 5 ст. 27 ч. 1ст. 109 КК України є тяжким злочином. За п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції, чинній на 01.10.2010 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину. Таким чином, станом на день подання клопотання минув диференційований строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції, чинній на 01.10.2010 року) - 10 років. При цьому, вказаний диференційований строк не зупинявся та не переривався. У клопотанні заявник посилається на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №639/793/17 та ухвалі Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі №304/1624/20.

Крім того, частиною 2 ст. 49 КК України (у редакції, чинній на 01.10.2010 року) передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минули п`ятнадцять років. Аналогічні за змістом положення щодо звільнення від кримінальної відповідальності містить і чинна редакція частини 2 статті 49 КК України. Станом на 01.10.2010 року редакція ч. 5 ст. 49 КК України не передбачала винятків для злочинів проти основ нацбезпеки за статтями 109-114-2 КК України. Отже, системний аналіз зазначених положень приводить до висновку, що у даному випадку є підстави для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням загальних строків. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.02.2023 року у справі № 735/1121/20 (провадження № 13-26кс22).

У судовому засіданні захисники обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 підтримали клопотання обвинуваченого, просили задовольнити. Зазначили, що диференційований та загальний строки давності притягнення обвинуваченого ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності закінчились, строки не переривалися, доказів переховування ОСОБА_5 від органу досудового розслідування та ухилення від кримінальної відповідальності стороною обвинувачення не надано, останній перебуває за межами України у зв`язку з довготривалим відрядженням, про що було відомо стороні обвинувачення. Крім того, обвинувачений знає про кримінальне провадження та постійно вживає заходи щодо розгляду провадження з його участю. З 2010 року ОСОБА_5 нових злочинів не вчиняв та не притягувався до кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим є підстави для закриття провадження відносно останнього з підстав, викладених у клопотанні обвинуваченого.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання. Зазначив, що 01.09.2017 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України в порядку ст.ст. 278, 135 КПК України, оскільки 15.07.2017 року ОСОБА_5 виїхав за межі території України у м. Лондон Великої Британії у довготривале відрядження та більше на територію України не повертався. Зважаючи на те, що місце знаходження ОСОБА_5 не було встановлено, на неодноразові виклики до органу досудового розслідування він не з`явився, 12.10.2017 року його оголошено в розшук, а постановою слідчого від 28.03.2018 року ОСОБА_5 оголошено в міжнародний розшук. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.04.2018 року відносно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2022 року надано дозвіл на здійснення стосовно нього спеціального досудового розслідування. Отже, ОСОБА_5 після вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення ухилявся від явки до органу досудового розслідування та суду. Таким чином, у зв`язку із ухиленням ОСОБА_5 від явки до органу досудового розслідування та суду перебіг строку давності з моменту вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України, зупинявся, і тому з моменту вчинення інкримінованого йому тяжкого кримінального правопорушення 10 років не минуло.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання та матеріали провадження, суд приходить до наступного.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Приписами ч. 1 ст. 285 КПК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Згідно із ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. За правилами частини другої тієї ж статті, звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується у сприянні в захопленні ОСОБА_12 державної влади шляхом вчинення дій, спрямованих на збільшення обсягу його, як Президента України, владних повноважень унаслідок повернення в неконституційний спосіб дії Конституції України від 28 червня 1996 року, до якої Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV були внесені зміни, а саме у сприянні вчиненню вказаного злочину іншими співучасниками наданням засобів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч 1 ст. 109 КК України (в редакції від 01.09.2001 року).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 30.12.1997 № 1396/97 затверджено Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення), яке було чинним зі змінами протягом 1997-2011 років та втратило чинність на підставі Указу Президента № 395/2011 від 06.04.2011.

Пунктом 1 вказаного Положення визначено, що Міністерство юстиції України (Мін`юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Положення визначено, що Мін`юст України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Серед основних завдань Мін`юсту України, відповідно до пункту 3 Положення, відноситься, зокрема: забезпечення реалізації державної правової політики, забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів, організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України.

Згідно пункту 4 Положення, відповідно до покладених завдань, Мін`юст України, зокрема:підпункт 10) забезпечує функціонування єдиної системи правової інформатизації, є офіційним видавцем збірників законодавства та кодексів України, видає інформаційний бюлетень «Офіційний вісник України»; підпункт 11): веде Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, надає інформацію з бази даних цього реєстру; підпункт 12): здійснює роботу із систематизації законодавства України; підпункт 18): організовує в порядку, встановленому законодавством України, своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних виконавців.?

Пунктом 9 Положення визначено, що Мін`юст України очолює Міністр, якого призначає на посаду за поданням Прем`єр-міністра України і звільняє з посади Президент України. Міністр відповідно до законодавства, Програми діяльності Кабінету Міністрів України та актів Президента України в межах наданих повноважень визначає пріоритети і стратегічні напрями роботи Міністерства та забезпечує реалізацію державної політики у відповідній сфері.

Пунктом 10 Положення Міністр, як керівник Міністерства, здійснює широке коло організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських повноважень, зокрема: керує Міністерством, несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за розроблення і реалізацію державної правової політики, виконання Міністерством своїх завдань та функцій; подає в установленому порядку Прем`єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посади перших заступників та заступників Міністра; порушує в установленому порядку питання про притягнення до дисциплінарної відповідальность перших заступників та заступників Міністра; представляє у встановленому порядку працівників, які особливо відзначились у роботі, до нагородження державними нагородами України і відзнаками Президента України; приймає рішення щодо утворення, реорганізації та ліквідації територіальних органів Міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посади та звільняє з посад у встановленому законодавством порядку їх керівників; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Міністерства, в тому числі за погодженням з Кабінетом Міністрів України в установленому порядку - керівників структурних підрозділів центрального апарату Міністерства; затверджує положення про структурні підрозділи центрального апарату Міністерства, визначає ступінь відповідальності їх керівників; розглядає в установленому порядку питання щодо присвоєння працівникам центрального апарату Міністерства та підпорядкованих йому органів і установ відповідних рангів державних службовців, заохочення та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 10-1 Положення, Міністр має перших заступників, у тому числі першого заступника - керівника апарату Міністерства, першого заступника у зв`язках з Верховною Радою України (далі - перші заступники), і заступників, які належать до числа керівників Міністерства. Перших заступників та заступників Міністра призначає на посади за поданням Прем`єр-міністра України та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України. Міністр розподіляє обов`язки між своїми першими заступниками та заступниками.

Постановою Верховної Ради України від 11.03.2010 № 1968-VI «Про формування складу Кабінету Міністрів України» ОСОБА_21 призначено Міністром юстиції України та звільнено з цієї посади згідно Указу Президента України від 04 грудня 2012 року № 1367/к у зв`язку з обранням його народним депутатом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2007 року № 491 ОСОБА_5 призначено на посаду заступника Міністра юстиції України.

Відповідно до Наказу Міністра юстиції України від 27 травня 2010 року № 637/к «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 24.03.2010 № 291/к» до функціональних повноважень заступника Міністра юстиції України ОСОБА_5 станом на вересень-жовтень 2010 року входило: забезпечення спрямування та координації діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань; координація та контроль діяльності: управління із забезпечення взаємодії з Державним департаментом України з питань виконання покарань; управління систематизації законодавства та правової інформації; центру правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України.

Таким чином, виходячи із обсягу зазначених повноважень ОСОБА_5 , у період обіймання посади заступника Міністра юстиції України, постійно обіймав в органах державної влади посаду пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, тобто був службовою особою.

Однак, свої службові повноваження ОСОБА_5 використав в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам державної служби, з метою пособництва -сприяння Президенту України ОСОБА_12 у захопленні державної влади, яке він вчинив за наступних обставин. 8 грудня 2004 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV (2222-4), які набрали чинності та почали діяти з 01 січня 2006 року.

Цим Законом звужено повноваження Президента України та збільшено повноваження державних органів влади у сфері державної політики, зокрема в обрані представників органів державної влади та їх формуванні, тобто відбувся перехід від президентсько-парламентсько" до парламентсько-президентсько" форми управління державою. Це дало змогу вдосконалити механізм функціонування державної влади, розподіл повноважень між Президентом України та органами державної влади, забезпечити баланс між гілками влади, ефективну співпрацю парламенту та Уряду, їх взаємну відповідальність за здійснення державної політики, насамперед у соціально-економічній сфері, та за більш ефективне впровадження відповідних реформ.

Зокрема, були внесені відповідні зміни до розділу IV "Верховна Рада України", розділу V "Президент України", розділу VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади", розділу VII "Прокуратура", розділу VIII "Правосуддя", розділу XI "Місцеве самоврядування", розділу XII "Конституційний Суд України" Конституції України, а також Конституція України доповнена розділом XVI "Прикінцеві положення, які стосуються змін до Конституції України".?

14 лютого 2010 року Центральною виборчою комісією України встановлені результати другого туру голосування з виборів Президента України та оголошено про обрання ОСОБА_12 . Президентом України.

25 лютого 2010 року ОСОБА_12 на урочистому засіданні Верховної Ради України склав присягу, отримав колар - нагрудний знак Президента України та символи Президентської влади: печатку та булаву Президента України.

Тобто ОСОБА_12 25 лютого 2010 року офіційно вступив на пост Президента України та відповідно до статті 102 Конституції України став Главою держави, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Зокрема, ОСОБА_12 отримав право видавати укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України, а також інші повноваження, передбачені статтею 106 Конституції України, зокрема вносити за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України, а також подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; призначати на посаду та звільняти з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; призначати на посади та звільняти з посад половину складу Ради Національного банку України та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; вносити до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України; зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; очолювати Раду національної безпеки і оборони України; призначати на посади та звільняти з посад третину складу Конституційного Суду України; присвоювати вищі військові звання, вищі дипломатичну ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; нагороджувати державними нагородами; встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними; підписувати закони, прийняті Верховною Радою України, маючи право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України; здійснювати інші повноваження, визначені чинною на той час Конституцією України в редакції від 8 грудня 2004 року.

Однак, зайнявши найвищу в державі посаду, ОСОБА_12 , всупереч складеній ним присязі Президента України, вирішив не виконувати покладені на нього на цій посаді конституційні обов`язки дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, відстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України та виконувати свої обов`язки в інтересах усіх співвітчизників, а використовувати владні повноваження Президента України насамперед з метою незаконного збагачення як себе особисто, так і членів своєї родини та свого найближчого оточення за рахунок ресурсів держави та народу України.?

У той же час ОСОБА_12 , усвідомлюючи, що реалізувати цей задум він зможе тільки за умови повного зосередження у своїх руках виключних владних повноважень та отримання контролю за всіма гілками державної влади, в період з лютого по жовтень 2010 року вчинив ряд умисних дій для досягнення цієї ціні, незаконно використовуючи наявні повноваження Президента України.

Зокрема, використовуючи вплив на підконтрольну йому фракцію Партії Регіонів України та фракцію Комуністичної партії України ОСОБА_12 на початку березня 2010 року домігся формування у Верховній Раді України коаліції, до якої крім вказаних депутатських фракцій увійшли також позафракційні народні депутати України. Це дало йому можливість призначати на керівні посади у Кабінеті Міністрів України та на інші посади, рішення про призначення яких відповідно до чинної на той час Конституції України мало прийматись Верховною Радою України, осіб із свого близького оточення. Зокрема, за пропозицією ОСОБА_12 на посаду Прем`єр-міністра України Верховною Радою України 11 березня 2010 року було призначено його однопартійця та давнього знайомого ОСОБА_22 , а 04 листопада 2010 року Верховною Радою України надано згоду на призначення ОСОБА_23 , довіреної особи ОСОБА_12 , Генеральним прокурором України.

Для надання видимості законності таких дій ОСОБА_12 організував звернення 9 березня 201 Ороку 58 народних депутатів України з фракцій Партія регіонів, Комуністична партія України та Народна Партія із конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частини б статті 83 Конституції України, частини 4 статті 59 Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України та, із застосуванням впливу на суддів Конституційного Суду України, добився постановлення ним 6 квітня 2010 року Рішення № 11-рп/2010, згідно якого окремі народні депутати України отримали можливість брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, що не відповідало правовій позиції Конституційного Суду України, сформованій у попередніх рішеннях з цього питання.

Таким чином, ОСОБА_12 у вказаний спосіб, внаслідок впливу на народних депутатів Партії Регіонів України і народних депутатів інших фракцій, була утворена контрольована більшість у парламенті та нівельоване фактичне волевиявлення виборців, а також встановлено контроль за діяльністю Верховної Ради України і отримана можливість прийняття необхідних законодавчих актів.

Надалі, з метою отримання повного контролю за судовою гілкою влади та враховуючи неможливість здійснення впливу на керівництво Верховного Суду України, ОСОБА_12 , використовуючи здобуту можливість прийняття підконтрольною Верховною Радою України необхідних законодавчих актів, вніс 31.05.2010 як Президент України на розгляд до Верховної Ради України проект закону «Про судоустрій та статус суддів», який був прийнятий нею 07 липня 2010 року та підписаний ним особисто як Президентом України.

З моменту набуття чинності прийнятим Законом України № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів», тобто з 03 серпня 2010 року, Верховний суд України фактично був позбавлений передбачених Конституцією України функцій вищого судового органу, а функції касаційної інстанції у кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справах перейшли до новостворених Вищих спеціалізованих судів.

Крім того, з метою зосередження у своїх руках усіх важелів влади та отримати можливість впливати на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також призначати на найбільш важливі посади у вищих органах державної влади наближених та відданих осіб і, як наслідок, вибудувати таку систему управління державою, у якій всі основоположні рішення стосовно діяльності вищих органів державної влади та правоохоронної системи будуть прийматись ним особисто та у своїх інтересах, не пов`язаних із засадами державної політики, визначеної Конституцією України, ОСОБА_12 вирішив повернути у непередбачений законом спосіб дію положень Конституції України від 28 червня 1996 року в частині визначення обсягу повноважень Президента, які були суттєво обмежені Законом України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV (2222-15) від 8 грудня 2004 року та не дозволяли йому самостійно вирішувати питання щодо призначення на керівні посади як в Уряді України так і в інших державних органах.

У той же час ОСОБА_12 , як Президент України, достовірно знав, що згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її подіну на законодавчу, виконавчу та судову, крім того, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, а тому будь-які дії щодо отримання у непередбачений законом спосіб додаткових повноважень, які порушують законодавчо закріплений принцип поділу її на законодавчу, виконавчу та судову, є захопленням державної влади.

Незважаючи на це, Президент України ОСОБА_12 для досягнення своєї мети, а саме незаконного збагачення за рахунок ресурсів держави та народу України, яку він міг реалізувати у повному обсязі після зосередження в себе всієї повноти державної влади, вчинив умисні дії, спрямовані на не конституційне, тобто незаконне присвоєння собі частини повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, а фактично захоплення державної влади, усвідомлюючи при цьому суспільно-небезпечні наслідки своїх дій.

Для цього він приблизно на початку березня 2010 року вступив у змову з невстановленими на цей час особами, спільно з якими розробив план вчинення цього злочину. Відповідно до цього плану народні депутати України з підконтрольних ОСОБА_12 фракцій Верховної Ради України повинні були звернутись із конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV (2222-4) від 8 грудня 2004 року. Одночасно з цим планувалось сформувати суддівський склад Конституційного Суду України, у тому числі шляхом звільнення та призначення нових суддів, які разом із тими суддями, шо залишаться, становитимуть необхідну більшість від складу Суду, лояльну та прихильну до влади ОСОБА_12 і на яку можливо вплинути, та забезпечать за попередньою згодою прийняття необхідного йому рішення про невідповідність Конституції України Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV (2222-4) від 8 грудня 2004 року, яке б у подальшому не могло бути ніким оскаржене та було б обов`язкове для виконання на території України.

При обговоренні та визначенні даного плану злочинних дій ОСОБА_12 достовірно знав, що 23 березня 2007 року 102 народних депутатці України вже звертались до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2221-IV та що на стадії попередньої підготовки до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України вказаного конституційного подання ним особисто від Кабінету Міністрів України, яке він на той час очолював, в листі від 05.09.2007 № 5827/0/2-07 надавалась правова позиція із цього питання, а саме про неможливість розгляду цього конституційного подання через непідвідомчість його Конституційному Суду України, а також що аналогічну правову позицію висловило тоді і Міністерство юстиції України в особі Міністра ОСОБА_21 . Зважаючи на ці обставини, Конституційним Судом України Ухвалою від 5 лютого 2008 року № 6-у/2008 у справі № 2-1/2008 було відмовлено у відкритті конституційного провадження за конституційним поданням 102 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV у зв`язку з невідповідністю конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України», оскільки порушено статті 39, 71 цього Закону (пункт 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України»), Одночасно у мотивувальній частині зазначено, що положення Закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід`ємною складовою Конституції України - окремими її положеннями, а сам Закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом № 2222-IV його положення, оскаржені суб`єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, яка діє в редакції Закону № 2222-IV. Крім того, у конституційному поданні неправильно вказано повне найменування, номер і дату прийняття правового акта, положення якого оспорюються.

Разом з тим, діючи протиправно з вищевказаною метою, ОСОБА_12 організував направлення звернення 13 липня 2010 року нібито від 252 народних депутатів України з депутатських фракцій та позафракційних, з яких була сформовано підконтрольна йому більшість у Верховній Раді? України, а саме з фракцій: Партія регіонів, Комуністична партія України та Народна Партія, а також з депутатських фракцій «Блок Юлії Тимошенко - «Батьківщина» та Блок "НАША УКРАЇНА - НАРОДНА САМООБОРОНА», депутати які в подальшому перейшли до Партії регіонів або стали позафракційними, із конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV.

Перебуваючи під впливом Президента України ОСОБА_12 та осіб із його найближчого оточення, судді Третьої колегії суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 19 липня 2010 року відкрили конституційне провадження за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-1V (справа № 1-45/201 О) при цьому залишивши без врахування Ухвалу даного Суду від 5 лютого 2008 року № 6-у/2008, постановленої з того ж самого питання, та без пояснення зміни своєї правової позиції.

Крім того ОСОБА_12 , продовжуючи виконувати іншу частину розробленого раніше плану злочинних дій, використовуючи свої службові повноваження для досягнення злочинної мети, вчинив умисні дії, направлені на зміну існуючого складу Конституційного Суду України та формування такого його складу, який би був здатний змінити свою попередню позицію, викладену в Ухвалі від 5 лютого 2008 року № 6-у/2008 і винести рішення, яке б надало йому змогу в неконституційний спосіб збільшити свої повноваження як Президента України за рахунок повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, тобто захопити державну владу.

Так, ним було прийнято рішення замінити суддів Конституційного Суду України ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , які були обрані за квотою з`їзду суддів України і призначені на посади суддів Конституційного Суду України 5 листопада 2005 року VII з`їздом суддів України, та притримувалися власних думок під час розгляду справ та відкидали будь-які спроби впливу на них.

З цією метою у період з травня по вересень 2010 року за ініціативи ОСОБА_12 та осіб із його найближчого оточення щодо суддів Конституційного Суду України ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 зі сторони ОСОБА_12 , інших представників державної влади та окремих суддів Конституційного Суду України здійснено втручання в їх незалежну суддівську діяльність та створено умови, які унеможливлювали подальше їх перебування на займаних посадах, що змусило вказаних суддів Конституційного Суду України до написання відповідних заяв про звільнення у відставку.

Після цього, за особистої участі ОСОБА_12 та наближених до нього осіб були підібрані кандидати на вивільнені посади суддів Конституційного Суду України із числа більш керованих, лояльних та прихильних до дій, які він впроваджував в державі, якими стали заступник голови Донецького апеляційного адміністративного суду ОСОБА_28 , суддя апеляційного суду Луганської області ОСОБА_29 , суддя апеляційного суду Харківської області ОСОБА_30 та суддя Вищого адміністративного суду України ОСОБА_31 ОСОБА_12 , використовуючи свій вплив на судову гілку влади, незважаючи на встановлений порядок визначення кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України, передбачений ст. 8 Закону України «Про Конституційний Суд України», особисто погодив кандидатури зазначених суддів під час їх відвідування Адміністрації Президента України, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Банкова, 11, та сприяв в подальшому у визначенні їх як кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України, делегованих з`їздом суддів України, що позбавило останніх незалежності, як однієї з гарантій діяльності суддів Конституційного Суду України.

16 вересня 2010 року на X позачерговому з`їзді суддів України було прийнято рішення про звільнення суддів Конституційного Суду України ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 у зв`язку з поданими ними заявами про відставку, а також обрано і призначено на ці посади ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_32 та ОСОБА_33 .

Таким чином, у зазначений спосіб було сформовано таку більшість складу суддів Конституційного Суду України, яка під впливом ОСОБА_12 здатна була ухвалювати необхідні Рішення і Висновки для реалізації його злочинного умислу.

Після цього 19 липня 2010 року Конституційний Суд України, розташований за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 14, приступив до розгляду справи № 1-45/201 0 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV і 30 вересня 2010 року, перебуваючи під впливом ОСОБА_12 , ухвалив Рішення № 20-рп/201 Q яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 № 2222-IV у зв`язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття та що цей Закон втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому, Рішенням № 20-рп/2010 самі положення Закону № 2222-IV, які стали положеннями Конституції України з моменту набуття ними чинності, не визнано такими, що не відповідають Конституції України. Водночас, в абзаці четвертому частини шостої мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України, всупереч вимогам статті 150 Конституції України, статей 13, 14 Закону України «Про Конституційний Суд України», зазначив, що визначення неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 № 2222-IV у зв`язку із порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені цим Законом.

Однак, розділом ХІІІ Конституції України не передбачено такого способу її зміни, як «відновлення дії попередньої редакції Конституції України», а відповідно до пункту 1 частини першої статті 86 Основного Закону внесення змін до Конституції України в межах і порядку, визначеному Розділом XIII Конституції, належить до повноважень Верховної Ради України.

Крім того, Конституційним Судом України у пункті 2 резолютивної частини Рішення від 05 жовтня 2005 року № 6-рп/2008 у справі про здійснення влади народом визначено, що «... тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, визначеному його Розділом XIII».

Таким чином, положення Конституції України, які стосуються законів як актів законодавчої влади (частина п`ята статті 94 Конституції України, якою регламентовано порядок набрання законами чинності), неприпустимо механічно переносити на Конституцію як акт установчої влади.

З тих же підстав положення частини першої статті 152 Конституції України, згідно з якою закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю або в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України за своїм змістом або якщо була порушена встановлена Конституцією процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, стосується законів як актів законодавчої влади, а не Основного Закону як акта установчої влади, і пряма аналогія між ними є неприпустимою.

Разом з тим, пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 на органи державної влади покладено обов`язок «щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV», а в пункті 4 зазначено про необхідність його опублікування у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних виданнях, крім того вказано, що воно є обов`язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Унаслідок постановлення цього Рішення Конституційного Суду України, у неконституційний спосіб фактично поверталася дія Конституції України від 28.06.1996 в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV», у наслідок чого розширювалися повноваження Президента України за рахунок звуження ролі та повноважень Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, у тому числі щодо здійснення контролю за «силовим» блоком органів державно" влади, а саме: Генеральною прокуратурою, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Міністерством оборони, Державною податковою адміністрацією України, якими не володів ОСОБА_12 на час обрання його Президентом України.

Зокрема, до повноважень Президента України, відповідно до вимог статті 106 Конституції України (в редакції 1996 року), відносяться питання щодо: призначення за згодою Верховної Ради України Прем`єр-міністра України; припинення повноважень Прем`єр-міністра України та прийняття рішення про його відставку; призначення за поданням Прем`єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади та припинення їхніх повноважень на цих посадах; звільнення Генерального прокурора України; утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем`єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; скасування актів Кабінету Міністрів України та ряд інших повноважень, якими не володів ОСОБА_12 на час обрання його Президентом України.

Водночас Конституційний Суд України відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13, 14 Закону України «Про Конституційний Суд України», якими визначено повноваження Конституційного Суду України, не уповноважений відновлювати дію попередньої редакції норм Конституції України, а також у законодавчому порядку питання процедури відновлення дії попередньої редакції акту у разі визнання його неконституційним не було врегульовано.

Разом з тим, Конституційним Судом України в резолютивній частині не було сформульовано положення щодо «відновлення дії Конституції України у редакції від 28 червня 1996 року», а також не вказав, яким саме державним органам та у який спосіб необхідно виконувати Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/201 О та яким чином мають здійснюватися подальші повноваження виборними органами влади, зокрема Президентом України, обсяг повноважень яких на момент обрання був іншим.

При цьому Конституційний Суд України неодноразово у своїх Рішеннях (від 14.12.2000 № 15-рп/20000, від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/201 Ота інших) зазначав, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки. Також вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми випливає із конституційних принципів рівності і справедливості, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, фактичний намір ОСОБА_12 відновити дію Конституції у редакції від 28 червня 1996 року не був реалізований у повному? обсязі через неможливість це зробити у зв`язку з відсутністю у Конституційного Суду України відповідних повноважень.

Однак невизначеність резолютивної частини Рішення № 20-рп/2010 дала привід для неоднозначного тлумачення в частині пункту 3 його резолютивної частини.

З огляду на це ОСОБА_12 , заздалегідь передбачаючи та будучи впевненим в ухваленні Конституційним Судом України рішення про невідповідність Конституції України (неконституційність) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, усвідомлюючи, що лише цим рішенням йому не вдасться повністю реалізувати свій злочинний умисел на повернення до Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, вирішив здійснити офіційне опублікування та оприлюднення після такого рішення Конституційного Суду України тексту Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-1V, що стало б підставою для всіх вважати чинність в державі саме цієї редакції Конституції України на підставі Рішення Конституційного Суду, і тим самим в неконституційний спосіб збільшити свої повноваження як Президента України за рахунок повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

З цією метою ОСОБА_12 , усвідомлюючи незаконність своїх дій та бажаючи у неконституційний спосіб присвоїти собі частину повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, тобто захопити державну владу, зловживаючи повноваженнями Президента України, при невстановлених досудовим слідством обставинах, вирішив залучити до вчинення злочину як виконавця Міністра юстиції України ОСОБА_21 , який попередньо входив до підконтрольної йому фракції Партії регіонів та займав посаду Міністра юстиції України під час перебування його на посаді Прем`єр-міністра України, а також який, зважаючи на його владні повноваження як Президента України та свої повноваження як Міністра юстиції України, міг забезпечити завершення реалізації злочинного плану.

Так, ОСОБА_12 , ОСОБА_21 та інші невстановлені слідством особи, при невстановлених слідством обставинах, до винесення та офіційного оприлюднення Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, достовірно знаючи про відсутність у Конституційного Суду України відповідних повноважень щодо зміни Конституції України, зробили у невстановленому слідством місці злочинний план, реалізація якого дозволила б у неконституційний спосіб присвоїти ОСОБА_12 частину повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, тобто захопити державну владу.

Зокрема, цим планом передбачалось, що ОСОБА_21 після надходження до Міністерства юстиції України Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, зловживаючи наданими йому повноваженнями як Міністра юстиції України, шляхом надання вказівок працівникам Міністерства юстиції України повинен в найкоротший термін організувати опублікування тексту Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, з метою створення видимості виконання Рішення Конституційного Суду України.

Зазначені наміри вирішено було реалізувати свідомо та умисно, порушивши вимоги наступних нормативних актів.

Статтею 57 Конституції України кожному гарантовано право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до стаття 22 Закону України «Про порядок висвітлення Діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 1 цього Закону, офіційні друковані видання органів державної влади та органів місцевого самоврядування - видання, які спеціально видаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листки тощо) для інформування про свою діяльність.

Відповідно до вимог статті 67 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України протягом наступного робочого дня після їх підписання оприлюднюються на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України. Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів публікуються у «Віснику Конституційного суду України» та в інших офіційних виданнях України.

Крім того, параграфом 57 Регламенту Конституційного Суду України визначено, що рішення, висновки Конституційного Суду України офіційно оголошує головуючий на пленарному засіданні Конституційного Суду України. Це оголошення є офіційним оприлюдненням рішення, висновку Конституційного Суду України, передбаченим у статті 67 Закону України «Про Конституційний Суд України».? Згідно зі статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання.

Відповідно до вимог статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» копії рішень Конституційного Суду України надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб`єкту права на конституційне подання, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді України. У разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні порядок і строки його виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Указом Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» постановлено, що офіційними виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур`єр». Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України». Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Указом Президента України від 13 грудня 1996 року № 1207/96 "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" встановлено, що інформаційний бюлетень "Офіційний вісник України", який засновується і видається Міністерством юстиції України, є щотижневим офіційним виданням, у якому публікуються державною мовою: Закони України; укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер; акти Конституційного Суду України; нормативно- правові акти Національного банку України; міжнародні договори України, що набрали чинності; нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України.

Також Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 468/96 "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів" визначено, що до Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України.

Відповідно до Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним (далі - Реєстр), затвердженого відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376, Держатель Реєстру - Мін`юст, який розробляє організаційні та методологічні принципи ведення Реєстру, приймає рішення про включення нормативно-правових актів до Реєстру, здійснює їх опрацювання, ідентифікацію, класифікацію, відповідає за автентичність та контрольний стан еталонних текстів, забезпечує внесення нормативно-правових актів до еталонного фонду і його збереження та здійснює контроль за наданням інформації з Реєстру.

До Реєстру включаються: нормативно-правові акти, видані починаючи з дня прийняття Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), - чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази 1 розпорядження Президента України, декрети, постанови 1 розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Конституційного Суду України, зареєстровані в Мін`юсті накази Генерального прокурора України нормативно-правового змісту, нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, Національного банку, а також міжнародні договори України.

Для включення до Реєстру повні офіційні тексти рішень і висновків Конституційного суду України, нормативно-правових актів з усіма додатками, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України подаються до Мін`юсту протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття на електронних та паперових носіях. Копія нормативно-правового акта повинна бути підписана відповідальною особою та засвідчена печаткою органу, що його видав.

Рішення про включення нормативно-правового акта до Реєстру приймається протягом п`яти робочих днів з дня його подання.

Відповідно до пункту 12 Концепції інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник України», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2006 року № 102/5 «Про видання та розповсюдження інформації бюлетеня «Офіційний вісник України», унесення нормативно-правових актів до «Офіційного вісника України» здійснюється на підставі рішення, завізованого начальником управління систематизації законодавства та правової інформації та затвердженого заступником Міністра юстиції.

Усвідомлюючи явну незаконність отриманої вказівки ОСОБА_12 у формі усного наказу, на виконання раніше погодженого злочинного плану та розуміючи мету таких дій, а саме, що ОСОБА_12 опублікування в офіційних виданнях тексту Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, необхідне для захоплення державної влади у неконституційний спосіб, усвідомлюючи протиправний характер, діючи в особистих інтересах, з кар`єрних спонукань, прагнучи догодити Президенту України і надалі зберегти займану посаду, ОСОБА_21 вирішив залучити в якості пособника заступника Міністра юстиції ОСОБА_5 для сприяння вчиненню вказаного злочину шляхом надання ним засобів учасникам злочину, а саме для організації складання, підписання та затвердження обов`язкового документу про прийняття рішення? щодо внесення тексту Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, до Реєстру та його опублікування в офіційному бюлетені «Офіційний вісник України» у встановленому нормативно-правовими актами порядку.

ОСОБА_21 , достовірно знаючи, що відповідно до функціональних повноважень заступника Міністра юстиції України ОСОБА_5 входить координація та контроль діяльності управління систематизації законодавства та правової інформації та те, що ОСОБА_5 відповідальний за опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» законів, підзаконних нормативно-правових актів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та злочинного плану загалом, вирішив шляхом надання усної вказівки доручити внесення до Реєстру та опублікування тексту Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, заступнику Міністра юстиції України ОСОБА_5 .

У зв`язку з цим, ОСОБА_21 діючи умисно на виконання раніше розробленого з ОСОБА_12 та іншими невстановленими особами злочинного плану щодо захоплення державної влади ОСОБА_12 , 1 жовтня 2010 року у невстановлений точний час досудовим розслідуванням, після надходження до Міністерства юстиції України Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, в службовому кабінеті Міністра юстиції України № 212, який розташований за адресою: м Київ, провулок Рильський, 10, під час наради з першим заступником та заступниками Міністра юстиції України залучив до вчинення злочину в якості пособника, а саме для сприяння вчиненню вказаного злочину іншими співучасниками шляхом надання засобів, відповідального за опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» законів, підзаконних нормативно-правових актів заступника Міністра юстиції України ОСОБА_5 та надав останньому усну вказівку терміново забезпечити внесення до Реєстру та опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 та тексту Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, що діяла довнесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

ОСОБА_5 , будучи заступником Міністра юстиції України та відповідальним за координацію та контроль діяльності управління систематизації законодавства та правової інформації та безпосередньо за внесення до Реєстру та опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» законів, підзаконних нормативно-правових актів, сповна усвідомлюючи явну незаконність цієї вказівки та протиправний характер дій, не будучи повністю обізнаним у злочинному плані діючого на той час Президента України ОСОБА_12 , ОСОБА_21 та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб, однак розуміючи про прагнення ОСОБА_21 догодити ОСОБА_12 та одночасно сприяти йому у захопленні державної влади у неконституційний спосіб, діючи умисно з особистих інтересів, з кар`єрних спонукань, надав згоду виконати вказану незаконну вказівку ОСОБА_21 .

Так, в подальшому заступник Міністра юстиції України ОСОБА_5 , до повноважень якого входило координація та контроль діяльності управління систематизації законодавства та правової інформації, у тому числі опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», виконуючи роль пособника у сприянні вчиненню злочину іншими співучасниками шляхом надання засобів, 01 жовтня 2010 року у невстановлений досудовим розслідуванням точний час, в приміщенні службового кабінету № 206-207 Міністерства юстиції України, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Городецького, 13, доручив підпорядкованим працівникам Управління систематизації законодавства та правової інформації Міністерства юстиції України, не ставлячи їх до відома про злочинний характер вчинюваних дій, підготувати до Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 крім відповідного рішення Міністерства щодо включення цього рішення Конституційного Суду України до Реєстру та його офіційного оприлюднення і окремого рішення щодо офіційного оприлюднення в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» тексту Конституції України в редакції, що діяла до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV. При цьому ОСОБА_5 достовірно знав, що текст Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року до Міністерства юстиції України за передбаченою нормативно-правовими актами процедурою від державних органів влади не надходив, будь-якого іншого рішення Верховної Ради України з цього приводу не існувало, а також в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 не йшлося про покладення обов`язку на будь-яку інстанцію, в тому числі Міністерство юстиції України, оприлюднення тексту Конституції України саме в цій редакції.

На виконання доручення ОСОБА_5 , який виконував роль пособника у вчиненні злочину шляхом надання засобів іншим співучасникам злочину, співробітниками Управління систематизації законодавства та правової інформації Міністерства юстиції України до Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 підготовлено рішення від01.10.2010 № 8458 з висновками «До Реєстру включити як акт, що визнає таким, що не відповідає Конституції України нормативний акт, який включено до Реєстру» та «До «Офіційного вісника України» включити як акт, що визнає таким, що не відповідає Конституції України нормативний акт, який включено до Реєстру», а також, в порушення нормативно-правових актів, якими урегульовано порядок ведення Реєстру та здійснення офіційної публікації і оприлюднення нормативно-правових актів, рішення від 01.10.2010 № 8579 до прийнятої Верховною Радою України Конституції України від 28.06.1996 з висновком: «До «Офіційного вісника України» включити як Основний Закон України».

В подальшому ОСОБА_5 , діючи протиправно, виконуючи функції пособника у захопленні ОСОБА_12 державної влади, 01 жовтня 2010 року невстановлений точний час досудовим розслідуванням, в приміщенні службового кабінету № 206-207 Міністерства юстиції України, яке розташоване за адресою: м Київ, вул. Городецького, 13, затвердив своїм підписом разом із рішенням № 8458 від 1 жовтня 2010 року про внесення Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 до Реєстру та офіційного опублікування і рішення № 8579 від 1 жовтня 2010 року про опублікування в офіційному бюлетені «Офіційний вісник України» Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, що діяла до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, тим самим сприяв вчиненню вказаного злочину іншими співучасниками шляхом надання засобів.

На виконання вказаних рішень, працівниками Управління систематизації законодавства та правової інформації Міністерства юстиції України, не обізнаними щодо злочинного характеру вчинюваних дій, текст в електронному вигляді Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV, який занесено до Реєстру 31 березня 1997 року за реєстраційним кодом акту № 431/1997, внесено до еталонного фонду Реєстру, зазначивши в ньому відомості про внесення змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV та визнання цього закону неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, та приведено у контрольний стан.

У подальшому працівниками Управління систематизації законодавства та правової інформації Міністерства юстиції України, не обізнаними щодо злочинного характеру вчинюваних дій, передано до Державного підприємства «Державна правова інформація» копії рішень Міністерства юстиції України від 01.10.2010 № 8458 та № 8579, електронний примірник вказаного тексту Конституції України разом з контрольним примірник офіційного видання тексту Конституції України (Відомості ВРУ № 30 від 23 липня 1996 року) та копію Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 з електронним варіантом для здійснення їх опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок отримання, обліку, опрацювання, офіційного опублікування, зберігання актів законодавства та ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 09 квітня 2004 року № 28/5 (із змінами, внесеними Наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2006 року № 64/5) Еталонний фонд реєстру - це комп`ютерна інформаційна система, призначена для зберігання та обліку електронних текстів нормативно-правових актів у контрольному стані. Еталонний фонд формується? та зберігається у Міністерстві юстиції України. Контрольний стан нормативно-правового акта - стан нормативно-правового акта, при якому забезпечено наявність у цьому акті всіх змін і доповнень, унесення яких передбачено чинним законодавством.

Разом з тим, згідно пункту 5.1.2 вказаної Інструкції раніше прийняті нормативно-правові акти опублікуванню в «Офіційному віснику України» не підлягають, рішення щодо включення зазначених актів до «Офіційного вісника України» не виготовляються, а згідно пункту 6.2.8 цієї ж Інструкції до нормативно-правових актів, внесених до Реєстру, зміни та доповнення можуть внесені тільки нормативно-правовими актами, внесеними до Реєстру. Крім того, згідно пункту 7 2 даної Інструкції для занесення до еталонного фонду Реєстру надходять перевірені на автентичність та завірені штампом «Еталонний текст» тексти нових нормативно-правових актів, а також нові редакції нормативно-правових актів, занесених до еталонного фонду Реєстру, із внесеними змінами та доповненнями.

1 жовтня 2010 року Державним підприємством «Державна правова інформація», що належить до сфери управління Міністерства юстиції України, на підставі затверджених ОСОБА_5 . Рішень Міністерства юстиції України від 1 жовтня 2010 року № 8458 і № 8579 та у відповідності до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року № 1207/98 «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», наказу Міністерства юстиції України від 22 грудня 2006 року № 102/5 «Про видання та розповсюдження інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник України» видано спеціальний випуск «Офіційний вісник України» від 1 жовтня 2010 року № 72/1, в якому опубліковано Рішення Конституційного Суду України від ЗО вересня 2010 року № 20-рп/2010 та Конституція України від 28 червня 1996 року в редакції, що була чинною до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 лютого 2004 року № 2222-IV.

Цими діями було порушено конституційний принцип розподілу влад та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала базуватися на нормах, змінених Міністерством юстиції України на підставі рішення Конституційного Суду України, - а не Верховною Радою України, як уповноваженим на це органом, чим фактично було змінено конституційний лад України.

Завдяки діям ОСОБА_21 та сприяння ОСОБА_5 при вищевказаних обставинах Президент України ОСОБА_12 у непередбачений Конституцією України спосіб набув додаткові повноваження, закріплені в Конституції України від 28.06.1996, якими він не володів на час обрання його Президентом України та які раніше були віднесені до повноважень Верховної Ради України, зокрема:

Стаття 106 Конституції України в редакції від 30.09.2010. Президент України: призначає за згодою Верховної Ради України Прем`єр-міністра України; припиняє повноваження Прем`єр-міністра України та приймає рішення про його відставку (п. 9); призначає за поданням Прем`єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також гонів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах (п. 10); призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади (п. 11); призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення 1 радіомовлення України (п. 14); утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем`єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (п. 15); скасовує акти Кабінету Міністрів України (п. 16).

Положення Конституції України в редакції від 08.12.2004: Верховна Рада України призначає за поданням Президента України Прем`єр-міністра України та вирішує питання про його відставку (п. 12 ст. 85); Верховна Рада України призначає за поданням Президента України Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначає за поданням Прем`єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, звільняє зазначених осіб з посад, вирішує питання про відставку членів Кабінету Міністрів України, призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України Голову Служби безпеки України (п.п. 12, 12-1 ст. 85); Президент України звільняє Генерального прокурора України за згодою Верховної Ради України (п. 11 ст. 106); Верховна Рада України призначає за поданням Прем`єр-міністра України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна України, звільняє зазначених осіб з посад (п. 12 ст. 85); Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (п. 9-1 ст. 116); Президент України зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України (п. 15 ст. 106).

Таким чином, Президент України ОСОБА_12 набув наступних додаткових повноважень: призначати за згодою Верховної Ради України Прем`єр-міністра України, припиняти повноваження Прем`єр-міністра України та приймає рішення про його відставку, призначати за поданням Прем`єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах, призначати за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняти його з посади, призначати на посади та звільняти з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України, а також до повноважень Кабінету Міністрів України, зокрема: утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, скасовувати акти Кабінету Міністрів України, чим захопив державну владу.

Реалізувавши свій злочинний умисел, ОСОБА_12 , використовуючи владні повноваження Президента України, насамперед з метою незаконного збагачення як себе особисто, так і членів своєї родини та свого найближчого оточення за рахунок ресурсів держави та народу України, а також захисту від посягань на набуті ним повноваження та збагачення, почав відразу втілювати свої плани, що відобразилося у виданні необхідних для цього указів та розпоряджень, зокрема, Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», в призначенні на державні посади відданих йому осіб, а також прийнятті інших рішень у період свого перебування на посаді Президента України.

Таким чином, завдяки діям ОСОБА_21 та сприяння ОСОБА_5 при вищевказаних обставинах Президент України ОСОБА_12 у непередбачений Конституцією України спосіб набув додаткових повноважень, які раніше були віднесені до повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, тобто захопив державну владу. За таких обставин, ОСОБА_5 обвинувачується у пособництві у захопленні державної влади, скоєного за змовою про вчинення таких дій, а саме у сприянні вчиненню вказаного злочину іншими співучасниками наданням засобів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 Кримінального кодексу України (в редакції від 01.09.2001).

Отже, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_5 інкриміновано діяння, дата вчинення якого відповідно до обвинувального акта - 01.10.2010 року.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України (в редакції від 01.09.2001 року), що передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Частина 1 ст. 109 КК України (у редакції на час розгляду судом клопотання) передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Частиною 4 ст. 5 КК України визначено, що якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Таким чином, у даному випадку підлягають застосуванню норми закону про кримінальну відповідальність, що діяли на час вчинення інкримінованого правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України (у редакції, чинній на час інкримінованого діяння, та на час розгляду судом клопотання) кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , а саме ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України (в редакції від 01.09.2001 року), віднесено до категорії тяжкого злочину.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, десять років - у разі вчинення тяжкого злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Аналогічні за змістом положення щодо звільнення від кримінальної відповідальності містить і редакція ч. 2 ст. 49 КК України, чинна на 01.10.2010 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 КК України (у редакції, чинній на 01.10.2010 року) давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437 - 439 і частині першій ст. 442 цього Кодексу.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» від 08.04.2014 №1183-VII частину 5 ст. 49 КК України викладено у новій редакції, якою передбачено, що давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109 - 114-1, проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437 - 439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

Отже, станом на 01.10.2010 року редакція ч. 5 ст. 49 КК України не передбачала винятків для злочинів проти основ нацбезпеки за статтями 109-114-2 КК України. Лише Законом від 08.04.2014 №1183-VII у ч. 5 ст. 49 КК України були внесені зміни, згідно з якими строки давності не застосовуються до злочинів проти основ національної безпеки України, у тому числі до ст. 109 КК України.

Однак, з урахуванням положень ст.ст. 4, 5 КК України закон, що погіршує становище особи, не має зворотної дії, тому редакція ч. 5 ст. 49 КК України 2014 року не може застосовуватись до діяння, вчиненого раніше, і відповідно не може бути застосована у цьому кримінальному провадженні.

Згідно із правовим висновком, наведеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 735/1121/20, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених ч. 2 ст. 49 КК України (15 років з моменту вчинення злочину і 5 років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

Враховуючи висновки, наведені у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, та на підставі вивчених матеріалів цього провадження, суд констатує, що загальні строки давності, передбачені ч. 2 ст. 49 КК України, щодо злочину, інкримінованого ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні, закінчилися 01.10.2025 року.

З огляду на це, суд не вдається до аналізу диференційованого строку у цьому кримінальному провадженні.

Суду не надано відомостей вчинення ОСОБА_5 іншого кримінального правопорушення, що мало б наслідком переривання перебігу строку давності.

Законодавча заборона звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності на це кримінальне провадження не поширюється.

Наведене у сукупності свідчить про існування правових підстав для звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є її згода на таке звільнення.

При цьому суд не надає оцінку діям обвинуваченого, не встановлює його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення.

Невизнання обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності згоди на звільнення від кримінальної відповідальності та за умови роз`яснення суті обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови у задоволенні клопотання про таке звільнення. Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року у справі № 730/67/16-к.

У судовому засіданні суд переконався у тому, що обвинуваченому ОСОБА_5 зрозуміла суть пред`явленого обвинувачення, підстави та наслідки закриття кримінального провадження, а також суд переконався у добровільності позиції обвинуваченого ОСОБА_5 на його звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України (в редакції від 01.09.2001 року).

Сукупність наведених обставин свідчить про існування процесуально-правових підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, обраний на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року, підлягає скасуванню.

Процесуальні витрати з обвинуваченого ОСОБА_5 стягненню не підлягають.

Разом з тим, суд вважає за необхідне продовжити судовий розгляд кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України (в редакції від 01.09.2001 року). Керуючись ст.ст. 284, 285, 288 КПК України, ст. 49 КК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - задовольнити. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнити від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. Кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України, закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою - скасувати. Продовжити судовий розгляд кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України. Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом семи днів з дня її проголошення. Учасники кримінального провадження мають право отримати в суді копію ухвали. Копію ухвали після її проголошення вручити учасникам провадження. Повний текст ухвали буде проголошено 14 серпня 2026 року о 10 годині 00 хвилин.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3