Рішення № 139051549, 12.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 Справа № 914/3708/23(914/758/26)

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

про стягнення 114 875,72 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 2 903,58 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт та 130 064,25 грн - середнього заробітку за час затримки при звільненні

в межах провадження у справі № 914/3708/23

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп», м. Вінниця

про банкрутство: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.02.2026, справу № 914/587/26 передано судді Чорній Л.З. в провадженні якої перебуває справа № 914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Ухвалою від 20.03.2024 серед іншого відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Босака Олега Євгеновича, попереднє засідання суду призначено на 08.05.2024.

Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) у встановленому законодавством порядку.

13.03.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) про стягнення 114 875,72 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 2 903,58 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт та 130 064,25 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Ухвалою суду від 17.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) про стягнення 114 875,72 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 2 903,58 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт та 130 064,25 грн - середнього заробітку за час затримки при звільненні прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Справу призначити до розгляду на 20.05.2026.

Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 20.05.2026, розгляд справи відкладено на 12.08.2026.

У судове засідання 12.08.2026 сторони не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У судовому засіданні 12.08.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що з 03.06.2020 по 09.09.2024 він працював в Філії «Старосамбірський райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що підтверджується записами у трудовій книжці. Відповідно до Наказу Філії «Старосамбірський райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» №35-ВК від 04.09.2024 про припинення трудового договору з позивача звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП за власним бажанням. Позивач посилається на те, що розрахунку по заробітній платі з позивачем не проведено. Позивач просить стягнути з відповідача 114 875,72 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 2 903,58 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт та 130 064,25 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Відповідач сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що визнає обов`язок щодо виплати вказаних коштів, а саме: 114 875,72 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 2 903,58 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт. Станом на момент подання цього відзиву, підприємством було проведено часткове погашення заборгованості перед Позивачем. Згідно із відомістю розподілу виплат Філії «Старосамбірський автодор» № 260409PB000054840375 від 09.04 2026 року, Позивачу було виплачено кошти в сумі 34 000,00 грн. Враховуючи зазначене, сума фактичної заборгованості, яка підлягає стягненню на користь Позивача, становить 80 875,72 грн. Відповідач визнає позовні вимоги лише в межах залишку невиплаченої суми, а саме 80 875,72 грн та заперечує проти стягнення вже виплачених коштів, щоб уникнути подвійного стягнення однієї і тієї ж суми. Відповідач не визнає суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, заявлену Позивачем у розмірі 130 064,25 грн, вважає її безпідставною та такою, що не відповідає вимогам закону. Враховуючи значний розмір середнього заробітку порівняно з розміром заборгованості, а також перебування підприємства у процедурі банкрутства та скрутний фінансовий стан, відповідач просить суд застосувати принцип співмірності та зменшити розмір середнього заробітку на 25% від розрахункової суми, а саме на 32 516,07 грн, що дозволить забезпечити баланс інтересів всіх сторін та виконання рішення суду у межах наявних фінансових можливостей підприємства-боржника.

20.05.2026 відповідач сформував в системі «Електронний суд» додаткові пояснення, в яких просить застосувати строки позовної давності (строки звернення до суду) та відмовити позивачу у стягненні середнього заробітку повністю, оскільки довідка про суму заборгованості із заробітної плати видана позивачу 14.08.2025 року, натомість позивач звернувся з позовом до суду лише 13.03.2026 року, тобто з пропуском встановленого тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпПУ.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Приймаючи до уваги, що часткове визнання відповідачем позову не суперечить законодавству і не порушує чиїсь права, чи охоронювані законом інтереси, суд вважає за можливе ухвалити рішення.

Обставини справи встановлені судом.

Згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч.5 ст.97 КЗпП України.

Згідно з ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що з 03.06.2020 по 09.09.2024 ОСОБА_1 працював в Філії «Старосамбірський райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що підтверджується записами у трудовій книжці. Відповідно до Наказу Філії «Старосамбірський райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» №35-ВК від 09.09.2024 про припинення трудового договору з позивача звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України. Згідно з довідкою про залишок невиплачених коштів від 14.08.2025 №15 позивачу нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з листопада 2023 року по вересень 2024 року у розмірі 114 875,72 грн та 2 903,58 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно з ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Факт існування заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відповідачем не заперечується, як і не заперечується безпосередньо сума заборгованості.

Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати заробітної плати, що становив 117 779,30 грн.

Відповідач сформував в системі Електронний суд додаткові пояснення, в яких посилається на те, що ним проведено часткове погашення заборгованості перед позивачем. Згідно із відомістю розподілу виплат Філії Старосамбірський автодор № 260409PB000054840375 від 09.04.2026 позивачу виплачено кошти на суму 34 000,00 грн. Отже, спірні правовідносини між сторонами (позивачем та відповідачем) в частині стягнення 34 000,00 грн заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, які потребували судового врегулювання, фактично були врегульовані, шляхом погашення заборгованості відповідачем в цій частині, а тому правовідносини між сторонами у справі в частині стягнення 34 000,00 грн основного боргу втратили характер спірних, в свою чергу предмет та підстави позову зникли.

Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - Кодекс) визначено перелік підстав для закриття судом провадження у справі. Зокрема, згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 Кодексу, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження є формою закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами по справі у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Оскільки, існування предмета спору в частині стягнення 34 000,00 грн основного боргу припинилось після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі, провадження у справі в цій частині необхідно закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідач сформував в системі «Електронний суд» відзив, в якому просить зменшити розмір середнього заробітку на 25% від розрахункової суми, а саме: на 32 516,07 грн, враховуючи значний розмір середнього заробітку порівняно з розміром заборгованості, перебування підприємства у процедурі банкрутства та скрутний фінансовий стан, що дозволить забезпечити баланс інтересів всіх сторін та виконання рішення суду у межах наявних фінансових можливостей підприємства-боржника.

Відповідач у заяві про застосування строків позовної давності зазначає, що згідно позовної заяви, останні 2 місяці роботи позивача були квітень та травень 2024 року, за які позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 13 961,25 грн. та 3 343,97 грн.

Як вбачається з довідки про доходи №4 від 02.03.2026 року, виданої філією «Старосамбірський райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» нарахована заробітна плата за останні два місяці роботи позивача є липень 2024 року (11 робочих днів) та серпень 2024 року (6 робочих дні), а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить (заробітна плата за липень 2024 року 10 955,04 грн. + заробітна плата за серпень 2024 року 6 185,28 грн.): 17 відпрацюваних днів = 1008,25 грн. Х 139 робочих днів (за період з 10 вересня 2024 року по 07 березня 2025 року) = 130 064,25 грн.

Враховуючи наведене, відповідач повинен сплати позивачу 130 064,25 грн середній заробіток з 10 вересня 2024 року по 07 березня 2025 року.

Щодо додаткових пояснень, в яких відповідач просить зменшити розмір середнього заробітку на 25%, суд дійшов висновку зменшити розмір середнього заробітку на 25%, враховуючи таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. 2) Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З огляду на зазначену правову позицію Верховного Суду до інших обставин слід віднести те, що ухвалою від 20.03.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що вказує на необхідність застосування співмірності ймовірною розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Надмірне стягнення середнього заробітку в умовах процедури банкрутства порушує баланс інтересів усіх кредиторів та ставить під загрозу задоволення вимог інших працівників щодо виплати заборгованостей. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Аналогічною є позиція Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц від 30 січня 2019 року згідно із якою, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Факт добровільного часткового погашення заборгованості Відповідачем свідчить про відсутність умислу на тривале ухилення від розрахунку заробітної плати та підтверджує намір підприємства врегулювати спір.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності та відмови у стягненні середнього заробітку, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність статтею 257 ЦК України встановлюється тривалістю утри роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, тримісячний строк пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні застосовується лише при фактичному розрахунку, так як відповідач не сплатив всіх сум належних ОСОБА_1 при звільненні, то така вимога не обмежується строком, а тому такі посилання відповідача є безпідставними.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню частково.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом був звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, судовий збір за такою вимогою на підставі 129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 3 328,00 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76-79, 86, 236-241 ГПК України, ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 34 000,00 грн заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за відсутністю предмету спору.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 80 875,72 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 2 903,58 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт та 97 548,18 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.

4. В задоволенні решти вимог відмовити.

5. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) в дохід Державного бюджету України 3 328,00 грн судового збору.

Накази видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складений 18.08.2026.

Суддя Чорній Л.З.