Рішення № 139048711, 18.08.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/998/26

Провадження №2/567/781/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

секретар - Дем`янчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТОВ "Деал Фінанс Груп" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики № 72356596 від 07.12.2022 року у розмірі 16 606,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору позики №72356596 від 07.12.2022 року, укладеного в електронній формі з ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів», відповідач отримав кредит у розмірі 3 250 грн., зі строком користування 14 календарних днів та зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою у розмірі 2,5 % за день користування кредитом.

10.12.2022 року між позикодавцем та відповідачем укладено додаткову угоду №72356596 до договору позики №72356596, за умовами якої сторони домовились збільшити суму позики на 2250 грн. в результаті чого розмір наданого кредиту становитиме 5500 грн.

Згідно укладених додаткових угод до договору позики №72356596, було пролонговано строк кредитування до 131 дня.

Додаткові угоди підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

В подальшому, 03.04.2023 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено договір факторингу № 033-030423 від 03.04.2023 р. за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №72356596 від 07.12.2022 р.

05.12.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» було укладено договір факторингу № 05/12/25-01 від 05.12.2025 р., відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» передало (відступило) на користь ТОВ «Деал Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимог, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 72356596 від 07.12.2022 р. в розмірі 16 606,21 грн., з яких: 5 313,99 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 292,22 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.

Після укладення вищевказаного договору факторингу відповідач не виконав зобов`язання з повернення кредиту, відсотків за його користування ні на користь позивача, ні на користь первісного кредитора ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів».

Зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом електронного переказу за реквізитами номеру платіжної картки, вказаними відповідачем при укладенні кредитного договору.

Вказує, що у порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, розмір якої станом на день звернення до суду становить 16606,21 грн.

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 23.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Інших процесуальних дій не вчинялося.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду разом з позовом клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, не заперечив щодо винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

В поданих до суду письмових поясненнях відповідач ОСОБА_1 заперечив проти позову та просив у його задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що вважає умови кредитного договору в частині розміру відсотків за користування кредитом несправедливими та вимога про їх сплату у завищеному розмірі не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності. Зазначає на те, що очікував на сплату відсотків за користування кредитом у розмірі, вказаному у графіку платежів, а відтак вважає недоведеною вимогу позивача про стягнення з нього заявленої суми відсотків за користування кредитом у розмірі 11292,22 грн., тому просить відмовити у їх стягненні. У наданих поясненнях підтвердив укладення договору позики № 72356596 від 07.12.2022 року в електронній формі з ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів». Також зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат за надання професійної правничої допомоги у сумі 4500 грн. є неспівмірним зі складністю справи і ціною позову, та не відповідає критерію розумності, а відтак просив зменшити такі витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

З досліджених судом доказів встановлено, що 07.12.2022 р. між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики в електронній формі, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 3 250 грн. для власних потреб, строком на 14 календарних днів з 07.12.2022 року по 21.12.2022 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5 % за день користування кредитом. (пункти 2.1-2.2.2 кредитного договору).

Згідно пунктів 20-21 договору позики договір укладається у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідач прийняв умови кредитного договору та підписав зазначений кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

10.12.2022 року між позикодавцем та відповідачем укладено додаткову угоду №72356596 до договору позики №72356596, за умовами якої сторони домовились збільшити суму позики на 2250 грн. в результаті чого розмір наданого кредиту становить 5500 грн.

21.12.2022 року між позикодавцем та відповідачем укладено додаткову угоду №8291376 до договору позики №72356596, предметом якої є пролонгація строку кредитування на 14 днів (в результаті чого строк кредитування складає 28 днів, тобто до 04.01.2023 року).

06.01.2023 року між позикодавцем та відповідачем укладено додаткову угоду №8405276 до договору позики №72356596, за умовами якої сторони домовились про пролонгацію строку кредитування в результаті чого строк кредитування складає 44 дні, тобто до 20.01.2023 року.

17.01.2023 року між позикодавцем та відповідачем за ініціативою останнього укладено додаткову угоду №8405276 до договору позики №8473847, за умовами якої сторони домовились про пролонгацію строку кредитування в результаті чого строк кредитування продовжено на 90 днів, строк кредитування складає 131 день. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що останній день строку позики - 17.04.2023. Нарахування процентів до останнього дня користування позикою здійснюється за базовою процентною ставкою, що визначена договором, на залишок суми основного боргу, за кожен день користування позикою.

Додаткові угоди набирають чинності з дати підписання і діють до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором та цими додатковими угодами.

Додаткові угоди підписано відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Підписавши договір позики та додаткові угоди до нього, відповідач підтвердив, що він погоджується з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.

Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.

Укладення між сторонами вищевказаного договору відповідачем не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Тобто, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.

Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З доводів позивача встановлено, що первісний кредитор (ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів») виконав свої зобов`язання та 07.12.2022 року та 10.12.2022 надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 3 250 грн. та 2 250 грн., які було перераховано з використанням платіжної сервісу на картковий рахунок згідно реквізитів, вказаних ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору, що об`єктивно підтверджується довідками платіжного оператора (ТОВ «Фінекспрес») від 02.03.2026 р., платіжними інструкціями від 07.12.2022 та 10.12.2022, довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 30.06.2026 року та випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 , та вказана обставина відповідачем не заперечується та не спростована.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується та не спростовано належними і допустимими доказами.

При цьому суд враховує, що відповідач має доступ до свого рахунку, а відтак мав можливість надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження/не надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, їх розміру, або ж підтвердження виконання своїх зобов`язань за даним договором та погашення заборгованості.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів».

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З досліджених доказів судом встановлено, що 03.04.2023 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено договір факторингу № 033-030423 від 03.04.2023 р. за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №72356596 від 07.12.2022 р. в розмірі 16 606,21 грн.

05.12.2025 р. між позивачем ТОВ «Деал Фінанс Груп» та ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» укладено договір факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025 р., згідно якого останнє відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру прав вимог, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 72356596 в розмірі 16 606,21 грн., в тому числі: 5313,99 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11292,22 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, що підтверджується договором факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025 року та витягом з реєстру прав вимог до вищевказаного договору факторингу від 05.12.2025 року.

Згідно умов вказаного договору факторингу, за цим договором клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимог, а фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятого на себе зобов`язання своєчасно не здійснив погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору взяв на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення кредиту.

Згідно розрахунку заборгованості борг ОСОБА_1 за тілом кредиту, з врахуванням сплачених відповідачем сум, становить 5 313,99 грн.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за тілом кредиту, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов`язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики у розмірі 5 313,99 грн.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за тілом кредиту, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.

Судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторони досягнули спільної згоди та встановили розмір відсотків 2,5 % за день користування кредитом.

Суд враховує, що договором позики №72356596 від 07.12.2022 р., з рахуванням додаткових угод до нього, визначено, що кредит надано строком на 131 день - до 17.04.2023 р.

Згідно розрахунку заборгованості, визначеної позивачем та не спростованої відповідачем, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом, заявлений до стягнення в межах строку кредитування, з урахуванням сплачених відповідачем сум, становить 11 292,22 грн.

Разом з тим, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX, який набрав чинності 23 квітня 2021 року пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції: «15. Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р., який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Сталою практикою Верховного Суду підтверджено, що пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою, дія якої поширюється на всіх військовослужбовців в розумінні п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без виключення (постанова Верховного Суду від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15-ц; постанова Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №175/377/16-ц; постанова Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №521/9626/15- ц; ), у тому числі на військовослужбовців за контрактом (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 у справі №502/1438/18), офіцерів запасу (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №642/548/21).

Окрім того, положення п.15 ст.14 Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов`язаннями, поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками.

Застосування приписів п.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, їх застосування жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.

При цьому, за наявності позову про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

Даний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 642/548/21.

Відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу під час мобілізації на особливий період з 02.02.2023 р., що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 13.08.2026, відтак має право на пільги, передбачені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на те, що ОСОБА_1 має статус військовослужбовця Збройних Сил України, суд приходить до висновку, що він має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, на звільнення від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом, нарахованих за період призову - з 02.02.2023р. по 17.04.2023р.

Відтак, до стягнення підлягають відсотки нараховані за період з 07.12.2022р. по 01.02.2023р. в розмірі 5 997,72 грн. та з врахуванням сплачених відповідачем в рахунок погашення заборгованості за відсотками сум в розмірі 2958,42 грн., розмір заборгованості за відсотками складає 3 039,30 грн., який підлягає до стягнення з відповідача.

Одночасно судом встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором кредиту, заборгованість за тілом кредиту та відсоткам нарахованим за період до 02.02.2023р. не погашена, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що з нього необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у сумі 5 313,99 грн. та відсотками нарахованим за період з 07.12.2022 до 01.02.2023р. включно в розмірі 3 039,30 грн., відмовивши у стягненні відсотків за період з 02.02.2023р, по 17.04.2023р. на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надала.

Факт укладення договору, отримання кредитних коштів у визначеному договором розмірі та розміру заборгованості за кредитним договором, зокрема щодо правильності розрахунку в ході розгляду справи відповідачем не спростовано.

Сума заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідача, встановлена судом на підставі досліджених доказів, достовірність та належність яких відповідачем не спростована, а тому підлягає стягненню з відповідача у розмірі, визначеному судом.

Одночасно при вирішенні спору суд приймає до уваги, що відповідач не лише користувався кредитними коштами, а й фактично визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання та погашення заборгованості за отриманим кредитом.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 23 лютого 2020 року по справі №127/23910/14-ц.

Окрім того загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17).

У разі неспростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача становить 8 353,29 грн., в тому числі: 5313,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 3 039,30 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті позивачем судового збору в розмірі 1 339,25 грн.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 4 500 грн.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.

Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 року, акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, витяг з акту №8-ДІЛ від 16.02.2026 р. приймання-передачі правничої допомоги за вищевказаним договором.

З наданих суду доказів вбачається, що 22.08.2025 року між позивачем ТОВ «Деал Фінанс Груп» та адвокатом Ткаченко Ю.О. було укладено договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 року.

Згідно п.4.1 вищевказаного договору сторонами узгоджено розмір винагороди адвоката в залежності від виду наданої правничої допомоги відповідно до наведеного у договорі переліку.

Сторони погодили, що факт надання адвокатом правничої допомоги згідно умов цього договору засвідчується актом приймання-передачі наданої правничої допомоги, згідно форми, узгодженої сторонами у додатку № 1 до цього договору (п.4.4 договору).

Згідно витягу з акту №8-ДІЛ від 16.02.2026 р. приймання-передачі наданої правничої допомоги, необхідної для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «Деал Фінанс Груп» щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , адвокатом було вивчено документи, проведено їх аналіз, визначено правову позицію, складено позовну заяву про стягнення кредитної заборгованості та подано її до суду, та загальну вартість наданих послуг визначено у розмірі 4 500 грн.

Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи критерії розумності та співмірності, а також часткове задоволення позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України, дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 2 263,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Позов ТОВ «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (місце знаходження: м.Ірпінь, вул.Садова, буд.31/33, офіс 40/3 Бучанського району Київської області, індекс 08205, код ЄДРПОУ 44280974, НОМЕР_3 відкритий в АТ «ОТП БАНК», код банку 300528) заборгованість за кредитним договором № 72356596 від 07.12.2022 р. в розмірі 8 353 (вісім тисяч триста п`ятдесят три) грн. 29 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» судовий збір у розмірі 1 339 (одна тисяча триста тридцять дев`ять) грн. 25 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 2 263 (дві тисячі двісті шістдесят три) грн. 60 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.08.2026.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.