Рішення № 139048384, 18.08.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/437/26

Номер провадження 2/948/470/26

18.08.2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Тимофєєвої Г.Л,

за участю секретаря Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У травні 2026 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №31497-03/2024 від 19.03.2024 в сумі 32 400 грн, мотивуючи тим, що 19.03.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №31497-03/2024, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 8100 грн.

14.08.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №14082024, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» відступило право вимоги за кредитним договором №31497-03/2024 від 19.03.2024 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги до відповідача. Позичальник не виконала свого обов`язку та припинила повертати кредит у строки, передбачені кредитним договором. Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить 32 400 грн, з яких: 8100 грн заборгованість за основною сумою боргу, 24 300 грн заборгованість за відсотками, які позивач просить стягнути, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 26.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. (а.с.52)

Заперечення про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача не надходило.

У судове засідання позивач не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, шляхом направлення електронних листів до його електронного кабінету та його представника (а.с.58,59,61,62,83,84). У позовній заяві представник позивача просить позов розглядати без участі представника позивача, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення (а.с.6 на зв), також подав заяву з проханням розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечував (а.с.85).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання вдруге та повторно не з`явилася. Про день, час та місце судового розгляду була повідомлена шляхом направлення судової повістки рекомендованими листами з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, поштові конверти з судовими повістками повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с. 70,71,87,88).

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, повістка вважається такою, що вручена відповідачу.

Повідомлень про причину неявки у судове засідання від відповідачки до суду не надійшло.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

На день ухвалення рішення відповідачка своїм правом не скористалась, відзив на позов не подала.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

За положеннями ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до договору про надання фінансового кредиту №31497-03/2024 від 19.03.2024, укладеного між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 , який підписаний електронними підписами сторін, одноразовим ідентифікатором, останній надано фінансовий кредит 8100 грн., строк кредитування 120 днів з 19.03.2024, дата погашення кредиту 16.07.2024 (п.п.1.1, 1.2). Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або кінцевого строку виплати кредиту (п.1.3). Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 договору (п.1.4.1). Кредит надається клієнту в безготівковій формі на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 (а.с.19-22).

19.03.2024 ОСОБА_1 звернулась з анкетою-заявою на отримання кредиту до ТОВ «ФК «Віва Капітал» з проханням надати кредит (а.с.32).

Відповідач ОСОБА_1 підписала електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «W8338» Графік платежів, що є Додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту №31497-03/2024, в якому зазначені дати та суми платежу за розрахунковий період, суми погашення кредиту та проценти за користування кредитом (а.с.23).

Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «Аванс Кредит». Акцепт договору позичальником (підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором) для укладення договору №31497-03/2024: унікальний ідентифікатор (код підпису) W8338, дата заявки на кредит та дата підписання договору 19.03.2024, номер картки НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_2 , дата відправки ідентифікатора 19.03.2024, 10:50:06 (а.с.15).

Договір про надання фінансового кредиту був укладений в електронній формі в особистому кабінеті відповідачки та разом з додатком у виді Графіку платежів, а також Анкетою-заявою на отримання кредиту та Паспортом споживчого кредиту був підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором W8338 (а.с.22 на зв., 23 на зв., 32, 34-35).

Згідно з інформацією АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260610/129652-БТ від 15.06.2026, наданої на виконання ухвали суду від 26.05.2026, банківська картка № НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 ) емітована на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 (а.с. 74).

АТ КБ «ПриватБанк», на виконання ухвали суду, також надано виписку за договором б/н за період 19.03.202-19.03.2024, в якій зазначено дата, деталі операцій, номер картки НОМЕР_1 (а.с.75).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Кредитний договір та Заявка-анкета підписані електронним підписом ОСОБА_1 з одноразовим ідентифікатором W8338, код з смс-повідомленням було направлено на номер НОМЕР_2 (а.с.19-22,32).

Таким чином, судом установлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).

Враховуючи, що кредитний договір №31497-03/2024 від 19.03.2024 підписано ОСОБА_1 електронним підписом позичальника, що відтворені шляхом використання одноразового ідентифікатора, вказане свідчить, що відповідач підтвердила прийняття нею умов Кредитного договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки, а також взяття на себе зобов`язання, передбачених умовами договору.

Таким чином, суд вважає, що вказаний договір укладено саме з ОСОБА_1 , оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладання договору між сторонами є технічно неможливим.

Належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору та спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Як вбачається із Заявки-анкети клієнта та договору про надання фінансового кредиту №31497-03/2024, ОСОБА_1 зазначила реквізити належного їй електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за договором: НОМЕР_1 (а.с.19,32).

Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримала 19.03.2024 від ТОВ «Аванс Кредит» кредитні кошти в сумі 8100,00 грн та скористалася ними на власний розсуд.

Доказів на спростування вказаного відповідачка не надала.

Таким чином, судом установлено, що позивач виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кошти у розмірі 8100,00 грн, як зазначено у кредитному договорі.

14 серпня 2024 року укладено договір факторингу № 14082024, відповідно до умов даного договору ТОВ «Аванс Кредит» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли за основними договорами, укладеними між боржниками та ТОВ «Аванс Кредит» (а.с.25-27).

Відповідно до платіжної інструкції ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило ТОВ «Аванс Кредит» оплату згідно договору факторингу №14082024 від 14.08.2024 (а.с.36).

Актом приймання-передачі письмового та/або електронного Реєстру боржників від 14.08.2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» переданий Реєстр боржників від 14.08.2024,що підтверджує факт переходу до ТОВ «Діджи Фінанс» прав вимоги заборгованості (а.с.9).

Згідно витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №13082024 від 14.08.2024 до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 32400,00 грн, з яких: 8100,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 24300,00 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с.11).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №31497-03/2024 від 19.03.2024, заборгованість ОСОБА_1 станом на 16.07.2024 становить 32 400,00 грн, в тім числі: 8100,00 грн - тіло кредиту, 24 300,00 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с.12,13,65-66).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За змістом ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Позивачем надано договір відступлення права вимоги, який оформлений та підписаний належним чином, витяг з реєстру боржників, платіжну інструкцію про перерахування узгодженої суми за договором про відступлення права вимоги.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 Як зазначено, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Таким чином у суду відсутні підстави ставити під сумнів укладений договір відступлення права вимоги та реєстр боржників, у зв`язку з чим суд вважає, що ТОВ «Діджи Фінанс» має право вимоги від боржника ОСОБА_1 заборгованості, що утворилася на підставі кредитного договору №31497-03/2024 від 19.03.2024.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд зазначає таке.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №31497-03/2024 від 19.03.2024, нарахована заборгованість ОСОБА_1 у сумі 32 400 грн, з яких: 8100 грн заборгованість за тілом кредиту, 24300 грн заборгованість за відсотками (а.с.12,13,65-66)

Судом установлено, що за договором №31497-03/2024 від 19.03.2024 відповідачка отримала кредит в розмірі 8100,00 грн., зобов`язання за кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків не виконала.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

З наданих розрахунків заборгованості за кредитним договором №31497-03/2024 від 19.03.2024 вбачається, що відсотки нараховані в період з 19.03.2024 по 14.08.2024 (а.с.12,13,65-66).

За умовами п.1.2 Договору кредит надається строком на 120 днів, дата погашення кредиту 16.07.2024 (а.с.19)

Пунктом 1.3 Договору визначено, що клієнт має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або кінцевого строку виплати кредиту, установлених Договором, на підставі поданого до Товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Ініціювання споживачем продовження (елонгації, пролонгації) строку кредитування/строку договору відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача (а.с.19).

З наданих матеріалів справи вбачається, що відсотки відповідачкою не сплачені, доказів активізації ОСОБА_1 функції продовження строку кредитного договору позивачем не надано, а відтак нарахування відсотків понад строк, установлений у п.1.2 Договору, є безпідставним.

Разом з тим, розмір нарахованих відсотків не в повній мірі відповідає вимогам ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», з огляду на таке.

Пунктом 5 розділу І ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (Закон № 3498-IX від 22.11.2023), статтю 8 ЗУ «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Як встановлено судом, договір між сторонами укладено 19.03.2024, отже договір було укладено після набрання чинності Законом № 3498-IX від 22.11.2023, тому дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на кредитний договір укладений між сторонами, який є підставою даного позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в період з 19.03.2024 до 16.07.2024 розмір відсотків згідно вказаного закону не міг перевищувати 1 %, проте позивач нараховував відсотки виходячи з розміру процентної ставки 1,8%.

Так, за підрахунками суду, розмір відсотків за період з 19.03.2024 по 16.07.2024 виходячи з розміру несплаченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 8100,00 грн та з розміру денної процентної ставки 1,0 % становить 9 720,00 грн: 81 грн (1%) х 120 дн = 9 720,00 грн.

Приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти зобов`язання з повернення процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі не виконала, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами.

Разом з тим, враховуючи те, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів в сумі 24 300,00 грн, які нараховано без урахування граничного розміру денної процентної ставки, визначеної ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти в розмірі за підрахунками суду в сумі 9 720,00 грн, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 31497-03/2024 від 19.03.2024 в сумі 17 820,00 грн., де 8 100,00 грн - тіло кредиту, 9 720,00 грн сума нарахованих процентів.

При вирішенні питання стягнення судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №394 від 21.04.2026 (а.с.31).

Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 32400,00 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 17 820,00 грн, що становить 55% від ціни позову.

Отже з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 464,32 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною другою ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом установлено, що відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Водночас, відповідно до частини четвертої ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зроблено висновки про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивач просив стягнути з відповідача 6000 гривень витрат на професійну правничу допомогу суд, обґрунтовуючи таким. Інтереси позивача представляв адвокат Лівак І.М. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем наданий договір про надання правничої допомоги №42649746/01 від 02.01.2026 та додаткова угода від 10.04.2026, укладені між ТОВ «Діджі Фінанс» та адвокатом Лівак І.М. (а.с.16-18,28), акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 10.04.2026, згідно якого підтверджується, що адвокат Лівак І.М надала ТОВ «Діджі Фінанс» наступні послуги: усна консультація клієнта щодо спірних правовідносин 1,5 год, вартість 200грн, загальна вартість 300 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» 1, год, вартість 500, загальна вартість 500 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості 3 год, вартість 1500 грн, загальна вартість 4500 грн; формування додатків до позовної заяви 1 год., вартість 700 грн, загальна вартість 700 грн. Разом 6000 грн. (а.с.10)

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд враховує, що при підготовці позовної заяви до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором відсутня необхідність у вивченні та опрацюванні великої за обсягом законодавчої бази, що регулює спірні відносини, оскільки існує усталена судова практика, представник позивача участі в судових засіданнях не брав.

За таких обставин, суд вважає, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу є занадто завищеним, виходячи з критерію розумності та враховуючі конкретні обставини справи, тому суд дійшов висновку, що загальна вартість виконаних представником робіт (наданих послуг), які є реальними та необхідними становить 3000,00 грн.

На підставі наведеного, ст. 247, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №31497-03/2024 від 19.03.2024 у розмірі 17 820,00 грн (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять гривень), де 8100,00 грн (вісім тисяч сто гривень) - тіло кредиту, 9 720,00 грн. (дев`ять тисяч сімсот двадцять гривень) - сума нарахованих процентів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 1 464,32 грн (одна тисяча чотириста шістдесят чотири грн. 32 коп) та 3000 грн (три тисячі гривень) витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ: 42649746, місцезнаходження: 04112, м.Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8,

Представник позивача: Романенко Михайло Едуардович, РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: 07406, Київська область, місто Бровари, вул. Симона Петлюри, буд 21/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Г.Л.Тимофєєва