Рішення № 139045158, 17.08.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/5825/26

Провадження № 2/591/2100/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання Волкової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу № 591/5825/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що 04 грудня 2013 року між АТ «Райффайзен банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 014/0983/82/0253928, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 30906 грн 01 коп. строком на 72 місяців, з 04 грудня 2013 року по 04 грудня 2019 року. Також сторонами узгоджено, що до правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням умов цього договору застосовується строк позовної давності тривалістю 70 років.

Позивач зазначає, що 26 червня 2019 року між АТ «Райффайзен банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір № 114/2-9, відповідно до якого АТ «Райффайзен банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 014/0983/82/0253928.

В подальшому, 29 листопада 2022 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 29-11/2022, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 014/0983/82/0253928. Таким чином, позивач ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 014/0983/82/0253928.

Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення відповідачка не виконала. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 014/0983/82/0253928 від 04 грудня 2013 року становить 19151 грн 10 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 7278 грн 29 коп., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 2802 грн 88 коп., заборгованість за пенею та/або штрафами 7226 грн 66 коп., інфляційні збитки 1356 грн 93 коп. та нараховані 3% річних 486 грн 34 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 27 травня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до судового розгляду.

У поданому відзиві відповідачка ОСОБА_1 позов визнає частково. Зазначає, що з розрахунку заборгованості, зробленого станом на 29.11.2022 вбачається, що за період з 04.12.2019 по 23.02.2022 було нараховано проценти в сумі 486 грн 34 коп. Оскільки ці відсотки були нараховані після закінчення строку кредиту, тому вважає, що вказана сума не підлягає стягненню. Також відповідачка просить застосувати строки позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені та відмовити у задоволенні позову у цій частині. Також зауважує, що у період дії в Україні воєнного стану її звільнено від сплати пені, тому в задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити також і з цієї підстави. З цієї ж підстави не підлягає задоволенню і вимога про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, а тому в її задоволенні просить також відмовити. При цьому, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, просить суд взяти до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 1000 грн, що, на її думку, відповідатиме вимогам розумності, справедливості та співмірності (а.с. 81-86).

У відповіді на відзив позивач ТОВ «Коллект Центр» зазначає, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Сторонами узгоджено, що до правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням умов цього договору застосовується строк позовної давності тривалістю 70 років. Проте, відповідачка правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту укладення договору не скористалася. Отже, нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погоджених сторонами договору. При цьому, зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату нею заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Отже, саме невиконання відповідачем обов`язку зі своєчасного внесення передбачених графіком ануїтетних платежів спричинило утворення заборгованості, а тому нараховані проценти є платою за правомірне користування кредитними коштами, відповідають умовам договору та вимогам статей 1048, 1049, 1054 ЦК України і підлягають стягненню в заявленому позивачем розмірі. Згідно з п. 10.6. договору, до всіх правовідносин, пов?язаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у сімдесят років. Натомість заявлена позивачем пеня нарахована первісним кредитором за період із 04.07.2018 по 26.06.2019, а інфляційні втрати та 3 % річних - за період із 04.12.2019 по 23.02.2022 включно, тобто виключно до початку дії воєнного стану. Після 24.02.2022 ані ТОВ «Вердикт Капітал», ані ТОВ «Коллект Центр» пеню, інфляційні втрати чи 3 % річних не нараховували, а тому передбачені пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України обмеження до спірних сум не застосовуються. Необґрунтованими є також доводи відповідача про сплив позовної давності щодо вимоги про стягнення пені. Вимога про стягнення пені заявлена в межах погодженого сторонами строку, тоді як інфляційні втрати і 3 % річних є встановленою законом мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, нарахованою за належний період та у передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України розмірі. Відтак підстави для відмови у стягненні заявлених сум відсутні. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то на підтвердження цих обставин суду були надані відповідні документи на підтвердження понесених позивачем витрат (а.с. 88-91).

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Позивач ТОВ «Коллект Центр» разом з подачею позовної заяви заявило клопотання про розгляд справи без участі його представника. Відповідачка ОСОБА_1 про причини неявки суду не повідомила.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04 грудня 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0983/82/0253928, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у сумі 30906 грн 01 коп. строком на 72 місяці, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 38,3% річних (а.с. 17 на звороті 19).

26 червня 2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-9, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитними договорами до боржників, вказаними у реєстрі боржників, у тому числі, до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0983/82/0253928 (а.с. 6-8, 9-10).

В подальшому, 29 листопада 2022 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 29-11/2022, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до боржників, зазначених у додатку № 1 та № 3 до цього договору (реєстр боржників), у тому числі, до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0983/82/0253928 (а.с. 11-12, 13-17, 20-21).

Відповідачка не виконала свого обов`язку повернути кредит на умовах та в строки, визначені кредитним договором № 014/0983/82/0253928 від 04 грудня 2013 року. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 014/0983/82/0253928 від 04 грудня 2013 року становить 19151 грн 10 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 7278 грн 29 коп., заборгованість за відсотками 2802 грн 88 коп., заборгованість за пенею 7226 грн 66 коп., інфляційні збитки 1356 грн 93 коп. та 3% річних 486 грн 34 коп. (а.с. 5 на звороті, 51 на звороті 53).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України(далі ЦК України).

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що витікають з кредитного договору.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставами виникнення зобов`язань є договори та інші правочини.

Згідно приписів ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі статті 1055 ЦК України вбачається, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За положеннями частини 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

На підставі наведених норм права та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором у неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Факт користування відповідачкою кредитними коштами та розмір заборгованості за кредитним договором підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема, випискою по особовому рахунку відповідачки, відкритому в АТ «Райффайзен Банк» (а.с. 37 на звороті 51).

Суд відхиляє заперечення відповідачки про безпідставне нарахування позивачем відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування, з таких підстав.

Зокрема, умовами п.п. 1.1.5, 1.1.6 кредитного договору від 04 грудня 2013 року № 014/0983/82/0253928 визначено дату повного погашення кредиту 04 грудня 2019 року та строк кредиту 72 місяці з дати надання кредиту (а.с. 17 на звороті 19).

З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 04 грудня 2013 року № 014/0983/82/0253928, складеного АТ «Райффайзен Банк» станом на 26 червня 2019 року, тобто станом на дату відступлення права вимоги за кредитним договором до ТОВ «Вердикт Капітал», вбачається, що заборгованість за процентами за користування кредитом нарахована в сумі 1573 грн 29 коп. станом на дату розрахунку 26 червня 2019 року, тобто в межах строку кредитного договору (а.с. 51 на звороті 53).

Крім того, з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» вбачається, що відповідачу нараховані відсотки за кредитним договором з 26 червня 2019 року по 03 грудня 2019 року в сумі 1229 грн 59 коп., тобто також в межах строку кредитування, визначеного п.п. 1.1.5, 1.1.6 кредитного договору від 04 грудня 2013 року № 014/0983/82/0253928 (а.с. 53 на звороті).

Відтак, загальний розмір процентів за користування кредитом склав 2802 грн 88 коп. (1573,29 грн + 1229,59 грн), що підтверджується розрахунком заборгованості позивача і відповідає розміру заявлених позовних вимог в цій частині (а.с. 5 на звороті).

Що стосується заперечень відповідачки про відмову в позові в частині стягнення пені з підстави пропуску позивачем строку позовної давності за цією вимогою, то суд виходить з того, що умовами укладеного відповідачкою кредитного договору сторони збільшили позовну давність тривалістю у сімдесят років (пункт 10.6 кредитного договору від 04 грудня 2013 року № 014/0983/82/0253928. За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 7226 грн 66 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача інфляційних збитків у сумі 1356 грн 93 коп. та 3% річних у сумі 486 грн 34 коп., оскільки розрахунком заборгованості підтверджено, що вказані нарахування були здійснені за період з 04 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року, тобто, до запровадження на території України правового режиму воєнного стану і до набрання чинності п. 18 Перехідних положень ЦК України, яким заборонено здійснювати таке нарахування на період дії на території України правового режиму воєнного стану (а.с. 53 на звороті).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що право позивача порушене і підлягає захисту, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором № 014/0983/82/0253928 від 04 грудня 2013 року в розмірі 19151 грн 10 коп.

Що стосується доводів відповідача про те, що витрати на правничу допомогу в сумі 9000 грн є неспівмірними зі складністю справи, то суд з ними погоджується.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2662 грн 40 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 014/0983/82/0253928 від 04 грудня 2013 року в сумі 19151 грн 10 коп., судовий збір у сумі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.

Суддя А.С. Северинова