Рішення № 139043278, 24.07.2026, Кривоозерський районний суд Миколаївської області

Справа №479/274/22

Провадження №2/479/3/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 липня 2026 року с-ще Криве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Репушевської О.В.,

за участі: секретаря судового засідання Добровольської І.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №479/274/22 за позовом Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Первомайської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких", Фермерське господарство "Грін Філд", третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології,

учасники провадження:

прокурор Дулдієр Н.С.,

в с т а н о в и в :

02 червня 2022 року Первомайська окружна прокуратура Миколаївської області в інтересах держави в особі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернулась до суду з позовом до Первомайської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ФГ "Грін Філд", третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології. Позовні вимоги мотивовані тим, що Кривоозерською районною державною адміністрацією порушено вимоги ст.ст.131, 132 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст.53, 54-1, 84, 150 Земельного кодексу України, ч.2 ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакціях на час виникнення спірних правовідносин) при прийнятті розпорядження від 29 березня 2002 року №386 щодо надання у приватну власність громадян земельних ділянок з кадастровими номерами 4823983800:02:000:0045 і 4823983800:02:000:0046 з розташованою на них пам`яткою археології курганною групою №1 с.Секретарка. Земельні ділянки, які накладаються на пам`ятку археології, за жодних підстав не можуть перебувати у приватній власності, у зв`язку з чим прокурор просив усунути перешкоди власнику у користуванні та розпоряджанні пам`яткою археології та земельними ділянками на яких вона розташована, шляхом визнання незаконним та скасуванням розпорядження Кривоозерьської РДА, визнанням недійсним Державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсними свідоцтв про прийняття спадщини за законом, скасування державної реєстрації земельних ділянок, а також шляхом зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути у власність держави у особі Миколаївської обласної державної адміністрації пам`яток археології, стягнути сплачений судовий збір.

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 року прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, провадження в частині вимог закрито на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор, з урахуванням зміненого предмету позову позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в підготовче судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації в підготовче судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Вислухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Підставою для пред`явлення вказаного позову у 2022 році прокурором слугували порушення Кривоозерською районною державною адміністрацією вимог ст.ст.131, 132 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст.53, 54-1, 84, 150 Земельного кодексу України, ч.2 ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакціях на час виникнення спірних правовідносин) при прийнятті розпорядження від 29 березня 2002 року №386 щодо надання у приватну власність громадян земельних ділянок з кадастровими номерами 4823983800:02:000:0045 і 4823983800:02:000:0046, з розташованою на них пам`яткою археології курганною групою №1 с.Секретарка. Земельні ділянки, які накладаються на пам`ятку археології, за жодних підстав не можуть перебувати у приватній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ..

В подальшому, земельна ділянка з кадастровим номером 4823983800:02:000:0046 перестала існувати внаслідок її поділу на дві окремі земельні ділянки: площею 2,7170 га з кадастровим номером 4823983800:02:000:0488 та площею 0,0389 га з кадастровим номером 4823983800:02:000:0489, що підтверджено даними Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3200623732023 від 18 травня 2023 року(том 2 а.с.26-29, а.с.30-33).

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 №4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".

Вказаним законом доповнено ст.391 ЦК України частиною другою такого змісту:

"2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу".

Введення в дію вказаних норм права є виключними обставинами, не залежать від волі сторін, у тому числі прокурора, і встановлюють єдиний можливий спосіб захисту порушених інтересів держави у даній справі - витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Серед способів захисту майнових прав законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст.ст.387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст.ст.2,5 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Національної кадастрової системи ДЗК зазначені договори оренди розірвано та припинено право оренди ТОВ "Агрофірма Корнацьких" та ФГ "Грін Філд" на земельні ділянки з кадастровими номерами 4823983800:02:000:0046 і 4823983800:02:000:0045.

За даними НКС ДЗК та заяви ОСОБА_1 від 02 грудня 2025 року, в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4823983800:02:000:0045 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.4694 га було утворено три окремі земельні ділянки:

1) площею 1,3311 га, кадастровий номер 4823983800:02:000:0550 (вільна від пам`ятки археології), право власності на таку земельну ділянку 05 грудня 2025 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за №82285197;

2) площею 0.0782 га, кадастровий номер 4823983800:02:000:0552 (частина курганної групи № НОМЕР_1 в с.Секретарка у вигляді частини кургану №2 площею 0.0782 га), право власності на вказану земельну ділянку 05 грудня 2025 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за №82284899;

3) площею 0,0601 га, кадастровий номер 4823983800:02:000:0551 (частина курганної групи № НОМЕР_1 в с.Секретарка у вигляді частини кургану № НОМЕР_1 площею 0,0601 га), право власності на таку земельну ділянку 05 грудня 2025 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за №82284690;

Земельна ділянка з кадастровим номером 4823983800:02:000:0046, що перебувала у власності ОСОБА_5 за даними НКС ДЗК перестала існувати, а внаслідок її поділу утворились дві окремі земельні ділянки: - площею 2,7170 га з кадастровим номером 4823983800:02:000:0488 (вільна від пам`ятки археології), право власності на земельну ділянку 22 травня 2024 року, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за №75064024; 2) площею 0,0389 га з кадастровим номером 4823983800:02:000:0489, на якій знаходиться пам`ятка археології частина курганної групи № НОМЕР_1 в с.Секретарка у вигляді частини кургану № НОМЕР_1 площею 0,0389 га, право власності на земельну ділянку 22 травня 2024 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за №67759747.

На даний час за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 4823983800:02:000:0552, 4823983800:02:000:0551 та 4823983800:02:000:0489, на яких розташовані пам`ятки археології, в користуванні ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ФГ "Грін Філд", інших фізичних або юридичних осіб не перебувають.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішеннями у багатьох справах ("Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано "трискладовий тест", який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, та допомагає вирішити конфлікт між інтересами держави та народу України (як власника земель історико-культурного призначення) та фізичних осіб, що набули ці земельні ділянки у власність.

Згідно зі ст.ст.13,14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Як вже зазначалось, серед земель України за основним цільовим призначенням виділяють, зокрема, таку категорію як землі історико-культурного призначення, що включають в себе як землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини (в тому числі і пам`ятки археології), так і охоронювані археологічні території.

Згідно з вимогами ст.54 ЗК України, ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані можуть перебувати виключно у державній власності. Надання їх у приватну власність не передбачено законодавством за жодних обставин.

Таким чином, ЗК України та Закон України "Про охорону культурної спадщини" взагалі не передбачають та не передбачали можливість набуття приватної власності на земельні ділянки історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки археології, у тому числі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказані вимоги законодавства були та залишаються доступними, чіткими і зрозумілими, а наслідки їхньої дії передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе спробувати отримати таку ділянку для вказаної мети.

Наслідки недотримання цих законодавчих обмежень щодо неможливості набуття приватної власності на землі з огляду на приписи Цивільного та Земельного кодексів України є передбачуваними для будь-якої особи, яка набула у власність земельну ділянку на який розташована пам`ятка археології.

Отже, втручання у право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мирно володіти спірною ділянкою здійснюється в даному випадку відповідно до закону.

Повернення народу України спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки історико-культурного призначення.

Перебування у приватній власності земельної ділянки, на якій знаходиться пам`ятка археології, позбавляє український народ правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності.

Руйнування об`єктів культурної спадщини однієї країни є втратою для всього людства, тому забезпечення охорони культурного надбання є зобов`язанням України, у тому числі перед світовою спільнотою.

Археологічні об`єкти культурної спадщини є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації, а тому недбале ставлення до таких об`єктів, їх пошкодження та руйнування спричиняє непоправну шкоду культурному надбанню держави, є запорукою невідворотної втрати майбутніми поколіннями громадян України свого історичного спадку.

Закон обмежив можливість передання у власність цих земель у комплексі з об`єктами культурної спадщини та можливість ведення на них сільськогосподарських робіт.

З огляду на це, у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , спірними земельними ділянками історико-культурного призначення, на яких розташована курганна група №1 в с.Секретарка, є легітимна мета контролю за використанням цих ділянок за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2023 року у справі №483/2263/19 зроблено висновок, що втручання держави у право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг земель, як національного багатства, та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти у межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля та знищення правового порядку у державі.

Зобов`язання України щодо охорони культурної спадщини врегульовано Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи, підписаною 03.10.1985, Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972, Міжнародною хартією ООН з охорони й реставрації нерухомих пам`яток і визначних місць від 31.03.1964, Рекомендацією ООН про збереження та сучасну роль історичних ансамблів від 26.11.1976, Міжнародною хартією ООН про охорону історичних міст (Вашингтонська хартія) від 01.01.1987.

У згаданих актах передбачено, що кожна держава бере зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передання майбутнім поколінням культурної і природної спадщини.

Генеральною конференцією Організації Об`єднаних Націй також ухвалено низку міжнародних актів про охорону культурної та природної спадщини: Рекомендацію про збереження краси пейзажів і місцевостей (1962 рік), Рекомендацію про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських або приватних робіт (1968 рік), а також Рекомендацію про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини (1972 рік) тощо.

У згаданій Рекомендації 1972 року наголошено на тому, що кожен предмет культурної та природної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини, у зв`язку з чим кожну країну, на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов`язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачу майбутнім поколінням.

Згідно зі ст.ст.4,5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель у комплексі з пам`ятками археології з державної власності, становлять"суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність вибуття їх з державної власності такому суспільному інтересу не відповідає.

Стосовно земель історико-культурного призначення установлено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною та комунальною, тобто законно набути права приватної власності на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології із земель державної власності, не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі й первісний та теперішній власники.

Повернення у власність держави спірних земельних ділянок має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земель та курганної групи, як єдиного нерозривно пов`язаного та неподільного комплексу.

Суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок з розташованими на них пам`ятками археології у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.

Також для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності відповідача на спірне нерухоме майно, вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.

При цьому, ст.1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_3 не є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок із розміщеними на них пам`ятками археології.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14- 125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

Враховуючи рельєф місцевості, а також те, що пам`ятки археології знаходяться серед земельних ділянок, які використовуються для сільськогосподарського призначення, проявивши розумну обачність та належний рівень правосвідомості, відповідачі при оформленні права власності на земельні ділянки мали усвідомлювати, що набувають у власність землі з розташованою на них пам`яткою археології.

Відповідачі могли ознайомитись зі змістом земельного законодавства та законодавства у сфері охорони культурної спадщини (норми якого щодо неможливості отримання у власність земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірної земельної ділянки.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України установлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець за заповітом або за законом, відповідно до вимог ст.1273 ЦК України, може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Відтак, набувачі могли і повинні були розуміти, що земельні ділянки, на яких знаходяться кургани, належать до земель історико-культурного призначення та отримання їх у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.

З огляду на це, проявивши розумну обачність могли дізнатись самостійно або за допомогою фахівців про особливий правовий режим спірної ділянки та відмовитись від прийняття спадщини.

Однак, ними до подачі прокурором позовної заяви не вжито заходів до вилучення зазначених пам`яток культурної спадщини з наданих земельних ділянок та повернення їх у державну власність, натомість оформлено право власності на них, у зв`язку з чим, останні не є добросовісними набувачами.

За таких обставин неможливо зробити висновок про те, що втручання у право власності на земельні ділянки, які відповідачі за добросовісної поведінки не могли отримати, є для них надмірним тягарем.

Отже, втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є "відповідними і достатніми", оскільки набуття у власність майна має бути правомірним і держава має легітимне право на повернення спірних ділянок у її власність.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.

Таким чином, задоволення позовних вимог не буде становити надмірний тягар для відповідачів та не завдасть істотної шкоди їх інтересам.

Підсумовуючи викладене та враховуючі обставини справи, витребування майна від недобросовісних набувачів не є в даному випадку порушенням ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Суд розподіляє судові витрати на підставі ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 259, 263, 265, 352 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології, - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) пам`ятку археології - частину курганної групи № НОМЕР_1 в с.Секретарка у вигляді частини кургану №2, із земельною ділянкою площею 0,0782 га з кадастровим номером 4823983800:02:000:0552, на якій розташований такий об`єкт (запис №82284899 від 09 грудня 2025 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) пам`ятку археології - частину курганної групи № НОМЕР_1 в с.Секретарка у вигляді частини кургану №1, із земельною ділянкою площею 0,0601 га з кадастровим номером 4823983800:02:000:0551, на якій розташований такий об`єкт (запис №82284690 від 09 грудня 2025 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Витребувати від ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) пам`ятку археології - частину курганної групи № НОМЕР_1 в с.Секретарка у вигляді частини кургану №1, із земельною ділянкою площею 0,0389 га з кадастровим номером 4823983800:02:000:0489, на якій розташований такий об`єкт (запис №67759747 від 26 травня 2023 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м.Києва, р/р НОМЕР_4 ) судовий збір в розмірі 4962,00 грн..

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м.Києва, р/р UA748201720343150001000000340) судовий збір в розмірі 2481 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено - 24 липня 2026 року.

Суддя :