Рішення № 139039936, 08.07.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/354/26

(2/199/2529/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

08.07.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

19 січня 2026 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що ОСОБА_3 , який є рідним дідусем позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме на частику домоволодіння АДРЕСА_1 , яку успадкували в рівних частках його спадкоємці першої черги - дружина ОСОБА_4 та діти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (мати позивача) - по 1/12 частині. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9 , спадкоємцем якої за законом є позивач. З метою оформлення спадкових прав позивач звернулась до державного нотаріуса Царичанської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини, а саме 1/12 зазначеного домоволодіння, однак 05 червня 2025 року отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, мотивовану суперечливістю дат смерті та видачі правовстановлюючих документів на ім`я ОСОБА_3 , суперечливістю інформації про розмір часток останнього у спірному домоволодінні, вказаних у правовстановлюючих документах та відомостях БТІ. Стверджуючи про те, що право власності ОСОБА_3 на домоволодіння підтверджується долученими до позову документами, як і правильність розміру частки у спірному домоволодінні, яку має право успадкувати позивач після своєї матері, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після матері на 1/12 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 26 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявленого недоліку позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 02 березня 2026 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем виявленого недоліку позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 09 квітня 2026 року за клопотанням представника позивача виправлено описку в ухвалі суду від 02 березня 2026 року.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 27 травня 2026 року, постановленою без складення окремого документу, однак із занесенням о протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 03 липня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні позивач, її представник позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, правом на подання відзиву не скористався, натомість надіслав до суду заяву про розгляд справи за відсутності свого представника і прийняття рішення у відповідності до вимог законодавства на підставі наявних матеріалів справи.

За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши учасників справи, які з`явились в судове засідання, а також дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про право особистої власності на житловий будинок, копією технічної документації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрила спадщина на належне йому майно. На момент смерті спадкодавця із ним були зареєстровані його спадкоємці за законом (дружина та діти): ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (мати позивача), ОСОБА_4 (дружина спадкодавця), ОСОБА_6 , які тим самим прийняли спадщину. Викладене підтверджується копією свідоцтва про смерть, копією свідоцтв про народження, про укладення шлюбу, копією рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2024 року у справі №199/2694/24, копією матеріалів спадкової справи.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_8 , на момент смерті якого із ним були зареєстровані його спадкоємці за законом: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть та копіями матеріалів спадкових справ. Спадкова справа саме після ОСОБА_8 не відкривалась, що підтверджується копією листа Четвертої ДДНК.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 , на момент смерті якої із нею були зареєстровані її спадкоємці за законом: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, копією матеріалів спадкових справ, в тому числі після спадкодавиці.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача - ОСОБА_9 , разом з якою за її місцем проживання інших осіб зареєстровано не було, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, копією матеріалів спадкової справи.

19 квітня 1994 року позивач звернулась до державного нотаріуса Царичанської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини, а 05 червня 2025 року вказаним державним нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/12 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , підставою чого зазначено неузгодженість у датах смерті ОСОБА_3 та у правовстановлюючому документі на його ім`я, як спадкодавця відносно до ОСОБА_9 , яка, в свою чергу, є спадкодавцем позивача, а також неузгодженість щодо розміру часток спірного домоволодіння, які містяться у відомостях БТІ та у правовстановлюючих документах на спірне нерухоме майно. Викладене підтверджується копією матеріалів спадкової справи, копією постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_6 , на момент смерті якої із нею були зареєстровані її спадкоємці за законом ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, копіями матеріалів спадкових справ. Спадкова справа саме після ОСОБА_6 не відкривалась, що підтверджується копією листа Четвертої ДДНК.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_7 , на момент смерті якого із ним були зареєстровані його спадкоємці за законом ОСОБА_5 та позивач, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, копіями матеріалів спадкових справ. Спадкова справа саме після ОСОБА_7 не відкривалась, що підтверджується копією листа Четвертої ДДНК.

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_5 , яка за життя склала заповіт на користь позивача, яка також була зареєстрована разом із спадкодавицею, що підтверджується копією свідоцтва про смерть та копіями матеріалів спадкової справи.

30 травня 2012 року позивач звернулась до Четвертої ДДНК із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , у відповідь на що 13 вересня 2023 року державним нотаріусом було видано на ім`я позивача, як спадкоємця, свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , а саме на 11/12 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , у які не увійшла успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_3 1/12 частин того ж спірного домоволодіння. В ту ж дату, а саме 13 вересня 2023 року відбулась державна реєстрація за позивачем права власності на 11/12 частин спірного домоволодіння. Викладене підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, копією витягу з Державного реєстру речових прав, копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копіями інших матеріалів спадкової справи.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України (в редакції 2003 року), ЦК УРСР (в редакції 1963 року), Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про власність», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, за змістом ст.58 Конституції України, п.5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 року), ст.5 ЦК України (в редакції 2003 року) правила книги шостої цього кодифікованого нормативного акту (спадкове право) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності ЦК України (в редакції 2003 року). Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, враховуючи обставини спірних правовідносин сторін, обставини та підстави, з якими позивач пов`язує і обґрунтовує виникнення в нього права власності в порядку спадкування, до спірних правовідносин в частині регулювання спірних правовідносин з підтвердження прийняття ним спадщини після матері підлягають застосуванню саме положення ЦК УРСР (редакції 1963 року) та Закону України «Про власність» з урахуванням на правові позиції, викладені в п.п.5, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13, п.п.1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7. В той же час, правовідносини щодо прийняття спадщини позивачем після своєї матері регулюються нормами чинного ЦК України (в редакції 2003 року).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.15, 16 ЦК України (в редакції 2003 року) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України (в редакції 2003 року) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом ст.ст.2, 3, 11 Закону України «Про власність», ст.86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Суб`єктами права власності в Україні, зокрема права приватної власності, є в тому числі громадяни України.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 379-381 ЦК України (в редакції 2003 року) правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидами якого є будинок), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.ст.12, 13 Закону України «Про власність», ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема в порядку спадкування. Об`єктом права приватної власності є в тому числі квартири.

Згідно норм ст.ст.524, 529, 530 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно ст.549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в ст.21 цього Кодексу, - ст.525 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Положеннями ст.ст.560, 561 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) визначено, що спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

За змістом ст.ст.66, 67 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить у порядку спадкування до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.

За змістом норм ст.ст.34, 49 Закону України «Про нотаріат» видача свідоцтва про право на спадщину є різновидом нотаріальної дії, про відмову у вчиненні якої нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

За змістом положень ст.ст.1216-1218 ЦК України (в редакції 2003 року) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України (в редакції 2003 року) право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України (в редакції 2003 року). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

В свою чергу у відповідності до норм ст.ст.1258, 1261, 1262 ЦК України (в редакції 2003 року) спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України (в редакції 2003 року). У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Частиною 3 ст.1268 ЦК України (в редакції 2003 року) визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.ст.1269, 1270 ЦК України (в редакції 2003 року) спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ст.1277 ЦК України (в редакції 2003 року) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

За змістом ст.ст.1296, 1297 ЦК України (в редакції 2003 року) спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ст.1268 ч.5 ЦК України (в редакції 2003 року) незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.55 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.321 ЦК України (в редакції 2003 року), ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.392 ЦК України (в редакції 2003 року) власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Нормою ст.16 ЦК України (в редакції 2003 року) передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, у відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ), ст.344 (набувальна давність) та ст.376 (самочинне будівництво) ЦК України (в редакції 2003 року), в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України (в редакції 2003 року). В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України (в редакції 2003 року) в контексті ст.1216 ЦК України (в редакції 2003 року) не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах. Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ст.11 ч.3 ЦК України (в редакції 2003 року), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Тобто метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.

Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі №159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (в редакції 2003 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР (в редакції 1963 року), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. Відповідно до приписів ст.549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року 18/5 (п.113), доказами вступу в управління або володіння спадковим майном може бути в тому числі: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Наведені вище правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі №305/235/17, від 20 липня 2020 року по справі №735/1521/18, від 25 листопада 2020 року по справі №631/1153/13-ц, від 05 березня 2021 року в справі №585/2993/17, від 24 березня 2021 року по справі №202/2792/19, від 07 квітня 2021 року по справі №701/472/19, від 02 грудня 2021 року по справі №573/2246/20, від 22 лютого 2023 року по справі №678/1119/21, від 17 травня 2023 року по справі №388/383/18, від 28 червня 2023 року по справі №303/1176/17, від 12 липня 2023 року по справі №630/1118/21.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі №265/6868/16-ц, від 19 травня 2020 року по справі №175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року по справі №463/4616/18, від 06 жовтня 2021 року по справі №234/17030/18, від 10 листопада 2021 року по справі №759/19779/18, від 19 січня 2022 року по справі №280/4/18, від 22 червня 2022 року по справі №755/13736/20, від 07 грудня 2022 року по справі №2-21/2010.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду судом встановлено, що бабі та діду позивача належало за життя на праві спільної власності домоволодіння АДРЕСА_1 , яке після смерті останніх було успадковано їх дітьми, зокрема матір`ю позивача - ОСОБА_9 в розмірі 1/12 частин. В наслідок низки подальших смертей спадкоємців за законом діда та баби позивача остання в порядку спадкування за заповітом успадкувала та зареєструвала за собою право власності на 11/12 частин зазначеного домоволодіння, внаслідок чого станом на час розгляду даної цивільної справи неоформленою залишилась 1/12 частина домоволодіння, яку, як зазначалось вище, успадкувала в порядку норм ЦК УРСР (в редакції 1963 року), однак не встигла оформити за собою, матір позивача - ОСОБА_9 . Позивач, в свою чергу, у передбачений законом строк прийняла спадщину після своєї смерті матері, є єдиним спадкоємцем своєї матері, однак не може завершити оформлення спадщини через відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії з огляду на наявність, на думку нотаріуса, певних перешкод - неузгодженостей у розмірах часток та датах набуття права власності. Однак суд, враховуючи наведені вище і встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини, а саме наявність нескасованого правовстановлюючого документу на ім`я діда та баби позивача, оформлення позивачем і державну реєстрацію за нею права власності в порядку спадкування за заповітом після тітки на 11/12 частин спірного домоволодіння, в які не увішала успадкована матір`ю позивача 1/12 частина спірного домоволодіння, відсутність інших спадкоємців у матері позивача окрім позивача, а також відсутність заперечень проти позову з боку міської ради, як відповідача по справі, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість і доведеність заявлених позовних вимог, а отже і наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 58, 124 Конституції України, ст.ст.48, 86, 524, 529, 548, 549, 560, 561 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.34, 49, 55, 66, 67 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.2, 3, 11, 12, 13 Закону України «Про власність», ст.ст.5, 11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 392, 1216-1218, 1220, 1223, 1258, 1261, 1262, 1268, 1269, 1270, 1277, 1296, 1297 п.5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 року), ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75) про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/12 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко