Рішення № 139039820, 17.08.2026, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/2602/26

Провадження № 2/539/2031/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі

головуючої судді Гуменюк Г.М.

за участі секретаря судового засідання Коновал Т.Г.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Лубенський відділ державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління юстиції України про часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 , третя особа Лубенський відділ державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління юстиції України про часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25.01.2022 у справі № 539/2944/21 з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22.07.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

На виконанні у Лубенському відділі державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №69347292 з примусового виконання рішення суду у справі №539/2944/21.

Відповідно до Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 01.04.2026 загальна сума заборгованості Позивача становить 214251,85 грн.

Так, відповідно до офіційної відповіді Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України за вих. № 1871/253-аз/5.3.1/13- 26/3/1/23-26 від 20.04.2026 ОСОБА_3 перебував:

-у ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» з 28.09.2022 по 27.12.2023;

-у ДУ «Полтавська виправна колонія №64»;

-у ДУ «Київський слідчий ізолятор» з 20.03.2024 по 05.11.2024;

-в інших установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДКВС України до 24.12.2024 включно.

Крім того, витягом з інформаційно-аналітичної системи МВС України підтверджується, що строк відбування покарання позивачу обчислювався саме з 27.09.2022, а звільнення відбулося 24.12.2024 у зв`язку з умовно-достроковим звільненням для проходження військової служби.

У період перебування у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань позивач був об`єктивно обмежений у можливості працевлаштування, отримання доходу та належного виконання аліментного обов`язку.

Незважаючи на це, державним виконавцем заборгованість зі сплати аліментів у зазначений період обчислювалась виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості відповідно до ч.2 ст.195 Сімейного кодексу України, про що зазначено останнім у відповіді за вих. № 19.7/20083 від 20.04.2026.

Нарахування заборгованості виходячи із середньої заробітної плати по місцевості особі, яка фактично перебувала під вартою, не мала можливості вільно працевлаштуватися та фактично не отримувала доходу, призвело до формування штучної та економічно необґрунтованої заборгованості, яка не відповідає принципам справедливості, добросовісності та співмірності.

Згідно з розрахунком заборгованості: станом на вересень 2022 року сукупний розмір заборгованості становив 68455,44 грн.; станом на грудень 2024 року - 151231,44 грн.

Отже, саме за період перебування Позивача під вартою та в установах виконання покарань - з 01.10.2022 по 24.12.2024 - заборгованість збільшилась на 82776,00 грн.

На підставі вищевикладеного, сторона позивача просить суд частково звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні №69347292, яке перебуває на виконанні у Лубенському відділі державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у розмірі 82776,00 грн., нарахованої за період з 01 жовтня 2022 року по 24 грудня 2024 року, під час перебування позивача у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України.

05.06.2026 року ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

09.06.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідачка не погоджується з позовними вимогами. Зауважує, що заборгованість виникла з вини самого позивача внаслідок невиконання ним свого обов`язку щодо утримання дитини. Просить відмовити у задоволенні позову.

10.06.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому сторона позивача звертає увагу на те, що відповідачкою не спростовано перебування позивача під вартою та в установах відбуття покарань у період з 01.10.2022 по 24.12.2024 року, натомість зміст відзиву зводиться до викладення обставин особистого конфлікту між сторонами.

15.06.2026 року від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, суть яких зводиться до того, що перебування позивача у місцях попереднього ув`язнення та установах відбуття покарань не є обставиною для звільнення від заборгованості по аліментам в розумінні ч.2 ст.197 СК України, що узгоджується з висновками викладеними у постанові ВС від 04.03.2021 року по справі 177/1090/18.

17.06.2026 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі у якому сторона позивача стверджує, що факт перебування у місцях позбавлення волі є автоматичною підставою для звільнення від сплати аліментів.

Представник позивача в судовому засіданні просила позовні вимоги задовольнити, вважає, що наявні підставі для часткового звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментах.

Відповідач в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечила, зазначивши що це не буде відповідати інтересам дитини, зауважила що заборгованість по аліментах виникла через їх не сплату позивачем.

Представник третьої особи Лубенського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління юстиції України в судове засідання не з`явився, подано клопотання про розгляд справи у відсутності представника, щодо вирішення справи покладаються на розсуд суду.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають е значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25.01.2022 у справі № 539/2944/21 з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22.07.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

На виконанні у Лубенському відділі державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавсько області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №69347292 з примусового виконання рішення суду у справі №539/2944/21, згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.07.2022 разом із відповіддю державного виконавця за вих. № 19.7/20083 від 20.04.2026 року.

Згідно інформації з виконавчого провадження №69347292 від 06.07.2022 року з Автоматизованої системи виконавчого провадження, 11.03.2025 державним виконавцем змінено прізвище стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 у зв`язку з укладенням шлюбу.

Відповідно до Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем, станом на 01.04.2026 загальна сума заборгованості Позивача становить 214 251,85 грн.

Так, згідно відповіді Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України за вих. № 1871/253-аз/5.3.1/13- 26/3/1/23-26 від 20.04.2026 ОСОБА_3 перебував:

-у ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» з 28.09.2022 по 27.12.2023;

-у ДУ «Полтавська виправна колонія №64»;

-у ДУ «Київський слідчий ізолятор» з 20.03.2024 по 05.11.2024;

-в інших установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДКВС України до 24.12.2024 включно.

Крім того, витягом з інформаційно-аналітичної системи МВС України (який додається) підтверджується, що строк відбування покарання Позивачу обчислювався саме з 27.09.2022, а звільнення відбулося 24.12.2024 у зв`язку з умовно-достроковим звільненням для проходження військової служби.

Відповідно до довідки форми ОК-7 Пенсійного фонду України, за 2022рік страхувальником код 26606616, ВЧ НОМЕР_1 , страхувальником код НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_3 , страхувальником код НОМЕР_4 , ВЧ НОМЕР_5 ,- позивачу нараховано 196132,37грн.; у листопаді-грудні 2024 року страхувальником код НОМЕР_6 , Філія «Полтавська № 64» Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)», позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 350,00 грн. та 700,00 грн., в той же час у грудні 2024року страхувальником код НОМЕР_7 , ВЧ НОМЕР_8 позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 13054,50грн., за 2025рік страхувальником код НОМЕР_7 , ВЧ НОМЕР_8 позивачу нараховано 1133868,50грн., у січні 2026року страхувальником код НОМЕР_7 , ВЧ НОМЕР_8 позивачу нараховано 51329,25грн.

Також, згідно відповіді Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України за вих. №22- 3808/4.1/4.1.5/1/57-26 від 28.04.2026, позивач був працевлаштований лише у листопаді-грудні 2024 року, при цьому: у листопаді 2024 року йому нараховано 350 грн. заробітної плати; у грудні 2024 року - 700 грн.

Згідно довідки Командира військової частини НОМЕР_8 від 22.04.2026 року солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за контрактом з 24.12.2024 та по теперішній час.

Як стверджує сторона позивача у період перебування у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань позивач був об`єктивно обмежений у можливості працевлаштування, отримання доходу та належного виконання аліментного обов`язку.

Незважаючи на це, державним виконавцем заборгованість зі сплати аліментів у зазначений період обчислювалась виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості відповідно до ч.2 ст.195 Сімейного кодексу України, про що зазначено останнім у відповіді за вих. № 19.7/20083 від 20.04.2026 року.

Згідно з розрахунком заборгованості: станом на вересень 2022 року сукупний розмір заборгованості становив 68 455,44 грн.; станом на грудень 2024 року - 151 231,44 грн., за період перебування позивача під вартою та в установах виконання покарань - з 01.10.2022 по 24.12.2024 - заборгованість збільшилась на 82 776,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст.195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

За змістом ч.2 ст.197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених статтею 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 343/860/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 344/12158/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 592/2683/17.

Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

В обґрунтування вимог позивач посилається на відсутність доходу, оскільки з 27.09.2022 року перебував у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань, а тому позбавлений можливості працювати, заробляти кошти і як наслідок сплачувати аліменти, однак суд вважає, що зазначені обставини самі по собі не є достатніми для звільнення від виконання законного обов`язку щодо утримання дитини.

Як встановлено судом, позивач є батьком дитини, на утримання якої судом було присуджено аліменти. Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов`язок є безумовним і не припиняється у разі погіршення матеріального становища одного з батьків. Навпаки, у разі змін життєвих обставин особа має право звернутися до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів або зміну способу їх стягнення, чого позивачем зроблено не було.

Судом враховано, що позивач 27.09.2022 року перебував у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань.

Аліменти, які були присуджені з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_5 , нараховувались виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, яка розміщена щоквартально на офіційному сайті Головного управління статистики в Полтавській області.

Суд звертає увагу, що жодних доказів звернення позивача до виконавчої служби, суду або відповідача з проханням про реструктуризацію заборгованості, відстрочку чи зміну розміру аліментів чи способу виконання рішення, не надано. Таким чином, поведінка позивача свідчить про пасивне ставлення до обов`язку утримувати власну дитину, навіть попри об`єктивно складні обставини.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3, при розгляді вимог про звільнення від сплати заборгованості за аліментами суд має враховувати інтереси дитини, яка є стороною, що потребує особливого правового захисту.

Метою присудження аліментів є забезпечення належного рівня матеріального існування дитини, і звільнення батька від виконання цього обов`язку можливе лише у виключних, винятково обґрунтованих випадках.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Суд звертає увагу на те, що, розглядаючи дану цивільну справу, суд виходить з інтересів, в першу чергу дитини та повинен дотриматися балансу права платника аліментів на звільнення його від сплати заборгованості за аліментами та права дитини на утримання з боку батька.

Приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Аналізуючи докази, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, Суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають,обставини, на які посилається позивач, хоч і мають значення для оцінки його загального матеріального стану, не є винятковими та не доводять повної неможливості виконувати обов`язок зі сплати аліментів хоча б у мінімальному розмірі. Суд вважає, що звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментах призведе до порушення прав дитини на належне утримання та суперечитиме принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, що є ключовим у сімейних правовідносинах, окрім того суд не може не звернути увагу і на те, що перебуваючи на військовій службі позивач має достатньо високі доходи та можливість погасити заборгованість за аліментами.

Враховуючи викладене, з огляду на інтереси дитини та пріоритет її належного матеріального забезпечення, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору щодо позовних вимог про стягнення аліментів, тому враховуючи вимоги ч.1, ч.6 ст.141 ЦПК України судовий збір необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Лубенський відділ державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління юстиції України про часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами - відмовити.

Судовий збір віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Лубенський відділ державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління юстиції України, ЄДРПОУ 34652445, місце знаходження: Полтавська область, м. Лубни, вул.Я.Мудрого, 17/1.

Головуюча суддя Г.М. Гуменюк