Рішення № 139038594, 14.08.2026, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/1238/26

Провадження № 2-о/385/38/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.08.2026 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Венгрина М. В.,

секретар судового засідання Шевченко Л. О.,

за участі:

представника заявниці - адвоката Макєєнка О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Благовіщенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області,

встановив:

заявниця через свого представника - адвоката Макєєнка О. В. звернулась в суд з заявою, в якій просила встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Самара, Самарської області російської федерації.

В обґрунтування заяви покликалась на те, що ОСОБА_2 її колишній чоловік, з яким у неї є спільна донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після розірвання шлюбу між ними, рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26.12.2018 було стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03.05.2019. З початком повномасштабного вторгнення будь-який зв`язок з ОСОБА_2 був припинений. Однак їй стало відомо, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території рф, про що було видано свідоцтво про смерть органами рф, фотокопію якого вона надала суду. Звернувшись до Благовіщенського відділу ДРАЦС для отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 заявниця отримала відповідь про те, що отримання повторного свідоцтва з органів РАЦС рф є неможливим. Встановлення факту смерті ОСОБА_2 для неї є необхідним для реалізації законних прав та соціальних потреб дитини, зокрема для вирішення питань пов`язаних з виїздом дитини за кордон, зміни її місця проживання, здійснення інших юридично значимих дій для яких передбачена надання згоди другим з батьків. З огляду на військовий конфлікт заявниця не може звернутись за дублікатом свідоцтва про смерть на території держави-агресора, та для апостилювання такого відповідними органами рф, а тому змушена звертатись до суду з цією заявою.

В судовому засіданні представник заявниці підтримав заяву з зазначених в ній підстав, звернув увагу, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , фотокопія якого додана до справи, видане органом рф після виходу України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року.

Третя особа в судове засідання явку свого представника не забезпечила, згідно поданої заяви просила розгляд справи проводити за їх відсутності на розсуд суду.

Ухвалою від 17.07.2026 заяву залишено без руху та надано заявниці строк для усунення недоліків такої.

Заявою від 21.07.2026 недоліки заявницею усунуто.

Ухвалою від 22.07.2026 відкрито провадження в справі, призначено судове засідання.

13.08.2026 до суду надійшла заява третьої особи про розгляд справи без представника третьої особи на розсуд суду.

14.08.2026 проведено розгляд справи по суті.

Суд вважав за можливим проводити розгляд справи за відсутності третьої особи, враховуючи подану нею заяву, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення заявника, його представниці та свідків, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

З рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26.12.2018 вбачається, що таким було розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

З свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 07.09.2011 вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03.05.2019 вбачається, що таким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 02.06.2021 вбачається, що ОСОБА_4 при одруженні 03.08.2019 змінила прізвище на ОСОБА_6 .

З копії свідоцтва про смерть НОМЕР_3 , що видане відділом РАЦС Залізничного району міського округу Самара Управління РАЦС Самарської області 16.08.2023 вбачається, що ОСОБА_2 , громадянин російської федерації, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено запис акту про смерть № 170239630000202901001.

З копії довідки про смерть № С-04368 від 16.08.2023, що відділом РАЦС Залізничного району міського округу Самара Управління РАЦС Самарської області, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер в м. Самара, Самарської області, рф.

З копії довідки № 65730 , що видана АТ "Пам`ять" м. Нижній Новгород, вбачається, що померлого ОСОБА_7 кремовано.

Згідно із частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей12,13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першоюстатті 293 ЦПК Українипередбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другоїстатті 293 ЦПК Українивстановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановленихЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

ЦПК Українипередбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першоїстатті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першоїстатті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У частинах третій - четвертійстатті 49 ЦК Українипередбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зістаттею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначено Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженоюнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженихнаказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістомстатті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правиламистатті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право»для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженоїНаказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно доЗакону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу 1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Відповідно до вказаного Закону Українидію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь),незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, пунктом 1постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав»встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першоюстатті 4 ЦК Українивизначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

Суд зазначає, що згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. Заявниця не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , яке видано компетентним органом рф, у будь-яких правовідносинах на території України.

Суд звертає увагу, що практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положеньПостанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, є сталою (див., зокрема, постанови Верховного Суду: від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025 року у справі № 165/894/25 (провадження № 61-11622св25), від 04.08.2026 у справі № 635/4475/25.

Таким чином суд не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту.

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 268, 293, 315 ЦПК України,

ухвалив:

відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Благовіщенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області (адреса місцезнаходження: м. Благовіщенське Голованівського району Кіровоградської області, вул. Промислова, 23/54, ЄДРПОУ 22214144).

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду через Гайворонський районний суд Кіровоградської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 17.08.2026.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документу 14.08.2026