Рішення № 139037742, 14.08.2026, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/326/26

провадження № 2/570/1065/2026

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 серпня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Бойчук О.П.,

представника третьої особи Мамчур К.І.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку заочного розгляду загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського /Здолбунівського/ району Рівненської області про позбавлення батьківських прав,

у с т а н о в и в:

покликаючись на неналежне виконання своїх батьківських обов`язків, позивач у поданій до суду 27 січня 2026 року позовній заяві просить позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач відзив на позов не подав.

Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач до суду не з`явився, повідомлявся шляхом надсилання поштових повідомлень.

Враховуючи, що його з`явлення не визнане обов`язковим, достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати його особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, вважає, що можливо розглянути справу в порядку заочного розгляду у його відсутність.

У судовому засіданні позивач по суті спору показала, що відповідач самоусунувся від виховання, піклування, утримання їх спільної дитини, не цікавився її життям та потребами протягом останніх років.

У судовому засіданні представник позивача, підтримуючи вимоги та доводи своєї довірительки, позовні вимоги підтримала.

По суті спору показала, що після винесення попереднього рішення суду, яким відповідач був зобов`язаний змінити своє відношення до дитини, змін на краще не відбулося, батько дитини жодним чином не приймає участь у її житті, хоча має для цього всі можливості.

Дитина сторін ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що зараз вона навіть не хоче бачити свого тата, бо він ніколи не хотів бачитися з нею.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області Катерина Мамчур висновок по суті спору підтримала, позов підтримує, вважає, що за обставин, що склалися, позбавлення відповідача батьківських прав є доцільним та відповідатиме інтересам неповнолітньої ОСОБА_5 .

Суд встановив такі обставини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2014 року до 19 жовтня 2021 року (справа №562/2739/21).

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.09.2015 року/.

Судовим наказом Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 вересня 2021 року у справі №562/2740/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 15 вересня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до розрахунку Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області від 03 вересня 2025 року заборгованість зі сплати аліментів згідно за виконавчим листом №562/2740/21, виданого 24 вересня 2021 року Здолбунівським районним судом Рівненської області за період з 15.09.2021 по 31.08.2025 становить 147 365 грн. 65 коп.

16 вересня 2025 року на підставі заяви ОСОБА_1 за фактом лісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025186180000224 від 16.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України.

29 липня 2025 року Рівненський районний суд Рівненської області відмовив у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав. Попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з характеристикою директора Спасівського ліцею Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області ОСОБА_3 навчається у 3 класі вищевказаного навчального закладу. Мама приділяє увагу навчанню та вихованню доньки, систематично відвідує батьківські збори, з розумінням ставиться до рекомендацій вчителя. Батько не бере участі у вихованні та навчанні доньки. За період навчання ОСОБА_3 у ліцеї батько жодного разу не звертався до вчителя та не цікавився досягненнями чи поведінкою дитини.

Акт обстеження умов проживання від 19 лютого 2026 року служби у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області встановлює, що за місцем реєстрації ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 умови проживання добрі, для виховання та розвитку дитини створені належні умови, стосунки у сім`ї доброзичливі. Разом з тим, ОСОБА_1 не створює перешкод спілкуванню ОСОБА_2 з донькою, проте він не намагається з нею спілкуватися.

Згідно з листом в.о. начальника служби у справах дітей Мізоцької селищної ради Катерини Мамчур №27/01-19/25 від 20.02.2026 під час обстеження умов проживання 19.02.2026 з батьком дитини поспілкуватися не вдалося, оскільки він знаходиться за кордоном та на телефонні дзвінки не відповідає, відповідно провести з ним бесіду щодо його ставлення до доньки не вдалося.

12 березня 2026 року затверджений висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд застосував такі норми права.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці /ч.1 ст.12 Закону України "Про охорону дитинства"/.

Відповідно до ч.2, 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини /ст.15 Закону України "Про охорону дитинства"/.

Згідно з ч.1, 2 ст.141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Ст.150 цього Кодексу зобов"язує батьків піклуватися про виховання дитини, про її здоров`я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття /ст.180 СК України/.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності /ч.1 ст.155 СК України/.

Відповідно до ст.164 СК України підставою для позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання ними своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини /ст.166 СК України/.

Відповідно до ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч.4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо, зокрема позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Тобто висновок органу опіки і піклування в будь-якому разі не повинен носити формальний і однобічний характер, оскільки вирішуються питання про права та обов`язки батька і дитини.

Згідно з п.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини» незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Ст.27 цієї Конвенції дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).

П.50 Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо судочинства, дружнього до дитини стверджує, що до всіх процесуальних дій, у яких беруть участь діти, має застосовуватися принцип невідкладності задля отримання швидкої відповіді і якнайкращого захисту інтересів дитини з дотриманням принципу верховенства права. Затягування розгляду справи негативно впливає на дітей та їхній розвиток. Неефективне та, зокрема, запізніле провадження у справах щодо дітей може призвести до порушення позитивних зобов`язань за ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 3 вересня 2015 року у справі «М. та М. проти Хорватії», заява № 10161/13 § 179, 182).

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до ч.11 ст.18 Конвенції ООН батьки несуть відповідальність за виховання і розвиток дитини. Ст.9 Конвенції встановлює, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Ч.1, 2 ст.3 Конвенції передбачають, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).

Згідно з п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" №3 від 30.03.2007 таке ухилення має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку батьків, яку можна вважати юридичною відповідальністю. Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Враховуючи положення п.8 ст.7 СК України, у відповідності до якого регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим з урахуванням інтересів дитини, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, і питання про його застосування може бути вирішене судом після повного й всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи й характеру ставлення батьків до дитини, оскільки позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, яке надасть їй полегшення, тому необхідно оцінити позитивний результату доля дитини, який має настати. Якщо такий результат не передбачається, позбавлення батьківських прав, не дасть дитині полегшення. Оскільки згідно чинного законодавства України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати її, батьки зобов`язані надавати дитині належне батьківське виховання, оскільки право на виховання - є одним із основних прав дитини, якщо ж батьки не виконують свої функції, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, це є підставами для позбавлення їх батьківських прав.

Таким чином, суд комплексно оцінює обставини справи на основі зібраних доказів, враховують, серед іншого, чи позивач у процесі судового розгляду доводить, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батька батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, чи має місце вина особи у разі невиконання нею своїх батьківських обов`язків, чи існує зв`язок між дитиною та батьком, чи змінює відповідач свою поведінку у процесі розгляду справи, чи використовує всі існуючі способи та можливості для спілкування з дитиною.

Відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, свідомо нехтує ними, уваги доньці не приділяє: не цікавиться її життям, розвитком та здоров`ям, не надає матеріального утримання, свідомо, без поважних причин не відвідує дитину. Жодних активних дій на підтвердження своїх намірів приймати участь в житті дитини відповідач не вчинив, активна дієва позиція у нього відсутня. У суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності, відповідач не надав будь-яких доказів на спростування доводів позивача. Таким чином, позивач довів обставини свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо доньки ОСОБА_3 , що підтверджується належними та допустимими доказами, в наявності є порушене право дитини, за захистом якого спрямоване звернення до суду, а тому позов підлягає до задоволення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Повідомляю відповідачу про юридичні наслідки позбавлення батьківських прав.

Результатом набрання законної сили рішенням суду про позбавлення батьківських прав батька і/або матері є втрата всіх прав, заснованих на спорідненості з дитиною.

Це означає, що такі особи:

а) втрачають право на виховання дитини;

б) втрачають немайнові права щодо дитини (втрачають право на спілкування з дитиною, визначення її місця проживання і навчання, тощо);

в) перестають бути представниками дитини;

г) втрачають права на пільги і державну допомогу;

ґ) не можуть бути усиновлювачами та опікунами;

д) не можуть розраховувати на майнові права, пов`язані з батьківством і материнством, які присуджувалися б їм при непрацездатності, а саме:

- право на аліменти від такої дитини;

- права на спадкування після цієї дитини;

- права на управління майном дитини;

- виплати аліментів, пенсій, грошової допомоги на дитину такому батьку або матері також припиняються.

Дитина зберігає свої майнові права, засновані на факті спорідненості з особою, позбавленою батьківських прав, у тому числі: право на одержання аліментів від такої особи та на спадкування після неї.

Звертаю увагу відповідача, що відповідно ст.169 СК України особам, позбавленим батьківських прав, надано право звернутися до суду з позовом про їх поновлення.

Розглядаючи такі справи, суди зобов`язані перевіряти, наскільки змінилися поведінка особи та обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав. При вирішенні питання про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з них та інших осіб, із якими проживає дитина, враховує її інтереси, а також думку дитини, якщо вона її може висловити.

За змістом ч.4 ст.169 СК України поновлення в батьківських правах можливе лише за умови, що особа, позбавлена батьківських прав істотно змінила в кращий бік поведінку, спосіб життя і (або) ставлення до виховання дитини. Зміни в способі життя особи, позбавленої батьківських прав, її ставлення до дитини не можуть відбутися швидко, для цього необхідний значний період часу. При цьому, недостатньо одних намірів особи, позбавленої батьківських прав змінити свою поведінку, необхідно, щоб її спосіб життя дійсно змінився настільки, що ніяких небезпек і загроз життю і здоров`ю дитини більше не буде, а батьки в змозі належним чином виховувати дитину і захищати її права і інтереси. Поновлення батьківських прав допускається тільки в тому випадку, якщо це відповідає інтересам дитини. Якщо поновлення в батьківських правах суперечить інтересам дитини, то суд має право з урахуванням думки дитини відмовити в задоволенні позову особи, позбавленої батьківських прав про поновлення її в батьківських правах. Причому мотиви незгоди дитини на поновлення в особи в батьківських правах значення не мають. Але при цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст.171 СК України).

Отже, відповідач має право на поновлення батьківських прав.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач на підставі п.7 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, суд при ухваленні рішення присуджує стягнення з відповідача судового збору в прибуток держави у розмірі 1 331 грн. 20 коп.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265, 282 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського /Здолбунівського/району Рівненської області про позбавлення батьківських прав.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Cтягнути із ОСОБА_2 в дохід держави (отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106; номер рахунку (ІВАN): UA908999980313111256000026001, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП) , код банку 37993783 , МФО 899998) судовий збір у розмірі 1 331 грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського /Здолбунівського/ району Рівненської області, код ЄДРПОУ: 43955908, місцезнаходження: селище Мізоч, вул.Тараса Якимчука, 12, Рівненського /Здолбунівського/ району Рівненської області.

Суддя: Кушнір Н.В.