Рішення № 139037698, 07.08.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/3181/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді О. Левчука,

за участі секретаря судового засідання А. Бугайчук,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,

про позбавлення батьківських прав

В засіданні приймали участь:

позивач: ОСОБА_4 ;

представник позивача: І. Волошин;

представники відповідача: Н. Іщук, П. Якобчук;

представник третьої особи: Н. Мазанович

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 діючи через свого представника звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги мотивує тим, що з 03 вересня 2010 року по 15 липня 2015 року позивачка по справі перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , який був розірваний на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області по справі №569/8653/15-ц. Від шлюбу в сторін народилося двоє дітей: син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З моменту народження дітей відповідач фактично не виконував своїх батьківських обов`язків. Виховання, утримання, лікування, навчання та забезпеченим базових потреб дітей повністю здійснювалося позивачкою. Після розірвання шлюбу у період з 2015 по 2019 рік відповідач неодноразово вчиняв щодо позивачки фізичне та психологічне насильство, що підтверджується її численними зверненнями до поліції та медичних установ. Він погрожував, ображав у присутності дітей, самовільно забирав сина без згоди матері, перешкоджав спілкуванню дітей з матір`ю, а також вчиняв дії, що принижують честь та гідність позивачки. Поведінка батька негативно впливала на психологічний стан дітей. Дані обставини підтверджуються відповіддю Головного управління Національної поліції в Рівненській області №19053-2025 від 15.10.2025 на адвокатський запит. У 2019 році позивачка разом з дітьми виїхала за межі території України, відповідач у країні їхнього проживання (Республіка Панама) не проживає. Мольто ОСОБА_7 опікується дітьми в Панамі самостійно та постає багато питань, де думка другого батьків обов`язкова, твердження що батько самоусунувся від участі у житті дітей та не сплачує аліменти є недостатнім. Із 2020 року відповідач не підтримує жодних відносин з дітьми, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не приймає участі у вихованні та розвитку дітей, не цікавиться навчанням у школі, не надає матеріальної допомоги дітям, не цікавився станом їхнього здоров`я, не створює умов для отримання ними освіти та умисно перешкоджає реалізації дітьми їхніх прав, зокрема права на свободу пересування, також не повідомляє про своє місце проживання. Дані обставини підтверджуються розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21.01.2026 по справі №569/21439/25 про стягнення з ОСОБА_3 па користь позивачки неустойки (пені) за прострочення по сплаті аліментів на утримання дітей в розмірі 174 489,25 грн. Усі обов`язки щодо забезпечення належних умов для життя, виховання, навчання та догляду за дітьми позивачка здійснює самостійно, без будь-якої участі з боку відповідача. При цьому, позивачка як матір жодних перешкод відповідачу у побаченні з дітьми не чинила, останній в службу у справах дітей із заявою про те, що йому перешкоджають спілкуватися з дітьми, не звертався. Позивачка усвідомлює, що позбавлення батьківських прав відповідача є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків, однак переконана, що такі дії сприятимуть виключно захисту інтересів її дітей.

Також, ОСОБА_2 діючи через свого представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просив позбавити відповідача батьківських прав стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_8 (прізвище « ОСОБА_9 » змінено, згідно з свідоцтвом про зміну імені від 07.08.2019) ОСОБА_10 та ОСОБА_3 зазначені у свідоцтві про народження ОСОБА_2 у графі батьки. Протягом усього свідомого періоду дитинства позивачем фактично опікувалася мати. Батько був присутнім лише невеликий проміжок часу. Тобто, протягом усього життя сина відповідач фактично не виконував обов`язків, покладених на нього як на батька. Він не брав участі у вихованні дитини, не цікавився її фізичним та психологічним станом, не забезпечував належного матеріального утримання та не підтримував стабільного й регулярного контакту. У присутності дитини, а також у присутності сестри ОСОБА_11 , з боку відповідача неодноразово мали місце прояви агресії, грубе та принизливе спілкування, психологічний тиск. Зазначені дії спричиняли у ОСОБА_2 почуття страху, тривоги та постійної небезпеки. Син не відчував з боку батька батьківської турботи, захисту чи підтримки. Крім того, ОСОБА_12 відомі факти, які свідчать про ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, а саме: систематична несплата аліментів протягом тривалого часу, повна відсутність участі у його житті, лікуванні, розвитку. Після виїзду сина за кордон в Республіку Панама, відповідач починаючи з 2020 року не підтримує з ОСОБА_13 зв`язок, не надавав матеріальної чи будь-якої іншої допомоги, не цікавився його потребами та умовами проживання. Фактично всі обов`язки щодо утримання, виховання та забезпечення найкращих інтересів дитини повністю здійснює мати ОСОБА_1 . ОСОБА_14 не відчуває з боку батька емоційного зв`язку, почуття безпеки чи довіри. Контакт з ним викликає у дитини страх та психологічний дискомфорт. З огляду на викладене, позиція сина полягає в тому, що збереження за відповідачем батьківських прав не відповідає його найкращим інтересам та негативно впливає на його психологічний стан.

Ухвалою суду від 18.02.2026 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі №569/3181/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, призначено підготовче судове засідання з повідомленням (викликом) сторін, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, зобов`язано третю особу подати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Крім того, ухвалою суду від 18.02.2026 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі №569/3298/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, призначено підготовче судове засідання з повідомленням (викликом) сторін, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, зобов`язано третю особу подати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Ухвалою суду від 18.02.2026 об`єднано в одне провадження цивільні справи №569/3181/26, №569/3298/26 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Об`єднаній цивільній справі присвоїти номер справи №569/3181/26. Призначено об`єднану справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

02 квітня 2026 року від представника відповідача надійшли відзиви на позовну заяву та клопотання про продовженння строку для подання відзивів. У цих відзивах представником відповідача було зазначено наступне. Позивачка стверджує, що з моменту народження дітей відповідач фактично не виконував своїх батьківських обов`язків, а виховання, утримання, лікування, навчання та забезпечення базових потреб дітей повністю здійснювалося позивачкою. Проте, вказані доводи позовної заяви не підтверджені жодними доказами, є голослівними та не можуть бути покладені в основу рішення. На спростування цих тверджень відповідач долучає копію договору про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні від 15.06.2018, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О. (далі - Договір від 15.06.2018). За умовами цього договору ОСОБА_3 та ОСОБА_15 домовились нести спільні витрати на утримання дітей помісячно по черзі. 01.08.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 1 про внесення змін до договору про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О. 15.06.2018 та зареєстрованого в реєстрі за № 690 (далі - Договір № 1). Згідно з п. 1 Договору № 1 пункт 1.3 Основного договору викладено в наступній редакції: «Місце проживання дітей Сторони визначили місце проживання Матері, а саме: АДРЕСА_1 , з правом тимчасового виїзду за кордон в період з 01 серпня 2019 року до 1 серпня 2022 року згідно дозволів Батька для перебування в Республіці Панама, місто Панама, вулиця Пунта-Пасифіка РН ТОС, квартира 3705 (Panama, Punta Pacifica PH TOC apartment 3705)». Підписання відповідачем Договору № 1 свідчить про те, що він як батько дітей вчинив всі дії, необхідні для забезпечення найкращих умов життя та розвитку своїх дітей, надаючи їм право виїзду за кордон з метою проживання разом з матір`ю. Відповідач розумів, що після виїзду дітей за кордон він буде позбавлений можливості періодичних побачень з дітьми, а спілкування з ними буде обмежене.

Проте, такі умови були прийняті ним виключно в інтересах дітей попри шкоду, яку це завдавало інтересам відповідача. Згідно з пунктом 5 Договору № 1 пункт 3.2. Основного договору доповнено підпунктом 3.2.3. наступного змісту: «Батько має право отримувати від Матері інформацію щодо стану здоров`я дітей, місця перебування, успіхів в навчанні, завчасно знати дату та час приїзду дітей в Україну та повернення в Республіку Панама у будь яких цілях». Проте, після виїзду з дітьми до Республіки Панама в 2019 році, ОСОБА_1 жодного разу не поверталась з ними до України та, замість забезпечення можливості спілкування дітей з батьком, створювала перешкоди в такому спілкуванні шляхом блокування номеру телефону відповідача. Також нею було змінено номери телефонів дітей, що позбавило можливості батька спілкуватись з дітьми. Відповідно до підпункту 3.3.7. пункту 3.3. Договору від 15.06.2018 «Мати зобов`язана забезпечувати можливість Батькові спілкування з Дітьми за допомогою Засобів зв`язку під час перебування Дітей з нею або уповноваженою нею особою». Цей Договір ОСОБА_16 підписала власноруч, що своїм написом посвідчив приватний нотаріус. Це свідчить про те, що позивачка мала певні обов`язки щодо забезпечення можливості спілкування батька з дітьми та забезпечення його участі у вихованні дітей. Проте, ігнорування нею її ж обов`язків, визначених Договором від 15.06.2018 призвело до втрати спілкування дітей з батьком, відсторонення дітей від батька, що сталось внаслідок створення позивачкою умов за яких батько не мав доступу до дітей.

Також, згідно з пунктом 8 Договору № 1 пункт 3.3. Основного договору (пункт, що визначає обов`язки Матері) доповнено підпунктом 3.3.12. наступного змісту: «Мати зобов`язана привозити Дітей в Україну, м. Рівне, після закінчення періодів зазначених в нотаріально посвідченій заяві-згоді Батька на виїзд Дітей за кордон. У будь-якому випадку Діти повинні раз на рік приїздити в Україну тривалістю не менше 14 днів та проводити час з Батьком». Як вбачається з наведених доказів в позивачки пріоритетне становище відносно дітей, ніж у відповідача. Саме позивачка мала можливість як впливати на спілкування дітей з батьком, так і можливість заборонити таке спілкування. Варто зазначити, що до таких наслідків, як втрата спілкування батька з дітьми, неможливість його участі у їх вихованні призвело ігнорування та невиконання позивачкою умов Договору від 15.06.2018 та Договору № 1, але жодним чином не дії батька цих дітей. Жодного разу після виїзду з дітьми до Республіки Панама позивачка з дітьми не поверталась до України, як це передбачено 8 Договору № 1, як обов`язок Матері.

Стосовно доводів позивачки про вчинення відповідачем відносно неї фізичного та психологічного насильства, про які зазначено в листі Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУНП в Рівненській області) від 15.11.2025 № 19053-2025, слід зазначити, що в цьому листі наведені факти звернення ОСОБА_16 до поліції з заявами про вчинення відповідачем певних дій. Однак, варто наголосити, що даним листом достеменно не підтверджується факт вчинення таких дій та притягнення ОСОБА_3 до відповідальності. Вказані правовідносини виникли між колишніми членами подружжя і не стосувалися належного чи неналежного виконання батьківських обов`язків. Між тим, такі докази жодним чином не доводять факти неналежного виконання батьківських обов`язків відповідачем. Зі змісту листа ГУНП в Рівненській області вбачається, що спір між колишнім подружжям виникав в тому числі стосовно часу перебування сина з батьком (відповідачем). Це навпаки доводить факт участі батька у вихованні сина.

Також, у відзивах представником відповідача зазначено, що заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_3 сплатив у жовтні 2025 року, що доводиться розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 27.03.2026 № 84578. Відповідачем за жовтень 2025 року було погашено заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 178 181,25 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 27.03.2026 № 84578 та відповіддю Відділу ДВС у місті Рівному від 28.10.2025 щодо розгляду заяви. Станом на 27.03.2026 заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Тривала несплата аліментів та виникнення заборгованості було зумовлено в більшій мірі поведінкою позивачки щодо ненадання нею дозволу та можливості спілкування з дітьми, що завдавало відповідачу моральних страждань та душевного болю. Крім того, позивачка після виїзду дітей до Республіки Панама змінила номери телефонів дітей і відмовилась надавати ОСОБА_3 нові номери телефонів дітей. Відтак, причиною того, що відповідач на тривалий час втратив можливість спілкування з дітьми є протиправні дії позивачки, яка перебуваючи в пріоритетному становищі відносно перебування з дітьми, не вчинила дій щодо надання батькові дітей можливості спілкування з ними, що між іншим було її обов`язком згідно з Договором від 15.06.2018. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_2 та малолітньої доньки ОСОБА_5 відмовити повністю.

Ухвалою суду від 23.04.2026 поновлено ОСОБА_3 строк для подання відзивів та долучено відзиви до матеріалів справи. Встановлено для ОСОБА_1 , ОСОБА_2 п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання відповіді на відзиви, встановити відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

01 травня 2026 року від представника позивачки надійшла до суду відповідь на відзиви до позовної заяви, в якій він вказує, що навіть в період перебування дітей за кордоном в Панамі відповідач мав право на зустріч з дітьми за місцем їхнього фактичного проживання, знав їхню точну адресу проживання, проте не скористався своїм правом. Враховуючи той факт, що обмеження в праві безперешкодного виїзду за кордон були введені в Україні лише з введенням воєнного стану 24.02.2022, то фактично у період з вересня 2019 року по лютий 2022 року (майже 2,5 роки) у відповідача взагалі не було ніяких об`єктивних перешкод у реалізації права на побачення з дітьми, проте він не скористався ним виключно через нехтування своїми батьківськими обов`язками. Додатково зазначив, що залишення дітей у Панамі по завершенню строку, вказаного у згоді відповідача на виїзд дітей за кордон, а саме після 01.08.2022 року, було обумовлено саме введенням в Україні воєнного стану та відповідає якнайкращим інтересам дітей щодо їхньої безпеки. Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01.10.2025 (долучений до позовної заяви) відповідач з часу виїзду дітей за кордон взагалі не сплачував аліментів на користь дітей включно до жовтня 2025 року. Тому цинічними є твердження сторони відповідача, що надавши дозвіл на виїзд дітей за кордон «він як батько дітей вчинив всі дії, необхідні для забезпечення найкращихумов життя та розвитку своїх дітей». Просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повністю.

02 квітня 2026 року від представника відповідача надійшло до суду заперечення, в якому він вказав, що з приводу доводів про те, що батькові була відома точна адреса дітей і він згідно з договором мав право зустрічатися з дітьми під час їхнього перебування в Україні, то це не відповідає дійсності. Відстань від Рівного до міста Панама (Республіка Панама) становить понад 10000 км. Це трансатлантичний переліт, оскільки міста розташовані на різних континентах. Прямого сполучення немає, маршрут зазвичай включає пересадки у великих хабах Європи (наприклад, Амстердам або Мадрид) та США, займаючи більше 20-30 годин польоту. Вартість перельоту, вартість готельного номеру (у зв`язку з пересадкою на інший рейс), вартість проживання в Панамі, становлять значну суму, яка у відповідача відсутня. Через те, що він розумів неможливість особистого відвідування дітей в Республіці Панама, у Договір № 1 від 01.08.2019 і був включений пункт про обов`язок матері щорічно привозити дітей до України на термін 14 днів, на що вона погодилась. Проте, через порушення позивачкою умов цього пункту Договору відповідач був позбавлений і цієї можливості. Не відвідування дітей в Панамі відбулось не через нехтування батьківськими обов`язками, а внаслідок об`єктивних обставин пов`язаних з матеріальними можливостями. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_2 та малолітньої доньки ОСОБА_5 відмовити повністю.

03 червня 2026 року від представника позивачки - адвоката І.Волошина надійшла до суду відповідь на відзиви до позовної заяви, в якій він вказав, що відсутність з боку позивачки вчинення будь-яких перешкод відповідачу у спілкуванні з дітьми також підтверджується наступним: переписною позивачки з відповідачем у месенджері WhatsApp. Також у своїй відповіді на відзиви представник повідомляє суд, що 19.03.2026 було подано заяву до служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про невиконання батьківських обов`язків відповідачем. Просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повністю.

Ухвалою суду від 07.07.2026 заяву представника позивача про виклик свідків від 10.02.2026 - задоволено. Викликано в якості свідків в судове засідання: ОСОБА_17 ( АДРЕСА_2 ); ОСОБА_18 ( АДРЕСА_2 ). У задоволенні заяви представника позивача про виклик свідків від 19.06.2026 - відмовлено.

Ухвалою суду від 07.07.2026 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 та її представник позов підтримали з підстав, у ньому наведених.

Представники відповідача - адвокати Н. Іщук, П. Якобчук в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представниця Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 , що є рідною сестрою позивачки, вказала, що відповідач тривалий час не бере участі у вихованні дітей, позивачка сама виховує та утримує дітей.

Заслухавши сторін у справі, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд встановив таке.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області по справі №569/8653/15-ц шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21.01.2026 у справі №569/21439/25 стягнуто з ОСОБА_3 па користь позивачки неустойку (пеню) за прострочення по сплаті аліментів на утримання дітей в розмірі 174 489,25 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 27.03.2026 № 84578 та відповіддю Відділу ДВС у місті Рівному від 28.10.2025, відповідач погасив заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 178 181,25 грн. Вказане сторонами не оспорюється.

Згідно договору про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні від 15.06.2018, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О., ОСОБА_3 та ОСОБА_15 домовились нести спільні витрати на утримання дітей помісячно по черзі.

01.08.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 1 про внесення змін до договору про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О. 15.06.2018 та зареєстрованого в реєстрі за № 690. Згідно з п. 1 Договору № 1 пункт 1.3 Основного договору викладено в наступній редакції: «Місце проживання дітей Сторони визначили місце проживання Матері, а саме: АДРЕСА_1 , з правом тимчасового виїзду за кордон в період з 01 серпня 2019 року до 1 серпня 2022 року згідно дозволів Батька для перебування в Республіці Панама, місто Панама, вулиця Пунта-Пасифіка РН ТОС, квартира 3705 (Panama, Punta Pacifica PH TOC apartment 3705)».

Згідно з висновком Служби у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 08-01-1173/26 від 01.07.2026 «Про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 », питання про стан виконання ОСОБА_3 батьківських обов`язків по відношенню до дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 25 червня 2026 року.

З 2019 року ОСОБА_16 з дітьми ОСОБА_14 та ОСОБА_20 проживає в Республіці ОСОБА_21 вийшла заміж за громадянина Панами та змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_8 ».

Згідно з відомостями Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 18.05.2026, ОСОБА_15 у період з 01.01.2022 по 18.05.2026 перетинала державний кордон: у 2022 році - 4 рази, у 2023 році - 2 рази та у 2024 році - 4 рази, тобто приїздила в Україну 5-ть разів. Інформації щодо перетину державного кордону дітьми ОСОБА_14 та ОСОБА_20 у вказаний період у Базі даних немає.

Батько дітей ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , Відповідно до акту обстеження умов проживання, наданого Службою у справах дітей Корнинської сільської ради, умови проживання в будинку задовільні. Будинок складається з п`яти кімнат, двох санвузлів, двох коридорів, двох кладових кімнат. Будинок великий, просторий, зроблено сучасний ремонт та наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. У разі необхідності для дітей можливо створити місця для сну, відпочинку та підготовки уроків. На момент обстеження умов проживання в будинку чисто, охайно. Створені умови для нормального проживання.

Відповідно до інформації Рівненського районного управління поліції в Рівненській області, ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не притягувався. ОСОБА_3 з`явився до служби у справах дітей та надав власноруч написане письмове пояснення. У ньому зазначив, що проживає останні два роки без реєстрації в АДРЕСА_3 . Останній раз бачив своїх дітей ОСОБА_22 та ОСОБА_23 у вересні 2019 року, перед від`їздом до Панами. Спілкувався з сином та донькою останній раз у телефонному режимі у 2021 році. У липні-серпні 2025 року ОСОБА_24 звернувся до суду в Панамі з позовом про побачення з дітьми.

Зазначає, що категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав стосовно дітей. Додатково пояснив, що сплатив заборгованість зі сплати аліментів, про надав відповідну довідку відділу державної виконавчої служби у місті Рівному.

Комісія, як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення батька, прийняла рішення рекомендувати органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради надати висновок до Рівненського міського суду про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи вищевикладені факти, керуючись ст. 19 та ст. 164 Сімейного кодексу України, комісія вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я та особливостей розвитку.

У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20,від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Суд також враховує, що таке судове рішення повинно відповідати й принципу Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у якій проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Аналізуючи вимоги та положення згаданого законодавства, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини.

Судом не встановлено, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідне в якнайкращих інтересах дітей. Жодних доказів способу життя, який би міг негативно впливати на дітей, чи доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку батька на краще, позивачкою суду не надано. В матеріалах справи також відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняв насильство відносно дітей.

Суд бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04), у якій він наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Крім того, суд зазначає, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов`язків, зокрема, щодо несплати аліментів, заборгованість по яких в подальшому була останнім погашена, не свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей.

При цьому, на переконання суду, позивачами не доведено, що поведінка відповідача відносно дітей є саме свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо нього: розлучення з дружиною, виїзд на постійне місце проживання позивачки з дітьми за кордон, тимчасові матеріальні труднощі, введення воєнного стану в Україні.

Суд наголошує, що непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19. Аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18.

Відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким вона не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.

Окрім того, позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі дитини. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 року у справі № 211/559/16-ц).

Суд також приймає до уваги висновок Служби у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради №08-01-1173/26 від 01.07.2026 «Про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 », згідно з яким було визнано за недоцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Враховуючи, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, однак, враховуючи попередню поведінку відповідача, вважає за необхідне попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та попередити, що в разі ухилення від виконання батьківських обов`язків він може бути позбавлений батьківських прав відносно дітей.

Контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради.

За таких обставин, в задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивачів.

Керуючись ст.ст. 10,12,81, 141, 263,264,265,268,273,354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивачів.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та попередити, що в разі ухилення від виконання батьківських обов`язків він може бути позбавлений батьківських прав відносно дітей.

Контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 );

позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 );

відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 );

третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Шевченка, буд. 45, м. Рівне, 33028, ІК 25675397).

Повне судове рішення складене та підписане 17.08.2026.

Суддя О. Левчук