Рішення № 139037277, 10.08.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/1169/25

Номер провадження 2/948/111/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Косик С.М.,

за участю: секретаря Ткач Н.М.,

представника позивача Бульбах Н.М. ,

представника третьої особи-1 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Машівської селищної ради Полтавської області, як орган опіки та піклування, Військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,

відповідно до ч.1 ст. 268 ЦПК України в судовому засіданні 10.08.2026 року суд проголосив вступну та резолютивну частину Рішення,-

в с т а н о в и в :

у грудні 2025 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла зазначена позовна заява, мотивована тим, що батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 , які у шлюбі не перебували.

Малолітній ОСОБА_6 зареєстрований разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично за цією адресою не проживає.

Починаючи з 2024 року і по даний час ОСОБА_6 проживає разом з батьком та його родиною за адресою: АДРЕСА_2 , та перебуває на повному його утриманні, оскільки мати повністю самоусунулась від його виховання та матеріального забезпечення, виїхала за межі України та жодної участі у житті дитини не приймає.

Позивач з 26.12.2023 року і до цього часу перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 .

По місцю проживання позивач характеризується позитивно.

Зазначено, що батько ОСОБА_6 створив всі необхідні умови для проживання, навчання та розвитку сина у своїй квартирі, піклується про його здоров`я, між ними склалися доброзичливі стосунки, та дитина проявляє психологічну прихильність та прив`язаність до батька, але за тимчасової його відсутності фактично обов`язки по опіці та догляду за ним взяла на себе та виконує дружина позивача ОСОБА_7 , яка проживає разом з дитиною ОСОБА_6 .

Позивач отримує щомісячні виплати військовослужбовцям та ці кошти він систематично перераховує своїй дружині ОСОБА_7 , для утримання сина ОСОБА_6 , який фактично проживає з нею та вона опікується ним за тимчасової відсутності батька.

За вказаних обставин, батьки ОСОБА_6 поживають окремо, досягти домовленостей і з матір`ю дитини про визначення місця проживання з батьком не вдалось, оскільки мати дитини виїхала за межі України та самоусунулась від вирішення всіх питань, пов`язаних із сином, хоча їй відомо, що він проживає у родині батька.

Зважаючи на вищевикладене, позивач вважає доцільним та справедливим буде визначити місце проживання дитини саме з батьком та враховуючи те, що він фактично самостійно утримує та виховує дитину, але перебуваючи на військовій службі позбавлений можливості особисто в повному обсязі виконувати свої обов`язки щодо свого сина, у зв`язку з чим має необхідність звільнитись з військової служби, але чинним законодавством України не передбачено іншого порядку встановлення факту самостійного виховання дитини, ніж звернення до суду.

На підставі вищевикладеного, позивач просить:

-визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_3 ;

-встановити факт самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_3 (а.с.2-8).

29.12.2025 року від представника третьої особи ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_8 надійшли пояснення щодо позову, у яких він просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки не підтримує вимоги позивача та вважає, що вони не можуть бути задоволені зважаючи на таке.

Представник третьої особи посилаючись на норми законодавства та практику Верховного Суду вважає, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Зауважив, щодо частини обґрунтувань до позову, де позивачем зазначено про те, що він самостійно виховує дитину незважаючи на перебування на військовій службі, то вважає, що зазначене не слід розглядати без врахування того, що позивач не може висувати такі вимоги без належного розгляду питання щодо позбавлення батьківських прав іншого з батьків.

За вказаних обставин та зважаючи на те, що ці вимоги не можуть бути розглянуті в цьому провадженні без вирішення питання щодо права одного з батьків, а тому відповідне звільнення його також не може відбутися, оскільки п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» висуває відповідні вимоги (а.с.45-51).

Ухвалою від 24.12.2025 суд відкрив провадження у справі за вказаним позовом за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання, залучив до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Машівської селищної ради Полтавської області, як орган опіки та піклування; військову частину НОМЕР_1 та зобов`язав Виконавчий комітет Машівської селищної ради Полтавської області, як орган опіки та піклування, відповідно до ч.5 ст.19 СК України подати до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору (а.с.33).

Своєю ухвалою від 17.04.2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с.163,164).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Бульбах Н.М. позов підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у його змісті та крім того пояснила, що позивач та відповідачка є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в шлюбі сторони не перебували. З 2024 року мама передала дитину батьку спочатку тимчасово, а з листопада 2025 року взагалі не виходить на зв`язок. Оскільки батько дитини з грудня 2023 року перебуває на військовій службі В ЗСУ по мобілізації, він передав опіку над дитиною своїй дружині ОСОБА_7 . Позивач самостійно утримує дитину, опікується його навчанням та вихованням, піклується про здоров`я сина. Натомість мати дитини коштів на утримання дитини не надає та фактично самоусунулася від виховання сина. На даний час позивач не має наміру звільнятися з військової служби, та в разі якщо його дружина відмовиться від догляду за дитиною, ОСОБА_6 залишиться без батьківського піклування.

Також наполягала на тому, що місце проживання дитини має бути визначено з метою якнайкращих інтересів дитини, оскільки мати виїхала за кордон, де зникла, жодної усаті в життя дитини не приймає, а наразі дитиною опікується дружина позивача.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Машівської селищної ради пояснила, що орган опіки та піклування не має можливості надати висновок у цій справі, оскільки з матір`ю дитини не вдалося зв`язатися, вона виїхала за кордон та тривалий час не виходить на зв`язок з рідними. Було здійснено виїзд на місце проживання батька та матері дитини, за місце проживання дитини, яка мешкає з батьком та його дружиною створені хороші умови для дитини, ОСОБА_6 виявляє прихильність до батька, натомість мати життям сина не цікавиться.

Представник органу опіки та піклування проти задоволення позову не заперечувала иа просила прийняти рішення в якнайкращих інтересах дитини.

У судове засідання відповідачка та представник третьої особи-2 не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином та завчасно, зокрема відповідачка шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, які не були вручені та повернулися до суду з відмітками «адресат відсутній» (а.с.183,184,207,208,225,226), також шляхом розміщення оголошення про її виклик до суду на офіційному вебсайті суду (а.с.169,189,219), третя особа ВЧ НОМЕР_1 шляхом направлення судової повістки до його електронного кабінету (а.с.173,192).

Представник третьої особи - ВЧ НОМЕР_1 направив до суду заяву, у якій наголосив на підтриманні своїх доводів викладених у поясненнях та просить проводити розгляд справи без представника ВЧ НОМЕР_1 , при розгляді справи покладається на розсуд суду з урахуванням наданих пояснень (а.с.175,176,199,200).

Суд, заслухавши представника позивача, представника третьої особи -1, з`ясувавши правову позицію третьої особи -2, дослідивши надані письмові докази у справі, допитавши свідка та з`ясувавши думку дитини, встановив такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - сторони по справі, що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 13.05.2022 року (а.с.11).

Позивач ОСОБА_3 зареєстрований по АДРЕСА_2 , з 08.07.2021 року по теперішній час (а.с.13,14).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання позивача від 08.09.2025 року проведеного комісією у складі депутата Машівської селищної ради Касіч Н.М. та сусідів: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 було встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , наразі перебуває на військовій службі. Також з`ясовано, що з 2024 року за цією ж адресою фактично проживає, але не зареєстрований син ОСОБА_5 ,2015 р.н., який має окрему кімнату, робоче місце для навчання, спальне місце, іграшки, батько утримує і забезпечує його всім необхідним для розвитку і його навчання. Дитина навчається у Селещинському ліцеї та забезпечена одягом та харчуванням. Мати ОСОБА_6 - ОСОБА_4 ніколи не проживала за цією адресою та зі слів сусідів наразі перебуває за кордоном, адреса її невідома. З 2024 року у навчально-виховному процесі сина участі не приймає. Також повідомлено, що за цією адресою фактично проживає дружина позивача ОСОБА_7 та наразі опікується дитиною (а.с.15).

Позивач ОСОБА_3 з 13.09.2024 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 від 13.09.2024 року (а.с.18).

Позивач є учасником бойових дій та з 26.12.2023 року по теперішній час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується копіями довідки командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.09.2025 року №852 та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_4 від 30.04.2025 року (а.с.23,24).

Відповідно до службової характеристики підготовленої безпосереднім та прямим командиром ВЧ НОМЕР_1 від 02.09.2025 року вбачається, що матрос ОСОБА_3 водій гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки ВЧ НОМЕР_1 за період служби характеризується позитивно та відповідає займаній посаді (а.с.25).

Як убачається з наданої відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 16.09.2025 року за період з 2 кварталу 2024 року по 2 квартал 2025 року ОСОБА_3 отримував дохід у вигляді виплат військовослужбовцям, виплат від продажу рухомого майна та дохід від додаткового блага (а.с.26).

За інформацією наданою з АТ КБ «ПриватБанк» від 24.10.2025 року відомо, що власник рахунку ОСОБА_3 в період з 11.01.2025 року по 21.10.2025 року здійснював платежі ОСОБА_12 в різних сумах (а.с.27).

Відповідачка ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 11.09.2015 року по даний час, також разом з нею зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 20.11.2015 року по даний час та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 11.09.2015 року по даний час (а.с.16).

Згідно з актом обстеження місця проживання (реєстрації) відповідачки ОСОБА_4 проведеного комісією у складі депутата Машівської селищної ради Полтавської області Кучми Ю.А. та сусідів: ОСОБА_14 та ОСОБА_15 було встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично там не проживає, зі слів сусідів виїхала за кордон, її діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_13 зареєстровані за цією ж адресою, але фактично не проживають (а.с.17).

За повідомленням Карлівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області від 08.07.2026 №243/22.12-27 по відділу відсутній актовий запис про смерть на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.237).

З Сектору поліцейської діяльності №1 ВП №3 ПРУП ГУНП в Полтавській області повідомлено, що гр. ОСОБА_4 притягувалась до адміністративної відповідальності 10.05.2024 року за ст.183 КУпАП та 11.05.2024 року за ч.2 ст.178 КУпАП. ОСОБА_3 03.10.2025 року притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Також повідомлено, що ОСОБА_4 подана в розшук ВП №3 ПРУП ГУНП в Полтавській області від 20.01.2026 року за ч.1 ст.115 КК України (а.с.160).

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики учня 4 класу ОЗЗСО Селещинського ліцею ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено, що він навчається у вказаному ліцеї з першого класу, за період навчання зарекомендував себе дисциплінованим учнем, має середнього рівня навчальні досягнення, домашні завдання виконує, має хороші інтелектуальні здібності, добре розвинена пам`ять, потребує підтримки при виконанні завдань, що вимагають абстрактного та логічного мислення, фізичний розвиток у межах норми, загальний стан здоров`я задовільний, у характері домінують: вічливість, наполегливість, працелюбність, доброзичливість, користується авторитетом у класі, до доручень ставиться старанно. Також зазначено, що наразі дитина проживає з дружиною тата - ОСОБА_16 , тато служить у ЗСУ, але він постійно цікавиться навчанням сина та відповідально ставиться до його виховання, по можливості відвідує батьківські збори, спілкується по телефону з класним керівником, дитина емоційно переживає розлуку з татом. Мати перебуває за кордоном, зв`язку з класним керівником немає, зі слів дитини вона підтримує з ним зв`язок.

Під час спостереження за поведінкою дитини було виявлено виражену психологічну прихильність дитини до батька, хлопчик часто згадує батька, прагне отримати його схвалення, демонструє гордість за його досягнення, спостерігається прагнення проводити час разом та є авторитетом для нього, цей зв`язок є позитивним фактором для його емоційного розвитку, впливає на самооцінку. Про маму він теж відзивається позитивно та часто спілкується з нею (а.с.19).

За повідомленням в.о. директора КНП «Машівський центр ПМСД» Машівської селищної ради Полтавської області №437 від 03.10.2025 року відомо, що згідно пояснень лікаря АЗПСМ Селещинської АЗПСМ ОСОБА_17 з якою укладено декларацію про медичне обслуговування дитини на протязі 2025 року з приводу захворювань та профілактичних оглядів з ОСОБА_6 зверталися ОСОБА_7 та ОСОБА_18 . Останній візит мами з дитиною був більше року тому (а.с.22).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали суду про зобов`язання органу опіки та піклування надати письмовий висновок про розв`язання спору щодо доцільності (недоцільності) визначення місця проживання дитини, 26.01.2026 року від Служби у справах дітей виконавчого комітету Машівської селищної ради надійшло клопотання про неможливість надання цього висновку та надано зібрані документи в ході розгляду цього питання, оскільки у Служби відсутні відомості для повного і всебічного розгляду даного питання посилаючись на таке.

Так, виконавчим комітетом Машівської селищної ради були направлені рекомендовані листи на адреси позивача та відповідача з проханням з`явитися до Служби у справах дітей, для з`ясування думки з приводу позову до суду. Засобами телефонного зв`язку з ними не вдалося зв`язатися. Згідно пояснень дружини позивача - ОСОБА_7 її чоловік перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, з сином постійно спілкується, допомагає фінансово, підтримує зв`язок у телефонному режимі, приїздить у відпустку.

Також у клопотанні зауважено, що за матеріалами справи відомо про те, що відповідачка ОСОБА_4 перебуває за кордоном, але підтверджуючі матеріали у справі відсутні.

Службою був здійснений виїзд за місцем проживання сторін про що складені відповідні акти обстеження, отримано психолого-педагогічну характеристику на учня 4 класу ОЗЗСО Селещинського ліцею ОСОБА_5 , отримано інформацію від КНП «Машівський центр ПМСД» Машівської селищної ради, також був направлений запит до СПД №1 ВП №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області для отримання інформації щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків позивача та відповідача, вчинення ними домашнього насильства та щодо можливого розшуку ОСОБА_4 , але відповідь на неї не надходила.

Так, зважаючи на те, що не має можливості з`ясувати чи існує реальний спір між батьками з цього приводу, при цьому мати не проживає на території Машівської громади, з`ясувати її думку та обстежити умови проживання, з`ясувати думку батька, об`єктивно оцінити всі обставини не має можливості, а тому орган опіки та піклування виконавчого комітету Машівської селищної ради не може надати письмовий висновок щодо розв`язання спору (доцільності чи недоцільності визначення місця проживання дитини) (а.с.73-88).

Суд уважає за можливе розглянути справу за відсутності висновку органу опіки та піклування та ри цьому суд зауважує, що передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

За повідомленням КНП «Машівський центр ПМСД» Машівської селищної ради Полтавської області №27 від 14.01.2026 року повідомлено, що ОСОБА_5 звертався за медичною допомогою у супроводі ОСОБА_7 , усі рекомендації лікаря виконуються. Також повідомлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із сином ОСОБА_6 за медичною допомогою не звертались (а.с.77).

Згідно акту обстеження від 15.01.2026 року проведеним за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 , адресою: АДРЕСА_1 за результатами чого зазначено, що зі слів сусідки за даною адресою ОСОБА_4 не проживає більше ніж пів року, засоби зв`язку з нею відсутні (а.с.83,84).

Відповідно до пояснень ОСОБА_19 від 15.01.2026 року відомо, що її сусідка ОСОБА_4 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 більше ніж пів року, контактів з нею не підтримує та засобів зв`язку з нею не має (а.с.85).

За актом обстеження від 15.01.2026 року проведеним за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 адресою: АДРЕСА_2 за результатами чого зазначено, що для дитини створені умови для розвитку, виховання та утримання (а.с.86,87).

Відповідно до наданих пояснень ОСОБА_7 від 15.01.2026 року, остання повідомила, що син її чоловіка проживає разом з нею, так як її чоловік перебуває на військовій службі у ЗСУ, він постійно спілкується в телефонному режимі, повністю забезпечує матеріально, приїздить у відпустки, піклується про дитину (а.с.88).

Із заяви ОСОБА_3 від 16.01.2026 року зареєстрованої приватним нотаріусом у реєстрі за №62 вбачається, що він перебуває на військовій службі у ЗСУ та знаходиться за межами населеного пункту свого місця проживання, його малолітній син ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з його дружиною ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до ст.160 СК України має право брати участь у вихованні дитини. Також зазначено, що він цією заявою підтверджує, що нагляд та фактичний догляд за його сином здійснює та буде здійснювати ОСОБА_7 , яка наділена рядом прав щодо забезпечення його належного життя, здоров`я, навчання, розвитку тощо (а.с.90).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що вона одружена з ОСОБА_3 два роки та син чоловіка ОСОБА_6 часто навідувався до них, а потім майже жив з ними. ОСОБА_6 наразі проживає з нею, бо батько дитини воює, а мама хлопчика ОСОБА_4 у травні 2025 року залишила дитину з нею та поїхала до Польщі, останній раз телефонувала сину в листопаді 2025 року, з того часу вона не виходить на зв`язок. ОСОБА_6 говорить що хоче жити з нею та бажає побачитися з мамою та впевнитися що в неї все добре, з хлопчиком в них хороші стосунки. Також повідомила, що мати дитини один раз перерахувала на карту ОСОБА_6 2000,00 грн, батько дитини забезпечує сина сам, постійно надсилає їй гроші, а вона купляє необхідні речі та продукти, веде господарство. Чоловік контролює виховання та навчання сина, постійно з ним спілкується в телефонному режим, цікавиться життям та здоров`ям ОСОБА_6 .

У судовому засіданні малолітній ОСОБА_5 повідомив, що він зараз проживає з ОСОБА_21 , хоче жити з татом та ОСОБА_21 , йому з ними добре, вдома затишно. Також повідомив, що мама залишила його, раніше телефонувала, а тепер ні, він хоче щоб з мамою було все добре.

Психолог повідомила, що хлопчик дійсно прихильний до батька, з дружиною батька в нього дружні стосунки, також доброзичливо ставиться до мами та переживає щоб з нею було все добре.

Згідно зі ст. 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За змістом статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

У частині шостій статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) вказано, що «сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: - особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності); - відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); - можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків); - стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги); - стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо. Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19)».

З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя. Сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Водночас обставини, пов`язані із безпекою дитини та наслідками бойових дій є істотними, підлягають встановленню та оцінці судом. При вирішенні спору про місце проживання дитини під час воєнного стану суди мають оцінювати всі обставини справи в їх сукупності, застосовувати гнучкі підходи до ухвалення рішення у справі з урахуванням найкращих інтересів дитини, балансу між інтересами дитини та правами батьків на її виховання (див. постанову Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21 (провадження № 61-5668св23).

У постанові Верховного Суд від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22 вказано, що «Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитини та зауважує, що: - по-перше, у випадку, коли суд уважає, що в справі відсутній предмет спору, то суд своєю ухвалою закриває провадження в справі (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову; - по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою. Натомість у справі, яка переглядається, саме по собі пред`явлення ОСОБА_1 позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю та подальше оскарження відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини».

Отже, оскільки малолітній син сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2025 року проживає в родині батька, саме це місце проживання є для дитини звичним та психологічно комфортним, батько дитини створює всі необхідні умови для гармонійного розвитку дитини у звичному для нього середовищі, дитина проявляє психологічну прихильність та прив`язаність до батька, а тому суд уважає, що визначення місця проживання ОСОБА_6 з батьком забезпечить якнайкращі інтереси малолітньої дитини.

Визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє матір дитини батьківських прав та не звільняє її від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до приписів пункту 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд, зокрема, розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

У даному позові позивач крім вищенаведеного також просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX були внесені зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме статтю 23 доповнено новим пунктом 4 частини 1, яким передбачено, що жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, мають право на відстрочку від призову під час мобілізації.

Ідентичні положення викладені також у статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період, зокрема, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Натомість оформлення та реалізація статусу одинокого батька здійснюється у порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Отже, вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 81, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Машівської селищної ради Полтавської області, як орган опіки та піклування, Військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком - задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянином України.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , інші відомості відсутні.

Третя особа: Виконавчий комітет Машівської селищної ради Полтавської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження: вул. Незалежності, 113, селище Машівка, Полтавського району, Полтавської області, ЄДРПОУ 04381467.

Третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 .

Повний тест Рішення складений 17.08.2026.

Суддя С. М. Косик