Рішення № 139036665, 07.08.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/6850/25

Провадження 2-611/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Проць Т.В.

при секретарі Лимаренко О.О.

за участю прокурора Курінного С.А.

представника відповідачів ОСОБА_1

представника третьої особи Семка В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом заступника керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року заступник керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. В обґрунтування заявлених вимог вказав, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 1491 від 26.10.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-м громадянам для ведення iндивідуального садівництва в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. На підставі вказаного розпорядження громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, серед інших: ОСОБА_6 - на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0017 - державний акт cepii ЯД № 715984, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010733100779 від 27.11.2007; ОСОБА_7 - на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0018 - державний акт cepii ЯД № 715985, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010733100778 від 27.11.2007. Згодом, право власності на вказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок за № 7522 та 7517 від 22.10.2008 перейшло до ОСОБА_2 , яка їх об`єднала в одну земельну ділянку площею 2,0003 га кадастровий номер 3223187700:05:027:0036, про що останній видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 925804, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на зeмлю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991600478 від 09.06.2009. За інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області № П-3155/03492/6-24 від 29.08.2024, яка міститься у Реєстраційній cпpaвi Державного peєcтpy речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з дублюванням кадастрових номерів, кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:027:0036 змінено на номер 3223187700:05:027:0059. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на підставі заяви щодо поділу земельної ділянки від 25.06.2024 здійснила поділ земельної ділянки площею 2,0003 га з кадастровим нoмepoм 322387700:05:027:0059 на 6 окремих земельних ділянок, а саме з кадастровими номерами: 3223187700:05:027:0062, 3223187700:05:027:0063, 3223187700:05:027:0064, 3223187700:05:027:0065, 3223187700:05:027:0066 площею по 0,1 га кожна та 3223187700:05:027:0067 площею 1,5003 га. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:027:0062 площею 0,1 га на підставі договору купівлі-продажу № 3951 від 09.11.2024 перейшло до ОСОБА_3 , на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:027:0063 площею 0,1 га на підставі договору купівлі-продажу № 3631 від 22.10.2024 до ОСОБА_4 , а на земельну ділянку а кадастровим номером 3223187700:05:027:0066 площею 0,1 га на підставі договору купівлі-продажу № 3946 від 09.11.2024 до ОСОБА_8 . Згідно відомостей Реєстру речових прав на нерухоме майно власником інших земельних ділянок залишається ОСОБА_2 . В той же час установлено, що вищевказане розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Ухвалою судді від 08 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

10 лютого 2026 року представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 адвокат Кулініченко Г.В. сформував та надіслав засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому вказав, що дійсно 26 жовтня 2007 року розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області №1491 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам в кількості 4-х осіб (згідно з додатком) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 4 га., за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. В подальшому, 22 жовтня 2008 року згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала, за відплатним договором, у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1,0002 га. розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, з кадастровим номером 3223187700:05:027:0018 за 289657 грн. Відповідно до п.15 даного договору встановлюється відсутність будь-яких обмежень на дану земельну ділянку щодо лісового фонду. Разом з цим, 22 жовтня 2008 року згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала, за відплатним договором, у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1,0002 га. розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, з кадастровим номером 3223187700:05:027:0017 за 289628 грн. Відповідно до п.15 даного договору встановлюється відсутність будь-яких обмежень на дану земельну ділянку щодо лісового фонду. 09 червня 2009 року, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 22 жовтня 2008 року відповідач, ОСОБА_2 , отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,0003 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, з кадастровим номером 3223187700:05:027:0036. Зауважив, що будучи власником вказаних земельних ділянок більше 15 років, ОСОБА_2 звернулася 25 червня 2024 року до компетентних органів для поділу цих ділянок. В подальшому, 22 жовтня 2024 року, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, відповідач, ОСОБА_2 , за відплатним договором відчужила ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,1 га. розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, з кадастровим номером 3223187700:05:027:0063. 09 листопада 2024 року, згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, відповідач, ОСОБА_2 , відплатними договорами відчужила ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , земельні ділянки площею по 0,1 га. кожному, розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, з кадастровими номерами 3223187700:05:027:0062 та 3223187700:05:027:0066. Надані прокурором докази у вигляді листів ДП «Київське лісове господарство», фрагментів кадастрової карти, не підтверджують, що саме спірні земельні ділянки відповідачів, відносяться до земель державного лісового фонду, або що вони були надані у власність з порушенням земельного та лісового законодавства. При цьому в матеріалах справи відсутня письмова позиція Київської обласної адміністрації щодо звернення прокурора до суду з даною позовною заявою, таким чином позовна заява подана без позиція позивача, що є зловживанням процесуальним правом. Крім того, представник відповідачів письмово заявив про застосування строків давності у даному спорі.

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судовий розгляд справи по суті.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 адвокат Кулініченко Г.В. просив суд відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що ОСОБА_2 з жовтня 2008 року користується спірними земельними ділянками, які придбані нею у інших осіб за відплатними договорами. Право власності на вказані земельні ділянки зареєстровані у встановленому законом порядку та містяться у відповідних реєстрах. Подані прокурором на підтвердження доводів належності спірних земельних ділянок до лісового фонду докази не містять ознак їх офіційного затвердження та відповідного погодження. Позиція Київської обласної адміністрації щодо подачі прокурором позову в матеріалах справи відсутня. Заходи втручання держави в право власності на спірну земельну ділянку не відповідають критеріям правомірного втручанн в право особи на мирне володіння майном. Крім того, звертає увагу, що ні позовна заява, ні додатки до неї не містять даних про підстави перевірки вказані в позові, час її проведення та висновки. З 2007 року фактично жодні особи не виявляли відношення спірних ділянок до лісового фонду, а через 18 років з часу їх придбання відповідачем, за наявності необхідних погоджень проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, прокурор звертається до суду з вказаним позовом. Просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_5 та представник Київської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явились, про час розгляду справи повідомлялись належним чином. Заяв, клопотань суду не подали.

Суд, заслухавши учасників процесу, розглянувши матеріали справи та оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з наступного.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 1491 від 26.10.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-м громадянам для ведення iндивідуального садівництва в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, серед інших: ОСОБА_6 - на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0017 - державний акт cepii ЯД № 715984, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010733100779 від 27.11.2007; ОСОБА_7 - на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0018 - державний акт cepii ЯД № 715985, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010733100778 від 27.11.2007.

22 жовтня 2008 року згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала, за відплатним договором, у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1,0002 га. розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, з кадастровим номером 3223187700:05:027:0018.

22 жовтня 2008 року згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала, за відплатним договором, у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1,0002 га. розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, з кадастровим номером 3223187700:05:027:0017.

09 червня 2009 року, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 22 жовтня 2008 року відповідач, ОСОБА_2 , отримала державний акту на право власності на земельну ділянку площею 2,0003 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, з кадастровим номером 3223187700:05:027:0036.

25 червня 2024 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до компетентних органів, з нотаріально посвідченою заявою, про поділ даних ділянок.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області № П-3155/03492/6-24 від 29.08.2024, яка міститься у Реєстраційній cпpaвi Державного peєcтpy речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з дублюванням кадастрових номерів, кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:05:027:0036 змінено на номер 3223187700:05:027:0059.

22 жовтня 2024 року, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, відповідач, ОСОБА_2 , відплатним договором відчужила ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,1 га. розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, з кадастровим номером 3223187700:05:027:0063.

09 листопада 2024 року, згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, відповідач, ОСОБА_2 , відплатними договорами відчужила ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , земельні ділянки площею 0,1 га. кожному, розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області, з кадастровими номерами 3223187700:05:027:0062 та 3223187700:05:027:0066.

Згідно відомостей Реєстру речових прав на нерухоме майно власником інших земельних ділянок залишається ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч. 2 ст. 3 ЗК України).

Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Землі лісогосподарського призначення належать до земель державної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, крім випадків, визначених у цьому кодексі (п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

За змістом ст. 31 ЛК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ст. 75 ЛК України, ст. 50 Закону України «Про землеустрій» та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, вилучення земельної ділянки для потреб, не пов`язаних із веденням лісокористування у постійного землекористувача, та її передача у приватну власність для обслуговування жилого будинку чи ведення особистого селянського господарства, має здійснюватися за згодою державного підприємства та лише після припинення права постійного користування земельною ділянкою постійним землекористувачем за його заявою з подальшою розробкою проєкта відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Тому при розгляді справи суд має встановлювати правовий статус земельної ділянки та її цільове призначення за даними земельного кадастру.

Відсутність у лісогосподарського підприємства свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права, оскільки за положеннями п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, земельні ділянки у межах населеного пункту, зайнятті зеленими насадженнями, віднесені до категорії лісів, належать до земель лісогосподарського призначення та можуть належати лісогосподарському підприємству, якщо це підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 621/1476/22, від 03 вересня 2025 року у справі № 372/6384/23.

Факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду підтверджується інформацією філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 20.06.2024 № 02-327 в якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:05:027:0059 (та, відповідно, земельні ділянки, утворені за результатом ii поділу) повністю накладається на землі лісогосподарського призначення та розташовані в межах державного лісового фонду (квартал 68 Козинського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років). Погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок не надавалось. До вказаного листа додано матеріали лісовпорядкування 2003 року, 2014 року (планшети), які дозволяють візуально визначити місцерозташування спірних земельних ділянок.

Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 06.05.2024 № 03-542 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:05:027:0059 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 рокувідносяться до лісів Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» i повністю розташована у кварталі 68 вказаного лісництва. Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.

ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування (висновки Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у постановах у справі № 361/6826/16-ц, від 24 квітня 2024 року у справі № 940/751/20).

Також спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:05:027:0059 без спеціальних знань та додаткових навичок ідентифікується за кадастровим номером на Публічній кадастровій карті України, що дозволяє візуально визначити її місцерозташування.

Таким чином, наведені вище докази у своїй сукупності підтверджують належність спірних земельних ділянок загальною площею 2,0003 га, до земель лісового фонду.

Водночас, відповідачі не надали доказів на спростування твердження сторони позивача про те, що належні їм земельні ділянки накладаються на землі лісового фонду.

За інформацією філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 20.06.2024 № 02-327 вказане підприємство згоди на вилучення із постійного користування підприємства спірних земельних ділянок не надавало.

Таким чином, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26.10.2007 року № 1491 передано у власність земельну ділянку лісогосподарського призначення без згоди землекористувача, що суперечить положенням ч. 5 ст. 116, ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України.

Відповідно до ст. ст. 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Щодо непропорційності втручання у право на земельну ділянку відповідачів.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Також при вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності набувача нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, постанова від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення та вибула з володіння у постійного землекористувача із порушення встановленого законодавством України порядку, а відповідачі набули право на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору, тому втручання у право останнього відповідає як положенням ст. 388 ЦК України, так і критеріям законності, легітимності та пропорційності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

В контексті оцінки пропорційності втручання держави у право власності відповідачів та забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, суд враховує поведінку усіх осіб, пов`язаних з незаконним вибуттям земельної ділянки з володіння держави а також правовому статусу спірної земельної ділянки.

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу таких ділянок є необхідною умовою їх використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідачі, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними земельної ділянки, яка була заліснена.

Доводи представника відповідачів, що позов поданий в інтересах органу, який не вбачає порушення його прав відповідачами, є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (ч. 4 ст. 56 ЦПК України).

Пунктом 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України передбачено, що крім цього, заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Результат аналізу ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

У справі встановлено, що листами від 11.06.2025 року № 56-5425 вих-25 та від 28.08.2025 року № 56-7684 вих-25 Обухівська окружна прокуратура звернулася до Київської ОДА із вимогою про необхідність вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства.

Враховуючи те, що уповноважений орган не вчинив дій на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тому суд вважає, що існують підстави для звернення прокурора до суду з вказаним позовом в межах своєї компетенції, передбаченої ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України.

Щодо доводів представника ОСОБА_1 , що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Верховний Суд України в постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-75цс15 зазначив, що відповідно до Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Заявляючи про сплив позовної давності, відповідачі посилалися на наявний у матеріалах справи проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам та просили зважити на передачу земельної ділянки в 2007 році, укладення договорів у жовтні 2008 року, наявність відповідної реєстрації земельних ділянок, що перебуває у відкритому доступі, тобто можливість прокурора ще у 2007 році провести перевірку, дізнатись про наявність або відсутність порушення вимог законодавства під час відчуження спірних земельних ділянок та вжити відповідні заходи прокурорського реагування. Однак, з позовом прокурор звернувся лише в грудні 2025 року.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, від 06 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц зазначила, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У постанові від 20 червня 2018 року в справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Законом України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

У постанові від 01 березня 2018 року в справі № 911/2049/16, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частин 2-4 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зі змісту наведених норм вбачається, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Верховний Суд у постанові від 20 червня 2018 року в справі № 911/3023/15, виходив з того, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі позивача (Київська обласна державна адміністрація).

У постанові від 22 січня 2019 року в справі № 916/400/16 Верховний Суд висновував, що початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Верховний Суд у постановах від 05 лютого 2019 року в справі № 911/479/18, від 19 травня 2020 року в справі № 303/5411/17, про яку зазначив заявник, наголосив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року в справі № 310/4139/13 зазначив, що тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду за захистом своїх порушених прав у цивільних правовідносинах або ж для реалізації владних повноважень.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Ураховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду у цивільному судочинстві суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

У постанові від 17 червня 2020 року в справі № 359/9716/16-ц Верховний Суд наголосив, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І у разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і у разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд встановивши, що Київська обласна державна адміністрація довідалась або могла довідатися про порушення свого права в ході погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 ) у 2007 році, оскільки в матеріалах вказаної документації міститься висновок управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №11/976 від 31.05.2007 року, приходить до висновку, що прокурор в інтересах держави звернувся до суду з цим позовом у 2025 році із пропуском трирічного строку позовної давності, а доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності суду не надав.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд пов`язує початок перебігу позовної давності саме з моментом, коли довідалась або мала довідатися про порушення права власності держави на спірні земельні ділянки Київська обласна державна адміністрація.

Враховуючи, що заяву про застосуваня наслідків спливу строку позовної давності зробили лише відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині позовних вимог до вказаних осіб слід відмовити.

В іншій частині вимоги прокурора підлягють задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.3,4, 76-81, 141, 258-259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області задовольнити частково.

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022533) в категорію лісогосподарського призначення із незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0066.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Київської обласної прокуратури понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 757 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17 серпня 2026 року.

Суддя Т.В. Проць