Рішення № 139036171, 17.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2086/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Селянського (Фермерського) господарства Чорнобай Іван Дмитрович (62543, Харківська обл., Чугуївський р-н, с. Юрченкове, вул. Молодіжна, 29); до Приватного підприємства "Янтар-21" (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, 13); про стягнення коштів у розмірі 233 128, 67 грнбез виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Селянське (Фермерське) господарство Чорнобай Іван Дмитрович, с. Юрченкове, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Янтар-21", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором поставки від 15.07.2025 № 1507/25-1, яка складається з: 168 214, 42 грн - пеня, 64 214, 25 грн - інфляційні втрати, які нараховані за неналежне виконання відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого товару за період 03.10.2025 по 02.06.2026). Також позивач просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2086/26. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву, складеного з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.

07.08.2026 позивач надав до суду заяву (вх. № 19317), в якій пояснив, що при виготовленні позову, ним помилково в прохальній частині було зазначено невірну суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача, хоча в розрахунку ціни позову зазначено вірну суму нарахованої пені, яку позивач просить суд стягнути на свою користь. Отже просить суд вважати вірною суму пені, яку позивач просить суд стягнути з відповідача - 168 914, 42 грн.

10.08.2026 відповідач надав до суду відзив на позов (вх. № 19451) та уточнений відзив на позов (вх. № 19545), в яких, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначив, що нарахування пені за період з 03.10.2025 по 02.06.2026 є порушенням вимог ст. 232 ГК України, оскільки включає в себе період прострочення понад 180 днів. Також вказує, що розрахунок інфляційних витрат у сумі 64 214, 25 грн за період з 09.08.2025 по 02.06.2026 потребує перевірки, оскільки відповідач сплачував великі суми боргу та база для нарахування інфляційних втрат суттєво зменшувалася. Відповідач також звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру неустойки, на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

11.08.2026 позивач надав до суду відповідь на відзив (вх. № 19604), в якому просить суд доводи відповідача, викладені у відзиві на позов - відхилити, у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені відмовити.

Розглянувши матеріали справи та наданий до суду відзив на позов, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається у строк, встановлений судом. Ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку, а заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ч. 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, або з ініціативи суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2026 у справі № 922/2086/26 відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позов - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.06.2026 доставлена до Електронного кабінету Приватного підприємства "Янтар-21" 15.06.2026 о 14:35 год.

Натомість, відповідач подав відзив на позов та уточнений відзив на позов лише 10.08.2026, тобто після спливу строку, встановленого судом для його подання. До закінчення цього строку заяви про його продовження відповідач не подавав. Разом з відзивом відповідач також не заявив будь-якого клопотання, спрямованого на усунення наслідків пропуску строку, та не навів причин несвоєчасного подання відзиву.

За таких обставин відзив на позов (вх. № 19451) та уточнений відзив на позов (вх. № 19545) підлягають залишенню судом без розгляду.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2026, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, рішенням Господарського суду Харківської області від 07.01.2026 у справі № 922/3555/25, залишеним без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2026, задоволено частково позов Селянського (Фермерського) господарства Чорнобай Іван Дмитрович до Приватного підприємства "Янтар-21", стягнуто з відповідача на користь позивача 949 531,13 грн основної заборгованості, 60 194,92 грн пені, 13 316,71 грн судового збору; закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 100 000, 00 грн основного боргу.

Судами у справі № 922/3555/25 встановлено, що позивач поставив відповідачу за договором поставки від 15.07.2025 №1507/25-1, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 1 499 531,13 грн, що підтверджено видатковою накладною від 21.07.2025 № 21/07.

В подальшому заборгованість була погашена наступними платежами:

09.03.2026 згідно з платіжною інструкцією №86 - 80 000, 00 грн;

07.04.2026 згідно з платіжною інструкцією №110 - 400 000, 00 грн;

17.04.2026 згідно з платіжною інструкцією №139 - 100 000, 00 грн;

28.04.2026 згідно з платіжною інструкцією №159 - 100 000, 00 грн.

03.06.2026 приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. були перераховані кошти, стягнуті з ПП «Янтар-21» у межах виконавчого провадження ВП № 81058444, платіжною інструкцією № 97414 - 343 042,76 грн (в рахунок основної заборгованості 269 531,13 грн).

На даний час рішення Господарського суду Харківської області 07.01.2026 у справі № 922/3555/25 залишається не виконаним у повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом свого порушеного права з вимогою про стягнення пені, нарахованої у відповідності до п. 6.2.1 договору від 15.07.2025, у розмірі 168 214, 42 грн за період з 03.10.2025 по 02.06.2026 та інфляційних втрат у розмірі 64 214, 25 грн за період з 09.08.2025 по 02.06.2026.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та аналізуючи підстави для застосування заходів цивільної відповідальності, суд виходить з наступних норм чинного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також рішення суду.

Ст. 129-1 Конституції України закріплено основоположний принцип правосуддя, відповідно до якого судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказаний конституційний імператив відображений у ст. 18 ГПК України, яка передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом під час дослідження матеріалів справи та не спростовано відповідачем, Приватним підприємством "Янтар-21" залишається не виконаним у повному обсязі рішення Господарського суду Харківської області від 07.01.2026 у справі № 922/3555/25.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

В розумінні ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.2.1 договору поставки від 15.07.2025 №1507/25-1, укладеного між сторонами даного спору, у разі прострочення здійснення оплати товару покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню, нараховану за неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті поставленого товару за період з 03.10.2025 по 02.06.2026, у розмірі 168 914, 42 грн.

Судом перевірено наданий позивачем деталізований розрахунок суми пені. Суд вважає даний розрахунок арифметично та законодавчо вірним, у зв`язку з чим вважає вимогу позивача про стягнення пені у розмірі 168 914, 42 грн такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем заявлено до стягнення також суму інфляційних втрат у розмірі 64 214, 25 грн, за період з 09.08.2025 по 02.06.2026.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи природу правових наслідків порушення грошового зобов`язання, врегульованих ст. 625 ЦК України, суд наголошує, що передбачені нарахування (інфляційні втрати та 3% річних) не є штрафними санкціями, пенею чи мірою каральної цивільно-правової відповідальності. Зазначені суми виступають спеціальним майновим способом захисту інтересів кредитора від знецінення належних йому грошових коштів внаслідок відбуваючих в державі інфляційних процесів, а також компенсацією (платою) за правомірне чи неправомірне утримування боржником грошових ресурсів, які мали бути повернуті кредитору.

З огляду на компенсаційну та об`єктивну природу цих сум, обов`язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3 % річних виникає незалежно від наявності чи відсутності вини боржника у простроченні, а також незалежно від причин, з яких платежі не були здійснені вчасно. Наявність виконавчого провадження чи факт зупинення вчинення виконавчих дій державною виконавчою службою не звільняє боржника від матеріального обов`язку компенсувати втрати від знецінення грошей за весь час фактичного неповернення коштів.

Аналізуючи питання застосування приписів ст. 625 ЦК України до грошових зобов`язань, які виникли або були підтверджені на підставі судових рішень, а також оцінюючи вплив процедур примусового виконання на перебіг прострочення, суд керується послідовною та сталою практикою Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц сформовано правовий висновок, відповідно до якого дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договірних чи недоговірних). Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора або ухвалення судом рішення про затвердження мирової угоди, якою чітко зафіксовано грошовий борг сторін, не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання компенсаційних сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь час фактичного невиконання такого рішення. Судове рішення чи судова ухвала лише підтверджує наявність цивільного обов`язку, але не змінює його правової природи як грошового зобов`язання. Відтак, прострочення виконання підтвердженого судом обов`язку тягне за собою безумовну відповідальність боржника у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь період невиконання.

Таку позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 додатково наголошено, що правовідносини, які виникають у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, за своєю суттю є цивільно-правовими, а заходи, передбачені ст. 625 ЦК України, носять виключно об`єктивний компенсаційний характер. Обов`язок боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних не залежить від причин прострочення, фінансового стану боржника, наявності чи відсутності вини особи, а також від процедурних особливостей примусового виконання рішення органами державної виконавчої служби. Сама по собі специфіка виконавчих дій, у тому числі зупинення вчинення виконавчих дій чи особливий статус боржника, не ліквідує факту існування прострочення грошового зобов`язання і не звільняє від обов`язку відшкодувати майнові втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за допомогою математично-юридичних алгоритмів та враховуючи часткові сплати відповідачем суми боргу, зазначає, що за визначений позивачем період з 09.08.2025 по 02.06.2026 вірною сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню на користь позивача буде 57 139, 29 грн. Отже, в іншій частині заявлених позивачем до стягнення інфляційних нарахуваннях в сумі 7 074, 96 грн, суд відмовляє, як в безпідставно заявлених.

Застосовуючи практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права, суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини ТОВ Фріда проти України суд вказав, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Отже, суд вважає за необхідне, попри залишення відзиву на позов без розгляду, надати оцінку викладеним у відзиві запереченням відповідача.

Так, стосовно нарахування пені за період, який включає в себе період прострочення понад 180 днів, з посиланням на ч. 6 ст. 232 ГК України, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 3 ст. 17 ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 №4196-IX, Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону. Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025.

Пеня, що є предметом спору у цій справі, нарахована за період після 28.08.2025. Відтак ч. 6 ст. 232 ГК України не може визначати тривалість її нарахування. Ч. 3 ст. 5 ЦК України прямо передбачає, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. У спірному періоді право на пеню виникало за кожен день триваючого прострочення вже після втрати чинності Господарським кодексом України.

Крім того, ч. 3 ст. 549 ЦК України Законом №4196-IX доповнено положенням, відповідно до якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; договором може бути визначено менший розмір пені. Чинний ЦК України шестимісячного обмеження періоду такого нарахування не містить. Тому твердження відповідача про незаконність нарахування пені після 08.02.2026 є безпідставними.

Щодо незгоди відповідача з розрахунком інфляційних втрат та необхідності його перевірки, суд зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат була перевірена судом на правомірність такого нарахування, про що судом було зазначено вище.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, суд керується наступним.

Так, обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач вважає, що пеня у розмірі 168 914, 42 грн є неспівмірною зі збитками позивача, особливо враховуючи, що відповідач намагався розрахуватися добровільно, а затримка, за твердженням відповідача, була пов`язана зі складним фінансовим станом та відсутністю сприяння з боку кредитора (несвоєчасна реєстрація податкових накладних позивачем). Також, відповідач посилається на систематичне погашення заборгованості.

У ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, диспозиція ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо: а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючі свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Суд знаходить непереконливими доводи відповідача про наявність підстав для зменшення неустойки, оскільки останнім не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки. Відповідач не надав доказів ані значного перевищення пені над збитками, ані інших обставин істотного значення. Твердження про добровільне виконання зобов`язань також не відповідає фактичним обставинам. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 03.06.2026 частина основної заборгованості у розмірі 269 531,13 грн була стягнута з ПП «Янтар-21» приватним виконавцем у межах виконавчого провадження ВП № 81058444. Посилання на несвоєчасну реєстрацію позивачем податкових накладних не містить пояснення причинного зв`язку між цією обставиною і тривалим невиконанням грошового зобов`язання

За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19, юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому, укладаючи договір з визначеним строком поставки, сторона повинна була належним чином планувати з урахуванням виду своєї діяльності та специфіки виробництва можливість виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Отже відповідач здійснює господарську діяльність на власний ризик, який завжди характеризується як потенційна небезпека ймовірної втрати ресурсів чи недоотримання доходу.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Згідно з ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до якої витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Янтар-21» (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, 13, код ЄДРПОУ 31940296) на користь Селянського (фермерського) господарства Чорнобай Іван Дмитрович (62543, Харківська область, Чугуївський район, с. Юрченкове, вул. Молодіжна, 29, код ЄДРПОУ 24285510) пеню у розмірі 168 914, 42 грн; інфляційні втрати у розмірі 57 139, 29 грн; судовий збір у розмірі 2 712, 64 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач: Селянське (фермерське) господарство Чорнобай Іван Дмитрович (62543, Харківська область, Чугуївський район, с. Юрченкове, вул. Молодіжна, 29, код ЄДРПОУ 24285510);

Відповідач: Приватне підприємство «Янтар-21» (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, 13, код ЄДРПОУ 31940296).

Повне рішення складено 17.08.2026.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/2086/26