Рішення № 139030372, 17.08.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 450/2383/26

Провадження № 2-а/466/105/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.08.2026 м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді Торської І.В.,

за участю секретаря судового засідання Гавдульського Р.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №7115489 від 30 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позову зазначає, що оскаржувана постанова винесена без належних та допустимих доказів його вини, єдиним доказом на якому ґрунтується висновок винуватості є оскаржувана постанова. Зазначає, що поліцейським не встановлено наявності події правопорушення, не наведено жодних належних доказів порушення ним Правил дорожнього руху, а тому висновок про його винуватість є необґрунтованим.

Не погоджуючись з даним позовом, представником Головного управління Національної поліції у Львівській області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що з позовними вимогами не погоджується та просить відмовити повністю у задоволенні позову.

Відзив мотивує тим, що інспектор чітко спостерігав факт допущення позивачем порушення вимог ПДР, а тому, як посадова особа єдиного контролюючого органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зобов`язаний був відреагувати на факт вчинення правопорушення, що і було зроблено шляхом зупинення транспортного засобу під керуванням позивача. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п.8.4.б ПДР, за яке передбачена відповідальність, передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, інспектором після розгляду адміністративної справи винесено постанову серії ЕНА №7115489 від 30.04.2026 з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. Відтак, на думку представника відповідача, постанова у справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованою та винесеною на підставі та у порядку, передбаченому законодавством. Окрім цього, вказав, що позивачем добровільно сплачено штраф, що підтверджує факт погодження позивача із винесеною постановою.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив такі задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, однак у поданому відзиві просила проводити розгляд справи без їх участі.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення на позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що постановою інспектора відділу поліції №3 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області капітана поліції Пивоварова Л.Р. серії ЕНА №7115489 від 30.04.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 гривень.

За змістом даної постанови, 30.04.2026 о 18:20, дорога Мукачево Івано-Франківськ Рогатин Львів 437 км., виїжджаючи з другорядної дороги на головну не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», ненадав переваги в русі транспортним засобам, що рухалися по головній дорозі, чим порушив п.8.4.б. ПДР України.

Предметом оскарження у даній справі є законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.

Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до пункту 8.1 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Згідно пункту 8.4 б ПДР України, знаки пріоритету встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП, за якою притягнуто до адміністративної відповідальності позивача, передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Стаття 9 КУпАП визначає адміністративне правопорушення (проступок) як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об`єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.

Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи міститься лише постанова у справі про адміністративне правопорушення від 30.04.2026, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, однак до постанови не було додано будь-якого доказу, який би підтверджував порушення позивачем Правил дорожнього руху України.

Окрім цього, графа постанови: «до постанови додаються:» інспектором не заповнена, що свідчить про відсутність будь-яких доказів, отриманих в порядку, визначеному чинним законодавством України, щодо вчинення водієм адміністративного правопорушення.

Суд звертає увагу на те, що текст оскаржуваної постанови не містить посилань на те, що обставини, викладені в ній були зафіксовані на будь-які технічні прилади.

Разом з тим, представником відповідача не долучено до матеріалів справи відеозаписів (з нагрудних камер працівників поліції, з камери, встановленої у службовому транспортному засобі), з яких суд би міг пересвідчитись у правомірності винесеної постанови відносно позивача.

Будь-яких інших доказів щодо того, що позивач порушив вимоги п.8.4.б Правил дорожнього руху, та які б спростовували твердження позивача, що він ці правила не порушував, представником відповідача не надано. Таким чином, покладений на нього обов`язок щодо доказування суду правомірності дій інспектора поліції, не виконав і не спростував доводи позивача.

Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Докази, надані суду, які стали підставою для винесення постанови не фіксують, що позивач порушив п.8.4.б ПДР України, а відтак не підтверджують факт вчинення позивачем зазначеного правопорушення.

За даних обставин, представником відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області при винесені постанови не дотримано вимог КУпАП та Інструкції, як і не дотримано обов`язку в ході розгляду справи в суді щодо надання суду належних та допустимих доказів, які б у встановленому законом порядку підтверджували, що позивач порушив Правила дорожнього руху, та відповідно, в його діях міститься склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена нормами ч.1 ст.122 КУпАП України, що є його обов`язком відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України.

Щодо твердження про те, що сплата штрафу означає визнання вини.

Частиною першою статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 22.07.2019 у справі № 757/2757/16-а, чітко вказує, що підпис на постанові і сплата штрафу не є доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки такий висновок буде суперечити положенням статті 77 КАС України щодо обов`язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення.

У даній справі добровільна сплата штрафів була зумовлена прагненням позивача уникнути нарахування подвійного розміру штрафу чи примусового стягнення, і не означає безумовного визнання вини. Таким чином, аргумент відповідача про неможливість оскарження постанов після сплати штрафів суперечить усталеній судовій практиці та принципу презумпції невинуватості.

За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача щодо невідповідності оскаржуваної постанови вимогам закону, ненадання представником відповідача в ході розгляду справи доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, свідчать про те, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою. Оскільки в ході розгляду справи встановлено відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, як і не встановлено можливості отримання доказів протилежного, зазначена постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно позивача закриттю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з відсутністю вимоги, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.2, 77, 205, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.251, 288, 289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7115489 від 30.04.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП - скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП - закрити.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Відділ поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області, код ЄДРПОУ 40108833, адреса: м.Пустомити, вул.Шевченка, 1.

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, код ЄДРПОУ: 40108833, адреса: м.Львів, вул.Генерала Григоренка, 3.

Текст судового рішення складено та підписано 17 серпня 2026 року.

Cуддя І.В. Торська